Чому необхідна декомунізація?

Немає великого секрету в тому, що безрадісна і безвольна совковість нашого суспільства є наслідком вчасно не здійсненої декомунізації України.

З часом комуністична ідеологія, непомітно для нас трансформувалась в реально домінуючу, хоча Конституція і забороняє визнання першості за будь-якою ідеологією. Все відбулось конституційно і законно: формально держава сповідує європейські стандарти демократії і давно діє Указ Президента про демонтаж комуністичних символів, але де-факто домінує трансформована комуністична ідеологія тільки тому, що вона корисна великому числу діяльних і небідних громадян України. Саме тому, що нейтральний совковий ступор комунізованого загалу гарантовано не заважає гламурно жити і казково багатіти багатьом успішним людям в Україні, дбайливо збережені численні символи-монументи комунізму. Комуністичний символ тепер вірно працює на будь-який хижий капітал, як працював на велику Москву. Смішно подумати, що сучасні українські комуністи, які роз’їжджають на мерседесах, вірять в ідеали комунізму взірця Маркса-Леніна-Симоненка. Вони грають ролі, бо відчувають свою потрібність мільйонерам-лібералам, є частиною отої безвідмовної технології неокомунізації України, що дозволяє безмежне панування малої частки скоробагатьків над народом. Отже, домінуюча трансформована комуністична ідеологія є всього лиш дуже зручною, історично випробуваною, універсальною технологією, яка гарантовано заводить наш роботящий народ в рамки колоніального життя з вічними боргами решті світу. Єдиний спосіб припинити дію цієї колонізуючої технології — здійснити тотальну декомунізацію всього суспільства з допомогою потужного громадянського державницького руху. Якщо цього не станеться, безпорадністю суспільства завжди користатиме місцевий олігарх, заокеанський «стратегічний інвестор» або якась «акула голодного світового капіталу”, не говорячи вже про традиційного експлуататора ідеології совка в Україні — північного сусіда. Нам треба затямити — від декомунізації безпосередньо залежить успішна конкурентоспроможність держави, а в кінцевому вимірі — рівень життя кожного з нас.На жаль, не всім віриться в реальність і небезпеку пристосованої для обслуговування інтересів великого капіталу ідеології комунізації. Хоча мав би переконати стрімкий кар’єрний злет багатьох колишніх комуністів і комсомольців в усіх структурах влади, трепетне ставлення українського парламенту до ювілею комсомолу і демонстрація багатьма нардепами показово-викличної російськомовності. Чимало процесів осучасненої комунізації діють приховано. Єдине, що кидається у вічі — це збережені численні пам’ятники Леніну та інші символи комунізму, які ніби знаходяться під чиєюсь невидимою охороною і які потроху множаться зацікавленими меценатами прибуткового увічнення совковості. Недавно створений Комітет з декомунізації головну увагу звертає на лік­відацію символів комуністичного тоталітаризму. На мою думку, з моменту створення він повинен демонструвати українцям передовсім чітку програму декомунізації, яка б пояснювала руйнівну суть і прояви цього лиха та прогнозувати наслідки для нації і держави, демонструвати способи навічного викорінення цієї націєруйнівної ідеології із свідомості українців.

Можна скласти просту формулу: комунізація України = русифікація всього суспільства + радянська влада для особистої вигоди чиновників. Зловживання владою тепер називають корупцією, яка в постсовковому виконанні є вірною ознакою комунізації. Комунізована корупція і корупція в демократичних державах — абсолютно різні за сенсом терміни. В Європі корупція з осторогою використовується для особистої наживи, а в нас вона передовсім загрожує національній безпеці як елемент технології комунізації — здачі заради «дружби між народами» національних інтересів в економіці і геополітиці. Радянське зросійщення придушувало національний спротив системі, перетворювало людину на слухняногоі безправного, бідного совка. Зараз зросійщення підтримують небідні люди в Україні, а також світові «приятелі”, тільки тому, що це чудовий спосіб збереження і відтворення в поколіннях того ж слухняного, безправного, бідного українця, що забув мову й те — хто він є на світі. Термін «історична спіль­ність — радянський народ» має тепер універсальне означення безвольного і безправного споживацького натовпу, що голосує без вибору, аби лиш продемонструвати прогресивному людству торжество ерзац-демократії. Тому практичні скоробагатьки не стали видумувати для нас велосипед — просто вклали гроші в продовження комунізації суспільства за основними напрямами: зросійщення, викорінення українського націоналізму, годування бідних з фонду соціального захисту коштом самих бідних, знищення економічної основи національного спротиву несправедливості методом утисків малого бізнесу, здачі внутрішнього ринку і низьких зарплат населення. Люди «зверху» завжди дбають про те, щоб їм ніхто не заважав багатіти і бідне населення не створювало проблем. Стала в пригоді і комуністична «боротьба з українським буржуазним націоналізмом”. Русифікація, поборювання націоналізму — сучасним господарям України потрібні для знищення опору пограбуванню нації. . Нема мови — немає нації і всім однаково толерантно, тобто все байдуже. Формальним лібералам і багатим «євро демократам» нарівні з апологетами нової російської імперії видозмінена комуністична ідеологія таємно вигідна як випробувана і надійна технологія ослаблення спротиву української нації всіляким обкраданням і зискам на різний лад. Комунізація вигідна і великим олігархічним групам, які зводять політику до лобіювання бізнесових інтересів, не завжди враховуючи інтереси народу, творячи моду на паразитарну мішанину збираної світової культури і цим нищать гуманітарні основи нації. Комунізована совкова маса вигідна всім — вона не здатна домагатись громадянських прав. «Торжество» неокомунізації народу і влади недавно засвідчила поява над трибуною парламенту великого гасла: «Геть алкоголіків і націоналістів з уряду!» Відчувалось, що алкоголіки багатьом нардепам симпатичніші, ніж націоналісти — діяльні патріоти, що шанують мову і самобутність народу і дбають про першість національних інтересів, про благо громадян. В Росії в парламенті і уряді усі націоналісти, а у нас — «Геть з уряду націоналістів заодно з алкоголіками і наркоманами!». Це гасло не обурило організованих українців, не спонукало зібратись багатотисячним протестуючим натовпом біля будівлі з куполом і це є дуже поганим симптомом — суспільство ментально в полоні комунізації, уже звиклось з її сучасною формою, тому катастрофічно втрачає національні державні ознаки — державну мову і національні символи громадянства. Все менше людей мають бажання і здатність аналізувати події в державі і все більше здаються на волю телезомбувальника. Наша зневіра і слабкість є найстрашнішою ознакою комунізації. Не пам’ятники Леніну страшні, а байдужість людей до того, що вони повсюдно бовваніють. Потрібна не кампанія, а грамотна, системна робота, націлена на повну декомунізацію України до кінця 2011року. Якщо переоберемо парламент з тими ж ознаками комунізації, то ми не нація. Способи декомунізації: 1. Пояснити людям згубні наслідки комунізації для інтересів держави і їхніх особистих перспектив. 2. Навчити громадян баченню проявів і ознак комунізації, давати їм прості поради з подолання комунізації особистою позицією і дією. 3. Показати силу громадських організацій на конкретних прикладах долання комунізації, продемонструвати роль українського націоналізму як національно-патріотичної сили, що конкретно захищає передовсім економічні національні інтереси населення, здатна сама, без допомоги держави, сприяти збереженню і розвитку української етнічної самобутності, а також на правах найчисельнішої державницької громадянської сили береться допомогти всім національним меншинам у їхній справі справі збереження етнічної самобутності та культури. 4. Способом системного громадянського тиску домогтись скасування державної реєстрації громадських організацій і партій, які в програмах і практичній діяльності допускають ознаки комунізаціїї. При цьому не може бути жодної заборони на ідеології при умові, що вони не шкодять всім громадянам і демократії. Цілком можливі і національні ліві партії , які не мають нічого спільного з ідеологією комунізації, свято шанують національні основи державності і ревно поважають статус єдиної державної мови, вбачаючи в єдиній державній мові основу світової конкурентоспроможності і процвітання українського суспільства. 5. Знайти способи невідкладного відсторонення від посад в державних структурах і в системі освіти, культури та виховання молоді усіх без винятків осіб, які зумисно допускають продовження і збереження комунізації суспільства.Для прикладу, дає інтерв’ю телебаченню прокурор. Всі знають, що він прокурор і тема стосується його професійної діяльності. За те, що він давав відповіді не державною мовою, його справою честі завтра подати у відставку, адже добре знає норму 10-ї статті Конституції, відповідних законів про державну службу і особисто відповідальний власною професійною честю за утвердження цих норм. Післязавтра зняття його з посади доможеться Комітет з декомунізації. Отже, декомунізація України — це не «полювання на відьом», а державницька громадянська дія виключно на основі Конституції і законів України. Комітет з декомунізації створено, то ж хочеться побажати йому розумних і твердих кроків, адже без декомунізації про європейський вибір, вільну національну державність і загальний достаток доведеться лише мріяти. Єдина дія нової української еліти трохи запізнилась, тому відкладати активний рух декомунізації — надалі вже не можна. Домінуюча комуністична за суттю ідеологія не дає і не дасть Україні вийти на вільний шлях розвитку доти, поки її визнаватиме особисто корисною незчисленна армія політиків, чиновників і прагматичних скоробагатьків в Україні. Зрозуміло, що декомунізація держави не станеться сама собою. З нами завжди залишається останній непереможний аргумент — сила громадської організації і достойна поведінка кожного українця в щоденному житті. Для успіху цього достатньо.

Володимир Ференц
Портал Українця