ЖИВЕ СЛОВО ПОЕТА

Кожному вчителеві української мови та літератури прагнеться чути від своїх учнів вишукане слово, вимовлене вправно та милозвучно. Практика свідчить - навіть найскептичніші сучасні школярі здатні позитивно сприймати слово, вжите грамотно і мовлене з дотримання основних орфоепічних норм.

Вчені відзначають соціальний характер походження виразності мовлення. За своєю сутністю означене поняття — це створена спеціальна “мова”, яка слугує для передачі емоції. Суспільні прояви через заохочення одних та засудження інших способів вираження емоцій. Відтак, процес оволодіння засобами виразності є спеціального педагогічного впливу, в ході якого мимовільний механізм вираження емоцій у дітей регулюється за рахунок засвоєння визнаних форм виразності. Засвоєння означених форм виразності дітьми відбувається двома способами: наслідування, а воно властиве найперше дошкільнятам. Основними засобами педагогічного впливу на дітей задля формування виразності їх мовлення вчені називають мистецтво загалом і  мистецтво зокрема; виразне читання художніх творів, використання з учнями спеціально створених комунікативних ситуацій, які наближують процес навчання мови до реальної ситуації спілкування .

Мовлення школярів можна вважати виразним, якщо вони володіють мовними засобами виразності й використовують їх у діалогічному та монологічному мовленні задля вираження чи передачі емоцій, свого ставлення до інформації, співрозмовника.

В.М.Телія пропонує таке визначення: експресивність - це резонанс (дисонанс) від взаємодії суб’єктивно орієнтованих макрокомпоненті значення мовної сутності.

Аби прищепити дітям не декларативну любов до рідної мови, а шанобливе ставлення до  рідного слова вчителі застосовують різні форми і методи. Один з них - класне прослуховування  аудіодисків із записами художніх творів  у виконанні майстрів художнього слова.

У нашій середній спеціалізованій школі-інтернаті  №6 Подільського району міста Києва до 75-річчя визначного українського поета Василя Симоненка, яке ми відзначали у січні минулого року, і знову поверталися до цієї теми цього року,коли проводили спеціальний урок “Мрійництво! Жаго моя, живи!..” до дня народження  Василя Андрійовича Симоненка, пропонували учням сьомих класів твори з диску “Живий голос поета Василя Симоненка. Лебеді материнства”. Це унікальна можливість почути крізь роки голос неодинарного митця, адже збережено не лише цикл віршів поета у авторському виконанні, а й його міркування про себе і сенс життя, Василь Симоненко назвав їх “Що я можу сказати про себе?..”. Слід зауважити, що у процесі саме таких занять наша юнь має нагоду відчути ноти живого  голосу поета, який лишив нам невичерпну криницю мудрості своїх творів. Прикметно, що учні зауважували на красивій вимові Василя  Симоненка,тембральних особливостях, інтонаційних переливах його голосу. Цікаво було почути від одного з учнів, що, мабуть, так,як Симоненко говорив один з синів Омелька Кайдаша — ліричний Лаврін… Для мене така думка учня була незвичною, але приємною, адже школяр запам’ятав — село Біївці, де з веління автора “Кайдашевої сім’ї” Івана Нечуя-Левицького відбуваються події, змальовані у славнозвісній повісті. Отже слово мовлене викликає дуже цікаві асоціативні образи і безперечно відіграють значну роль у формуванні фонетичної виразності мовлення самих учнів.

На сучасному етапі розвитку шкільної освіти мовленнєва компетенція дітей визнана однією з провідних базисних характеристик особистості, що формується. Недаремно це явище називають  феноменом, який  передбачає вміння адекватно й доречно  послуговуватися мовленням   на практиці у конкретних ситуаціях спілкування, використовуючи задля цього як мовні,інтонаційні, так і немовні (міміка, пантоміміка) засоби виразності мовлення - зазвичай це виявляється у міміці, специфічних рухах -пантоміміці.

Формування виразності мовлення у дітей  - проблема досить складна ы некодноначна. Окремі її аспекти досліджувалися вченими різноманітних галузей науки. Експресивність як характеристика мови та мовлення  виступила предметом вивчення літературознавства , риторики , загального мовознавства та окремих його галузей: теорії культури мовлення , практичної стилістики та  методики вивчення мови. Ученими визначено поняття “виразність мовлення”, виокремлено засоби й типи виразності.

Психологічна   характеристика різноманітних   сторін   розмовного мовлення,   особливості  його   формування, визначення   сензитивного   періоду   задля   навчання виразності мовлення подано в працях О.О.Бодальова, Л.С.Виготського, М.І.Жинкіна, О.Р.Лурії, С.Л. Рубінштейна та інших.

Питання щодо методики формування виразності мовлення розглядалися у працях багатьох дослідників. Ґрунтовно вивчалися різноманітні аспекти виразності мовлення школярів: окремі компоненти інтонації — темп, тембр, дикція, голосові вмін­ня, мовленнєве дихання то­що як елементи техніки мовлення. Водночас за умови  належноъ розробленості проблеми формування виразності мовлення взагалі фонетичний рівень виразності нерыдко залишався поза увагою дослідників. Так, більшість вчених, розглядаючи питання про мовні рівні мовленнєвої виразності, або ж випускали фонетичний, починаючи з лексичного, або підміняли його інтонаційним, що, на нашу думку, не відповідає практичним потребам.

Формування особистості школяра як неповторної індивідуальності пов’язане передусім із розвитком базисних характеристик та видів діяльності, в т.ч. мовленнєвої. Мовленнєвий розвиток дитини зумовлений формуванням мовленнєвої, художньо-мовленнєвої, комунікативної компетенцій, що забезпечують її повноцінне спілкування в людському суспільстві. Засвоєння учнями комунікативної компетенції опосередковано формуванням виразності їх мовлення.

Теоретичний аспект питання фонетичної виразності мовлення та її формування досліджували лінгвісти Н.Д. Бабич, О.М. Винарська. Б.М. Головін. Г.В. Колшанський, Т.М.Ніколаєва, Н.В. Черемісіна, Л.В. Щерба та ін., психологи і психолінгвісти (про мовленнєву діяльність спілкування): Л.С.Виготський, О.О.Лєонтьєв, лінгводидакти (про  засоби, методи та прийоми формування культури мовлення дітей):  Т.О.Ладиженська, М.Р.Львов та ін.

Культура мовлення — це вчення про сукупність та систему комунікативних якостей мовлення (Б.М.Головін). До комунікативних якостей, що забезпечують культуру мовлення, належать передусім його правильність, точність, чистота, образ­ність, виразність тощо.

Виразність (експресія) мовлення - комунікативна якість культурного мовлення, особливість його структури, яка впливає не лише на свідомість, але й на емоції читача чи слухача, підтримує його увагу та інтерес.

Виразність мовлення — явище складне, багатоаспектне як за своїм змістом, що притаманне мові, так і за формою вираження, що при­таманне мовленню. В результаті аналізу наукової літератури було визначено, що виразність може проявлятися в письмовому та усному мовленні як їхня художня характеристика .Насамперед вона виявлена  мовними засобами та термінується як образність мови чи мовлення. Виразність, що притаманна виключно усному звучному мовленню, може бути інтонаційно-звуковою або емоційно-експресивною. Вона забезпечується мовними (інтонація в складі її елементів: темп, тембр, гучність і т.п.) та немовними засобами: міміка, пантоміміка (жести, пози тощо).

Цікаво, у психології експресія мовлення трактується як засіб вираження емоцій.Тому означений феномен розглядався намияк складова комунікативного процесу та засіб вираження емоції в єдності його форми й змісту.

Дослідники дійшли   висновку, що сензитивним періодом формування виразності мовлення, в т.ч. і фонетичної є дошкільний вік, проте на практиці нам доводиться констатувати  факти неволодіння учнями виразністю мовлення і ця  проблема залишається актуальною і в середній школі.

Отож, формування фонетичної виразності мовлення школярів є актуальною та складною проблемою, розв’язання якої можливе за умов поєднання теоретичних та практичних розробок учених, створивши на їхній основі послідовну та ступеневу систему вправ, що зможуть як сформувати окремі вміння і навички, так і інтегрувати їх на мовленнєвому рівні.

На одному з останніх уроків  я запропонували учням сьомого класу прочитати такі рядки Михайла Коцюбинського:

«По чорній землі скрізь розцвітають, як махи, вогняні квітки. Скоро уся долина і гори блищать, і разом з димом з землі здіймається і пісня. Не правда, є наче щось спільне між вогнями і співом? Як окремі вогні вгорі змішали свій дим, так і окремі хори, як поломінь, си­ль­ні й яскраві, зіллялись в нестройну хвилю, в мозаїку звуків».

І втішно було визнавати — учні зробили щонайбільше дві орфоепічні помилки в озвучення досить непростого тексту. Проте продемонстрували фонетичну виразність художнього слова. Тому щиро віриться — зусилля і прагнення викладачів можуть зробити мову учнів милозвучною,красивою і ми вже невдовзі чутимемо вишукану мозаїку звуків рідного слова наших учнів, і не лише на уроках літератури.

Олександра Івлєва,
вчителька української мови та літератури середньої спеціалізованої школи - інтернату №6
Подільського району міста Києва.