Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Чорна аура Чорнобиля

Про прийняту практику відзначення «круглих» дат можна сказати те саме, що й про демократію, — вона не досконала, але щось краще людство не вигадало. 25 років тому на Чорнобильській АЕС сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства.

Про технічні причини аварії написано стоси паперів, але найбільш ймовірною причиною цієї рукотворної біди був людський фактор...

З плином часу змінювався характер підходу, тип інтереса до тих подій. На 10-ті роковини Урядом була сформована робоча група для вивчення причин катастрофи. Результати її діяльности були оформлені у вигляді брошури,яка лягла на стіл тодішнього Президента України. Після цього увага зосередилися переважно на «ліквідаторському» періоді.

Хоча з цієї теми багато чого написано, залишається потреба в наближенні до адекватного розуміння того,що відбулося. Чому, в якій мірі воно обумовлено соціальним середовищем і який вплив ця катастрофічна подія має і повинна мати на людську активність на планеті.

Наукові пошуки привели до відкриття ядерних сил. А Друга світова війна стимулювала дослідження в напрямку використання цих сил для створення бомби, яка незрівнянно потужніша за бомби, які основані на хімічних реакціях.І досить швидко вдалося створити атомну, а згодом і термоядерну бомбу. Для масового їх виробництва у низці країн сформувалася розгалужена інфраструктура, яка включала в себе різні типи атомних реакторів. Логічним продовженням практики військового спрямування було бажання використати ядерну енергію для виробництва електроенергії,що знайшло своє відображення в концепції про «мирний атом». Це вдалося досягти в реакціях ділення ядер урану, але не в реакції ядерного синтезу, яка лежить в основі термоядерної бомби і яку й досі не вдалося спрямувати в «мирне» русло. Почалася розробка атомних реакторів, які найкраще підходять для виробництва електроенергії. В Радянському Союзі серед інших перспективних розробок спокусилися задіяти для цих цілей реактор, який використовувався в Сибіру для «випікання» плутонію для атомних бомб. Таке суміщення двох функцій — «військового» і «мирного» атома — відбулося в конструкції реактора РБМК, який став основою для заснування Чорнобильської АЕС. Рішення про її спорудження було прийняте попри недостатню дослідженість стосовно нестаціонарних режимів роботи і застереження щодо їх розміщення в Європейській частині Радянського Союзу. А такий реактор мав неприпустимий в світовій практиці реакторобудування дефект — здатність переходити в режим вибуху атомної бомби. Саме до такої ситуації довів безглуздий експеримент на четвертому блоці ЧАЕС. Фатальний поштовх тут додало наше «чинопочитання». Коли оператор реактора, розуміючи небезпеку маніпулювання з регулюючими стрижнями, хотів відмовитися від продовження експерименту, то головний інженер, який стояв у нього за спиною, бажаючи якнайшвидше закінчити експеримент, що затягувався, вимагав завершити програму, погрожуючи звільненням і заспокоюючи, що «авось пронесе». І оператор не витрмав такого тиску. Не пронесло. Почалася неконтрольована ланцюгова реакція, потужність реактора швидко зросла принаймі вдесятеро від номінальної. Зріс тиск пари, яка зірвала кришку реактора. А вона була розрахована витримати тиск в 70 атмосфер!

Стався викид уламків урану, не стало критичної маси, і ланцюгова реакція припинилася. Через руйнацію активної зони зупинився і реактор з пошкодженою системою охолодження.

Для комуністичного режиму властиве безпрецедентне прикрашання своєї суті. СРСР подавав себе як носія прогресу і миру, а устрій своєї держави як єдино правильний на противагу «реакційному Заходу».

Радянський Союз позиціонував себе як активного борця за мир, на якого мають покладати надії усі народи світу. Звичайно ж, не можна було пропустити можливість відкрити нову еру «мирного атома», нашвидкоруч пристосувавши дослідницький атомний реактор для вироблення невеликої кількості електроенергії, застовбивши пріоритет спорудження атомної електростанції. І «мирний атом» став потужним пропагандистським засобом для підтримання іміджу Радянського Союзу як прогресивної, мирної країни. Цьому сприяла і практика замовчування негараздів, негативних явищ, згадка про які кваліфікувалася як очорнення Радянської влади. Натомість з погано прихованою зловтіхою смакувалися атомні аварії на Заході та ще й із підтекстом, мовляв, в нас такого бути не може, а наш «мирний атом» найнадійніший в світі. І хоча в дійсності аварій різного масштабу в країні Рад було чимало, а у свідомості населення їх начебто і не існувало, бо про це не писала «Правда». Міф про безпечний радянський мирний атом настільки часто навіювався через ЗМІ, що в це повірили, наслідком чого стало скорочення асигнувань на безпеку АЕС, зменшення до неї дослідницької уваги. Бо що там вивчати, коли апріорі «мирний атом» є мирним і безпечним. На цьому тлі інциденти в атомній галузі не знаходили адекватного реагування. Навіть коли незадовго до Чорнобильської трагедії на тій же ЧАЕС сталася серйозна аварія з викидом за межі станції радіоактивних речовин, це було переведено в ранг великої державної таємниці без необхідного наукового аналізу. Хоча цей випадок сигналізував про суттєві недоліки в системі регулювання реакторів чорнобильського типу. І на тлі вихваляння про безпеку радянської атомної енергетики те, що трапилося в Чорнобилі, викликало шок в суспільстві. Традиційною реакцією на цю подію було її замовчування. Але радіоактивні ізотопи, виступаючи в ролі матеріального телеграфа і долаючи цензуру офіційних ЗМІ, рознесли звістку світом. Збентежилась Європа, розглядаючи незвично високі показники рівня радіації на своїх дозиметрах. І радянський уряд був змушений визнати факт аварії на ЧАЕС. Але почалася словесна еквілібристика з намаганням всіляко принизити її масштаб і небезпеку як для власного населення,так і для міжнародної спіль­ноти. Спочатку це подавалося як локальна аварія з деяким витоком радіоактивних речовин. Під напором фактів довелося визнати, що це щось надзвичайне, що реактор зруйновано і з нього весь час йде викидання радіоактивних ізотопів. Але зруйноване в результаті теплового вибуху, і на цій тезі довго трималися. На усякі згадування про атомний вибух накладалося табу. І ця неадекватна дефініція зіграла фатальну роль в ліквідаторській діяльності. Вона штовхала до хибної думки, що найгірше — атомний вибух — ще попереду і треба всіляко тому запобігти. З вертольотів почалося закидання відкритого розжареного жерла реактора мішками з піском, глиною, доломітом, свинцем, борною кислотою. В результаті такого бомбардування піднімалися стовпи радіоактивних речовин, які розносилися в залежності від напрямку вітру.

Намагання придушити горіння графіту в реакторі відбувалося в рамках звичайної пожарної практики і не враховувало ядерної специфіки. В зруйнованому реакторі залишалася основна маса урану та уламків його поділу, радіоактивний розпад яких зумовлював постійне генерування тепла. При штатній зупинці блока це залишкове енерговиділення відводиться прокачкою води через активну зону. При аварії зруйнувалася система охолодження і все тепло від розпаду радіоактивних ізотопів пішло на розігрів внутрішнього середовища активної зони, підтримуюючи там високу температуру і горіння графіту. В активну зону начебто вмонтована розжарена спіраль потужністю в десятки тисяч кіловат, яку, на відміну від електроспіралі, не можна відключити, на яку не можна подіяти і яку не можна загасити ніякими зовнішніми впливами. Лише з часом за відомою формулою спадає потуж­ність тої радіоактивної «спі­ралі». І тому все так і сталося,як повинно було статися: з часом усе, що могло вигоріти, вигоріло, потужність внутрішнього розігріву змен­шилася і відповідно зменшилися викиди радіоактивних речовин в атмосферу. Ліквідаторська діяльність зі скиданням важких мішків в реактор, намагання загасити пожежу в активній зоні нічого до цього не додали, окрім додаткових викидів радіації і забруднення території та невиправданого переопромінення чималої кількості людей. Та маса матеріалів, яка скидалася в мішках в розжарений отвір реактора, плавилася, утворюючи своєрідну кришку, яка по мірі збільшення тиску газів підривалася, що призводило до вибухового викиду радіоактивного начиння реактора. Можно було б провести оцінку додаткового забруднення території України в результаті таких періодичних мікровибухів.

Можна зрозуміти активність урядової комісії, яка формуючись з не дуже кваліфікованих кадрів, намагалася якнайшвидше придушити реактор, як і компліменти ліквідаторам, які начебто спасли Європу від страшного лиха — атомного вибуху, віддаючи належне їх оособистій мужності. Але оптимальним варіантом поведінки було б дати спокійно вигоріти графіту без бомбардування активної зони з численними негативними наслідками такого дійства.Така вже практика більшовицького режиму, який змушує людей брати участь в діях, які є наслідком непродуманих, а то й злочинних рішень начальства, виказуючи при цьому часто неабиякий героїзм і самопожертву.

Чорнобильська трагедія викликала хвилю збурення проти використання атомної енергії взагалі. На її огульному запереченні зробили кар’єру чимало політиків. В Україні було зупинено будівництво АЕС в Криму, призупинено добудову нових блоків на Рівенській, Хмельницькій АЕС. Емоційний маятник хитнувся від культу «мирного атома» до тотального його заперечення. Уся атомна енергетика опинилася під чорною аурою від чорнобильської катастрофи, хоча в реакторному середовищі реактори чорнобильського типу є потворними «мутантами», які не мають права на існування і які треба вилучати з енергетичної практики.

Життя наше наповнене різними небезпеками, і число загроз невпинно зростає. І єдино правильна сратегія життя в такому небезпечному світі — це адекватно сприймати загрози, аварії, катастрофи і реагувати відповідно їх сутності, не применшуючи, але й не перебільшуючи їх масшаб, силу, негативні наслідки.

Ніхто ззовні, з інших планет, галактик не навчає і не може навчати людство, як йому жити, поводится. Вся історія розвитку людства на Землі — це історія пізнання людиною навколішнього світу і самовиховання, в якому людство вчиться на своїх помилках, які часто набувають ознак гігантських злодіянь, соціальних і техногенних катастроф. Ефектив­ність того людського самовиховання визначається тим, наскільки і яким чином воно враховує свої помилки, вносить корективи в подальшу свою пізнавальну, матеріальну, організаційну діяль­ність. В суспільстві гуляє сентенція, що «історія вчить, що вона нічому не вчить», що в загальному вигляді не є прийнятним. Але вона інтуїтивно вірно передає відчуття вкрай низького коефіцієнта корисної дії історії, явища якої погано осмислюються і враховуються в подальшій людській активности.

Чорнобильська катастрофа — це епохальний урок світового масштабу, виховний потенціал якого ще не в повній мірі усвідомлений і недостатньо використовується для прояснення людством свого становища на Землі і визначення напрямків розвитку. Катастрофа на Японській атомній станції Фукушіма-1 тому підтвердження. Ну не дооцінили японці уроки Чорнобиля повністю, попри ретельні дослідження саркофагу, які вони здійснювали в Україні.

В міжнародній спільноті Україна набула негативної популярности саме через Чорнобиль, принаймі з ним часто асоціюється згадка про нашу країну. Однак незалежна Україна не може беззастережно брати на свій баланс цю техногенну катастрофу, коріння якої в Москві, де формувалася ідеологія розгортання атомної енергетики і звідки здійснювалося керівницво цією галуззю. В той же час Чорнобиль є географічною власністю України, що накладає на неї певну відповідальність за викорстаня виховного потенціала цієї трагедії.

Без освоєння вогню неможливо уявити собі розвиток людства. Древній міф зображує це як подарунок Прометея, який вкрав вогонь у богів і передав його людям. Людство існувало і розвивалося на енергетичному рівні хімічних реакцій. В другій половині ХХ ст. людство в результаті колективних зусиль науковців і техніків оволоділо ядерними реакціяи, енергія яких так відрізняється від енергоефекту хімічних реакцій, як потужність термоядерної бомби від бомби, начиненої звичайною вибухівкою типу динаміта. Це той рівень енергії, який обумовлює світіння зірок, нашого Сонця. Близьке сусідство з такою енергією несумісне з життєвими процесами. І ось людині вдалося на Землі створити невеличкі осередки тої зоряної субстанції, ізолюючись певним чином від неї. Нашпиговуючи землю такими інопланетними (в прямому смислі слова) сгустками потужної енергії, людство вступило в ризикований період свого розвитку, опинившись в безпосередній близькості до небуття.

Те, що ми маємо сьогодні, вражає. Накопичених в світі атомних і термоядерних бомб достатньо, щоб не тільки декілька разів знищити усе людство, але й припинити саме життя на Землі. Зараз в різних країнах працюють сотні реакторних установок АЕС. Вони небезпечні своїм «попелом» від горіння урану — продуктами його розпаду у вигляді різних радіоактивних ізотопів з періодами напіврозпаду від години до тисяч і більше років. Чорнобильська катастрофа наочно показала, що розпорошення меншої частини того «попелу», що накопичився в одному блоці, достатньо для забруднення величезної території і перетворення тридцятикілометрової зони навколо станції в зону відчудження. Розсіяння усього того попелу, що накопичився в результаті роботи існуючих АЕС, достатньо для того, щоб перетворити усю нашу планету в зону відчудження, позбавивши людину місця проживання. Для цього достатньо потуги «військового атома», який вмонтований в сам реактор чорнобильського типу, або ж у вигляді зовнішнього бомбового атом­ного удару, при якому усе радіоактивне начиння АЕС буде втягнуте в атомний гриб з подальшим його розсіянням в просторі. Тому глобальна загроза від атомної енергетики походить насамперед від тих атомних бомб, які накопичені на складах, вмонтовані в ракети, розробляються і виготовляются донині. Використання атомної енергетики вимагає ліквідації «військового атома» в усіх його видах.

Глибинне джерело загроз існуванню життя знаходиться ж в свідомості самої людини. І подальша доля людства залежить від розуміння того, що воно вступило на «зоряний» енергетичний рівень свого розвитку, де ціна помилки може бути неприпустимо завелика, коли зроблене неправильне дійство може бути і останнім, коли вже не доведеться наступати на ті ж самі «граблі» через відсутність як самих грабель, так і самої людини. Традиційна педагогіка з опорою на помилки, які треба виправляти, вже недостатня. В зміні виховної парадигми людства значну роль має зіграти Чорнобильська трагедія, в якій сконцентрована глупота роду людського в різних сферах буття, і осмислення якої потрібне для підняття професійно-прагматичної діяльности на вищий щабель.

Для визначення того, яким чином можна використати виховний потенціал Чорнобильської трагедії, потрібні колективні розміркування. Але вже зараз можна подати на розгляд деякі пропозиції. Очевидна потреба, щоб якмога більше людей в світі долучилися до усвідомлення Чорнобильської трагедії, що потребує розвитку туристично-екскурсійної інфраструктури. Бажано було б, щоб кожен житель України хоч раз за своє життя відвідав Чорнобиль, організуючи для цього групове його відвідування екскурсіями із різних прошарків населення. Біля четвертого блока, використовуючи «Саркофаг» в якості інтерьєра, облаштувати площадку, де могли б розміщуватися люди, спостерігаючи і слухаючи ввечері повчально-емоційне дійство, в якому синтезовані тексти, музика, звукові і світлові ефекти, задіяні лазерні технології. Тексти має розробляти група талантовитих науковців, письменників, психологів, а до організації дійства залучати найкращих режисерів-постановників. Має бути використаний світовий досвід в організації виховних масових зібрань. Зокрема те, як це зробили в Самарканді на площі Регістан, де за допомогою тексту, світломузики досягається емоційне долучення до історії тимуридів. Треба знаходити шляхи, способи дійти до глибини душі кожної людини, бо проблема «зоряної» енергії, яку людина своєрідним способом поцупила з небес, пізнаючи глибини матерії, торкається кожного, не залежно від того, хоче він того чи ні, усвідомлючи це, чи ні.

Зважаючи на роль ре­лігій у формуванні світогляду багатьох людей, доцільно на майданчику перед четвертим блоком збудувати невеличкі храми світових релігій, розмістивши їх під одним шатром. Саме їх знаходження в безпосередній близькості до наслідків безпрецедентної техногенної катастрофи могло б надихати на перегляд уявлень про людські цінності, причини суперечок і ворожнечу між людьми.

Усі соціальні і техногенні катастрофи — то рукотворні катастрофи, і будучи витвором людини, вони, на від­міну від природних катастроф — землетрусів, цунамі, виверження вулканів, є сві­до­мою діяльністю тої ж людини і можуть бути від­вер­нуті.

Перед глобальними загрозами існуванню людства, самому житті на Землі нікчемними видаються причини, привиди тих суперечок, конфліктів, військових зіткнень, які зараз струшують міжнародну спільноту. Основна маса протиріч сьогодення має світське, матеріальне підгрунтя, і вирішуватися вони мають на тому ж світському рівні в результаті обговорень, доказових розрахунків, знаходження справедливого варіанту співіснування людей.

Богослови світових релігій, провідні філософи, політики провідних країн давно б мали виробити спільну стратегію подолання загроз існуванню людства на землі, долаючи формальні, поверхові відмінності між різними релігіями і спільнотами. Адже час безпечного існування людства на планеті невпинно спливає...

 

Станіслав Стельмах,
спеціально для «Персоналу Плюс»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com