Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЦІНА СВОБОДИ СЛОВА

Коли темінь б’є у вічі
І крізь нетрі не пройти,
Самодури гасять свічі,
Щоб дороги не знайти,

— мовив колись П’єр-Жан Беранже. Продовжуючи думку знаменитого поета-вільнодумця минулого, нагадаємо, що історія прогресивної журналістики знає немало прикладів того, як чиновники тремтіли в своїх апартаментах, розвінчані пресою у зловживаннях, зверхньо-вульгарному поводженні з людьми або й відвертому насильстві над ними. Зате владці розумні чимало почерпували для того, щоб знаходити консенс із соціумом, частиною якого вони себе усвідомлювали.

Нині і високопосадовцям, і безконечній кількості менших за рангом чиновників не менш важливо прислухатися до думок, що оприлюднюються в пресі, в електронних медіа. Адже без свободи слова, як відомо, важко уявити громадянське суспільство, право людей одержувати повноцінну й незаангажовану інформацію. Саме за такої умови засоби масової інформації стають ефективним інструментом контролю платників податків над державою. З іншого боку, саме ЗМІ забезпечують зворотний зв’язок між нею та соціумом, що допомагає чинній владі приймати виважені рішення, якнайповніше враховуючи сподівання громадян. А отже, — рішення, які користуються суспільною підтримкою й сприяють встановленню та зміцненню довіри до влади.

Який нині рівень свободи слова в Україні; чи існує в країні політична цензура; чи можуть ЗМІ критикувати владців, не боячись явної чи прихованої помсти; зрештою, чи така вже безпечна нині сама діяльність журналіста, що порушує «незручні» для влади проблеми, веде власні розслідування службових зловживань?..

Ці та інші гострі й актуальні запитання ставив гостям своєї авторської програми «Підсумок тижня» Віктор Зражевський — один із провідних журналістів Київської державної регіональної телерадіокомпанії. На них спробували відповісти народний депутат України Андрій Шевченко, журналісти Діана Дуцик, Сергій Кудимов, інші представники мас-медіа, виокремивши ті чи інші аспекти надзвичайно важливої проблеми.

На тривожні тенденції, пов’язані зі станом свободи слова в Україні, звернув увагу глядачів столичного телерадіоканалу шеф-редактор періодичних видань МАУП Олександр Кавуненко. Серед факторів тиску на українські медіа, крім політичного, він виокремив фактор економічний, який чимало власників ЗМІ та інших мас-медіа пояснюють кризою, — аргумент, на його думку, не завжди виправданий через вибірковість жертв цього нібито глобального явища. Адже страждають насамперед видання, що не приховують своєї опозиційності до влади, якою б вона не була. І — журналісти, не пригріті, точніше — не прикуплені олігархічними кланами, які мають безумовний, незрідка — прямий вплив на медіа, а через них — на владу.

Істинний журналіст — завжди в опозиції, на боці істини, а не інтересів грошових мішків, наголошував інтерв’юєр, і в жодному разі — не оспівувач або рупор влади, котра, як правило, вважає себе кращою, ніж попередня.

Чи стало свободи слова менше за влади нинішньої, якщо порівнювати її рівень під час правління тієї, що пішла з політичної авансцени?

Немало експертів, вітчизняних і зарубіжних, висновують, що — так: менше. Й наводять статистику падіння рейтингу України в одній з основоположних засад, що відрізняють справді демократичне суспільство від тоталітарного.

«Гадаю, така оцінка не може подобатися владі, якщо вона хоче, аби про країну за її правління думали інакше. Зрештою потрібен час, аби з більшою певністю відповісти на це запитання. Зараз же — та й ніколи взагалі — не варто забувати, що інформаційний простір, — чи не найперше питання безпеки держави. Через те більш ніж дивно, наприклад, що політичні телешоу із запрошенням високопосадовців держави ведуть люди, які мають одне або навіть два закордонних громадянства. Добре, що це розуміють і в нинішній адміністрації президента. Принаймні таку думку Анни Герман можна було прочитати нещодавно на одному з інтернет-сайтів», — зазначив Олександр Кавуненко.

Він навів також два факти із життя провінційних засобів масової інформації, яким, на його думку, нині живеться тяжче, ніж столичним ЗМІ. Адже київські журналісти мають ширші можливості протистояти тиску влади, можуть змусити її говорити про причини своїх сумнівних дій, часом — і виправдовуватися, вибачатися, постаючи віч-на-віч із журналістами на прес-конференціях, де легко помітити, хто є хто і які насправді думки приховує.

Інакше — далеко від столиці, в Лубнах, приміром. Влада там уже тривалий час під різними приводами намагається позбутися «небажаної» радіожурналістки Анастасії Ляшенко, а також своєрідно вплинути на «незговірливого» редактора місцевої газети «Майдан» Олександра Тарасенка. До речі, як і «Персонал плюс», часопис входить до Федерації патріотичних видань, відзначається принциповою постановкою питань соціального життя краю, дошкуляє місцевим чиновникам критикою негараздів у її, як вона вочевидь вважає, вотчині. А на редактора «Майдану» влада тисне, зухвало погрожуючи звільнити з роботи його дружину, котра працює в тамтешній лікарні…

Щодо передачі «Під­сумки тижня» з відомим журналістом Віктором Зражевським, то, на думку численних глядачів, вона відзначається широкоформатністю й водночас — глибоким аналізом подій, творчим підходом і високою журналістською майстерністю її автора та ведучого.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com