Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Вічний Символ самостійництва

Коли хтось підноситься над масами, народ з часом творить про нього легенду, яка, як правило, недостовірна. Але в той же час це і є та ідеальна сума сподівань народу, яку втілила ця особистість. І це стосується сподівань не лише сучасників героя, а й минулих і подальших поколінь. Так сталося і з легендарним гетьманом Іваном Мазепою, який завше був індикатором українськості у сус­пільстві. І зараз, якщо ви хочете визначити політичні орієнтири опонента, запитайте його про Мазепу і чекайте на реакцію. Далі можна визначати рівень інтелектального розвитку людини і відповідно будувати бесіду. Цікаво ось що: якщо людина називає Івана Мазепу «измєнником», з точністю до 100% можна прогнозувати абсолютне несприйняття всіх ваших аргументів. Вас просто не будуть слухати. Ось тут розумієш всю потужність радянсько-комуністичної пропаганди, яка і 20 років після розпаду Союзу, в умовах повної свободи думки, стійко продовжує утримувати свої кордони в головах людей.

У шостому томі Української радянської енциклопедії, що вийшов з друку в 1981 році, про Мазепу сказано: «Будучи гетьманом, він проводив кріпосницьку політику, нещадно придушував виступи народних мас проти соціального пригноблення». У другому томі Українського радянського енциклопедичного словника, виданого у 1988 році, знаходимо таке: «Мазепа І.С. (1644 — 1709 рр.) — гетьман Лівобережної України (1687 — 1708 рр.). Проводив політику посилення феодально-кріпосницького пригнічення. В перші роки Північної війни 1700-1721 рр. таємно домовлявся з польським королем Ліщинським про перехід Лівобережної України до Польщі. В 1708 році Мазепа відкрито перейшов на сторону шведського короля Карла ХІІ. Після Полтавської битви 1709 року, втік з ним у турецькі володіння. Українські буржуазні націоналісти намагаються виправдати Мазепу і зобразити його борцем за свободу України».

Цікаво те, що у підготовці обох вищевказаних енциклопедичних видань брали участь і нині відомі академіки, політичні та державні діячі, які, всупереч колись ними написаному, тепер змінили думку про особу гетьмана. Тож мабуть правильно кажуть, що мудрий той, хто може змі­нити свою думку. А як бути з сіромахами, що закінчили радянську середню школу?

Серед всіх українських гетьманів, яких в Україні було більше 90, постать Івана Мазепи вже з XVIII ст. стає культовою в літературі, мистецтві та музиці. Про нього писали Дефо, Вольтер, Байрон, Гюго, Пушкін та інші відомі майстри слова.

 

В пышном гетманском уборе,

Кто сей муж, суров лицом,

С ярким пламенем во взоре,

Ниц упал перед Петром?

Сей пришлец в стране

пустынной

Был Мазепа, вождь седой;

Может быть, еще невинной,

Может быть, еще герой.

 

Саме таким побачив Мазепу поет-декабрист К.Рилєєв. Колись на кордоні з Татарією Мазепа подарував Петру І багату турецьку шаблю, оздоблену золотом і обсипану дорогоцінним камінням, а на золотому ланцюгові був щит з такими ж прикрасами. Знав мудрий васал чим улеслити сузерена, аби менше пхав свого носа в українські справи: треба давати розкішні подарунки, гроші, хутра. Знаючи великоім­перські плани Петра, Мазепа поводив себе уклінно і хитро, регулярно приносячи знаки своєї вірності, і, зрештою, зумів увійти в довіру до царя. То була не дружба, а гра у дружбу. Саме завдяки цій грі у стосунках з російським царем Мазепа домігся дієвої стабілізації на Лівобережжі. Основним його здобутком було припинення громадянської війни в Україні.

В.Ленін писав, що Петро із варварством боровся варварством, залишаючись при цьому жорстоким, підступним, кровожерливим тираном. Багато з методів Петра І перейшли у практику біль­шовицького тоталітарного режиму у вигляді керівних аксіом. Гетьман Мазепа був людиною свого століття і діяв часом не менш жорстоко. Він став дзеркалом політики української Гетьманщини, яскравим виразником її інтриг та геополітичних протистоянь.

Іван Степанович Колединський (Мазепа) був виходцем із православного шляхетського роду, відомого ще з 1544 р., із-під Білої Церкви, коли українському шляхтичу Миколі Колединському поль­­­ський король Жигимонт подарував на умовах військової служби село Мазепинці, що на р. Кам’янці, на Київщині. Від назви цього родового гнізда майбутній гетьман і отримав своє прізвище.

Мазепа одержав бли­скучу освіту. Він навчався у Києво-Могилянському колегіумі, який пізніше став носити назву Києво-Могилянської академії, у Єзуїтській колегії в Варшаві. Вільно володів латинню, французькою, ні­мецькою, татарською та російською мовами. Свою молодість провів при варшавському дворі у Яна Казиміра, куди був узятий як «покойовий» (1649-1652). Коштом короля був посланий за кордон для завершення освіти. Тоді ж вивчив основи фортифікації, гарматну справу. Був у Голландії, Франції, Німеччині, Італії. Виконував посольські поручення короля, відвідував Запоріжжя, возив листи до гетьманів Ю. Хмель­ниць­кого, П. Дорошенка, клейноди до гетьмана Тетері.

Перебуваючи на слу­жбі у короля Яна Казиміра, Мазепа досконало оволодів мистецтвом інтриг, дуелей і авантюр, ставши відомим на всю Європу ловеласом, дуелянтом, поетом, автором ліричних віршів і пісень.

Амбіції кар’єрного зростання змушують Мазепу залишити Польщу. У 1669 році він стає на службу до гетьмана П. Дорошенка, який під покровительством Польщі правив землями на правій стороні Дніпра, саме в той час, коли Московський двір вирішив приєднати ці краї до своєї держави. У липні 1674 року Мазепа був відправлений Дорошенком до Криму і Туреччини домовлятися про союзницькі дії. В дорозі був схоплений запорожцями і мало не загинув. Врятований Іваном Сірком та відісланий до гетьмана І. Самойловича. Шлях Мазепи до влади був тернистим. Використовуючи свої дипломатичні здіб­ності, він зумів стати з полоненого дорошенківця довіреною особою гетьмана Самойловича і упродовж 7 років виховував його дітей. Гетьман доручав Мазепі вести перемовини з царем Федором Олексійовичем, з кримським ханом та поляками. Одночасно Мазепа почав готувати «підкоп» під крісло Самойловича, маючи на меті здобуття гетьманської булави. Зокрема, написав на гетьмана донос. Перебуваючи у Москві, Мазепа налагодив зв’язки з першими боярами царського двору і після невдалого походу улюбленця цариці Софії князя Голіцина у Крим в 1687 році, щоб відвести відповідальність від цього вельможі, він приписав прорахунки у цій війні своєму благодійнику Самойловичу. А в нагороду за цей вчинок заручився підтримкою Голіцина. З його допомогою було скинуто гетьмана Самойловича, а Мазепа був возвишений і отримав титул гетьмана обох Україн у 1687 році. По суті влада була захоплена шляхом перевороту. Вся сім’я Самойловича була заарештована і вислана до Сибіру. Старший син його, Григорій був страчений московським катом без сповіді. «Совок» тут мене за руку схопить: «От бачиш, Мазепа був пожиттєвим зрадником і негідником!» Так і не так. Можна дискутувати про мораль верхівки суспільства в умовах перманентних протистоянь в боротьби за владу. Хто був тоді без гріха? Не треба ідеалізувати Мазепу, а критикуючи, пам’ятаймо, що у нього поруч з власними амбітними планами завжди були не менш грандіозні державницькі. І свою справу гетьман знав: і відкрито і таємно централізовував владу в Україні, підносячи її збройні сили і дедалі ширше розсуваючи державні кордони.

Похід московитів 1688 року на Крим був ще невдаліший за попередній. В цей час відбувається зміна влади в Росії. Всесилля Софії та її фаворита добігало кінця. Перебуваючи у Москві під час загострення конфлікту між боярськими групами, Мазепа точно визначає політичний «мейнстрім» і стає на бік Петра І.

Під час свого гетьманства Мазепа зарекомендував себе у більшості як вірний ставленик Москви. Він всіляко намагався здобути благовоління росій­ського монарха. На відповідному етапі союз з Москвою був вигідним, бо сприяв закріпленню режиму його особистої влади. За обсягом владних повноважень Мазепа був справжнім «самодержцем козацьким», «малоросійським королем».

Російський історик Є. Анісімов відзначав, що царське самодержавство розглядало гетьманів України XVI — XVII ст. так, як російських князів, бояр XV ст. — тобто не як васалів, а як державних холопів. І Мазепа це добре розумів. Тому основною програмою Мазепи була розбудова Української державності на грунті козацько-гетьман­ського ладу та соборності українських земель. Страх перед втратою автономії змушував Мазепу інтригувати. Гетьман достеменно знав і те, як свідчать російські історики Д. Зє­нін та К. Смірнов, що Петро І був фактично узурпатором російського трону (у той час як законним російським царем мав стати Карл!) Дослідники посилаються на російсько-шведські договори 1609, 1613 та 1661 рр., згідно з якими у випадку смерті царя саме шведський монарх мав зайняти його місце.

Мазепа добре знав як дорого обходиться Україні утримання російського війська, знав про пограбування, підпали, насильства «союзної армії» на наших теренах. Не кращою була й економічна ситуація: з одного боку йшло феодально-кріпацьке закабалення селян та козаків Правобережжя та Галичини польськими магнатами, з іншого Московія намагалася викачати з європейської житниці все потрібне для воєн за життєвий простір. Зрештою безмір несправедливості на початку XVIII ст. призвів до відновлення визвольного руху проти Польщі. Люди масово тікали за пороги. Станіслав Лєщин­ський підсилав до Мазепи своїх агентів з помпезними обіцянками і переконаннями прихилитися на його сторону, але останній відсилав завжди ці пропозиції Петру. Приборкавши повстання на Правобережжі проти поляків, гетьман попри протести поль­ського короля залишив там частину гетьманських військ, фактично взявши під контроль ці регіони. Одночасно Мазепа роздмухував між козаками незадоволення Росією — він остаточно позбувся ілю­зій щодо рівноправних стосунків з північним сусідою.

Під приводом того, що козаки ремствують на втрати, зазнані ними у минулорічних походах і на фортифікаційних роботах, Мазепа розпустив військо, вивів з фортець гарнізони і став укріплювати Батурин, прикидаючись хворим.

Гетьман добре знав всі варварські методи, якими російський самодержець рубав вікно у Європу. Лише на будівництві Санкт-Петербургу загинула не одна тисяча українських козаків. Що могло статтися у випадку викриття змови проти Москви, не можна було й уявити.

Саме територія України розглядалася Петром як плацдарм для великого стрибка Росії. Україна ж була покликана служити джерелом ресурсів для підсилення військово-політичної могутності імперії. Цей союз був економічно невигідний Україні. Зокрема населення Гетьманщини жило тоді набагато заможніше від своїх сусідів і мало достатньо політичних і економічних прав. Щоб було у випадку остаточного «возз’єднання» цієї частини України з Росією неважко уявити: частина населення використовувалася б як гарматне м’ясо у завойовницьких війнах Росії, а інша виснажувалася у кріпацьких громадах. Так, зрештою, і сталося після падіння влади Мазепи.

Тоді як усі думали, що Мазепа вмирає, він реалізував свої наміри випручатися з обійм Москви — переписувався з Карлом ХІІ, Лєщинським, відправляв таємних агентів на Запорожжя. Мазепа знову ж таки більше нагадував лиса, а не лева, який мав зробити свій історичний стрибок. І замість того, щоб напряму звернутися до українського народу і старшини з поясненням свого рішення відійти від союзницьких обіцянок Москві, Мазепа продовжував інтригувати. Карла ХІІ він благав як можна швидше увійти до України, сподіваючись вочевидь на силу шведської армії. І це замість того, щоб ширити власну пропаганду і готувати вій­сько до війни з Петром І! А в цей час російська пропагандистська машина уже пресувала Україну, дезорієнтуючи і без того дезорієнтоване Мазепою населення. Саме така невизначеність та нерішучість стала головною помилкою гетьмана.

На що сподівався гетьман Мазепа? Невже на таємну угоду, укладену з польським королем Лє­щинський, у якій Польщі віддавав Малоросію і Смоленськ з тим, щоб його визнали князем полоцьким та вітебським? На козаків, яких не зміг об’єднати і яким в листах та універсалах клявся, що діє для їхнього блага? Коли у 1704 році Мазепа з військом з’явився на Правобережжі, то цей похід Семен Палій вважав слушним моментом возз’єднання України під булавою Івана Мазепи. Але тоді Мазепа ще не думав про розрив з Москвою і не скористався можливістю очолити визвольний рух на Правобережжі. Більше того, він хитро заманив Палія до себе, арештував його як швед­ського агента і відправив до Сибіру. Ця помилка відгукнулася йому вже під Полтавою. Крім того, Мазепа нищив поважних в певних козацьких колах людей (генерального суддю Кочубея та Полтавського полковника Іскру). Як результат — розкол в рядах не лише козацьких старшин, а й низових козаків. Вони розуміли, що Мазепа хоче стати одноосібним господарем нечесними методами і за допомогою в основному зовнішніх чинників. Так з ким же збирався перемогти російську армію старий вже гетьман? З неадекватно самовпевненим Карлом ХІІ? Так, шведське військо вважалося на той час кращим у Європі. Проте і росіяни зробили великий стрибок в оволодінні військовою майстерністю: шведський корпус генерала Левенгаупта, що йшов на з’єднання з Карлом ХІІ, був блискуче розбитий росіянами. А дії російських військ на території Білорусі і України під час російсько-шведської війни можна вважати зразком військової майстерності: мобільні маневри, гра на випереджання, виходи на комунікації противника, знищення потенційних припасів їжі і фуражу, знищення осель селян (тактика випаленої землі). Додамо сюди і дрібні наскоки з метою виснаження шведської армії. Хіба це не військовий прогрес московитів (про аморальність дій військовиків говорити не будемо — це практика більшості армій того часу)? Такій вишколеній армії треба було протиставити щось більше, ніж кілька полків дезорієнтованих козаків. Тут мала бути більш грунтовна стратегія. А Мазепа у 1708 році уклав союз зі Швецією про перехід України під протекторат шведського короля і нейтралітет українського війська у шведській війні. Козацькі війська мали захищати у визначених місцях свою вітчизну. Оце і все... 22 жовтня 1708 року Мазепа писав до графа Головіна, що вже не їсть, не спить і готується вмерти, а 29 з’явився в Горках з 5 тисячами козаків перед Карлом. Наївно вважав, що цього буде достатньо...

З тих пір у світовій та нашій історії точаться суперечки — чи зрадив Мазепа?

З двох безодень, які намагалися поглинути Україну, Мазепа обрав третю — шведську. Це призвело до розколу суспільства та козацького війська. Тра­гізм ситуації відображено у проголошеній Мазепою перед козацьким військом промові: «Ми стоїмо, брати, між двома прірвами, які готові нас зжерти, якщо не виберемо путі для себе надійного, щоб їх обійти. Воюючи між собою, монархи до того розлючені один на одного, що під­владні їм народи терпіли, терплять вже і ще перетерплять безодню зла незміряну, а ми між ними як крапка, або мета всього щастя». Ці слова опального гетьмана Мазепи виявилися пророчими для українського народу.

До недавнього часу всі історичні події Гетьманщини висвітлювалися виключно з точки зору переможців, робилося усе, щоб виставити Мазепу зрадником не тільки царя, але і українського народу. Але дуже мало писалося про зраду російських царів, які і не думали виконувати пункти Переяславської угоди і неухильно нищили українське автономне життя. Гетьман Мазепа допустився фатальних помилок, залишившись без підтримки більшості старшини і невпевнено відчував себе у ролі революціонера, так і не змігши стати українським Кромвелем. Але чи міг він вчинити інакше? Не маючи достатніх сил для тривалої боротьби з Росією, він був приречений на поразку. Розуміючи і це Мазепа все ж вирішив вмерти стоячи, ніж гнити повзаючи. Це було в його характері від природи: передусім лицар, а не лише інтриган. Символічний акт самоспалення дорого обійшовся україн­ському суспільству. Самостійна українська козацька еліта була масово винищена або відправлена до Сибіру. Жорстокими стратами Петро І залякав український народ, але не спустошив його волелюбну душу. Не знищив самостійницькі пориви, лише загнав їх глибоко в суспільну підсвідомість...

Яких би фатальних помилок не припускався наш гетьман, але він назавжди залишатиметься для українців не зрадником, а символом самостійництва.

 

Василь Слободяник
Підготував до друку Андрій Гусєв

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com