Падіння ідолів

Непересічним видовищем ознаменувався початок тижня в невеличкому райцентрі Шишаки Полтавської області. До цього тривалий час найпоширенішою надзвичайною ситуацією для більшості місцевих жителів ставала подія на кшталт, якщо якась курка вилізла із загорожі. А вже з понеділка про Шишаки почали активно згадувати всеукраїнські ЗМІ. Ще б пак, вночі невідомі з триметрового п’єдесталу повалили пам’ятник Леніну, який вже кілька десятків літ незворушно стояв у центрі селища незалежно від зміни державної та місцевої влади.

І хоча багатьом шишачанам цей ідол минулої епохи, що називається, вже давно мозолив очі — все ж так Ілліч без пригод простояв аж до двадцятого року Незалежності України. Дивлячись на повалений монумент, мимоволі пригадав гумористичну мініатюру вісімдесятих років минулого століття, в якій якось мовою середньоазіатських народів крилата радянська фраза звучала як: «Ленін — киш, Ленін — пиш, Ленін — тохтамиш»...

Його повалили невідомі вночі. Ймовірно, зачепили автомобільним тросом за шию й стягнули з п’єдесталу. Упав постамент спиною на м’яку українську землю. Відтак, допоки що не з’ясовано, внаслідок  чого утворилася пробоїна в його грудях (бронзовий монумент всередині виявився порожнім). Можливо, Леніна чимось «добивали» вже лежачого. Півдня на цьому місці міліція збирала сліди, аби знайти причетних до повалення ідола. З-поміж шишачан, які зібралися подивитися на лежачого боввана, випало почути й таку версію події, що ніхто його не валяв, це сталося «єстєственним путьом», мовляв, сам упав з Божої волі вночі після Вербної неділі.

Єдине, що можна сказати точно — внаслідок цієї події чимало мороки додалося Шишацькій селищній раді, на балансі якої перебуває повалений постамент. Тепер незалежної від її політичних симпатій чи антипатій до вождя минулої епохи, потрібно коштом місцевого бюджету вивезти повалений пам’ятник з центральної площі (це було зроблено ще в понеділок в обід), а потім реставрувати й поставити знову на п’єдестал. Звісно, без цього можна обійтися, якщо провести громадські слухання й потім прийняти рішення селищної ради, внаслідок якого шишачани відмовилися б від пам’ятника богоборцю і організаторові голодоморів та конфіскацій на центральній площі. Цю морочливу процедуру можна було б спростити, керуючись законом ще за президентства Ющенка про ліквідацію пам’ятників тоталітарному режиму. Тільки-от біда, що згаданим законом не визначено, які саме пам’ят­ники підпадають під означення тоталітаризму.

Окрім свіжоповаленого  Леніна ще з радянських часів у центрі Шишаків стоїть пам’ятник Невідомому солдату, а також меморіальна композиція «Борцям за радянську владу» з трьох озброєних фігур. Ще за радянських часів шишачани охрестили «пам’ятник трьох калік» — будьонівця, радянського солдата часів Другої світової та жінки-партизанки в хустині й куфайці, яку можна віднести до будь-якої епохи. Задовго до повалення Леніна в жінки-партизанки хтось відламав рушницю, на яку вона спиралася руками. Відтоді шишацька «борциця» за радянську владу просто тримає в повітрі складені руки на рівні грудей. Можливо, варто поміркувати, аби дати в руки партизанці не мілітарне, а щось гуманніше…