Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Машина-переможець

Історія цієї компанії почалася в середині XIX століття. У 1852 р. в місті Саут Бенд, штат Індіана, було утворено родинне підприємство Studebaker по виготовленню кінних екіпажів. Цікаво, що випуск гужових возів припинився лише 1921 р. У 1900 р. на Studebaker почалося виробництво кузовів для електромобілів, а в 1904 р. з воріт її заводу виїхав перший бензиновий автомобіль, створений на базі шасі фірми «Дженерал Отомобайл» з 2-циліндровим двигуном потужністю 16 л.с. У 1910 р. Studebaker придбала детройтську компанію «Еверет-Метцгер-Флендерс» і таким чином отримала ще декілька заводів в Детройті і Канаді.

Під час першої світової війни велика кількість штабних автомобілів Stu­debaker поступила в армії США, Фра­нції, Великобританії і Росії. У 1919 р. компанія випустила останній легковий автомобіль з 4-циліндровим двигуном. У 1920-і рр. біль­шість її моделей комплектувалися нижньоклапанними «шестірками» робочим об’ємом до 5,8 л. Програма включала родстер «Лайт Сикс», 7-місцевий седан «Біг Сикс» і легкий автомобіль «Ерськин». Роль флагмана виконувала модель «Президент Ейт» 1928 р., створена головним інженером Барні Россом. На неї встановлювали рядну «вісімку» (4,9 л, 100 л.с.) і кузови п’яти варіантів.

У 1928 р. Studebaker придбала компанію «Пірс-Ерроу» і володіла нею до свого банкрутства в 1933 р. У той період окрім легкових автомобілів Fierce-Arrow фірма Studebaker випускала ще і серію вантажівок Studebaker-Pierce-Arrow. Фінансове благополуччя розтануло в роки депресії. Після банкрутства і зміни господарів компанії удалося залишитися на плаву за рахунок продажу Fierce-Arrow. До 1935 р. вона знов стала платоспроможною. Усе більш прибутковими ставали вантажівки, в програмі компанії з’явилися автобуси і пожежні машини.

Одним з найвдаліших автомобілів компанії став невеликий легковий «Чемпіон», представлений в 1939 р. Під час другої світової війни продукція компанії включала армій­ські вантажівки «US6» з колісними формулами 6x4 і 6x6, амфібії «Уїзел», авіадвигуни.

У 1947 р. з’явилися моделі Commander («Коммандер»), Champion і Regal («Рігел») з панорамним заднім склом, створені Раймондом Лоуї і Вір­джілом Екснером. Але під їх футуристичними кузовами ховалися звичайні вузли і агрегати. Найрадикальніший дизайн мав  «Чемпіон Старлайт Купе»  1950 р. з передньою частиною кузова у вигляді ракети і великим панорамним заднім склом.

До цього часу вантажна програма Studebaker включала широку гамму моделей, починаючи з 0,5-тонних пікапів і закінчуючи багатотонними тягачами. Виробничі потужності включали 11 зарубіжних складальних заводів і нове підприємство в канадському місті Хамілтоні. Під час корейської війни компанія на заводах в Чикаго і Нью-Брансуїку випускала реактивні двигуни «J-47».

Із згасанням післявоєнного буму і посиленням конкуренції об’єм продажів Studebaker різко зменшився. Не допомогли навіть дуже привабливі кузови Лоуї і верхньоклапанні V-видні 8-циліндрові двигуни. Наступного року фірма Studebaker об’єдналася з фірмою Packard («Пакард»), а в 1956 р. їх придбала авіабудівна фірма «Кертіс Райт». У 1957 р. під маркою Packard стали випускати моделі Studebaker, а ще через рік Packard зникла остаточно. У 1959 р. посмішкою фортуни виявилася скромна легкова модель «Ларк», деякий час успіх супроводив дорогу«Голден Хок» і купе «Аванті». На канадському заводі компанії будували моделі «Дайтона» і «Крузер» з двигунами Che­vrolet. Але у результаті в 1966 р. довелося закрити цей завод. А наступного року сталося об’єднання з корпорацією «Вагнер Електрик энд Уортінгтон» і утворення Studebaker-Worthington, яке у свою чергу в 1979 придбала компанія «МакГроу Едісон».

В період роботи в компанії Раймонда Лоуї Studebaker запропонувала декілька незабутніх автомобілів. Серед них виділялася модель Com­mander (див. на фото), яку в 1953 р. представили у варіанті купе з облицюванням радіатора, що складається з двох половин. По європейських стандартах це був великий автомобіль (довжина — 5,2 і ширина — 1,8 м). Місткий салон визначався колісною базою 3,05 м і колією приблизно 1,44 м.

Верхньоклапанний 3,8-літровий V-образный 8-циліндровий двигун потужністю 120 к.с. при 4000 об/хв з двокамерним карбюратором «Стромберг» був зрушений назад і працював разом з автоматичною коробкою передач «Борг Уорнер», карданною передачею з проміжною опорою і звичайним заднім провідним мостом з гіпоїдною головною передачею «Солсбері». Максимальна швидкість перевищувала 161 км/ч, а середня витрата пального складала 14 л на 100 км. При об’ємі паливного бака 57 л запас ходу при по­стій­ній швидкості руху 96 км/год складав приблизно 480 км.

Передня підвіска — незалежна з подвійними важелями, гвинтовими пружинами і амортизаторами, задня — залежна на напівеліптичних ресорах з широкими і тонкими листами і амортизаторах. Підвіска була міцною, але шумною. Спокійно поглинала всі дорожні нерівності. Можливо, найслабкішою стороною автомобіля були барабанні гальма з гідроприводом, які при частих інтенсивних гальмуваннях втрачали ефективність. На сталеві дискові колеса з посадочним діаметром 15 дюймів, з кріпленням болтами як правило встановлювали шини «Файрстоун Уайтуолл», які мали схильність до підвищеного зносу при швидкісній манері руху.

Автомобілі Commander користувалися відмінною репутацією за свою надійність і легкість в управлінні, яке багато в чому визначалося наявністю гідропідсилювача рульового механізму і прекрасного кругового огляду (панорамне заднє скло). У салоні знаходилося переднє сидіння-диван, на якому могли хоч і без особливих зручностей (заважав виступ в підлозі для коробки передач) розміститися три людини. Ззаду салон був низький і тісний. Незручним виявився і багажний відсік. Його форма була невдалою. У багажник входила безліч речей невеликого розміру, але розмістити великі валізи в нім було дуже важко.

Серія Commander ще раз підтвердила талант Раймонда Лоуї, що став відомим кожному автомобілістові в США. Він пропрацював на Studebaker 15 років — з 1940 по 1955 р. Нью-йоркський музей сучасного мистецтва включив модель Commander 1948 р. в число десяти кращих дизайнерських розробок в історії автомобіля.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com