КОМУ ВИГІДНО?

Життя народного депутата кількох скликань Володимира Бондаренка тісно пов’язанне з київськими авіаторами. Тривалий час він був одним із очільників Святошинського району міста, де сконцентрована авіопромисловість, не пориває зв’язків з авіапромівцями і нині.

На прохання редакції він висловив свій погляд щодо можливого об’єднання українського та російського авіапромів: «Останнім часом активно обговорюються угоди між Україною та Росією, тексти яких, на жаль, реально ніхто не бачив, а насамперед - законодавці. І сьогодні навіть народним обранцям незрозуміло, за якими параметрами здій­снюватиметься спів­праця в тих чи інших сферах політичного й економічного життя. Наприклад, в кулуарах Верховної Ради України точаться розмови про можливе створення спільного українсько-російського підприємства в авіаційній галузі.

Ситуація в ній мені добре відома, наголосив знаний політик. На момент розпаду Радянського Союзу в Україні працювало 90 тисяч людей в авіапромі. Це була цілісна система: Київський та Харківський авіаційний заводи, 410 завод у Києві, вертольотобудівне об’єднання в Закарпатті, вертольоторемонтний завод у Конотопі. Це були серійні підприємства, які випускали техніку. Авіапром включає в себе також моторобудування, до речі, наші двигуни охоче купує Росія. У нас є власна алюмінієва промисловість, у нас є композитні матеріали, у нас є відоме у всьому світі КБ Антонова, відоме у всьому світі, дуже багато навчальних закладів, тобто цілісний авіапромівський комплекс.

Вважаю, що нині українська авіабудівна промисловість є достатньо самостійною і не потребує зрощення з будь-якою ін­шою. Виникає запитання: який сенс передавати у чужі руки весь цей суперсучасний комплекс, який перебуває на підйомі? До речі, в Росії так і не навчилися якісно робити надважкі літаки. Ми маємо технологічні здобутки, продали Іранові комплект обладнання для того, щоб вони випускали літаки за нашою технологією, маємо сьогодні активне просування на китайський ринок. Випускаємо найновітніші АН-148, АН-170. Знову постає запитання: «Для чого робити об’єд­нан­ня, в якому Україна матиме 49 відсотків, а Росія- 51. До того ж, не зрозуміло, які контури має частина, запропонована Росією.

Хотів би запитати у всіх людей із здоровим глуздом: а чим викликана вимога російської сторони, щоб це об’єднання обов’язково очолював громадянин Росії? Не талановитий інженер, не видатний винахідник, а громадянин Росії. Чи не відчуваєте ви, що тут є абсолютно специфічний підхід: взяти те, що було створено в Україні й навіки позбавити нашу державу, одну з семи світових держав-лідерів, які випускають літаки, такої можливості. Один з екс-президентів вже дав ємну оцінку можливим угодам: «Це ж треба таку клепку мати, щоб іти на такі угоди, позбавляючи власну державу таких видатних технічних досягнень, нині діючих підприємств, а також велетенських прибутків».