Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Харківська катастрофа

Після поразки під Москвою, німці вже втратили ті військові ресурси, а головне той емоційний запал, який вони мали на початку війни.

План «бліц­кригу» провалився і це було остаточно зрозуміло всім. Попереду була важка сувора війна до виснаження, що живо нагадувало німцям про жах поразки у І світовій. Саме такої війни на виснаження хотів Сталін, який опирався на людські і природні ресурси величезної території під назвою СРСР. Війна дедалі більше (за вказівки Сталіна) набувала тотального характеру, втягуючи у військові дії громадянське населення. Жорстоке поводження німців з військовополоненими і мирним населенням породжували ненависть і впертість радянських вій­ськ, які билися дедалі впертіше. Німці несли небачені досіль втрати. Полководці вермахту Рундштет і Леєб, розуміючи безперспективність виснажливої війни на два фронти, запропонували Гітлеру зупинити бойові дії і відвести війська на територію Польщі.

Але фюрер вимагав продовження війни. В зв’язку з нестачею сил для наступу по всій лінії Східного фронту, він вирішив зосередити воєнні ресурси і зусилля на південному напрямку, насамперед для того, щоб захопити Кавказ і відрізати радянські війська від джерел нафти. Начальник генерального штабу Ф.Гальдер негайно взявся до розробки нового плану операцій. Головною метою кампанії 1942 р. визначалось захоплення південних районів Радянського Союзу, багатих стратегічною сировиною. На московському напрямку (німці перебували за 150 км від радянської столиці) передбачалась імітація активності, за допомогою якої створювалась уява про новий німецький наступ на столицю. Перед армією групи «Центр» ставилося завдання сковування радянських стратегічних резервів під Москвою. З цією метою німецький генеральний штаб і розвідка підготували спеціальний план дезінформації під кодовою назвою «Кремль», який скоро став відомий в Москві. Спра­вжній німецький стратегічний план носив кодову назву «Блау» («блакитний план»). За трагічних для вермахту обставин (розбився німецький літак з офіцером генштабу) цей документ також потрапив в Москву. Коли Сталіну доповіли про захоплені матеріали, то тепер радянський керманич втрапив у халепу: справжній план («Блау») він назвав «дезінформацією противника».

Тим часом, радянське командування переоцінило результати битви під Москвою і, вважаючи, що ворог остаточно «зламаний», прийняло досить авантюрне рішення про стратегічний наступ на трьох основних напрямках радянсько-німецького фронту. 9 резервних армій було рівномірно поділено між трьома напрямками, замість концентрації їх на напрямку головного удару.

Довідка.

З початку воєнних дій станом на весну 1942 р. Червона Армія втратила 6 млн. вбитими, пораненими, полоненими, 20 тис. танків, більше 10 тис. літаків. Фашистська Німеччина втратила 1,5 млн. вбитими, пораненими, полоненими, близько 4 тис. танків і самохідних гармат, близько 7 тис. літаків.

На травень 1942 р. в складі діючих частин збройних сил СРСР (без ВМФ та ПВО) перебувало 5,1 млн. чол., близько 3,9 тис. танків, 44,9 тис. гармат і мінометів, біля 2,2 тис. бойових літаків.

Натомість на радянсько-німецькому фронті війська Німеччини та її союзників у своєму складі мали 6,2 млн. чол., 57 тис. гармат і мінометів, 3229 танків і штурмових гармат, 4 тис. бойових літаків.

Як бачимо, німецька армія напередодні весняно-літньої кампанії на радянсько-німецькому фро­нті все ще мала достатньо сил для успішних дій. Але Й.Сталін чомусь вважав інакше. В своєму наказі в зв’язку зі святом 1 травня 1942 р. він сформулював нереальне завдання «добитись того, щоб 1942 рік став роком остаточного розгрому німецько-фашистських військ».

Генштаб дискутувати з вождем не став. Через багато років маршал А.Василевський напише в своїх мемуарах: «Критично оцінюючи тепер прийнятий тоді план дій на літо 1942 р., маю сказати, що най­вразливішим в ньому було рішення одночасно оборонятися і наступати».

На жаль, особливу наполегливість шодо реалізації вищезгаданого плану Верховного Головнокомандуючого виявляли керівники Південно-Західного фронту — главком маршал С.Тимошенко і член Військової Ради фронту М.Хрущов, які переконували Сталіна в гіпотетичному успіху операції на Південно-Західному напрямку фронту. Не маючи точних даних розвідки, радянське командування вважало, що німці завдадуть удару в центрі радянсько-німецькому фронту, щоб заволодіти Москвою, і тому посилювало Західний напрям за рахунок Південно-Західного. Можливому німецькому наступу на Москву Сталін хотів протиставити кілька упереджуючих ударів. «Ми не повинні очікувати, коли німці завдадуть удару першими, треба самим завдати низку ударів на широкому фронті, виснажити, обезкровити противника та зірвати його наступальні плани», — говорив Сталін на нараді в Ставці в квітні 1942 р. Як і в трагічні дні 1941 р., Г.Жуков попередив: «намагаючись зне­кровити та виснажити противника всюди, ми, перш за все, знекровимо свої вій­ська», і запропонував під­тримати наступ тільки на Центральному фронті, але його пропозиція знову була відкинута Ставкою. Сталін підтримав план Тимошенка завдати удару німцям силами Південно-Західного та Південного фронтів в напрямку Харкова і Криму. Війська Пів­денно-Західного і Південного фронтів повинні бу­ли розгромити донбасько-таганроську групу армій «Південь», визволити Донбас, Запоріжжя, Приазов’я, вийти до нижньої течії Дніпра, блокувати в Криму 11-у німецьку армію, а далі, за участю військ Севастопольського укріпрайону і Кавказького фронту, розгромити німців в Криму. Тим більше, що Тимошенко і Хрущов «головою» клялися за успіх справи.

Напередодні вирі­ша­ль­них битв радянське воєнне керівництво припустилося трьох фатальних помилок: по-перше, недооцінило німецький потенціал і сили вермахту; по-друге, не мало достатньої концентрації військ для наступу на одній вирішальній ділянці фронту; по-третє не врахувало повідомлення розвідки про концентрацію німецьких військ на Півдні.

Після зимової кампанії 1941 — початку 1942 рр. під час радянського наступу південніше Харкова утворився так званий Барвінковсько-Лозовенський ви­ступ. Він глибоко вклинювався в німецьку оборону. З цього плацдарму Радянські війська могли, по-перше, завдати удару вглиб німецької оборони; по-друге, ударами на північ чи південь відрізати від основних сил Вермахту й оточити німецькі дивізії. В той же час сам Барвінковсько-Лозовенський виступ являв собою смертельну небезпеку для радянських військ, якщо б німці планували завдати флангових ударів і намагалися б «зрізати» виступ. Серед військових було розуміння вразливості радянських сил на випадок німецького наступу. З тактичної точки зору, війська слід було відвести, але з політичних і пропагандистських міркувань це зробити було неможливо. Північну частину виступу займали війська Південно-Західного фронту, а Пів­денну — Південного фронту. Контрнаступ двох радянських фронтів вимагав від командування високого військового мистецтва. Але від початку підготовка до наступу військ Південно-Західного фронту відбувалась поспіхом, багато частин прибувало до місця дислокації з запізненням, в результаті у них постійно не вистачало часу на підготовку, розвідку, рекогносцирування міс­цевості. Концентрація радянських військ відбувалась фактично без маскування, і тому гітлерівська розвідка вчасно зафіксувала підготовку Червоної Ар­мії до наступу. І німці добре готувались до від­січі. Наступ готувався на тих ділянках фронту, де в березні 1942 р. закінчилися попередні бої. Німці посилили тут свої оборонні рубежі. В смузі наступу військ Південно-Західного фронту вермахт мав найбільш розвинену систему укріплень, і тому за першою лінією оборони швидко з’явилися друга і третя. Друга лінія була на відстані 10—15 км від переднього краю, а третя — у глибині 20—25 км. Всі три оборонні лінії були добре обладнані до важких боїв, спиралися на пануючі висоти і водні перешкоди. Німці планували виснажити радянські вій­ська ще у перші години наступу.

Щодо підготовки радянського наступу і ні­мецького контрнаступу про­ти радянських військ в районі Барвінковсько-Лозовенського виступу влучно висловився гітлерівський фельдмаршал Віль­гельм Кейтель: «…росіяни постійним зосередженням тут своїх сил... самі зробили нам послугу і виказали справжню мету…»

12 травня 1942 р. війська Південно-Західного фронту розпочали наступ на Харків. Наступ підтримувався військами Південного фронту, яким командував генерал Р.Малиновський. Спочатку наступ розвивався успішно. В окремих місцях радянським військам вдалося прорвати ворожу оборону до 50 км. Учасник подій з ні­мецької сторони Віль­гельм Адам писав: «…Ство­­­рило­ся загрозливе становище… Радянським військам вдалося на окремих ділянках прорвати нашу оборону… Радянські танки стояли в 20 км від Харкова… Довелося ввести в бій буквально останні резерви 6-ї армії, щоб затримати ворога».

Але 17 травня ситуація під Харковим змінилася. Спочатку в контрнаступ перейшла німецька армій­ська група під командуванням генерал-полковника Клейста. А потім — і 6-а німецька армія Паулюса. Із нотаток військовослужбовця 6-ої німецької армії: «Неділя, шостий день битви почався з дикої атаки чисельних радянських танкових колон на обидва фланги фронту. Жорсто­кість атак перебільшує всі атаки попередніх днів. Все було так, начебто ворог хотів дійсно поставити все на одну карту. Стов­пчик термометру піднявся вище 30° у затінку, коли північно-східніше Харкова наш танковий наступ перетворився в могутню танкову битву. В результаті неї із 150 радянських танків, які брали участь в бою, 60 залишилися горіти на полі… На півдні піхота з танками не дала радянським стрілкам з танками прорватися у стик двох дивізій… Список втрат ворога зріс до 300 танків».

26 травня командуючий групою армій «Пів­день» генерал-фельдмаршал фон Бок відвідав свої війська, що вели бої с оточеним радянським угрупованням: «Я їду через «группу Брайта», 44 і 16-у тан­кову дивизію в 60-у моторизовані і 1-у гірську дивізії. Всюду одна й та ж картина: все щільніше здавлений противник тим не менше робить спроби про­рватися, але вже стоїть пе­ред крахом. С висоти південно-східніше Лозовеньки можна бачити, як звідусіль б’ють в «казан» наші батареї... Натовпи полонених течуть в тил, поруч йдуть в атаку наші танки й частини 1-ї гірської дивізії — вражаюча картина!».

С.Тимошенко і М.Хрущов не зрозуміли небезпеки, яка нависла над Південно-Західним фронтом і продовжували гнати війська у пастку. Як зазначав начальник напрямку в оперативному управлінні Генштабу С.Штеменко: «Військова Рада Південно-Західного напрямку великого занепокоєння не виявила, хоча і доповіла Ста­вці, що необхідно змі­ц­нити Пів­денний фронт за рахунок резервів Верховного Головнокомандування. Сталін погодився і виділив вій­ська, однак потрапити в район бойових дій вони змогли тільки на третю — четверту добу, а, оскільки ситуація змінювалась кожної години, Тимошенко почав готувати контрудар власними силами, не припиняючи наступу на Харків, який, на його думку, розвивався успішно. В Генеральному штабі навпаки — дії ворога викликали тривогу».

На думку маршала Василевського, який в той час виконував функції керівника Генштабу, зупинити гітлерівські війська мо­жна було наявними силами Південного і Південно-Західного фронтів. Вимагалось тільки негайно припинити наступ на Харків, щоб відвернути загрозу з півдня. «Верховний Головнокомандувач, — писав маршал, — вирішив переговорити спочатку з главкомом Південно-Західного напрямку маршалом Тимошенко. Точний зміст телефонних переговорів І.Сталіна і С.Тимошенка мені не відомий. Лише через деякий час мене викликали в Ставку, де я знову виклав своє занепокоєння щодо Південного фронту і повторив пропозицію припинити наступ. У відповідь мені було заявлено, що заходів, яких вживає командування напрямку, достатньо, щоб відвернути загрозу удару ворога проти Пів­денного фро­нту, а тому Південно-Західний буде продовжувати наступ».

Свою версію подій пі­сля смерті Сталіна виклав в своїх мемуарах М.Хру­щов, який зазначав, що разом з С.Тимошенко одразу з початком німецького контрнаступу звернувся до Ставки з проханням зупинити Харківську операцію, але отримав відмову. Користуючись своїм службовим становищем [як член Політбюро ЦК ВКП(б)], Хрущов вирішив зателефонувати прямо на дачу Сталіну, але той, за словами Хрущова, навіть не підійшов до телефону, а через Г.Малєнкова передав: «Треба наступати, а не зупиняти наступ». В результаті війська Південно-Західного і Південного фронтів зазнали нищівної поразки. Армійська група генерала Ф.Паулюса оточила і знищила три армії Південно-Західного фронту. Загинули або пропали без вісти: заст. командувача Південно-Західного фронту генерал-лейтенант Ф.Костенко, командуючий 6-ю армією генерал-лейтенант А.Городнянський, командуючий 57-ї армією генерал-лейтенант К.Подлас, командуючий кавгрупою генерал-майор Л.Бобкін.

На ХХ з’їзді КПРС у 1956 р., критикуючи Сталіна, Хрущов знову звернувся до трагічних і пам’ят­них днів травня 1942 р. Він сказав, що провина за поразку радянських військ лежить особисто на Сталіні, який не дозволив припинити наступ військ Південно-Західного фронту. Інакше вважає Г.Жуков: «18 травня обстановка на Південно-Західному фронті різко погіршилася… Мені довелося в цей день бути присутнім в Ставці при одній із наступних розмов І.В.Ста­ліна з командуючим Південно-Західним фронтом. Добре пам’ятаю, що Верховний тоді зрозуміло висловив С.Тимошенкові серйозне занепокоєння з приводу успіхів ворога в районі Краматорська. До вечора 18 травня відбулась розмова з цього ж приводу з членом Вій­ськової Ради фронту М.Хру­щовим, який також висловив міркування, що і командування Південно-Західного фронту: небезпека з боку краматорської групи противника сильно перебільшена і немає підстав зупиняти операцію. Посилаючись на ці доповіді Військової Ради Південно-Західного фронту про необхідність продовження наступу, Верховний відхилив міркування Генштабу. Існуюча версія про тривожні сигнали, які начебто поступали від Військових Рад Південного і Південно-Західного фронтів в Ставку не відповідає дійсності. Я це свідчу тому, що особисто був присутній при переговорах Верховного».

М.Хрущов в приватних розмовах ніколи не знімав з себе відповідальності за Харківську катастрофу. Його зять, Олексій Аджубей з цього приводу писав: «Довго, практично до останніх днів життя це мучало Микиту Сергійовича. Багато разів передумував він події під Харковом. Знаходились доброзичливці, які заспокоювали Хрущова все новими «варіантами» ходу цієї операції. Які знімали провину за поразку… Але все це не гасило вини».

Не знімаючи вини за поразку з керівництва Південно-Західного фронту зазначимо, що Ставка і Генштаб не здійснили всіх організаційних і військових заходів, щоб допомогти арміям фронту. Коли радянські війська продовжували героїчний опір, перебуваючи у ворожому оточенні 27 травня 1942 р. Сталін надіслав телеграму на адресу Тимошенка, Хрущова, Баграмяна такого змісту: «За останні 4 дні Ставка одержує від Вас все нові і нові заявки на озброєння по наданню нових дивізій і танкових з’єднань із резерву Ставки. Майте на увазі, що у Ставки не має нових дивізій, що ці дивізії сирі, ненавчені і кидати їх зараз на фронт — означає подарувати ворогу легку перемогу. Майте на увазі, що наші ресурси по озброєнню обмежені, і майте на увазі, що крім вашого фронту є ще у нас і інші фронти. Чи не настав для Вас час навчитися воювати малою кров’ю, як це роблять німці? Воювати треба не числом, а умінням. Якщо ви не навчитеся краще керувати вій­ськами, вам не вистачить всього озброєння, яке виробляється у всій країні. Врахуйте це, якщо Ви хочете коли-небудь навчитися перемагати ворога, а не доставляти йому легку перемогу. В іншому випадку озброєння, яке ви одержуєте від Ставки, буде переходити до рук ворога, як це відбувається зараз».

Довідка.

В зведенні по ОКВ (Генерального штабу вермахту) від 30 травня 1942 р. повідомлялось, що результатом битви за Харків став розгром 6, 9, 57 радянських армій. В полоні опинилось понад 240000 солдатів і офіцерів. Кіль­кість захопленої чи знищеної в бою техніки приголомшила: 1249 тан­ків, 2026 гармат, 538 літаків і велика кількість різного озброєння і бойової техніки.

Після перемоги під Харковим німці розгорнули наступ на Сталінград. В липні 1942 р. вся територія України була окупована фашистами. Стратегічна ініціатива знову перейшла до німців і їх союзників.

 

За матеріалами журналу «Історія в школі» підготував А.Гусєв

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com