Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Інакша історія. Забутий фронт

Чергова спроба одного з нинішніх лідерів Росії піддати ревізії внесок українського народу в перемогу над гітлерівським фашизмом має чітке історичне коріння. Ще в січні 1944-го року політбюро ЦК ВКП(б) терміново зібралося на спеціальне засідання, скликане Сталіним, аби «засудити і викрити націоналістичні спроби О.Довженка» применшити роль комуністичної партії і російського народу у війні з фашизмом.

Що ж такого страшного накоїв відомий радянський митець, чиї фільми увійшли в скарбницю світового кіно? Написав сценарій художнього фільму «Україна в огні», побудований на реаліях 1941-43 років. Особливий гнів Сталіна викликало те, що головний позитивний герой фільму був етнічним українцем, а сам автор сценарію «принизив» російський народ, «перебільшивши» втрати України — і людські, і матеріальні — за перші два роки війни. Отак от. Як бідкався сам Довженко у своїх щоденниках,  що ще треба було Вождю, аби визнати істину? Невже замало того, що війна з усіма її звірствами і важкими втратами двічі прокотилася землями радянської України?

В минулому номері ми подали конкретику реального внеску українських робітників, інженерів, конструкторів, а також колгоспників, котрі в евакуації у важких, часто-густо нестерпних умовах (і не завжди з вини погоди, частіше з вини місцевих тупоголових бюрократів) фактично викували Зброю Перемоги. До 1941-го року промислова потуга СРСР територіально закінчувалася на Уралі. Завдяки евакуйованим з України підприємствам важкої металургії і оборонного комплексу зміцніли, переродилися Сибір і Далекий Схід, що, до речі, стало однією з причин відмови Японії виконати свої зобов’язання перед Берліном щодо нападу на СРСР.

Але є в усій цій історії є ще один вельми важливий момент. Після 45-го ніхто не демонтував привезені з УРСР заводи. Вони продовжували працювати. Більше того, частина персоналу пов’язала своє подальше життя з Росією. Хтось залишився згідно з  розпорядженням керівництва, а хтось, дізнавшись, що там, в далекій Україні не залишилося в живих нікого з рідні, знайшов свою нову домівку на безмежних просторах того ж Сибіру.

І ще один, на жаль, забутий факт. Про нього не згадується навіть у «всюдисучній» Вікіпедії. Одразу після початку Великої Вітчизняної Війни до столиці радянського Узбекистану Ташкенту евакуювали Київську та Одеську кіностудії художніх фільмів — разом із творчим і технічним персоналом. І саме у Ташкенті класик українського радянського кіно Марк Донськой відзняв за авторським сценарієм Ванди Василевської фільм «Райдуга» з геніальною Наталею Ужвій у головній ролі. В 1943-му році цю картину привезли до США. І, за визнанням поважаних американських політиків і критиків кіно, цей фільм спонукав мільйони простих американців до боротьби з фашизмом як загальнолюдським злом, а не пострахом, скажімо, тієї ж Європи.

Асоціація діячів американського кіномистецтва, та, що роздає Оскарів, нагородила в 1944-му році фільм «Райдуга» спеціально для цього встановленою нагородою. Більше такої честі у США не удостоювалася жодна кінокартина.

Природно, що після Перемоги українські та одеські кіномитці повернулися до України. Але в Ташкенті вони залишили по собі не тільки добру пам’ять, а й підготовлені ними національні кадри узбецьких кінематографістів. За короткий час Ташкент став визнаним центром кіно усього азійського континенту. А Ташкентський кінофестиваль — одним із найповажніших явищ світового мистецтва.

У 1965-му році до Києва на Другий Всесоюзний кінофестиваль приїздив визначний узбецький кінорежисер Малік Каюмов. В роки війни він працював на Ташкентській кіностудії з нашими земляками. І вважав їх своїми великими вчителями. Про це він говорив у кожному виступі, кожному інтерв’ю.

Якщо комусь видасться, що кіно - то не головна складова проблеми, нагадаємо про ще один забутий факт. Йдеться про мобілізованих у 1941-44 роках солдатів і офіцерів чотирьох фронтів, що носили назву Українські. Що сталося з тими, хто дійшов до Берліну, Белграду, Відня - і залишився живим? Десятки, якщо не сотні тисяч із них були мобілізовані на нову війну - їх привезли під охороною в голі степи або непрохідну тайгу і звеліли будувати спеціальні секретні об’єкти для виробництва радянської ядерної зброї. Тож у результаті українці внесли більш ніж вагомий вклад у перемогу в Другій Світовій війні і відвернули Третю Світову. Цього теж не варто забувати.

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com