МІФОТВОРЕЦЬ І МІФОЛОЖЦІ

Реальна історія ще недалекого від нас ХХ століття переповнена ситуаціями, які й найталановитіший літератор, сидячи за столом, не вигадає. Ось лише одна з них.

Мода на Реріхів (батька, маму і синів), на щастя, вже пройшла. Сам засновник роду Микола Реріх був посереднім художником. Приміром, щодо майстерності композиції і особливо колористики його на кілька порядків перевершили геніальні українки — академік живопису Тетяна Яблонська та народна майстриня Марія Приймаченко.

Що ж до філософських творів метра, то один сучасний російський богослов спересердя обізвав їх «сатанізмом для інтелігенції». Різкувато, але до істини близько. Основними, як зараз кажуть, «реріхнутими» фанами були радянські інтелігенти. Не стало СРСР — у інтелігенції з’явилися важливіші проблеми, ніж у тісняві «хрущобських» кухонь сперечатися за чашкою дефіцитної кави про тонкощі теософії Реріха. Відтак, коли всього через чотири роки після розпаду СРСР «реріхнута» самозванка Марія Деві-Христос повела своє зомбоване військо на штурм Софійського собору в Києві, ніхто з журналістів не проасоціював це «Біле братство» з реріхівським міфом про «Біле братство Шамбали».

Однак, один факт із біографії Миколи Реріха час від часу виринає й досі, хоча вже в різних інтерпретаціях. Йдеться про лист від гімалайських мудреців-махатм, який вони передали через Реріха більшовицьким вождям у Москві. Свого часу йшлося про те, що послання було адресоване самому Леніну і містило повну підтримку махатмами ідей соціалізму і світової революції. А кілька років тому один провідний український телеканал, посилаючись на дослідження певного академіка однієї з численних нелегітимних псевдоакадемій, подав цей епізод дослівно так: «У 1928-му році Микола Реріх привіз із Шамбали листа. Його було адресовано наркому іноземних справ радянської Росії Миколі Чичеріну. Там…висловлювалася підтримка радянському уряду у справі знищення релігійних святинь православ’я». Далі автори телепередачі стверджували, що авторами листа були керівники товариства «Зелений Дракон» — політичного крила ламаїстської секти Ван-По. Ця секта, бачите, ще в 1380-му році планувала полонити Русь силами свого таємного агента на прізвище Мамай, але обпеклась на Куликовому полі.

Ми нічого не вигадуємо! Ми лише цитуємо. Мало з нас «таємного світового уряду», так виявляється, ще й «Зелений Дракон» і секта Ван-По на нас, православних, кігті точать!

Дамо спокій таким «дрібничкам», як те, що жодної інформації про цю секту і її Дракона нам не вдалося відшукати навіть в Інтернеті. Проігноруємо той факт, що наркома Чичеріна насправді звали Георгієм і в 1928-му році він не міг прийняти Реріха з отим посланням, оскільки лікував в одній з європейських клінік цілий букет невралгічних і психічних захворювань, викликаних застарілим алкоголізмом на ґрунті нетрадиційної сексуальної орієнтації. Ну, полінувалися автор з редактором зайве «клікнути Гугль». Суть не в цьому. І навіть не в тому, що псевдоакадеміка понесло. Хіба він у нас один такий?

Микола Реріх і справді зустрічався з Георгієм Чичеріним. І не тільки з ним. Але про це — трохи згодом. Він справді передав листа, з тексту якого випливає, що буддійські махатми підтримують політику більшовицького уряду в усьому — від закриття борделів і заборони приватної власності до руйнації сім’ї і традиційної народної педагогіки. Бажаючих ознайомитися з повним текстом апокрифу відсилаємо до 320-ї сторінки монографії російського історика Віктора Брачева «Чекісти проти окультистів» (Москва-2004).

Зустріч відбулась у кабінеті Чичеріна 13 червня 1926-го року. Але за кілька годин до того, одразу після прибуття до Москви, Реріха і супроводжуючого його буддійського монаха тепло приймали на Луб’янці голова ОДПУ Менжинський, його заступники Ягода і Тріліссер та керівники контррозвідки ОДПУ та Червоної Армії. Саме вони були першими читачами навіть не одного, а двох послань «махатм». А вже потім через Чичеріна обіцянка «подати дієву допомогу сотень мільйонів буддистів по всьому світу… для введення світового комунізму як сходинки невідкладної еволюції» помандрувала в Кремль.

Під обома листами стояли два підписи лідерів «Общини» — Гулаба Лал Сінгха та якогось Д.М. Тогочасні і нинішні історики та розвідники не розшифрували особистості першого автора, найімовірніше — його взагалі не існувало. А щодо Д.М. — то це один із псевдонімів… самого Миколи Реріха. Але про це — в наступному розділі розслідування.

В.Н.