Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Хто готує українцям містобудівну деспотію?

Головна проблема ринку нерухомості — контроль сфери містобудування тандемом корупційних чиновників і близьких до них будівельних фірм. Будівельні компанії пов’язані з чиновниками настільки тісно, наскільки не пов’язані, мабуть, гравці жодної іншої галузі. І цю спайку закон не розбиває, а навпаки, скріплює.

 Днями з максимальною помпою презентовано проект закону про містобудівну діяльність. Авторство документа належить альянсу будівельників та урядовців.

Від будівельників над законопроектом працювала Українська будівельна асоціація, яку представляє, зокрема, голова ради директорів компанії «XXI Століття» Лев Парцхаладзе. Від урядовців — Мінрегіонбуд і віце-прем’єр Сергій Тігіпко.

Законопроект нарекли «революційним». На підтвердження цього називали масштаби багатократного скорочення кількості дозвільних процедур і часу на їх проходження.

За стіною конференц-залу вирував мітинг з приводу іншого дітища віце-прем’єра — Податкового кодексу, таки справді «революційного». Ідеологічно проект закону про містобудівну діяльність є молодшим братом Податкового кодексу.

Звісно, такі прогресивні норми, як введення принципу мовчазної згоди, жорстке стимулювання до розробки та оновлення існуючої містобудівельної документації, оголошення чинних генпланів міст безстроковими не мають викликати заперечень. Посилення відповідальності бюрократів за свої помилки — це плюс.

Однак декларовану розробниками глобальну ціль — зниження цін на нерухомість та покращення інвестиційного клімату — даний закон не досягає через цілий табун «троянськийх коней», котрі сховалися у тексті за красивими «єдиними вікнами». Скоріше, навпаки: свавілля і корупція мають шанс розквітнути буйним цвітом.

Реляції про те, що «спрощення за Парцхаладзе» підвищать рівень доступності житла, не мають під собою жодного економічного змісту. Достатньо поглянути на співвідношення попиту та пропозиції на ринку нерухомості.

Зараз у країні — сотні недобудов. На що вплине пом’якшення правил для нових об’єктів, якщо існуючі стоять через брак попиту? Попит же відсутній через бідність людей, відсутність доступу до іпотеки та недовіру до будівельних компаній.

Автори стверджують, що вартість житла зменшиться на 20%. Втім, якщо згадати, що з початку 2010 року собівартість будівельних робіт зросла на 16,1%, то буде ще один привід для сумнівів щодо революційності закону.

Головна проблема ринку нерухомості — контроль сфери містобудування тандемом корупційних чиновників і близьких до них будівельних фірм. Будівельні компанії пов’язані з чиновниками настільки тісно, наскільки не пов’язані, мабуть, гравці жодної іншої галузі. І цю спайку закон не розбиває, а навпаки, скріплює.

Законопроект Парцхаладзе перерозподіляє повноваження лише всередині цього порочного тандему, колосально збільшуючи розмір «годівниць» для одних чиновників і забираючи в інших. Однак звичайний споживач не отримає нічого.

Вплив цих дивних «кентаврів» на прийняття законопроекту може перетворитися з монополії на містобудівну деспотію. Від цього однозначно програють громади, які прагнуть зручних міст, чистого середовища і збереження спадку.

Збільшення безконтрольності чиновників і розширення їх повноважень — це крок в протилежному напрямку від мети, яку декларує законопроект. Що ж пропонується?

1. Виборні органи місцевого самоврядування буде відсторонено від продажу землі та її оренди. Рішення прийматимуть чиновники, які не відповідають перед громадою.

Громада буде максимально віддалена від вирішення земельних питань. Вона також не зможе впливати на містобудівну політику. Приміром, у Києві землею будуть розпоряджатися призначені президентом бюрократи, яких кияни не вибирали.

У виборних органах хоча б залишилася якась видимість політичної конкуренції. Серед опозиційних депутатів буває двійко-трійко активних, які здатні переконувати своїх колег та звертатися за підтримкою до людей, коли через міськради чи інші виборні інституції проводять неправомірні рішення про розподіл землі.

Такого у стрункій вертикалі виконавчої влади уже не буде. Два-три чиновники самі вирішуватимуть усі важливі питання, і хто з підлеглих посміє їм заперечити?

2. Ліквідується єдиний реальний механізм впливу громадськості на містобудівну політику — громадські слухання. У більшості випадків це остання можливість для простих людей сказати «ні» небезпечним об’єктам чи незаконним забудовам.

Парцхаладзе і Тігіпко називають слухання корупційним механізмом, забуваючи, що у 90% випадків корупцією займаються самі забудовники, фальсифікуючи слухання. Вони або завозять оплачених учасників, або банально підробляють протоколи. Це авторів не хвилює. Вони просто позбавляють громадськість права голосу.

3. Згідно з проектом, забудовники і чиновники виконавчої ланки самі писатимуть правила забудови. У документі докладно розписана норма про те, що має існувати генеральний план з так званим зонінгом і детальними планами територій.

Втім, якщо зонінга нема, забудовник може розробити його сам. Зрозуміло, що будівельна компанія поганого зонінга собі не замовить.

4. Громадськість не зможе впливати на розробку генпланів, зонінгів і детальних планів територій. Останні взагалі будуть затверджуватися чиновниками вищої ланки, і ніхто не матиме права їм перечити. А це сквери, парки, двори будинків, дитячі майданчики — все, навколо чого так часто спалахують будівельні війни.

Розробники кажуть прямо: жодних масових зібрань, ніяких широких обговорень. Побажання місцевих жителів не матимуть жодної ваги при розробці основних документів містобудування. Наприклад, якщо певну зону люди хочуть зробити сквером, вони не матимуть права звернутися до влади в ході розробки генплану.

Один із авторів проекту — Мінрегіонбуд. «Міністерство, яке має дбати про розвиток регіонів, обмежує права місцевих громад щодо їх впливу на вирішення важливих питань», — йдеться у листі Громадської ради при Мінекології на адресу Азарова.

Розробляючи закон, забудовники передбачили для себе низку привілеїв. Тепер їм не доведеться піклуватися про дозволи на порушення благоустрою. Можна буде встановлювати паркан будь-коли і починати так звані «проектно-пошукові роботи», навіть не маючи всіх необхідних документів на будівництво.

Це фактично універсальна індульгенція для забудовника, оскільки під виглядом таких робіт можна нищити все цінне, що існувало на земельній ділянці, а також звести будівлю і лише потім її узаконити за спрощеною процедурою.

Компанії отримують право руйнувати культурну спадщину і навколишнє середовище. Екологічну експертизу та експертизу органів державної культурної спадщини скасовано. Це деспотія забудовників, які і при існуючих обмеженнях масово руйнують осереддя міст, не гребують пам’ятками національного та всесвітнього значення.

Законопроект не містить положень, які б підвищували відповідальність чиновників за протиправні рішення. Навпаки, можливість їх прийняття зростає. Також не посилюється відповідальність вигодоотримувачів — будівельних компаній.

А чого їй зростати, коли Парцхаладзе дозволяє собі нищити спортмайданчик школи і зелені насадження на вулиці Круглоуніверситетській у Києві та хизуватися планами забудови Пейзажної алеї — культового зеленого куточка столиці?

Так чинять і його колеги з будівельної асоціації. Таких безвідповідальних бізнесменів взагалі до держустанов гріх запрошувати. Однак їх запрошують, а громадськість — ні.

Закон, попри його прогресивно-реформістський пафос, розроблявся швидко і без громадського обговорення. Його не розглядала ні громадська рада, ні науково-технічна рада при Мінрегіонбуді. Текст не публікувався на сайті міністерства. У пояснювальній записці вказано, що громадське обговорення непотрібне.

Чиновнику — все, простому громадянину — нічого?

Ігор Луценко
ЕП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com