ПРАВОВА КРИЗА

Україна — перманентно кризова держава. Це неприємне для нас визначення лунає з екранів телевізорів, міститься на шпальтах газет Європи та Америки. Ми маємо «невмирущу» політичну кризу.

Україна випереджає чи не всі держави в питаннях недосконалості, суперечливості законів, порушеннях прав людини… Чому так сталося? Відповідь на це болюче запитання намагається дати дослідницький колектив за участю студентів під керівництвом професора МАУП Василя Перця, вперше обґрунтовуючи наявність в Україні правової кризи.

Наукові експерти з політико-правових питань Перець В. І. та Степанова В. В., докторант Руденко Д. М., за участі студентів наукового товариства МАУП, дослідили питання наявності правової кризи в Україні, для чого здійснили вибірковий аналіз законодавства нашої держави, оприлюднені 300 монографічних і статейних публікацій, які за назвою претендували на наукову новизну і практичну значимість, праці, які висувались на здобуття Державної премії  України, а також врахували думки представників 18 юридичних факультетів ВНЗ. Приводом для дослідження став Прогноз «Україна в глобалізованому світі до 2035 року» (підготовлений в 2006 р. колективом під керівництвом В. Перця), в якому на основі моделювання ситуації стверджується наступне: «Правова криза в Україні є перманентною, вона стала «інститутом запуску» інших національних криз — політичної, влади та управління, демографічної, економічної, моральної тощо. Одночасно правова криза підсилювалась і продовжує посилюватись політичною та іншими видами криз, створюючи загальну системну кризу в державі. Вона, з одного боку,  є «рукотворною» і за всіма ознаками «вписується» в процеси, які у світі отримали назву «керований хаос». З  іншого боку, ця криза стала однією з перших в світі, яка свідчить, що цивілізація досягла вершини в своєму спіральному розвитку і розпочалися зворотні процеси — регрес». Ще раз нагадаємо, що зазначена теза міститься в Прогнозі. Додамо, що в ньому передбачена глобальна економічна криза, яка фактично розпочалася в кінці 2008 р. Її невідворотне настання  дослідники пояснювали появою 2-х криз-передвісників: а) кризи міжнаціональної довіри в результаті посилення політичної, економічної та воєнної конкуренції у зв’язку з появою нових світових гравців; б) кризи управління економікою,  основою якої є глобальні та національні фінансово-кредитні піраміди та їх обов’язковий атрибут — фінансові спекуляції.

Дослідження, результати якого пропонуються, знову підтвердило дані Прогнозу. На цей раз —  про наявність в Україні правової кризи. До її складу автори відносять: кризу правової науки; кризу законодавства; кризу правозастосування та юрисдикційної системи держави;  кризу правозахисної системи. Розглянемо ці питання детальніше.

Криза правової науки. Вона була започаткована в радянські часи й зараз переважна більшість публікацій повністю втратила наукову цінність. У кращому випадку вони носять коментаторський характер, тлумачачи недосконалий, суперечливий, в тому числі пролобійований в інтересах олігархів, інших зацікавлених осіб закон. Це відноситься і до праць в області права, які номінувалися на отримання Державної премії України. Швидко формується корпус вчених-юристів, які чесно переконані, що додавання якогось одного слова в пусту, схоластичну дефініцію іншого автора і є наукою. Вони невзмозі оцінити закон, підзаконний нормативно-правовий акт з точки зору можливості чи наслідків його застосування, виявити в ньому навмисні чи випадкові лазівки тощо. Дуже мало залишається вчених — системних аналітиків, які здатні бачити чи змоделювати бажані для правової, демократичної, соціальної держави суспільні відносини та «перекласти» їх на мову закону. Це в основному вчені-юристи, що здобули ім’я ще в радянські часи. Тільки серед них можна знайти і фахівців, які знають (“тримають в голові”) всю національну систему права або хоча б основні її галузі. Таких одиниці. Загальною проблемою правової науки є її повна відірваність від реалій життя та мовна грамотність науковців. Плагіат і компіляція стають складовою сучасної «наукової» діяльності.

Безумовно, в десятках тисяч публікацій, в дисертаційних дослідженнях містяться і прийнятні пропозиції. Але їх ніхто не узагальнює і не впроваджує в практику. Виникає проблема управління правовою наукою та використання її результатів, які розосереджені в НАУ, Академії правових наук, Міністерстві освіти та науки, Вищій атестаційній комісії України, ВНЗ. Фактично здобуті вченими результати нікому з цих органів та установ не потрібні з точки зору їх реалізації.

Криза законодавства  і законодавця. Законодавство України недосконале, суперечливе,  дає підстави для різного тлумачення одних і тих же норм, містить лазівки для зловживань. Досі неприйняті деякі з конституційних законів, багато суспільних відносин залишаються не врегульованими. За 19 років Україна не прийняла нові Кримінально-процесуальний, Трудовий та Житловий кодекси. Законодавство України використовується як інструмент пограбування народу шляхом захоплення і поділу державної та загальнонародної власності, формування на створеній економічній основі кланово-олігархічної влади, подальшого перерозподілу власності, її захисту тощо. Все це є свідченням відсутності взагалі або відсутності реальної, науково обґрунтованої законодавчої політики, хоча у складі Верховної Ради України діють Інститут законодавства, Головне науково-експертне управління, а в Адміністрації Глави держави та Кабінеті Міністрів, міністерствах — підрозділи, на які покладені нормотворчі функції.

Багато законів не узгоджені з міжнародними правовими актами, згода на чинність яких надана ВРУ, суперечать Конституції України, а підзаконні нормативно-правові акти — законам. Наше законодавство за загальною оцінкою позбавлено своєї необхідної якості — моральності та справедливості.

Криза правозастосування та юрисдикційної системи держави. Недосконалий, суперечливий, позбавлений моральності закон не може забезпечити обґрунтоване та справедливе правозастосування в принципі. Суд, юрисдикційні органи системи виконавчої гілки влади вражені корупцією. Знайти захист в нашій державі простій людині практично неможливо. Українці займають одне з  перших місць в Європі за кількістю звернень в Європейський суд з прав людини. Наявність корупції в судах, міліції тощо визнана керівниками держави. Пропозиції авторів цієї статті щодо реформування судової системи будуть направлені в МЮУ, а по реформуванню МВС та прокуратури двічі скеровувались попереднім Главам держави. Сподіваємося, що питання кризи правозастосування буде можливість обговорити разом з нашими читачами на сторінках газети. Тому зараз тільки зазначимо, що без подолання політичної корупції будь-яке реформування судів, МВС, прокуратури і т. д. дасть незначні короткострокові результати.

Криза правозахисної діяльності. Правозахисна, зокрема адвокатська діяльність не призвела до надійного захисту прав і свобод особи. Скоріше, навпаки. Все частіше громадяни за допомогою звертаються в юридичні клініки ВНЗ, стверджуючи, що адвокати діють непрофесійно, займають пасивну процесуальну позицію, іноді переходять на бік іншої сторони тощо. Плата за адвокатське супроводження судових справ є надто великою для незаможної частини суспільства. З іншого боку, юристи скаржаться, що  надання статусу адвоката стало для певних осіб видом бізнесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 59  Конституції України, «Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Загальнодержавна громадська організація адвокатів — це дуже великі гроші. Тому постійно лобіюються проекти законів, які б повністю скасували конституційне положення і монополізували правову допомогу тільки в адвокатських об’єднаннях. В кримінальному судочинстві це вдалося «протиснути» через половинчасте рішення Конституційного Суду, а в повному обсязі — антиконституційною постановою Пленуму Верховного суду України. Тому в останні роки захисниками прав підозрюваних, обвинувачених та підсудних виступають лише адвокати. За цей час, наприклад, катування в міліції затриманих не тільки зросло, але стає національною проблемою. Потрібно розуміти, що для адвоката представництво інтересів інших осіб — єдиний заробіток. Тому його залежність від слідчого, суду дуже велика. Інтереси підзахисного часто відходять на другий план.

Зло за суспільним бажанням та сприятливих умов можна побороти. Проблема в іншому. Із року в рік корпус юристів поповнюють випускники ВНЗ, які професійно зростали в умовах правової кризи, корупційної системи влади. Вони бачили, а студенти бачать і зараз, як приймаються закони, їх якість, моральне обличчя законодавців. Молоді юристи розуміють, що кар’єра, успіх залежать не від знань права, добросовісності, чесності, а від чогось іншого. Кризу економічну, політичну можна подолати як явище. Складніше побороти кризу в свідомості, кризу в праворозумінні тих юри­стів, професійне становлення яких прийшлося на період криміналізації суспільства, глибокого укорінення корупції у владі!

В.Перець, В.Степанова, Д.Руденко

Редакція газети запрошує наших читачів до обговорення проблеми.