«Допоможіть знайти дорогу мені людину...»

Словами, винесеними у заголовок, починаються листи, адресовані службі розшуку Товариства Червоного Хреста України

...Голодомор 1933-го забрав у Марії та Степана батьків і вони росли у дитячому будинку. А Друга світова війна закинула брата й сестру до далекої Німеччини — в різні її куточки, куди вони були вивезені на примусові роботи. Сталося так, що по закінченні війни Марія зосталася на чужині, де вийшла заміж, народила сина. А Степан повернувся у рідне село на Черкащині, де згодом теж одружився і ростив дітей. Життя склалося вдало, але часто згадував сестричку. Втім, не лише згадував, а й протягом багатьох років намагався її розшукати. До яких лише інстанцій не звертався чоловік, та все марно: «нічого втішного повідомити вам не можемо» — так або приблизно так закінчувалися листи-відповіді...

...В 1941-му Іринці виповнилося лише 5 місяців, коли під час спорудження укріплень на підступах до Києва пропала її мати. І дівчинку виховували дідусь з бабусею. Та відсутність матусі вона відчувала завжди, хоча й не була обділена увагою стареньких.

- Моя мама не могла загинути, — часто повторювала вона. — Я обов’язково її знайду...

Бажання Степана справдилося, коли він звернувся до служби розшуку Товариства Червоного Хреста України: восени 2006 року в аеропорту «Бориспіль» брат і сестра зустрілися.

А ось Ірині зустрітися з матусею не судилося. Бо, як зясувалося, після звільнення з примусових робіт в Австрії, куди її теж вивезли фашисти, Людмила, не отримавши від рідних відповіді і вирішивши, що їх немає в живих, вийшла заміж за американського солдата. І переїхала з ним до США. І хоча вона вже померла, саме Червоний Хрест допоміг Ірині розшукати брата і трьох сестер, які проживали за океаном.

- Перелік подібних фактів можна продовжувати і продовжувати, — говорить керівник служби розшуку ТЧХ України Ірина Царюк. — Бо щодня отримуємо листи з проханнями допомогти в пошуках батьків, братів, сестер, з якими людей розлучила клята війна. Наприклад, за останні 14 років надійшло понад 700 тисяч подібних звернень. В нашому архіві зберігається майже 180 тисяч завершених справ. Ми допомогли більш, як 83 тисячам громадян у їхніх пошуках.

Зокрема, за сприяння служби пошуку 7 тисячам родин надана допомога у їх возз’єднанні, знайдено 6 тисяч поховань воїнів, що загинули на теренах Західної Європи в роки Великої Вітчизняної війни, а понад 11 тисяч громадян України, інших країн світу отримали звістки від своїх рідних. Служба розшуку Українського Червоного Хреста за результатами своєї роботи є однією з кращих у світі. Такої думки дійшли колеги Ірини Юріївни з Росії, Білорусі, США, Австралії, Німеччини та інших країн світу, які часто бувають в Україні.

На жаль, більшість архівних матеріалів на громадян України, які постраждали як під час панування комуністичного режиму, так і німецької окупації, не збереглися. Або ж потрапили за межі України. Тому одним із пріоритетних завдань служби є накопичення відповідної інформації і створення власного архіву. На сьогодні алфавітно-інформаційна картотека служби налічує понад 250 тисяч інформаційних матеріалів.

Незабаром мине 20 років, як останній радянський солдат залишив Афганістан. Але на чужій землі залишилися десятки вояків, котрі потрапили в полон. Україна з перших днів проголошення незалежності докладає титанічних зусиль для їхнього повернення на Батьківщину.

- Ми зустрічалися як з урядовими представниками Афганістану, так і лідерами найбільш впливових повстанських угрупувань, які на початку 90 — х років прийшли до влади в цій країні, — говорить радник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини полковник запасу Валерій Аблазов, який тривалий час очолював комісію, що займалася пошуком безвісти пропалих співвітчизників і поверненням їх до України. — І завжди до складу делегацій входив президент нашого Червоного Хреста Іван Усічено. Саме завдяки його особистим зв’язкам з колегами, які представляють національні товариства Червоного Хреста Пакистану, Індії, інших сусідніх з Афганістаном країн, а також, звичайно, самого Афганістану, нам вдалося встановити контакти з багатьма невільниками. І в тому, що деякі з них повернулися на рідну землю, є чимала заслуга Івана Гнатовича.

 Вже понад 60 років українці живуть під мирним небом. Натомість у світі є чимало «гарячих точок», в результаті міжетнічних та інших конфліктів, що тліють і на теренах колишнього Союзу, багато людей залишають рідні домівки, часто втрачаючи і зв’язок зі своїми родичами. Тому національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця багатьох країн Європи стали все частіше отримувати звернення щодо розшуку людей. Українське — не виключення. Адже чимало українців проживають в різних куточках світу, в тому числі і в тих, де неспокійно. Надходить багато звернень, які стосуються мігрантів. Нагадаю, що за роки незалежності до України повернулися сотні тисяч депортованих кримських татар, вірмен, болгарів, представників інших національностей та народностей. До того ж щороку сотні тисяч українців виїжджають за кордон на заробітки, а наша країна стала транзитним коридором для нелегалів — вихідців з країн Азії, Африки та Сходу, які намагаються потрапити до Західної Європи. Товариство, дотримуючись прав людини і, зважаючи на те, що в результаті некерованої міграції мігранти часто опиняються у досить скрутному становищі, прийняло рішення розширити програму пошукової діяльності.

— Наша робота ніколи б не була такою продуктивною, якби ми не спів­працювали з МВС, МЗС, СБУ, державною прикордонною службою, Державним комітетом архівів України та іншими урядовими установами і громадськими організаціями, — продовжує пані Царюк. — За сприяння Міжнародного Комітету Червоного Хреста та керівництва Державної прикордонної служби України ми, починаючи з осені 2004 року, реалізуємо програму з відновлення родинних зв’язків для нерегулярних мігрантів, що затримані в Україні. А також тих, які перебувають у місцях тимчасового утримання. Її мета — допомогти затриманим встановити зв’язок з посольствами тих країн, з яких вони прибули до нашої держави, надання їм можливості повідомити своїх рідних про своє місцезнаходження. Впродовж останніх 2 років цією можливістю скористалися 1 657 чоловік. Для прискорення ідентифікації особи, використовуючи оплачені Червоним Хрестом телефонні картки, майже 5 тисяч мігрантів встановили зв’язок зі своїми сімями. Минулого року затриманим була надана гуманітарна допомога на більш, як 20 тисяч гривень. Нелегальна міграція, торгівля людьми ускладнюють процедуру розшуку, особливо в прикордонних областях. До Червоного Хреста все частіше звертаються мігранти, їхні рідні і близькі, які на власному досвіді переконалися, чо­го варті обіцяні переваги нелегального життя та роботи за кордоном. Зважаючи на гостроту цієї проблеми, ми — за під­тримки Датського Червоного Хреста та Міжнародної організації з міграції реалізували превентивну програму, спрямовану на зниження торгівлі людьми. Вона реалізовувалася в 9 регіонах України. В рамках програми було проведено 6 семінарів, в яких взяли участь як працівники Товариства, так і представники місцевих органів влади. 500 тренерів, підготовлених в рамках імплементації програми, провели понад 3 тисячі навчальних сесій для цільових груп населення. Загалом зазначеною програмою було охоплено понад 80 тисяч осіб.

Сергій Зятьєв