РЯТІВНИЙ «СКАЛЬПЕЛЬ» АНАТОЛІЯ БАННОГО

Медицина — це любов, інакше вона нічого не варта, — вважає кандидат медичних наук, гірудорефлексотерапевт Анатолій Банний, і цю думку обстоює всім своїм понад сорокалітнім професійним буттям. Починав хірургом, важко й уявити тепер, скільки операцій здійснив, рятуючи людей, життя яких висіло на волосині. Після завалів у шахтах, наприклад, чи автомобільних катастроф.

Скільки кілометрів відміряв під час нічних чергувань на машині швидкої допомоги!..

Молодий і заповзятливий, працював і навчався, дні у ночі позичав. Дисертацію захистив. Старші товариші помітили сумлінність Анатолія Васильовича, запропонували стати головним хірургом області.

— Вагався, чи йти, — мовить тепер. — Зрештою, погодився, хоча мій учитель — професор Іван Митрофанович Луценко казав: не йди. Станеш доцентом, захистиш докторську. І дорога тобі відкриється. Лінія життя… Але я пішов, справи в медицині запорізького краю, як міг, налагоджував, хоча не можу сказати, що то був кращий період мого життя.

І додає в розмові з нашим кореспондентом, що не лише його, а напевно, й кожне людське життя навряд чи назвеш прогулянкою Хрещатиком. Надто — коли прагнеш встигнути якомога більше, коли будні перетворюються на безперервну й, здається, нескінченну гонитву за втраченим часом.

Того вересневого дня 2010-го, саме сюди зі своєї клініки в Георгіївському провулку, 2 спускався він Софіївською вулицею на гомінкий майдан Незалежності, минаючи будівлю столичного Головпоштамту. Навколо вирував люд, згортаючись у підземку, а він дедалі глибше занурювався в думки й згадки, у глибочінь своїх літ і життєвого досвіду. Крок за кроком вирізняв важливі віхи й події, знову й знову переживав незначні, на перший погляд, відчуття. Все це разом, гадалося Банному, й складає незбагненне до решти поняття доля.

А що скажуть радіослухачі, на зустріч з якими в прямому ефірі він оце йшов, звичайно, не без хвилювання. Бо це ж не пацієнти, яких, обстежуючи зусібіч, воістину навпомацки відчуваєш, а мільйони незнайомих людей у різних куточках України. Різні погляди на ті чи інші явища в соціумі, на саму людину, зіткану з безлічі суперечностей, з різних поглядів на життя. А з-посеред іншого — на те, що, як кажуть у народі, за гроші не купиш: на здоров’я. Звичайно, їх цікавитиме не лише професійний, а й духовний вимір особистості свого співрозмовника — колишнього хірурга вищої кваліфікації; а ще неодмінно вони з цілковитим правом захочуть з’ясувати, чи нині можна йому, Банному, довірити найцінніше.

Скільки речей, без яких можна жити! — вигукував Сократ. Але без здоров’я — яке то життя, скаже вам чи не кожна людина.

З давніх згадував ще Анатолій Васильович і Гіппократа, його заповіді, що в новочассі стали клятвою лікаря, яку Банний та його однолітки складали одразу після закінчення вищого навчального закладу; як свято вірили у високість свого фаху, у те, що немає мистецтва кориснішого, ніж медицина. Хтось, можливо, розчарувався, а він з кожним роком лише утверджувався в цьому…

Не зчувся, як проминув хрещатицький дворик під колонами, як, привітавшись із ведучим, невдовзі опинився в студії, обставленій мікрофонами, як настала мить, коли слово за словом, фраза за фразою полинула в ефір його, Банного, оповідь про свій життєвий шлях на радіоканалі духовного відродження «Культура». Ведучий та шанувальники популярної програми «Мистецтво жити» поставили йому чимало запитань, зокрема — про те, як сталося, що свого часу він змінив скальпель і перейшов від традиційної хірургії до природних методів зцілювання, зокрема, завдяки п’явкам, або, по-науковому — гірудотерапії, та перекису водню.

Запитання слухачів сипалися як з рогу достатку. Ведучий підсумовував їх

«Будь ласка, докладніше про цей перехід, як він відбувався, що для вас означав; як ви його бачите, відчуваєте? Зрештою, як ваші пацієнти реагують на цей «новий старий» спосіб допомагати людям?..

— Якщо стисло говорити, то нинішня моя робота мені більше подобається, ніж традиційна, практична хірургія. Чому? Бо хірургія — це насилля, скальпель, втручання в ті чи інші органи. І якщо ти щось видалив, то назад уже не повернеш. А нині можемо відновлювати органи.

— Наприклад?

— Скажімо, при варикозному розширенні вен ми не вилучаємо їх, не вирізаємо, а змушуємо вертатися у свої природні межі й працювати так, як і раніше. А не викидати, як це я робив свого часу. Хоча й це не гарантувало пацієнта від рецидивів, повторних варикозів. До того ж операція — завжди стрес, для кого більший, для кого менший; його психологічно й фізично непросто переживати.

— Під наркозом легше?

— Так, але хотілося, щоб у слухачів не виникало ейфорії з цього приводу. Можливо, й непомітно, але він, наркоз, усе-таки впливає на людину, діє на мозок, на процеси мислення й пам’яті. Звичайно, не посилює їх, а, навпаки, — послаблює.

— Анатолію Васильовичу, як, за яких життєвих обставин ви самі прийшли до гірудорефлексотерапії?

— Можна сказати: випадок допоміг. Колись у дитинстві, долаючи легкоатлетичний бар’єр, я упав на біговій доріжці. Ледве звівся на ноги, за допомогою однокласників дійшов додому. Приховував од батьків, та й згодом гадав — минулося. Не лікував. Однак уже після п’ятдесяти років з’ясувалося, що то був перелом. Вдався до ліків і… Долікувався до того, що потрапив на операційний стіл.

— Лікарю, зцілися сам?..

— Майже так, хоча мені допомогли колеги. Проте років через два після операції почали турбувати грижі. З’ясувалося, що було їх чотири, а хірурги прибрали тільки дві. Знову довелось лікуватися, але позитивного ефекту не було. Навпаки — ставало дедалі гірше й гірше.

І тут згадав я свої студентські роки. П’явки тоді застосовували в стаціонарах. Тож вирішив прийти в приватний кабінет. З першого ж разу мені допомогло дуже добре. Пройшов курс лікування й зрозумів, що це зарадило у моєму становищі…

А ще: в мені з новою силою прокинувся дух науковця. Почав вивчати цей метод, грунтовно й довго, затим вирішив, що настав час допомагати і людям. Натоді я став пенсіонером, але не звик сидіти, склавши руки. Разом з однодумцями відкрили кабінет у Кіровограді, Києві. Маємо гарні, дуже гарні результати. Хворі задоволені, ми — також, бачачи, як вони оживають, як починають любити життя, а не скаржитися на недуги.

— Можна сказати: перемогла українська мудрість — разом з поверненням до народного методу оздоровлення, відомого ще від діда-прадіда?

— Так, і мудрість не тільки українська, а й світова. Адже сотні, якщо не тисячі років тому, п’явка повсюди застосовувалася для лікування. А в осяжному з історичного погляду часопросторі згадаймо хоч би земських лікарів, котрі, йдучи на виклик, брали з собою стетоскоп і банку з п’явками. Бо ця маленька істота — фабрика понад 150 видів найрізноманітніших біологічно активних речовин. Їм завдячуючи, у хворпого швидко покращується самопочуття, а невдовзі настає повне одужання.

— Цікаво, який механізм такого дивовижного феномена?

— Одним із головних компонентів, які виділяє п’явка, є гірудин. Він розріджує кров і розсмоктує тромби. Щодо останніх, то фармакологічними препаратами цього досягнути неможливо. Тому п’явка не має альтернативи у профілактиці та лікуванні ішемічної хвороби серця, гіпертонії, інфарктів, інсультів, тромбозів тощо. Ще один компонент — гіалуронідаза — руйнує нашарування шлаків на клітинах, сприяє їх виведенню. Внаслідок цього в клітині відновлюються обмінні процеси: надходять поживні речовини, кисень, виводяться продукти обміну. Це дуже важливо. Адже організм сучасної людини надто зашлакований через брудне повітря, неякісну воду, захімізовані продукти харчування. Це одна з головних причин виникнення недуг.

Як учений з багаторічним досвідом скажу: важливо вдосконалювати давні, сказати б, дідівські методи. Тож співпрацюємо нині з науково-дослідними інститутами. Зокрема, в Росії, де вже відбувається захист кандидатських і докторських дисертацій за цією тематикою.

— Чи має протипоказання або вікові обмеження застосування гірудорефлексотерапії, а також лікування перекисом водню, який ви також із успіхом практикуєте?

— Хоча з розвитком фармації про методи гірудотерапії та лікування перекисом водню стали забувати, нині до них повертаються знову. Адже синтетичні медикаменти мають шкідливу побічну дію, спричинюють алергізацію організму, тоді як природні методи практично не мають протипоказань. І найголовніше — вони працюють не з наслідками захворювання, а з причиною, усуваючи застій крові в капілярах та гіпоксію тканин. Тому їх застосування дає позитивні результати навіть у разі задавнених недуг.

Щодо віку, то нещодавно до нас звернувся 80-річний чоловік, який мав «букет» захворювань: серцева задишка, підвищений тиск, набряки ніг, біль у суглобах, Наш кабінет у Кіровограді міститься на третьому поверсі. І спочатку тому дідусеві було важко до нього діставатися — зупинявся через кожні три сходинки, щоб віддихатися й перепочити. Але після двох курсів лікування він не лише швидко й без зупинки сходить на третій поверх, а з власної ініціативи допомагає медсестрам носити важкі пакунки з крапельницями…

Спостерігаючи за разючими змінами у здоров’ї своїх пацієнтів, Анатолій Васильович, де і як тільки можливо, пропагує п’явки та перекис водню — як ефективні засоби лікування. І не лише серед пацієнтів, а й своїх колег-лікарів. Бо переконався: вони дають змогу уникнути операцій, зменшити вживання медикаментів, а за багатьох «невиліковних» хвороб — досягнути повного одужання.

— Навіть якщо у людини недуга задавнена?

— До нас дуже часто звертаються хворі, які роками безрезультатно лікувалися і стаціонарно, й амбулаторно. На очах відбувається диво — зцілення змученої хворобою та безнадією людини.

До студії зателефонував слухач із Борисполя, запитав:

— Скажіть, будь ласка, чи можна п’явками зарадити аутомунному гепатитові?

— Можна. Доведено, що п’явки лікують навіть гепатит С. Тож, приїжджайте, поговоримо, візьміть із собою аналізи, медичну картку. Наш телефон у Києві: 227 -77-633, у Кіровограді 0522 — 36-63-70

— Анатолію Васильовичу, із цих двох методів лікування п’явкою та перекисом водню, — який важливіший; чи їх важливо застосовуватив комплексі ?

— Важливі обидва, а в комплексі вони взаємодоповнюють один одного.

— А хто лідер у цьому безцінному доброчинстві?

— Попереду, так би мовити, йде п’явка. Це — як перший етап у своєрідній естафеті. Але дуже часто її зусилля потрібно підтримати перекисом водню. Наприклад, при варикозах. Та й при інших захворюваннях — піднімати імунітет, збагачувати киснем тканини. П’явочка розріджує кров, очищає судини, покращує кровообіг. А перекис забезпечує киснем — причому уже готовим, його називають атомарним.

— Не той, який ми зазвичай вдихаємо?

— Ми вдихаємо молекулярний кисень, а його ще потрібно розщепити. Тобто організм витрачає енергію на це. Якщо, скажімо, у людини захворювання легень, то у неї гірше йде розщеплення. А тут кисень уже готовий, він розшеплюється миттєво в кровоносному руслі й одразу починає живити клітини. Це ніби розжувати, а тобі залишається тільки проковтнути.

— Давно вже практикуєте цей природний метод? І чи є у вас послідовники — як їх назвати: учнями, конкурентами…

— Уже кілька років. А щодо послідовників, то — як вам сказати?.. (Посміхається). Це — учні, які згодом стають конкурентами. І це, вважаю, нормально для мене, — людини, яка є піонером застосування цього методу в Україні. Адже виграють пацієнти. Уже немало молодих лікарів пройшло мою школу, а затим вважають, що можуть працювати самостійно. Дехто мені вдячний, а дехто, на жаль, забуває, кому зобов’язаний своїм становленням.

— Хто, на ваш погляд, може вважатися шасливою людиною?

— Той, хто дужий тілом, обдарований спокоєм духу і розвиває своє обдарування до мистецького рівня.

Спілкувався Олександр Кавуненко
На світлині: Анатолій Банний