Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Хто породив монстра?

Літо нинішнього року багате на знакові ювілеї, які вперто не помічають наші «незалежні» ЗМІ. Без усякого фактично резонансу минула 95-а річниця Першої Світової війни. А це дивно, дуже дивно. Бо громадянська війна в Україні розпочалася не в січні 1918-го року, а в серпні 1914-го, коли на полях, в лісах і перед­гір’ях Волині, Галичини, Буковини і Прикарпаття зійшлись у смертельному герці УКРАЇНЦІ, зодягнені в мундири армій російського царя та австро-угорського цісаря. Схоже, комусь дуже залежить, аби ми, як народ і нація, й досі брали на свої душі гріх братовбивства.

Схоже, поминуть інфор­маційним мовчанням і 70-у річницю війни Другої Світової. Ну тут зрозуміліше: в її історії залишається чимало незручних запитань. Приміром: у вересні 1939-го року вій­ськові підрозділи оунів­ців-мельниківців (не плутати з оунівцями-бандерівцями) брали участь у спільних військових діях гітлерівського вермахту і Червоної Армії по блокуванню і знищенню поль­ських військових з’єднань на Волині.

Але в сьогоднішньому коментарі йтиметься не про відверте смертовбивство і мільйони жертв. Є одна таємниця, яку й досі в колишніх країнах антигітлерівської коаліції приховують набагато старанніше, ніж справжні обставини Мюнхенської змови і пакту Молотова-Рібентропа. Мова про те, хто ж насправді використав телебачення як наймогутніший засіб психологічного зомбування широких верств глядачів.

Офіційні історіографи електронної музи стверджують, що перший досвід такого, м’яко кажучи, впливу — це, знову ж таки, перші в історії Сполучених Штатів Америки публічні теледебати в прямому телеефірі восени 1960-го року між кандидатами в президенти Джоном Кеннеді і Ричардом Ніксоном. Кеннеді переміг не тому, що мав кращу, ніж його суперник, передвиборчу програму. Він не мав також того політичного досвіду, що старий політичний зубр Ніксон. Але Кеннеді виграв. Тому, що молодий кандидат виглядав на телеекрані симпатичніше, ніж літній, не боявся камери і говорив саме те, що від нього хотіли почути в кожній американській Причепівці.

Але з розсекречених кілька років тому британських архівних документів випливає, що пальма першості належить не американським тележурналістам і політтехнологам. Вони лише використали відповідний пріоритетний досвід… фашистської Німеччини. Так, ми не обмовилися. Гітлер мав своє потужне, а головне — широкодоступне телебачення. Його технічний рівень випередив світовий досвід щонайменше на 30-40 років. Це дозволило, зокрема, в 1936-му році транслювати в ефір телевізійні репортажі про відкриття, закриття і всі основні змагання Берлінської Олімпіади! Більше того — німецьке телебачення широко використовувало відеомагнітофони, які з’явилися на радянському ЦТ лише в середині 60-х.

Але головною була не технологія, а ідеологія. В це важко повірити, але з 1939-го по 1944-й рік, до того дня, коли були розбомблені останні німецькі телецентри, глядачі не бачили на своїх домашніх телеекранах ЖОДНОЇ передачі про війну, жодного репортажу з фронту, жодного коментаря з приводу політичних подій, які поставили тоді на грань катастрофи всю планету. Весь телепродукт подавався під неофіційним грифом «В Берліні все спокійно, в Німеччині все гаразд». Головні цінності — це німецька історія, ні­мецька родина, німецька культура, німецький народ… решта було або в підтексті, або в коротких, старанно препарованих і дозованих випусках хроніки, але не на телебаченні, а в кінотеатрах — перед фільмами на взірець «Жінка моїх марень» (в радянському прокаті — «Дівчина моєї мрії»). В такий спосіб створювалося потрібне владі враження, що справжнє життя — не за вікном і навіть не на фронті, а на екрані.

Деякі зарубіжні експерти навіть стверджують, що психологічний опір німців був зламаний не після того, як армії союзників з боями перетнули кордони Рейху, а коли у квартирах і будинках обивателів назавжди згасли телеекрани. Не поспішайте звинувачувати експертів в упередженості і перебільшенні. Порівняйте те життя, яке нам продають з телеекранів із тим, що за вікнами і дверима наших жител.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com