Чуємо батьку, чуємо...

Закінчення. Початок в номері 24-25.

Гоголь про чистоту мови, про ясність і точність вислову.

…В «Одруженні», я згадав, вкралася помилка, зроблена переписувачем. Кочкарьов говорить, що йому плювали декілька разів, тоді як він це говорить про інше. Монолог цей повинний починатися ось як: так: «що це за біда! Адже іншим плювали кілька разів, ій-Богу! Я знаю також одного: прекрасний собою чоловік, рум’янець на всю щоку; до тих пір надокучав своєму начальникові про надбавку до платні, що той нарешті не витримав: плюнув у саме лице, ій-Богу.

Якщо вже набрана і надрукована ця сторінка, звели передрукувати…

Також в «Гравцях» пропущено один вираз, доволі значний, саме коли Втішливий метає банк і каже: «На, німець, візьми, з’їж свою сімку». Після цих слів необхідно додати: Руте, рішуче руте! Просто картафоска!

Цю фразу вмісти неодмінно. Вона справжня армійська і до певної міри не без достойності.

З листа Н.Я. Прокоповичу:

Я до тебе ще не посилаю решти двох клаптиків, тому що багато необхідно переправити, особливо у «Театральному роз’їзді» після подання нової п’єси.

При коректурі другого тому прошу тебе діяти якомога повновладніше – в «Тарасі Бульбі» є багато погрішностей переписувача. Він часто любить букву «і», де вона не до місця, там її викинь, у двох-трьох місцях я примітив погану граматику і майже відсутність змісту. Будь ласка, поправ скрізь з такою свободою, як ти виправляєш зшитки своїх школярів. Якщо десь часте повторення одного і того ж звороту періодів, дай їм інший, і ніяк не сумнівайся і не задумуйся чи буде все добре – все буде добре. Та ось що найголовніше – у нинішньому списку слово «слышу», вимовлене Тарасом перед стратою Остапа замінено словом «чую». Треба залишити як було, тобто – «Батько, где ты? Слышишь ли ты это? Слышу». Я випустив з уваги, що до цього слова вже звикли читачі, а тому будуть невдоволені, хоча воно було б краще.

Так ось де воно, виявляється, земне призначення та розгадка істинно національної душі нашого великого українського письменника М.В. Гоголя, саме тут, у листі до Н.Я. Прокоповича. Тож як могли зрозуміти цю щиру душу тодішні, коли її не в змозі збагнути і нинішні його фальшувальники та опоненти, вважаючи Гоголя чужим серед своїх, адже він змушений, знову ж таки, був писати мовою поневолювачів, думаючи мовою природною про багатостраждальну Батьківщину.

Гоголь не просто картав своїм трагікомічним сміхом. Саме чорт, виставлений Гоголем дурнем, став уособленням демонічності царсько-кріпосницької Росії, і вся чиновницька «чортівня» була відтворена у його безсмертних творах мовою оригіналу – російською. Саме цього сміху бояться і нинішні можновладці та бездарні шельмувальники, дозволяючи це робити та радіючи, що і на сонці є плями.

Як матеріал словесності, мова слов’янсько-російська не має переваг як перед мовами європейськими, ні українською. Але М. Гоголь віддав належне мові російській, якою знову ж таки вимушений був користуватися, але більшість його висновків відносно неї стосуються багатьох інших мов, і в першу чергу – української, яку нам треба плекати. Як відомо, чужа мова розповсюджується не шаблею і не пожежами, а власним багатством та вищістю загальносуспільної культури та духовності. Майже 800 років Україна перебувала під чужоземним поневоленням, в тому числі 300 років російського. Це залишило «іржу» на українській мові. Але українська мова вистояла, наші предки завжди молилися Богові своєю природною мовою. А от у Росії була біда – у графських будинках і не тільки всі говорили чомусь французькою. Все те, що написав Гоголь російською і про російську мову свідчить про те, що він пророче дбав і думав про свою – українську, природну. Адже тільки одним словом «чую» у листі до Прокоповича Гоголь перекреслив не тільки потуги та намагання тогочасних та нинішніх апологетів і фальшувальників, але підкреслив гідність та світову значущість нашої рідної української мови.

Вкотре перечитуючи Гоголя, хочеться сказати – чуємо батьку, чуємо, та все більше розуміємо твоє земне призначення і твою українську щиру душу. Саме тому маємо все зробити, щоб наші нащадки звикли читати й вивчати творчу спадщину нашого українського генія у школах, і не тільки виключно українською мовою. Щоб наші можновладці не хизувалися, не піарилися, читаючи уривки з творів Гоголя на радіо російською мовою, а зробили б усе, щоб наші діти вивчили його твори на природній. Бо як результат їхньої такої діяльності, а скоріше бездіяльності, - це спорудження пам’ятника міфічним, надуманим кіногероям Жиглову та Шарапову, а не Гоголю у Києві до його 200-ліття. Це дійсно – на городі бузина, а в Києві московський дядько. Адже моральність, якою так переймався все життя Микола Гоголь, має бути повернута, як у владу, так і в суспільство. Вольтер справедливо сказав, що в шість років можна навчитися усім головним мовам, але все життя необхідно вчитися своїй, природній. Тільки так ми зможемо збагнути, почути наших геніїв-охоронців, великих українців, пізнати не тільки їхнє земне призначення, але й душу теж. Тоді хаос і криза у державі нам не будуть здаватися бездонною прірвою ось уже протягом 18 років. Бо коли у цю безодню будуть тільки дивитися та шматувати Україну наші можновладці і нічого не робитимуть для її народу, то вона справді почне заглядати у наші душі. Ще і тому, що від дна ще можна відштовхнутися, а від задоння, до якого ми опускаємося, - неможливо. А тому, попри всі негаразди, за діло, українці!

Василь Слободяник