Поки без вибору...

Саме тому українське суспільство не відчуває довіри до нинішньої опозиції, якою себе вважають партія «Батьківщина» на чолі з Юлією Тимошенко, «Фронт змін» Арсенія Яценюка, ВО «Свобода» та низка менших партій та об’єднань.

З часу здобуття незалежності Україна майже постійно відчувала брак реальної потужної опозиції. Причина такого становища вбачається у відсутності тяглості політичних традицій і культури, внаслідок чого в Україні так і не склався рольовий розподіл політикуму на владу та її невсипущого контролера — опозицію. У багатопартійній Україні жодна партія ще не навчилась бути опозицією. Підтвердження тому — відсутність у більшості потужних партій чітких політичних платформ, виразної ідеології, продуманої стратегії суспільного та економічного  розвитку України. Великою мірою ситуація зумовлена викривленою мотивацією — в українську політику йдуть переважно не для того, щоб працювати на благо держави та народу, а для особистого збагачення.

За рік діяльності чинної влади і наявності вагомих підстав для «оформленого» соціального протесту опозиція так і не спромоглася мобілізувати населення на виступи проти політики влади. Одна з причин неспроможності полягає саме у зневірі народу у щирості опозиційних лідерів. Популізм Юлії Тимошенко нині повертається до неї бумерангом: під час її останньої поїздки в Брюссель деякі офіційні представники ЄС не поспішили погоджуватися з її оцінками нинішньої ситуації в Україні.

Що ж до влади, то вона «на гарматний постріл» не підпускає опозицію до політичного процесу і державного управління, а головне — до контролю своїх дій. Красномовним підтвердженням цьому стало відхилення в першому читанні проекту Закону щодо забезпечення та захисту демократичних принципів діяльності парламентської меншості. До того ж, Віктор Янукович, схоже, не поспішає контролювати хід виконання власного доручення, даного Адміністрації 13 жовтня 2010 року, щодо розробки законодавчого забезпечення прав парламентської опозиції.

Як наслідок, права опозиції в Україні мінімізовані, формальні можливості впли­ву на владу мізерні, а конструктивні пропозиції суспільству — відсутні. І така ситуація не зміниться доти, поки влада не збагне, що в якийсь момент сама опиниться у ролі опозиції, а опозиція — що бути опозицією не означає просто тимчасово не бути у владі.

Станом на сьогодні в Україні зареєстровано понад 200 політичних партій. При цьому усіх їх можна поділити між трьома сформованими ідеологіями. Ідеологію №1 можна умовно назвати націоналістичною. У тому вигляді, в якому ця ідеологія сьогодні представлена в Україні, вона навряд чи спроможна забезпечити державі всебічний розвиток і європейське майбутнє, не кажучи вже про те, що догмати цієї ідеології  поділяють далеко не всі українці. Ідеологія №2 — це ретроградна комуністична доктрина. Попри ностальгію, яку ця доктрина викликає у деяких представників старшого покоління, сучасна Комуністична партія вже давно сповідує власні гасла лише на словах. Ідеологія №3 має умовну назву «Зробіть мене казково багатим». Це гасло чесно і самовіддано сповідують більшість українських політичних сил.

За часів незалежної України абсолютна більшість політичних лідерів, можливо, за винятком Леоніда Кучми, обиралась завдяки концепції вождизму. Об’єктом політичної реклами є  не партійні програми, а обличчя лідерів, які обіцяють країні благополуччя і процвітання.  «Оберіть мене, і я обіцяю...». Звісно, ніяких обіцянок ніхто не виконує. Очевидно, що цей обман мав рано чи пізно викритися. І результат не забарився. Сьогодні 51% українців не збираються відвідати виборчі дільниці на найближчих парламентських виборах. Вони не довіряють нікому.

Фонд «Спочатку Люди»

***

Виборець має повне право проголосувати проти всіх, не можна жодну людину позбавляти права висловити своє внутрішнє переконання. Про це сказав член Колегії ХДС, народний депутат України Володимир Стретович, коментуючи наміри відмінити графу «проти всіх» в бюлетені для голосування у новому виборчому законі, який зараз готується.

“Якщо говорити про свободу вибору, то це означає, що людина повинна здійснити вибір політичної сили чи конкретної особи, яка має задовольняти її переконання. Бути захисником прав та інтересів конкретного виборця, бути високоосвіченим, професійним, відповідальним, надійним і «чистим», — сказав Володимир Стретович.

За його словами, реально можлива ситуація, що серед переліку кандидатів не знайдеться тих, хто відповідає вимогам виборця і внутрішньому його стану. «Наприклад, якщо освічений, але не українець, якщо патріот, та не професіонал. Якщо і перше, і друге, але заплямований в політичних «ґешефтах», то виборець дійде висновку, що такої людини нема», — переконаний християнський демократ. Тоді є два варіанти: або забрати бюлетень із собою, або поставити галочку в графі «проти всіх». Є ще третій варіант — взагалі не прийти на дільницю для голосування.

На його думку, це відповідає проголошеному курсу України на розвиток демократії та свободі вибору. Також народний депутат нагадав, що графу «проти всіх» намагались прибрати ще під час введення пропорційної системи, тоді опоненти переконували, що не може бути такого, щоб громадянин не вибрав собі за кого проголосувати в запропонованому бюлетені, адже в Україні так багато партій. «Це є проявом примусу, а примус — це не свобода вибору», — зауважив парламентар.

Прес-служба народного депутата