СКАРБИ СКОВОРОДИ

Наш селянин, несучи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, — є, можливо, найбільшим аристократом серед селянства Європи. (Тарас Шевченко)

Ці слова Тараса Шевченка пригадалися після знайомства і розмови з Дмитром Білодідом. Він живе в Стрітівці Кагарлицького району на Київщині, не закінчував університетів, однак його мудрості і освіченості міг би позаздрити не один професор. Щоденні господарські турботи не перетворили його на механічного виконавця важкої сільської роботи. Його день проходить у звичних клопотах — порає кози, дає раду городу, а увечері — час науки і творчості.

«Дурний не той, хто не знає, а той, хто не хоче знати»

– Моїм університетом стало життя, — розповідає про себе Дмитро. — Я пройшов від Берліна до Сахаліна і мене завжди цікавило, що таке життя, звідки я прийшов і куди піду. Читав багато літератури…

Ми сидимо під чепурною хатиною. Його оселя — на краю села — оточена садком. Далі — безкраї лани, помережані лісосмугами. Розкіш природи мимоволі надихає на роздуми…

– Переворот у свідомості стався, — продовжує мій співрозмовник, — коли купив двотомник Григорія Сковороди. Відтоді вивчення спадщини українського філософа забирає весь вільний час. Там я знаходжу відповіді на тисячі запитань, які мене хвилюють. Свої думки з приводу нашого життя записую у зошит. Ось наприклад: «Хто ти?» — запитує в своєму романі Олесь Бердник. «Цвіт осінніх гарбузів, які цвітуть, але не дають плоду», — відповідає йому Григір Тютюнник. Постає питання, чому ми перетворилися у пустоцвіт? Відповідь дає Григорій Сковорода: «Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану у тілі своєму вічність і наче іскру у попелі своєму викопати».

Ми так і не зрозуміли власного філософа. Сьогодні Григорій Сковорода є голосом волаючого в пустелі — пустелі бездуховності. Звернімося до письменника Джека Лондона. В його творі є такий епізод. Представника індіанського племені з півночі Канади примхлива доля завела до великого міста. Проживши там 25 років, він повернувся до земляків. Зимовий вечір. Багаття серед вігваму. Запечена оленина піднімає настрій і схиляє до розмови. «Ось скажи, ти жив серед білих. Які у них вігвами, де вони живуть?». Як міг пояснити їм одноплемінник, що таке будинки-хмарочоси. Він подумав і сказав: «Вігвами у білих — це сто вігвамів наших, поставлених один на одного у висоту».

«Ну й дурниці ти розповідаєш. Вони ж упадуть», — розсміялися одноплемінники.

Так і ми не змогли поставити вігвам на вігвам і не зрозуміли нашого філософа. Коли в твоїй хаті захований скарб, а ти про те не знаєш, це все одно, що його немає. Недарма Григорій Сковорода говорив: «Дурний не той, хто не знає, а той, хто не хоче знати».

«Самі у гробах сидять і мене туди тягнуть…»

Ми переходимо кладку через струмок і потрапляємо в молодий сад, який посадив Дмитро. Сідаємо на лавочку побіля розлогих кущів. «Тут тихо і спокійно, ніхто не докучає. Я сюди часто приходжу, щоб записати свої думки», — каже господар. Наша розмова знову повертається до його життя.

– Замолоду було бажання зробити кар’єру, але можливості вчитися не мав. Не дали документів, щоб виїхати з села. Вже пізніше закінчив залізничний технікум. В армії вирішив зробити кар’єру. Став секретарем комсомольської організації розвідувального управління Групи радянських військ у Німеччині. Однак саме тоді обсіли сумніви. Якось нам призначили нового замполіта, я йому запропонував: давайте розкажу трохи, що тут у нас. А він: воно мені не потрібне. Єдине, що він умів — це бездумно повторювати лозунги: «Дайош бесперебойную связь» або «Порядок в танковых войсках». Це мене вразило і відбило бажання до кар’єри. Я переглянув ставлення до свого буття на землі, замислився над його сенсом.

Цими ж питаннями переймався Григорій Сковорода. «Що таке життя? Це сніп усіх справ та рухів твоїх», — говорив він. У чому проблема становлення людини? Особистість не реалізувала до кінця свого призначення. У нас совість випала, як зайва деталь у горе-механіка. А саме завдяки їй формується духовність. Духовність, як перевесло, перев’язує емоції і формує людину. Наріжним каменем духовності є совість. Григорій Савович писав: «Немає совісті — немає духовності. Немає духовності — немає людини. Залишається бездуховна особистість. Особистість мертва. Самі у гробах сидять і мене туди тягнуть, а я ніколи мертвим не був».

На думку Григорія Сковороди, існує три горизонти становлення людини: особистість — фізичне тіло і психічний горизонт, сутність — душевний горизонт, індивідуальність — духовний горизонт. Наша гуманітарна освіта обмежена одним горизонтом — першим із названих. А філософія Сковороди розміщена у двох інших.

Оскільки нам ці горизонти невідомі, то ми назвали їх містичними і законсервували, як вугільну шахту імені Засядька, де дві лави залили водою. Ось чому ми обмежені особистістю і не розуміємо, що таке духовність. Перш за все людина і нація вимирають духовно, а потім фізично. Це і є відповідь, чому вимирає Україна. Тому на сьогодні у нас духовний колапс і ідеологічний вакуум. Ми совість втратили, замінивши її на доцільність — економічну, політичну і т. ін. Сформували багатовекторну мораль. Мораль буває різна, а совість для всіх одна.

«Світ спить, а його ще більше присипляють»

У селі його називають «філософом». Іноді запрошують до школи прочитати «урок Сковороди». Дехто намагається підтримати з ним розмову, але швидко «сходить з дистанції», бо коли Дмитро заглиблюється у свої судження, то співрозмовникові важко «втримати марку». Однак це не відбиває у Дмитра бажання пошуку відповідей на одвічні питання…

– Після Григорія Сковороди освіта розділилася на гуманітарну і технічну. Технічна освіта пішла вперед, а гуманітарна залишилася у кращому разі без змін. Недолік технічної освіти — вона бездуховна. Духовність повинна сформувати гуманітарна освіта. Однак, схоже, чим вищий технічний прогрес, тим нижчий гуманітарний… Щоб виправити ситуацію в цій царині, нам потрібен курс гуманітарної освіти, в основі якої лежить азбука Григорія Сковороди. Однак, на жаль, сьогодні ми ще не готові масово виховувати людину.

Наша самосвідомість нагадує сплячу людину. «Світ спить, а його ще більше присипляють», — говорив Григорій Савович. На його думку, в основі людини — самосвідомість, яку потрібно розвивати. Але в яких масштабах? Самосвідомість є на трьох рівнях. Перший — на рівні знання, другий — розуміння, третій — прозріння.

Ми зупинилися в розвитку, залишившись на рівні знання. Ми погналися за знаннями, а втратили розуміння. Старі люди старалися отримати розуміння. Сковорода багато приділяє уваги розумінню. Чим же відрізняються знання від розуміння? Коли в тебе розуміння — ти бачиш план Господній, його сліди. А вони виявляються скрізь. А коли людина навчиться читати план Божий, вона починає прозрівати. Приклад прозріння — таблиця Менделєєва. Вчений мав знання і до нього прийшло розуміння, а таблиця — це вже прозріння.

Наша проблема в тому, що ми проміняли зрячого Сковороду на сліпого Фрейда. Енштейн вивів теорію викривленого простору, переходу простору в час, а Сковорода вже цим користувався. Столєтов і Планк вийшли на квантову теорію світла, а Сковорода вже користувався квантами, він розглядав людину як «октаву світла» або «октаву світла розуму».

Ми не відкрили для себе мікрокосмосу, який відкрив Сковорода. Сутність людська — вона в мікрокосмосі. Тут доречне порівняння з мобільним телефоном. Людина — це телефон, а от все, що робить цей пристрій телефоном перебуває десь… Там сутність. От і наш розум — це лише флешка, вставлена в мобільний телефон, тобто в людину. А забезпечує його мікрокосмос, нам недоступний. Енергія йде з мікрокосмосу, там генератор життя. Ми — форма на основі органічної матерії оживлена мікрокосмосом. Григорій Сковорода — це Колумб, який освоїв мікрокосмос. Це перший аргонавт всесвіту. Мікрокосмос — це те, звідки ми прийшли сюди на землю-оазу. Наша земля — це теплиця космічного значення. Сковорода врешті доходить висновку, що Бог — це всесвітній розум, який заповнює весь світ.

«Людина ходячи, по землі, має поселення на небесах», — говорив наш філософ. Він також пояснював: «Весь світ складається з двох натур: одна — видима, інша — невидима. Видима натура називається створінням, а невидима — Бог. Ця невидима натура, або Бог, усі створіння пронизує й утримує; всюди завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видиме, але розум, що пронизує й утримує його, невидимий. В усі віки й народи завжди однаково вірили в те, що є якась таємнича сила, яка по всьому розлита й усім володіє».

Настав час «спіймати» Сковороду. Я мрію про те, щоб привернути увагу українців до невивченого Григорія Сковороди. Це цілина, до якої плуг ще не торкався. Тут потрібен плуг мудрості, бо плуг знань її не бере. Можливо, в Україні ще хтось досліджує творчу спадщину нашого філософа? Був би радий познайомитися з однодумцями і поділитися своїми знаннями, моя адреса: 09212, Київська область, Кагарлицький район, село Стрітівка, вул. Кошового, 11.

Записав
Олег КРУК