РІКА ЛЮБОВІ І ТРИВОГИ

Про ставлення багатьох наших сучасних співвітчизників до матінки-природи сказано й написано немало, але ось як зболено й стривожено воднораз мовила про це мовила Ліна Костенко:

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на «ти».

Ми свій кінець пришвидчуєм, пришвидчуєм

У колективних нетрях самоти.

«Ми нищим ліс…» Але так само зазіхаємо на воду, і якщо нині вже не повертаємо ріки, то робимо з них каскад водосховищ, як це сталося з Дніпром. І цвіте він, і тепер уже невідомо, як з тією бідою прадавнього Славутича впоратись. Але щось ніби мало доброї волі до цього бачиш.

Або їдеш швидкісною трасою з Обухова на Київ, а з бігборда зухвало дивиться на тебе оголошення про те, що продається земельна ділянка «плюс берег», — так ніби перестав діяти закон про те, що між будівлями має бути стометрова водоохоронна зона…

Не можна не погодитися з поетесою: таки чимало у нас дикунів на «мерседесах», але без душі навіть до води, з якої, за Дарвіном, і вони колись вийшли.

Щойно Україна відзначила День Дніпра, — життєво важливої водної артерії вітчизни, яка віддавен є духовним символом краю й гордістю краян. А водночас — і тривогою, зважаючи на її нинішні негаразди. Звідси — необхідність пильніше придивлятися до того, що діється на її берегах, постійно, нехай і потроху, зважаючи на обмежене фінансування, оздоровлювати ріку.

Про це ще раз нагадали журналістам відомі вітчизняні вчені під час науково-практичної конференції, присвяченій цій надзвичайно важливій проблематиці. Перед представниками провідних вітчизняних мас-медіа, серед яких був і кореспондент газети «Персонал плюс», виступили відомі в Україні та за її межами природоохоронці-фахівці, зокрема академіки Анатолій Яцик, Георгій Філіпчук, Микола Жулинський, керівник ООНівської програми екологічного оздорповлення басейну Дніпра Дмитро Рущак, а також спеціалісти галузевих відомств, представники українського парламенту та уряду.

Було чимало відомих вітчизняних митців, зокрема народний художник, перший віце-президент Академії мистецтв України Віктор Сидоренко, заступник директора Інституту літератури Сергій Гальченко, головний редактор газети «Екотиждень» Володимир Гаптар. Прикметно, що розмова про велич і проблеми Дніпра відбувалася під час поїздки рікою на катері, і художники, які перебували на борту судна, могли, як мовиться, з натури малювати сучасні Дніпрові береги.

З-поміж іншого журналісти могли почути чимало добрих і схвальних слів фахівців на адресу ООНівської програми екологічного оздоровлення Дніпра, яка здійснюється в Україні з листопада 2009 року й триватиме до жовтня 2012-го.

Представники проекту мали нагоду розповісти учасникам прес-конференції, як реалізується Стратегічна програма дій для басейну Дніпра, аби зменшити його забруднення стійкими токсичними речовинами, відповіли на численні запитання журналістів.

Яким бачиться Дніпро майбутнього, що чекає нас, українців, на його берегах, яку воду питимемо з його колись чистого лона? У виступах фахівців, попри тривогу, чулася й надія, висловлювалися конкретні пропозиції оздоровлення Дніпра-Славутича.

І- мрії. Хоча, звісно, далеко не кожен із них — невиправний романтик. Але, як відомо, ніщо так не допомогає створенню майбутнього, як сміливі мрії. Сьогодні утопія, завтра плоть і кров. Але для цього потрібно докласти зусиль не тільки ентузіастам, науковцям-фахівцям, а також владі й усьому суспільству. Такий один із основних висновків науково-практичної конференції, яка відбулася за сприяння проекту ПрООН-Геф.