Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ХТО НЕ СУМУЄ В «МАЛІЙ УКРАЇНІ»

Херсонський осередок Спілки української молоді відновлює історичну пам’ять, об’єднує однодумців, розкопує минуле і розмальовує серця в національні кольори.

Херсонська організація Спілки української молоді (СУМ) провела акцію з вимогою знести пам’ятник Дзержинському, повідомили свого часу інформагенції. Чорний бушлат, характерна борідка і руки, вимащені червоною фарбою (кров’ю) одного з учасників акції символізували „залізного Фелікса», гранітний „прототип» якого бовваніє біля обласного управління СБУ. Власне, ця акція — одна з низки заходів, яку херсонська молодь організовує на підтримку української справи. Здавалося б, звичайна на нинішні часи річ — коли б не йшлося про південь України, який багато хто й далі стереотипно уявляє регіоном, що не надто переймається національним духом. Зустрітися з керівниками „неспокійного» осередку вимагала не просто професійна, а й громадянська цікавість, тому, коли службові справи закинули мене до Херсона, я набрала їхній телефон.

Артур Шерстобитов і Дмитро Ломоносов майже ровесники незалежної України — обом трохи за 21. Артур — студент, його колега працює викладачем економіки в університеті. Обоє корінні херсонці. Ми зустрілися в кав’ярні в центрі міста, замовили молочний коктейль і зелений чай. „Мені, будь ласка, з цитриною», — уточнює Дмитро. „Простите», — ніяковіє молода офіціантка. „З лимоном», — підказую я, аби не допустити „мовного конфлікту». Все гаразд — запевняють мої співрозмовники, мовних непорозумінь між херсонцями практично не виникає.

– Звісно, Херсон нагадує російськомовний анклав, так само русифіковані Каховка і Нова Каховка, — пояснює Артур. — Однак за кілька кілометрів від Херсона — говорять українською. Північ і центр області повністю україномовні. Взагалі ж, як ми помітили, Херсонська область є прообразом країни, такою собі «малою Україною». У нас результати виборів, соціологічних досліджень майже повністю збігаються із всеукраїнськими.

Половина родини Артура — росіяни, половина — українці. Хоча останні себе в українському житті не проявляють. Сам хлопець навчався в українській школі, яка, однак, особливим патріотизмом не вирізнялася. „Але якось учитель історії зачепив мене за живе, — пригадує Шерстобитов. — Як це так, каже, живеш в Україні, а вдома й з однолітками говориш російською? І я задумався — справді, хто я? Якраз тоді в мене з’явився мобільний телефон. Отож, аби практикуватись в українській, набирав оператора стільникового зв’язку. Можливо, це звучить смішно, але в такий спосіб я підтягнув мову. Просто розпитував, як налаштувати ту чи іншу послугу, а потім повторював нові фрази і слова».

Дмитра зацікавила своїм предметом учителька української в російській школі. Педагог намагалася прищепити учням любов до українського, залучала школярів до різних акцій. І в неї це вийшло, каже він. А коли в 9 класі Дмитру запропонували взяти участь в олімпіаді з української мови й літератури, хлопець навіть гадки не мав, що зможе дійти до всеукраїнського етапу.

Після Помаранчевої революції хлопці зав’язали контакти з київським осередком СУМ, а з початку 2005 „філія» організації почала діяти в Херсоні. „Відтоді, — додає Артур, — ми мали понад 100 заходів. Один з напрямків — популяризація українських свят: День Соборності, Шевченківські дні. Перед Великоднем проводимо майстер-класи з писанкарства. Допомагає нам прихильник організації, родом з Тернополя. Вирішили таким чином об’єднати молодь різних церков: православну з київського і московського патріархатів та католицьку. А на День Незалежності щороку всіх охочих розмальовуємо в синьо-жовті кольори. Акцію назвали „Розфарбуйте серця».

У січні до дня вшанування героїв Крут молоді херсонці виставили у центрі міста трафаретні образи бійців-гімназистів, поруч з якими міг сфотографуватися кожен охочий. „Підходило багато молоді, розпитували, про що йдеться, — розповідає Дмитро. — На жаль, про ті події херсонці знають небагато. Різко негативної реакції ми не побачили. А 2007 року, до 100-річчя з дня народження Романа Шухевича, в Олешківському лісі спорудили меморіал борцям за волю України — курган з хрестом. Влітку проводимо там таборування. Минулим літом в селі Республіканець Бериславського району брали участь в експедиції «Кам’яна Січ». Допомагали археологам з Національного заповідника «Хортиця» у розкопках. До речі, експедиція виявила неушкоджений скіфський могильник».

Акція «Українська книга» виникла спонтанно. Люди часто купують книжки, а прочитавши, ставлять на полицю, каже Артур. СУМівці кинули клич приносити таку літературу в офіс організації, відтак книги сортували і роздавали в бібліотеки. Поповнили бібліотеки міста й області книгою про Мазепу, яку придбали завдяки спонсорам.

Інформацію про свою діяльність херсонський осередок СУМ поширює через власну сторінку в Інтернеті, а також сайт „Український Херсон». Мали кілька записів на обласному телебаченні та радіо. Деякі газети, каже Артур, негативно ставляться до діяльності СУМ. „Хоча ми з сокирою і вилами не ходимо, в політику не втручаємось. Отримуємо багато листів від херсонців — хто ви, чим займаєтесь? У місті великий потенціал українства, нерозкритий нами. Але наразі наша позиція така: не брати на себе більше, ніж можемо нести».

На засідання СУМівці збираються щоп’ятниці в місцевому училищі культури. Власний офіс у приміщенні колишньої приватної української школи неподалік центру організація втратила внаслідок рейдерства. „Приїхали хлопці з кийками, захопили силою, — пригадує Дмитро. — Надто ласий шматочок — не один мільйон коштує».

– І хоча існуємо вже майже п’ять років, до цього часу не зареєстровані, — констатує Дмитро. — Офіційно нам відмовляють через те, що діємо за статутом всеукраїнської організації. А наші люди, які близько спілкуються з місцевими чиновниками, кажуть: причина у політичній складовій. Є вказівка „рубати» реєстрацію, бо нібито заважаємо діяльності інших структур, які створені на підтримку мера. В інших областях, наскільки нам відомо, такої проблеми немає. На Донеччині, наприклад, в місті Тельманове, споріднена організація діє при українській гімназії. Вони мають 25 активістів, і проблем із реєстрацією у них не виникло.

„Хотіли з цього приводу зустрітися з мером, — пригадує Артур. — Жінка у приймальній запитала — навіщо вам його турбувати? Приєднуйтесь краще до інших організацій. Але ж ми самобутнє об’єднання, відказуємо, і розповіли про себе. „Я зрозуміла. Вам треба звертатися в обласне управління з питань національних меншин». Отакої! Українська меншина в українському місті? Коли до дня вшанування героїв Крут ми хотіли розповсюдити в школах плакати, звернулись в обласне управління освіти. Спершу пощастило натрапити на адекватну людину. Добре, каже, приходьте. А наступного дня її вже змінила „принципова» колега: „Что вы, это же раскол нации! Лучше делайте то, что нас объединяет». Хоча той плакат — пам’ять про нашу історію, яку маємо берегти».

Юлія КОСИНСЬКА
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com