А РАПТОМ — ПІКЕ?

Пам’ятаєте, як класик застерігав: рушниця, що висить на стіні театральної сцени від початку дійства, наприкінці його має бабахнути…
А чому б ні. Навіть не будучи увічненим драматургом, можна передбачити дещо подібне і в нашому сьогоденні. Для цього варто лишень опинитися на цій сцені у ролі звичайнісінького заручника… ну, скажімо, виробників-випробувальників наших сучасних літаків.

ДІЯ ПЕРША

Ось він летить крізь нічну темряву. Тихесенько, невагомо, невидимо. Лишень ліхтарними вогниками поблимує — для порядку, за інструкцією. Це він — продукт і гордість «АВІАНТу», знаного вітчизняного виробника літальної техніки, яким, зрештою, не може не пишатися наша держава.

А втім, літаку, змайстрованому розумом конструкторів та вмілими руками складальників, спочатку слід здійснити випробувальний політ.

От і злетів НАШ черговий АН. Щасливого польоту! Он, який він чудовий. Неначе молодик на ве­сіллі. Підтягнутий, стрункий, але, згодом, десь і норовливий, і, як усі юнаки, навіть непередбачуваний… Та ще й енергії йому не додавати, адже «парубкові» варто й порухатися за прямим призначенням, показати, на що здатний, бо попереду — ціле життя.

І ось літак у всій молодецькій красі виривається зі своєї колиски, робить по аеродромній взльотці перші кроки назустріч своєму майбуттю у синьому небі… Залишає зухвало за собою крилодивний залізний птах перші повітряні кілометри, милуючись своєю красою та могуттям. Та він ще не відає, що не просто так собі летить — аж він ще й стратегічний об’єкт. Чому — це вже окреме питання.

ДІЯ ДРУГА

Щодо особливого стратегічного статусу цього об’єкту може довідатися кожен з нас, мешканців столиці України, як звернеться до так званої «Служби допомоги мера киянам». Ну, скажімо, з приводу, коли ці найперші, а точніше, випробувальні польоти відбуваються над головами мешканців численних будинків у так званих спальних районах міста, що розташовані неподалік від «роддому» цих красенів-АНів (знаходиться неподалік від метро Нивки) і польоти яких відбуваються десь після десятої-одинадцятої вечора, коли вже досить темно.

А звернутися до цієї служби довелося не стільки з приводу захвату від польоту чергового «немовляти» (до речі, його в темряві майже не видно), скільки з природного для кожного з нас інстинкту самозбереження. Адже будь-який випробувальний політ передбачає певний ризик і тому мають право на існування звичайні сумніви щодо його безпеки. І не тільки для екіпажу, а й численних мешканців домівок, над якими пролягає траса ходи залізного птаха. А раптом, Боже борони, щось у ньому не владнається та й раптом піде у піке…

Саме через це я й зважився звернутися до отої допоміжної служби, аби дали раду. І ось як там втішили.

ДІЯ ТРЕТЯ

Слід віддати належне недремному окові «Служби допомоги киянам», яка не забарилася з відповіддю. Зі щирою подякою за моє звернення до мерівських чиновників, «які стоять на варті спокою киян», від Святошинської районної держадміністрації у м. Києві мною було отримано листа за підписом заступника голови А.О.Севостьянова (№576 від 6.04.09), у перших рядках якого пролунали слова подяки за те, що я «не залишаюся осторонь проблем функціонування та розвитку м.Києва, як європейської столиці», та інформую про проблеми, які, на мою думку, є нині актуальними. Особливо зворушливим було визнання, що саме мої звернення «дають змогу місцевій владі охопити й вирішити якомога більшу кількість проблемних питань». Що й казати, такий яскравий і душевний почин офіційного звернення до моєї особи від перших осіб місцевої влади не міг не надихнути від подальшого читання листа.

А далі — такий текст (виклад — за оригіналом):

«Звертаємо Вашу увагу на те, що питання, з яким Ви звернулися до служби допомоги мера киянам «Call-центр» стосовно шуму літаків (перепрошую, у мене йшлося не про шум, якого зовсім не чутно, а саме щодо фактів їх літання над нашими будинками — Авт.), що систематично пролітають над житловими будинками по вулиці (названо мою вулицю у Святошинському районі –Авт.) розглянуто та опрацьоване на протязі 2 днів.

В результаті проведеної роботи повідомляємо про наступне: ДП КиАЗ «АВІАНТ» — державне підприємство, підпорядковане Міністерству промислової політики. Підприємство має величезне стратегічне значення не тільки для міста Києва, а і для держави в цілому. ДП КиАЗ «АВІАНТ» є одним з основних платників податків до бюджету — відрахування майже 30 млн. грн. на рік, у тому числі до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування. На підприємстві працює бли­зько 5 тисяч кваліфікованих працівників. Випробування літаків проводяться виключно за територією міста Києва, у безпечній для киян зоні. Привидів для хвилювання немає».

ДІЯ ЧЕТВЕРТА І ОСТАННЯ

Отож бо — втішили. Віднині начебто можна було б спокійно засинати, втішаючись тим, скільки відраховують літакобудівники до всіляких фондів (безумовно, потрібних державі) і у якому кількісному складі на це працює доблесний колектив підприємства. Хіба що й досі можна все ж таки продовжити суперечки щодо того, де саме відбуваються випробування залізокрилої продукції. Адже навіть опісля отримання цього листа якось нещодавно у вечірніх сутінках, десь майже опівночі, помітив з балкону свого дому, як у напрямі до наших будинків з аеродрому у районі Нивок попрямував черговий «випробувач», проте, здалося, що підлітаючи до нашого району, літак передбачливо вимкнув свої сигнальні вогні, аби пролетіти над нами оттакою невидимкою, мабуть, щоби (як за текстом листа) у наших мешканців, які ще не заспали, не було зайвих «привидів для хвилювання».

З одного боку, зрештою, й хотілося б подякувати нашу місцеву владу за оперативну відповідь та щирі втіхи. Вже не кажу про особливу подяку літакобудівникам за їхню продукцію найвищого гатунку. Та з іншого боку, дивлячись на такі маневри нічних випробувальників, які й досі прямують колишнім курсом, на згадку припадає та сама рушниця, що висить на початку дійства, й так собі гадаєш — а раптом, шалена, та й пальне раптом, та по наших головах…

Віталій КОЛОМІЄЦЬ