КАДІЛАК: СПОКОНВІЧНИЙ ГОНОР

Марка Cadillac отримала назву на честь француза Антуана Кадилака, який 1701 року заснував у глушині американських лісів містечко Віль-д’Етруа. Через двісті років це крихітне поселення виросло в столицю американського автопрома — Детройт.

Засновником нової автомобільної компанії став Генрі Ліланд. Юнаком він працював інженером на збройових заводах під час Громадянської війни. Потім став механіком-конструктором на заводі Browne & Sharpe. Після переїзду підприємства до Детройта заснував фірму, яка займалася виробництвом промислових двигунів, що славилися своїми якістю і надійністю. Проте біля витоків Cadillac стояв все ж таки не Ліланд, а Генрі Форд.

1899 року Форд створив Detroit Automobile Company, яка після реорганізації в 1901-му отримала назву Henry Ford Company. Справи йшли погано, через рік Форд побив горшки з рештою інвесторів і кинув фірму. Інвестори звернулися до Ліланду з проханням оцінити устаткування компанії з метою її ліквідації. Проте Ліланд зумів їх переконати в тому, що потрібно будувати автомобілі, і узяв керівництво підприємством в свої руки. Тоді-то вона й була перейменована в Cadillac.

Уже в жовтні 1902-го був зібраний перший автомобіль цієї марки. У січні наступного року його показали на Нью-йоркському автошоу, де на нього тут же було отримано дві тисячі замовлень. Серійне виробництво цієї моделі почалося в 1903 році. Вона була схожа на Ford моделі A, відрізнявся тільки двигун. Це був 10-сильний, одноциліндровий двигун, що розташовувався під переднім сидінням.

У 1905-му поповнив ряди чотирициліндровий Cadillac  D.  У  тому  ж році з’явився перший вантажний Cadillac. Це була легка вантажівочка моделі F. Компанія стала одним з  першопроходців в автомобільній індустрії, коли на  одноциліндровому шасі був побудований перший в Америці автомобіль з повністю закритим кузовом. який став особистим автомобілем Генрі Ліланда, але  вже наступного року покупцям пропонувалося закрите купе моделі H.

У 1909  році фірму придбав знаменитий Біллі Дюрант, засновник Gene­ral Motors, але  організаційно вона залишилася окремою компанією, а Ліланд зберіг за собою пост її президента і головного керівника.

У 1909-1914 роках «Тридцятка» залишалася єдиною моделлю фірми. За цей час об’єм двигуна збільшився з 3,7 до 6 літрів, а на моделях 1912 року вперше був встановлений електричний стартер. До появи стартера ос­новним методом запуску бензинових двигунів залишалася заводна рукоятка. Крутити її  було важкувато і небезпечно (бли­зький друг Ліландазагинув від удару заводної рукоятки). Ліланд був пригнічений цією подією і звернувся по допомогу до винахідника Чарльза Кеттерінга, який встановив електричний стартер на Cadillac. Разом зі стартером машина отримала інтегровану схему електроустаткування, у загальних рисах таку ж, яка використовується на сучасних автомобілях.

У 1915  році на зміну чотирициліндровій «тридцятці» прийшов Cadillac 51 з 8-циліндровим V-видним двигуном. Перехід на  новий мотор свідчив про  прагнення керівництва фірми остаточно закріпитися серед виробників люксовых автомобілів. Параметри нового двигуна були не  дуже видатними: об’єм 314  кубічних дюй­мів, потужність 70 к.с. Проте, він був серйозним кроком уперед, оскільки в ті роки єдиним способом понизити шум і вібрацію мотора було збільшення числа циліндрів.

Починаючи з 1917 ро­ку, компанія Cadillac стала підрозділом General Mo­tors. Тоді ж звідти пішов Ліланд через сварку з Дюрантом. Коли США вступили в світову війну, Ліланд захотів випускати двигуни для військових літаків, а переконаний пацифіст Дюрант всіляко перешкоджав цьому. Від­так Ліланд заснував нову фірму Lincoln, яка в 1922 році була куплена Фордом; з часом ця марка стала найнебезпечнішим кон­курентом для Кадилаку.

Мотор V8 дожив до 1928 року, не змінюючи об’є­му. Серйозним нововведенням була поява в 1918 році зйомних головок циліндрів, а в 1924-му впровадження колінчатого валу з противагами, які різко зменшували вібрацію. У тому ж році з’явилися гальма на передніх колесах.

Щодо кузовів, то  вони постійно змінювалися від­повідно до віянь моди. Основними виробниками кузовів були відомі фірми Fisher і Fleetwood, що увійшли до складу концерну General Motors. Як стверджувала реклама 1927  року, клієнт міг вибирати з 50 кузовів різних типів і 500 різних поєднань забарвлення. Фактично кожен покупець отримував абсолютно унікальний автомобіль.

У 1927  році з’явився малий «Cadillac», який мав заповнити цінову дірку між Cadillac і набагато дешевшим Buick. La Salle славиться як перший у світі автомобіль, над зовнішністю якого трудився спеціальний дизайнер. Ним  був ніхто інший, як Харлі Ерл, майбутній головний стиліст General Motors. Машини La Salle випускалися до 1940 року.

Eldorado Brougham в первинному вигляді випускався тільки два роки. У 1959-му він отримав новий кузов з лаконічнішим і незграбнішим дизайном, який робився італійською фірмою Pinin­farina. Eldorado Brougham 1959 року надзвичайно рідкісний автомобіль, їх  було випущено всього 99. У 1960  році, після невеликого рестайлінга, випуск склав 101  машину, після чого Eldorado Brougham зник з  виробничої програми.

Характерні для 50-х років «архітектурні надмірності» досягли свого максимуму в  моделях 1959 року, які мали кузов, більше схожий на  човновий, масивні грати радіатора з  підфарниками, що нагадують повітрезаборники реактивного двигуна, і  жахливих розмірів плавники, забезпечені подвійними ліхтарями, які імі­тували реактивний вихлоп. Після цих экстравагантностей мода на плавники швидко зійшла нанівець, проте на Cadillac вони зберігалися ще довго, ставши відмінною рисою саме цієї марки, так само, як і вузькі вертикальні ліхтарі.

Ще одним етапним роком був 1967-й, коли з’явився абсолютно новий Cadillac Eldorado, призначений для ніші персональних люксових купе. Ця машина, що не мала нічого спільного з іншими Cadillac, окрім 340-сильного мотора, була передньо­привідною. З 1970 року на Eldorado ставили двигуни з колосальним об’є­мом в 500 кубічних дюймів (8,2 літра), що видавали 400 к.с. Гігантоманія Детройта ставила один рекорд за іншим перед тим, як буквально через два-три роки зникнути в проваллі нафтової кризи.

Одним із  наслідків цієї кризи стала неможливість проводити щорічний рестайлінг, характерний для американських машин ще з кінця 1920-х років. Від­тепер моделі чергового ро­­ку трохи відрізнялися від попередніх, а то й зов­сім ніяк. Крім того, доводилося конкурувати на американському ринку з компактнішими й економічними японськими, а також європейськими машинами.

Відповіддю на це стала поява в 1976  році нової компактної моделі, яка називалася Cadillac Seville. Ця машина була покликана відбити покупців у престижних європейських марок типу Mercedes-Benz і BMW. Дуже поступаючись в розмірах повнорозмірним Cadil­­­lac, Seville істотно перевершувала їх в ціні, що, втім, не перешкодило продажам, які в перший рік склали більше 43 тисяч автомобілів.

Тенденція до компактності знову дала про себе знати і наступного року, коли після чергового редизайна великі задньопривідні Cadillac зменшилися в розмірах. Колишні масивні габарити на деякий час зберіг тільки Eldo­rado. Припущення про те, що кабріолети покупцям більше не потрібні, не виправдалися, і  з початку 1980-х кабріолети в невеликій кількості знову з’явилися в лінійках американських марок. У 1984 році до їх виробництва повернувся і Cadillac, випустивши модель Eldorado Convertible.

На  передній привід переводилися і інші моделі Cadillac. У 1980-му це сталося з Seville, яка також отримала незвичайний кузов у стилі Razor Edge, характерний для англійських машин кінця 1940-х. У 1985  році передньопривідними машинами стали повнорозмірні De Ville і Fleetwood. Зад­ній привід і консервативну зовнішність зберіг тіль­ки Cadillac Fleetwood Bro­ugham, що випускався без серйозних змін з 1980 року. У 1987-му його перейменували в Brougham, а в 1993-му йому на зміну прийшов новий великий Fleetwood, який випускався до 1996 року.

Знаковою моделлю в 1987-му став родстер Allante, який продукувався в співпраці з Pininfarina. Шасі для цієї машини збиралося в Детройті, вантажилося на літак, доставлялося до Італії, там до нього прироблявся кузов, і тим же літаком відправлялося назад для остаточної збірки. Це дало дотепникам привід говорити про «щонайдовшу в світі складальну лінію». За 1987-1993 роки була побудовано 21 тисячу Allante.

У 1999-му вперше з’явився власнй позашляховик. Ним став Escalade, який був близьким родичем таких крупних позашляховиків від GM, як Chev­rolet Tahoe і GMC Yukon. Esca­lade другого покоління в 2002 році став першим представником нового дизайну. У 2003-му з’явився довгий Escalade ESV, що став аналогом Chevrolet Suburban.

У  тому  ж році Cadi­llac приступив до  радикальної зміни назв. Нові моделі отримували за­мість колишніх імен трьохбуквені абревіатури. Першою ластівкою цього «ребрендинга» стала модель CTS средньорозмірний задньопривідний седан. У 2004-му до  нього додалися кросовер SRX і  родстер XLR, перший після Allante. У 2005-му місце Seville зайняла модель STS, яка випускається у повнопривідному варіантах, а в 2006 році заміні піддався і  довгожитель DeVille. Новий флагман модельного ряду отримав назву DTS, але  залишився передньопривідним. Моделі CTS, STS і XLR випускаються також у «зарядженому» варіанті, називаючись CTS-V, STS-V і XLR-V.

Раніше лінійка Cadillac складалася виключно виходячи зі смаків американців. Але  відтепер General Motors узяв курс на  перетворення цієї марки на  світовий бренд, і  під ім’ям Cadillac уперше стали продаватися моделі не  для американського ринку. Модель Cadillac SLS розрахована на  китайського покупця, а  для Європи випускається Cadillac BLS, який у Швеції будується на  одній платформі з Saab 9-3.