ПОВСТАНЦІ І КАРАТЕЛІ

Читачеві газети будуть цікаві цифри і факти, що свідчать про розмах боїв на Західній Україні між підрозділами ЧА—НКВС—МДБ і УПА-ОУН.

Перші військові сутички між Червоною армією, НКВС та УПА відбулися вже в 1944 р. Вступаючи в центральнозахідні українські землі, Червона армія відчула сильні напади УПА, якій вда­валося знищувати окремі підрозділи радянських військ. Вій­ськово-політична доктрина змусила УПА уже на початку 1944 року вступити в боротьбу з радянською військово-політичною маши­ною. Червона армія, розуміючи, що в її тилу активно діє УПА, стягувала сюди значні сили. Тільки в 1944 році УПА 154 рази нападала на під­розділи Червоної армії, вбито від 500 до 1000 червоноармійців, захоплено склади зброї, провіанту, медикаментів, боєприпасів. Для боротьби з УПА І Український військкомат виділив: 1 кава­лерійську дивізію, 20 броньовиків, 8 танків.

Уже в березні 1944 р. в бій з УПА вступили вій­ська НКВС. Вони провели операції на Тернопільщині, у Дрогобицькій області, де було вбито 1174 бійця УПА, взято в полон 1108, а також 6 тисяч осіб було відправ­лено до Сибіру. Осо­бливо жорстокими операціями проти УПА були «операції» контррозвідки СМЕРШ. Крім повстанців жертвами цих дій ставало дедалі більше цивільних осіб. У 1944 році було арештовано близь­ко 200 абсолюто непричетних до УПА осіб з мирного населення.

Основною карально-репресивною силою у боротьбі про­ти УПА поступово ставав НКВС. Очолили репресивні органи 6 об­ласних управлінь-відділів НКВС: Волинський, Дро­гоби­цький, Львівський, Рівненський, Станіславський і Терно­пільський, з широкими повноваженнями, а також міські від­діли НКВС, районні відділи (61 відділ), сільські відділки і дільниці НКВС.

Згодом цю структуру майже без змін замінили НКДБ і КДБ. З березня 1946 року були реформовані в Міністерст­во Вну­трішніх Справ (МВС) та Міністерство Державної Без­пеки (МДБ).

З літа 1946 року ці воєнізовані репресивні окупаційні формування, як засвідчують архівні документи, розпочали:

а) широкомасштабні акції проти УПА, завданням яких було фізичне знищення керівництва УПА за допомогою агентів-бойовиків;

б) створення паралельних підрозділів із таєм­них спів­робітників МВС, МДБ під виглядом ОУН-УПА для дискре­дитації українського національно-визвольного руху серед населення.

У цей же час на терени Західної України було заслано велику кількість співробі­тників МДБ, які повинні були діяти як загони УПА. Таємна постанова Ради Мініст­рів СРСР від 28 січня 1947 року передавала боротьбу з національним рухом у виняткову компетенцію держ­без­пеки. До роботи було залучено: 17 тис. 945 чол. і додатко­во ще 12 тис. 714 оперативних працівників. Всього таєм­ними оперативниками в Західну Україну було переведено 25 тисяч бійців МВС і 35 тисяч осіб, які підпорядковувалися МДБ, діяльність яких в Західній Україні з періоду 1947 по 1953 роки і досьогодні засекречена. Однак, можна наго­лосити, що власне з цього часу почались «колодязні опе­рації» НКВС-МДБ — начебто націоналісти вбивали мирне укра­їн­ське населення і топили його в колодязях.

Паралельно радянські репресивні органи, розгорнули на території України широкомасштабну пропагандистську і вій­ськову кампанію проти ОУН та УПА. За всіма великими і малими підрозділами УПА були «закріп­лені» конкретні військові з’єднання і таємні підрозділи МДБ, які робили все, щоб навіть на дрібні підрозділи УПА на­падати великими вій­ськовими частинами.

Уже в 1944 році для боротьби з УПА були сконцентровані такі сили військ НКВС:

Волинська область: одна стрілецька дивізія, три пол­ки, одна бригада (всього 5 тис. 285 чол.);

Рівненська область: одна стрілецька дивізія і чотири бригади (всього 8 тис. 754 чол.);

Львівська область: чотири бригади і один кавалерій­ський полк (6 тис. 525 чол.);

Станіславська (нині Івано-Франківська) область: всьо­го 1355 чол.;

Чернівецька область: дві бригади (1355 чол.).

Окрім цього, весною 1944 року на територію Рівненської та Волинської областей були перекинуті 19-та (2278 чол.) та 21 (2958 чол.) стрілкові бригади НКВС.

Всього в 1944 році в названих областях воювало з УПА 31 тис. 540 чоловік. Всі ці військові підрозділи були підси­лені танками, артилерією. В подальшому все це угру­пован­ня, яке збільшилося у 1945 році до 50 тисяч бійців, було передано в розпорядження МДБ.

Слід наголосити, що з 1945 року МДБ проводило проти УПА жорстокі каральні операції, наприклад, 7 квітня 1945 року МДБ організувало велику облаву, в якій брало участь 40 тисяч чоловік під керівництвом 5 генералів. Ця «операція проти УПА» проводилась до кінця травня 1945 року з застосуванням найжорстокіших методів. Од­ночасно великі вій­сько­ві сили від 30 до 50 тис. солдатів блокували ліси, збираючи інформацію про УПА, її підроз­діли, командирів тощо.

Так в «операціях проти УПА» в 1946 році було задіяно 58,5 тис. співробітників НКВС-НКДБ. Як засвідчують до­кументи, за 1946 рік між МДБ та УПА відбулося близько 1500 боїв та військових сутичок, де радянська сторона втратила до 15 тисяч вбитими, УПА втратила до 5 тисяч бійців. Як бачимо із рапортів та донесень, керівництву МДБ ліквідувати УПА за 1946 рік не вдалося. Вочевидь це коштувало М.Хрущову посади першого секретаря КП(б)України. Його в березні 1947 року замінив Л.Каганович. З цього часу війна з УПА повністю перейшла із рук партійних орга­нів у компетенцію військово-«чекістських» кіл.

Головою держбезпеки маріонеткового режиму УРСР кремлівське керівництво призначило генерал-лейтенанта М.Ковальчука, який у справах в боротьбі з національно-визвольним рухом в Україні підпорядковувався мі­ніс­тру МДБ. Слід нагадати, що М.Ковальчук під час війни був начальником СМЕРШа IV Україн­ського фронту. Власне М.Ковальчук в 1947 році створив частини, які зовнішньо були схожі на загони ОУН та УПА. І ці загони держбезпеки УРСР тероризували укра­їнське населення, проводили під виглядом ОУН-УПА вбивства, грабунки терористи­чними методами.

У зв’язку з цим М.Ковальчук у Києві розробляв «ко­лодязні операції під виглядом націоналістів». Власне в цей час, як за­свід­чувала повністю під­контрольна МДБ радянська преса, «націоналісти зне­славили себе широкомасштабними вбивствами населен­ня». Вся документація на них і сьогодні є суворо засекреченою в архівах Москви. Однак, вивчені документи доводять, що через військові і терористичні операції МДБ, УПА уже в 1949 році було знесилена і не планувала великих операцій. Повстанці обмежували свої дії розвідкою і роз­ширен­ням агентурної мережі. В цей час МДБ цікавилось усім в УПА, особливо командним складом, командирами загонів, штабами, друкарнями. Але брутальне залякування терором українського населення (операція «Оборотень») дало можливість М.Хрущову почати критику «методів» Коваль­чука. Хоч як дивно, а це змусило Ковальчука і всю ре­пресив­ну систему діяти ще з біль­шою жорстокістю. Як засвідчу­ють документи, на початку 1949 року за наказом генерал-лейтенанта Ковальчука в Карпати були перекинуті чоти­ри дивізії МДБ для «остаточної ліквідації УПА та підпілля». Так оглядач газети «Нью-Йорк Тайме» Г. Болдуїн, дізнавшись про «операції Ковальчука» в Україні, визнав боротьбу УПА за незалежність укра­їн­ського народу справедливою і на­звав український національно-визвольний рух єдиним політичним представником укра­їн­ського народу, а УРСР -маріонетковим окупаційним терористичним режимом імперії. Про діяльність МДБ на Україні ді­знався увесь світ.

Така світова критика режиму УРСР змусила МДБ ще з більшою жорстокістю активізувати­ся в 1950—1951 роках у війні з УПА.

Як засвідчують джерела московських архівів, у боротьбі з українським національно-визвольним рухом репресивний апарат НКВС-МДБ діяв під виглядом національно-визво­льних загонів УПА, а потім боївок служби безпеки проводу ОУН (СБ). Ці угруповання вирішували передусім фізичне знищення керівників ОУН та командирів УПА. Також чинили пограбування і вбивства місцевих жителів під іме­нем ОУН-УПА з метою широкої компрометації національ­но-визвольного руху. Проникали в структуру Проводу ОУН з метою дезорганізації і подальшого знищення УПА з сере­дини. Влаштовували політичні провокації з метою ворожо­го налаштування українців в Україні за накинутим зразком: західняки — східняки (східняки — хороші, а західняки — погані).

Першим документом, згідно з яким політичні провокації, грабунки, вбивства, замаскований терор набрали статусу державної політики, є «Лист наркома внут­рішніх справ УРСР В.Рясного № 2070/сп від 20 серпня 1944 р.» на адресу секретаря ЦК КП(б) України Д.Коротченко. В цьому документі нарком наголосив на необхід­ності розпуску партизанської дивізії ім. С.Ковпака, яка зна­хо­дилася під командуванням генерал-майора П. Вершигори, і створення на її основі спеціальних бойових груп для боротьби з УПА. Партійні органи при­йняли і утвердили цю про­позицію, і скоро це з’єднання вже діяло як «формуван­ня УПА». Його діяльність і сьогодні засекречена в архівах сусідньої держави і в переспективі є предметом ретельного дослідження.

Однак, як свідчать доступні документи, більшість прово­кацій­но-терористичних груп НКВС-МДБ під виглядом УПА дія­ли в Волинській, Рівненській і Тернопільській областях, хоча їх можна було зустріти і в інших місцях регіону.

Так наприклад, у березні 1945 р. управління НКВС у Тер­нопільській області створило спецгрупу «Бистрого» під ке­рівництвом начальника відділу боротьби з бандитизмом майора держбезпеки Соколова. Цей підрозділ у кількості 60 чоловік «плідно функціонував упродовж півроку під виглядом відділу повстанського підрозділу СБ». Скіль­ки терористичних актів і вбивств він організував наразі невідо­мо. Однак, із ра­порту Соколова начальнику І відділу ГУБ НКВС УРСР ге­нерал-майору держбезпеки Горшкову наголошено, що за «діяльність групи та за «заслуги» Соколова було представ­лено до звання Героя Радянського Союзу.

У цей же час була утворена спецгрупа, яка діяла під виглядом УПА — «Орел» в складі 35 чоловік, в Рівненській області, створена в травні 1944 р. із колишніх партизан. Вона діяла до 1 квітня 1945 року. За цей час група провела близько 200 операцій, в результаті яких було вбито 526 бійців УПА і ще 140 було затримано. Слід наголосити, що жерт­вами діяльності таких спецгруп ставало в основному безбройне цивільне населення. Лише зрідка «партизани» нападали на підрозділи УПА. «Робота» МДБ під маскою УПА нагні­тала і без того напружену ситуацію в регіоні, спецгрупи намагалися досягати своєї мети будь-якими методами, шляхом «колодязних операцій, масових убивств населен­ня, терору та провокацій», їх терористична діяльність не­гативно сприймалася не тільки українським народом, але й стимулювала УПА для подальшої боротьби з окупантами.

Досліджені документи свідчать: «15 лютого 1949 року прокурор військ МВС Українсько­го округу, полковник юстиції Косарський надіслав на ад­ресу секретаря ЦК КП(б) України М.Хрущова допо­від­ну записку № 4/001345 «Про факти грубого порушення со­ціалі­стичної законності в діяльності так званих спеціаль­них груп МДБ». У ній визнавався факт створення МДБ УРСР і його управліннями спецгруп в західних областях України, які діють під виглядом «бандитів УПА», наголо­шувалося на звірствах, нелюдських методах оперативної роботи цих формувань. Члени цих груп «грубо порушували всі закони, масово вбивали невинних людей, топили їх в колодязях, грабували населення, катували людей, засто­совували інші методи насилля та терору, що з’ясовано прокуратурою».

Із документів прокуратури бачимо, що МДБ під ви­глядом УПА займалися кримінальними злочинами, чим загострили криміногенну ситуацію, про що наголошува­ла прокуратура, яка мала всі підстави висунути звину­вачення керівникам спецгруп МДБ. Політичне ке­рівництво ЦК КП(б) України фактично ставало спів­учас­ником цих злочинів. Ці методи теро­ру МДБ так і залишилися без юридичного розслідування прокуратури та полі­тичного засудження керівництвом ЦК КП(б) України.

За таких обставин міністр внутрішніх справ УРСР Т.Строкач подав міністру внутрішніх справ СРСР Круглову доповідну записку № 582/СМ від 9 червня 1949 року, в якій на підставі величезної кіль­кості фактів та документів вка­зав, що всі кричущі кримінальні злочини в Захід­ній Україні з 1946 по 1949 роки дійсно вчинені спецпідрозділами держбезпеки МДБ. «Мгебісти» відомі нам під виглядом: «бандитів УПА», «зграй злодіїв», «насильників та вбивць міс­цевого населення», особливо популярні вбивства великих груп людей спецгрупами МДБ» утопления в колодязях», що найбільше жахали». Ця доповідна теж залишилася без будь-якої реакції центральної влади СРСР.

У 1951—1952 роках чекісти створили спеціальні «пара­шутні загони» провокаторів. Вони з’являлись під виглядом воїнів УПА, які прибули з-за кордону. Ці бутафорські «прибульці» влаштовували перестрілку з міліцією і МДБ, (холостими патронами, звичайно), були одягнуті в уніформу американського та англійського зразка з емблемами УПА. Вони чинили вбив­ства і насилля з метою залякати мирне населення.

Як засвідчують джерела, тільки в 1944—1946 роках в рамках чекі­стсько-вій­ськових заходів проти українців та УПА було проведено 39 тис. 773 опе­рацій, під час яких було вбито 103 тис. 313 повстанців, взя­то в полон — 50 тис. 58 бійців, затри­мано 110 тис. 785 осіб. Було безпідставно арештовано 13 тисяч 704 та 83 тис. 284 осіб, хто виявив хоча б найменший словесний спротив ре­жиму. Їм ліпився ярлик «антирадянські елементи».

У боротьбі з УПА проводилися масові депортації українців з їхніх земель.

За наказом наркома НКВС-НКДБ Л. Берії перша депор­тація пройшла в квітні 1943 року з Ворошиловградської та Сталін­ської областей. В квітні-травні 1944 року бійці І Укра­їнського фронту взяли участь у виселенні українців із десяти райо­нів Тернопільської, Станіславської і Львівської областей, що змусило людей з приходом Червоної армії ховатися в лісах або йти під прикриття УПА.

Без вивчен­ня деталей їх біографій, людей скопом висилали у віддалені райони СРСР в Сибір, Казахстан. Як свідчать документи, репре­сивний режим висилав членів сімей воїнів УПА, підпільни­ків і всіх тих, хто їм співчував. Одна із найбільших депорта­цій українського населення з західних областей була про­ведена органами МДБ восени 1947 року. Попередньо у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї, Ковелі були створені 6 збірних пунктів для прийому від органів МДБ сі­мей «націоналістів» і відправлення їх на спецпоселення. Все це нагадувало відому більшовицьку практику захоплення і розстрілу заручників серед родичів повстанців з метою змусити їх скласти зброю, що практикувалася під час Громадянської війни і придушення селянських заколотів.

Як засвідчують документи, на початку 1947 року гене­рал-лейтенант МДБ Рясний затвердив «План заходів МВС УРСР з перевезення спецпоселенців із західних областей УРСР». У цьому плані передбачалося вивіз 25 тисяч сімей загальною кількістю 75 тисяч осіб. Однак, скоро МДБ СРСР збільшило цифру до 100 тисяч осіб.

10 жовтня 1947 р. міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив «План оперативних заходів для вико­нання вказівок МВС СРСР № 38/3-7983 про відправлення 50 ешелонів «спецконтингента із західних областей України».

Для проведення депортації був створений оперативний штаб на чолі з міністром внутрішніх справ УРСР комісаром міліції 2-го рангу Дятловим. Цей штаб з 15 жовтня 1947 р. дис­локувався у Львові.

За клопотанням орга­нів МДБ від 15 жовтня 1947 року ЦК КП(б)У і РМ УРСР прийняли таємну постанову №ПБ-148/14е «Про прядок використання зе­мель і майна залишених після виселення «сімей націоналі­стів» і бандитів УПА». Ця постанова надавало право на гра­бунок місцевого населення і набувала «законної» чинності.

Всього для проведення цієї депортації було залучено 13 тисяч 592 співпрацівників органів МДБ, в тому числі 5 тис. 143 офіцерів і осіб керівного складу і військ МВС і МДБ, 8 тис. 449 сержантів, рядових цих формувань.

Депортація завершилось 26 жовтня 1947 р. Загальна кі­лькість депортованих склала: 76 тис. 585 осіб (з них 18 тис. 866 чоловіків і 35 тис. 441 жінок старших 17 років, 22 тис. 279 неповнолітніх дітей) Цих українців радянська влада насильно вивезла за межі України.

Наступною депортацією була «депортація українських кур­кулів». Всього з території західних областей України в 1948 році було виселено 1445 «куркулів», а зі Східної Укра­їни — 1369.

Усього станом на 1 січня 1953 року в спецпоселеннях знаходилось 175 тисяч 063 особи, які були виселені із за­хідних областей України за період 1944—1952 років. Це були людь з довічним тавром: «укра­їнських націоналістів», «куркулів», «при­хильни­ків бандитів УПА», що в подальшому означало і заборону на навчання, на професії тощо. Слід наголосити, що масові депортації українського населення і терор спецслужб СРСР слід віднести до головних причин припинення діяльності укра­їнського національно-визвольного руху. Але війна, яку вела УПА проти різномастних окупантів не була даремною. Відомі і невідомі українські бійці і прихильне до них населення підготували плацдарм, який прислужився утвердженню незалежності України.

За матеріалами досліджень
доктора історичних наук Віктора Ідзьо
підготував А.Гусєв