Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ОМАНА ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

У будові Всесвіту чітко простежується дотримання кількох принципів, а саме різноманітності, ієрархії та гармонії. При цьому останній принцип невіддільний від двох перших. Це стосується і гендерного питання, яке є цілком врегульоване християнським вченням.

Бог створив чоловіка і жінку різними, щоб перевірити їхню любов. Водночас Господь встановив між ними певну ієрархію. Чоловіка Він створив першим, а жінку «з ребра Адамового» — другою. Певне пониження жінки після вигнання з Едему пояснювалось тим, що саме жінка першою пристала на пропозицію змія, а потім ще й спокусила чоловіка. Цю нерівність скасувала Діва Марія, котра народила нового Адама — Ісуса Христа. Новий Заповіт, зберігаючи принцип ієрархії, дає ідеальне вирішення ґендерної проблеми: «Жінки, коріться чоловікам, як воно в Господі належить. Чоловіки, любіть жінок і не будьте прикрі супроти них» (Кол. 3:18-19); та ж думка у посланні до ефесян: «Жінки нехай коряться своїм чоловікам як Господеві, бо чоловік — голова жінки, як і Христос — голова Церкви, Свого тіла, якого Він Спаситель... Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї» (Еф. 5:21-25), «Нехай же кожний з вас зокрема любить жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка» (Еф. 5:33).

Найкраще християнські принципи співжиття чоловіка й жінки були реалізовані в Європі. Арійські народи завжди шанували жінку. В іранських племенах жінки незрідка поруч із чоловіками брали участь у війнах, чого варте, скажімо, легендарне плем’я амазонок… Римляни ставились до жінки як до «матрони» — матері сімейства, наділеної всіма громадянськими чеснотами. Попри виразно патріархальний характер культури, високе соціальне становище жінки було характерним для давніх германців. На українських землях, які здавна були населені рільничими племенами, становище жінки було чи не найвищим в Європі. На цьому ментальному ґрунті під впливом християнства органічно постала культура Середніх віків. Саме в епоху класичного Середньовіччя статус жінки зріс до найвищого рівня.

Ким же була жінка в добу лицарських поєдинків та Хрестових походів? Вона була чимось сакральним, недосяжним, була ідеалом чистоти, архетипом, що своїм корінням сягав постаті Пресвятої Богородиці. В тогочасній церковній традиції навіть існував обряд посвячення лицаря Прекрасній Дамі, після якого цей лицар не мав права з нею одружитись — про такий «антисексизм» не мріють навіть найзапекліші «борці за ґендерну рівність» сучасності.

Та згодом західна цивілізація стала на хибний шлях. Серед відірваних од надприродних орієнтирів та справжнього життя раціоналістичних доктрин з’явилося таке деструктивне явище як фемінізм, що виразився у відповідній філософсько-світоглядній концепції та суспільно-політичному русі.

Фемінізм лише на перший погляд видається якимсь примітивним чудернацьким явищем, що асоціюється насамперед з агресивними, вороже налаштованими до чоловіків жіноцтвом. Насправді фемінізм має за собою добре розроблену філософську систему, чи то пак, псевдосистему, в основі якої лежать ідеї ревізії класичної історії філософії, етики та епістемології; вони критикуються як такі, що сформовані чоловіками, а отже, хибними. Між іншим, імплементація цих критичних феміністичних принципів активно впроваджується в сучасній Україні, що однозначно негативно позначається на вітчизняному загальногуманітарному дискурсі. Однак руйнівні для української гуманітаристики наслідки неофемінізму — тема для окремого дослідження. Ми ж, натомість, зупинимось на інших аспектах.

Чим небезпечний фемінізм? Насамперед тим, що він порушує вищезгадану новозавітну формулу вирішення ґендерного питання, породжує неприродний стан конфронтації за статевою ознакою. Тому фемінізм можна поставити в один ряд поруч із женоненависництвом (чоловічим шовінізмом), однак його деструктивний вплив є більшим, оскільки на відміну від чоловічого шовінізму, котрий являє собою збочену форму традиційних стосунків між чоловіком і жінкою, фемінізм перевертає все з ніг на голову. Традиційна культура є патріархальною, чоловіча домінанта в ній цілком і повністю пояснюється принципом ієрархії як неодмінної передумови існування гармонії, тож фемінізм ми можемо розглядати як вороже до культури явище, як чинник формування антикультури.

Деструктивний вплив фемінізму відчувається і на особистісному рівні. Пропагована феміністками емансипація насправді призводить до того, що жінка починає виконувати неприродну для себе соціальну роль і при цьому втрачає власну орга­нічність, тобто жіно­чність.

У міжвоєнний час, тоді, коли на Великій Україні більшовики перетворювали жінку на «рівноправну гаєчку», а на захід від Збруча потрапляли феміністичні ідеї ліберального штибу (щоправда значного поширення не мали, адже в Галичині був надзвичайно великий вплив Церкви), свій протест проти облудної емансипації заявила геніальна українська жінка — Олена Теліга:

Не зірвуться слова гартовані, як криця,
В руці перо не зміниться на спис,
Бо ми — лише жінки.
У нас душа — криниця,
Якої ви п’єте. — Змагайся і кріпись!

(«Мужчинам»)

Так! Жінка має залишатися жінкою. Звісно, історія знає приклади, коли жінка ставала на чолі державного проводу або залучалась до збройної боротьби. Чого лише варте ім’я володарки могутньої Руської держави княгині Ольги або таких видатних революціонерок як О. Бассараб, К. Зарицька, Г. Дідик чи навіть черниці О. Вітер. Однак це лише винятки. Все та ж «Поетка вогняних меж» писала:

...І рвуться пальці — довгі і стрункі,
Роздерти звички, як старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо — там, де треба вдарить.
Та тільки меч, блискучий і дзвінкий,
Відчує знову ваш рішучий дотик, -
Нам Час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть... Ніжність і турботи...

(«Відповідь», 1935)

На жаль, сучасні жінки все частіше вибирають не ніжність та турботи, а працю, «самостійність», кар’єрне хростання. Цьому сприяє видозміна фемінізму, що втілилася у теорії «ґендерної рівності». Дана теорія не є новою для України: в епоху СРСР «радянських жінок» дуже часто залучали до «рівноправної» праці на тракторах та в шахтах... Сьогодні часи змінились, почали активно культивуватись образи жінки-бізнесмена, жінки-політика і т. ін. Борці за «ґендерну рівність» (як їх назвати, якщо ніша феміністок уже зайнята, — «ґендеркині»?) дуже часто апелюють до досвіду західних країн. Скажімо, у Верховній Раді України, на їхню думку, мало жінок, тож вони пропонують прийняти закон, згідно з яким у парламенті їх має бути не менше 50% (така практика існує в скандинавських країнах) — тоді українська політика стане більш миролюбною і спрямованою на соціальний захист... Щодо миролюбності, то наша країна й так посідає в списку пацифістів сумне лідерство — у нашій військовій доктрині навіть потенційного противника немає. А от щодо соціального захисту, то такі заяви взагалі видаються смішними (але не надто веселими), адже про які соціальні гарантії може йти мова, якщо нинішня державна машина проводить не тільки духовне, але часом і фізичне знищення корінної нації?!

Звісно, подібні неофеміністичні лозунги можна поставити в один ряд поруч із такими «болотними вогнями» як «загальнолюдські цінності», ринкова економіка, демократія та іншими принесеними «з чужого поля» ідеологемами, що відривають українців від головного — від боротьби за національну державність. Однак ми можемо простежити й іншу їхню негативну сторону — моральне чи навіть ментальне виродження нації. Декілька століть бездержавності, значною мірою позбавило українців войовничого, маскулінного духу, «варязького» первня менталітету. Що ж буде, коли трибуна парламенту перетвориться на крилос для виголошення проповідей в стилі «За мір во всьом мірє»?.. Вже зараз окремі галузі суспільного життя в Україні є занадто фемінізованими. Яскравий тому приклад — вітчизняна гуманітарна освіта й наука. Не можна заперечити, що серед українського жіноцтва, починаючи від сільської вчительки і закінчуючи професором, є, наприклад, високоякісні історики чи філологи. Однак той факт, що такі предмети як українська мова, література та історія в пересічного школяра переважно асоціюється саме з жінкою, а не з чоловіком, є однозначно негативним. Ґендерна специфіка завжди накладає свій відбиток, тож вчителька «укрліт» при вивченні творчості Шевченка майже завжди акцентує увагу школярів на остійському (за Д. Донцовим) «Садку вишневому коло хати», а не на медитеріанському заклику «кайдани порвіте», або ж на нордичному образу Гонти із «Гайдамаків». Так само при розповіді про Голодомор «історичка» швидше викличе сльози на очах учнів, але не бажання святої помсти. З огляду на це, можна говорити про доцільність 50-70 відсоткової квоти для хлопців на відповідних факультетах педагогічних вузів, а не про 50% жінок у парламенті.

Необхідно згадати про ще один деструктивний наслідок культивування принципів «гендерної рівності», а саме про руйнацію такого фундаментального поняття, як родина — фундаментального як в особистісному, так і в суспільному планах.

Для сучасного секуляризованого «століття мас» (Ф. Ніцше) явище руйнації цінності подружжя і сім’ї є надзвичайно характерним. В даному випадку важко визначити, що є первинним: фемінізм і теорія «ґендерної рівності» чи загальний розклад родини як інституції. Обидва явища є взаємопов’язані і можуть розглядатися лише в контексті глобального занепаду людства, пов’язаного з його відходом від Божих заповідей.

Як же феміністична емансипація впливає на родину? Раніше пріоритетом номер один для молодої дівчини було одруження, ідеалом — прекрасна дружина, мати, господиня. Звідси відносно ранній шлюбний вік. Сьогодні ж молода дівчина, будуючи плани на майбутнє, дуже часто на перше місце ставить освіту та кар’єру, а щодо одруження, то можна почути щось на кшталт «та років після 25-ти...» (звісно, йдеться про загальні тенденції, а не про тотальний стан речей). Потрібно визнати, що проблема тут захована не лише в самій емансипації, адже дуже часто жінки в даному випадку посилаються на ненадійність чоловіків: «А якщо кине?», перестають бути жінками через те, що чоловіки перестають бути чоловіками). Але повернемось до теми емансипації і руйнації шлюбу. Дотримання тактики «після 25-ти», на нашу думку, явно сприяє падінню статевої моралі: важко повірити, що молода жінка, за умов сучасної ерогенної напруги та культу сексу, буде зберігати дошлюбну чистоту. А дошлюбні стосунки, як відомо, мають за собою ще цілий ряд негативних наслідків.

Варто зазначити про несумісність образів емансипованої жінки і жінки-матері. Народження дітей, на думку феміністок, — це несправедливий обов’язок, покладений на жінку «експлуататорами»-чоловіками; жінка, згідно з їхніми переконаннями, повинна виконувати ті ж соціальні функції, що й чоловік, а не сидіти вдома, народжувати та доглядати дітей. Сумною ілюстрацією здійснення цих протиприродних феміністичних ідей є Старий континент»: європейці гірко розплачуються за порушення встановлених Богом порядків, а їхні землі інтенсивно заселяють вихідці з Азії та Африки, які в свою чергу не бавляться в «гендерну рівність», а продовжують жити за власними традиціями. (Звісно, автор аж ніяк не пропагує азійський, орієнтальний характер відносин між чоловіком та жінкою, який має певні ознаки чоловічого деспотизму. Європейці повинні відроджувати власні органічні традиції, а не переймати ментально чужі зразки). В цьому контексті потрібно розглядати і ставлення феміністок до абортів: виявляється, жінка має право не тільки не народжувати дітей, але й убивати їх. При цьому аборт, очевидно, розглядається як похід до перукаря чи косметолога. Між іншим, апологетика абортів — це чи не найголовніший напрямок діяльності сучасних феміністичних організацій. Це можна побачити на прикладі Польщі, Іспанії, окремих американських штатів, де під час суспільних дискусій на тему законності абортів феміністки виконують роль рупора антихристиянських сил ліберастичного забарвлення.

Наприкінці нагадаємо, що фемінізм за своєю суттю є вигаданою, доктринерською (за І. Франком) концепцією, яка неправильно трактує суспільні проблеми і, відповідно, дає утопічні шляхи їхнього вирішення. Так, з гендерним питанням пов’язано багато проблем. Часто можна спостерігати те явище, яке феміністки називають сексизмом, тобто підхід до жінки виключно як до об’єкту сексуального задоволення. Однак виходом із становища є не нівеляції статевої ознаки (оскільки людина за своєю природою є істотою сексуальною, може оцінювати себе, навколишній світ та інших людей лише крізь призму власної статевої самоідентифікації), а відродження християнської поваги до цілісної людської особистості. Так само насильство в сім’ї, побутова неповага до жінки лікується не рецептами «гендеркинь», а плеканням чоловічих лицарських цінностей. Для гармонізації суспільних відносин потрібна не «зрівнялівка», в тому числі й за статевою ознакою, а дотримання принципу сродності, до чого свого часу закликав Г. Сковорода.

З огляду на все вище сказане, сьогодні кожна нормальна людина, незалежно від статі, повинна чітко усвідомити увесь негатив, пов’язаний з ідеями фемінізму, неофемінізму та ліберальної «ґендерної рівності». Тому потрібно, щоб всі здорові суспільно-політичні сили, традиційні християнські Церкви, не заражена концепціями лібералізму та постмодернізму національна інтелігенція плекали нормальне, традиційне бачення ґендерного питання. Нашим святом є не 8 березня, а День Матері! Найкращим орієнтиром для наших жінок є не всілякі цеткіни, люксембурги та крупські, а видатні українки, що присвятили своє життя служінню власному народу, а також мільйони інших українських дівчат та жінок, що були ідеалом чистоти, добропорядності, материнської та подружньої любові. Майбутнє України залежить не від якихось емансипованих збоченець, якихось феміністичних лесбіянок, а від вихованих в дусі християнства та патріотизму жінок, котрі будуть надійною підпорою для своїх чоловіків та матерями дітей, покликаних зі славою продовжувати нерозривний ланцюг «і мертвих, і живих, і ненароджених».

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ
Сайт ВО «Тризуб»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com