«Хазяїн» спікся?

Навіть най-найпересічніший українець, котрий плутає Словаччину зі Словенією, адміністративний суд із Президентською адміністрацією, з усіх телеканалів дивиться виключно ті, що футбол показують, і щиро вважає, що «шустер» — це єврейська лайка, — навіть він здогадується, що справжня влада в Україні зосереджена не там, де про це пише Конституція.

Тобто — не в картках для голосування депутатів Верховної Ради, не в паперах, що виходять із обшитих карельською березою офісів Кабміну. І навіть не в Отому Будинку, що на розі Банкової та Лютеранської. Більше того, про це відкритим текстом говорять особи з вищезгаданих державних інституцій.

Для абсолютної біль­шо­сті українців ця супервлада не персоніфікована у конкретному прізвищі. Чи прі­звищах. Вона ховається за короткою абревіатурою з трьох літер — МВФ.

Пригадайте:

— без кредитів МВФ нам не жити.

— так, ми згодні, що реформа комунальних тарифів — це насправді зброя масового винищення для 90% українців. Але це не ми, це МВФ вимагає. А без їхніх кредитів… — див. вище.

— кажете, пенсійна реформа — то фактично геноцид мало не для половини українців? Вибачайте, але ідея цього голодомору ХХІ століття належить не нам. Це вимога МВФ. А без його кредитів… ну ми вже казали.

— цілком можливо, що новий житловий кодекс викине на вулицю сотні тисяч українських сімей, але, розумієте, це теж вимога МВФ. Бо без їхніх кредитів… наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.

Та що вже там прем’єри, спікери та нардепи, коли навіть всесильні олігархи прокидаються вночі від власного крику, коли їм насниться, що МВФ обійшов їх своєю милістю.

Дивна річ: здавалося б, недержавна організація, котра не має навіть чітко визначеного тією ж ООН юридично-правового статусу. А така влада! Одіозне «світове правительство» влаштовує колективне харакірі від заздрощів. Ну просто містика якась. От якби тільки від неї не потерпали мільйони українців… і, кажуть, не тільки українців… то можна було би й далі жартувати на цю тему.

Днями в зовсім неочікуваній ситуації прізвище головного емвеефівського «хазяїна» засвітилося на шпальтах ЗМІ та телеекранах і сайтах усього світу. Мосьє Домініка Стросс-Кана заарештували в аеропорті Нью-Йорку за звинуваченням у спробі сексуального насильства над готельною покоївкою. Недійшлий джиґун тікав так прудко, що кинув на місці злочину особисті речі, частину документів та мобільник. Чим і про що він думав, з’ясує слідство. Але політексперти та аналітики свій вирок уже винесли: кар’єрі мосьє Домініка настав кінець. Отут, як водиться, мов картопля з дірявого мішка, й посипався компромат. Вельми цікавий і для тих, хто випрошує кредити, і особливо для тих, із чиєї кишені тягнуть кошти на їхнє погашення.

Мосьє, а точніше ситуайєн, себто товариш Стросс-Кан має 60 з гаком років і є одним із провідних французьких соціалістів. Плекає дуже великі політичні амбіції. Намірявся  кандидуватися на президента Франції на найближчих виборах. Отут для втаємничених дещо розвиднилося. Річ навіть не в тім, що товариш Домінік, як розкопали уїдливі французькі акули пера, живе не за статками. Тих костюмів, що на ньому, і особистих автомобілів за зарплату хай навіть директора, але, наголошуємо, громадської структури не купиш. Це перше. А друге — навіть у нас в Україні президентські вибори дуже дорога забавка. У Франції й поготів. Отже, як співав герой однієї з пісень Висоцького, «де гроші, Зін?». Конкретно — де гроші, Домініку, на розкішне життя сьогодні і суперрозкішне в найближчій перспективі?

Задля справедливості слід відзначити, що певні окремі незалежні французькі журналісти вже питали про це пана директора МВФ. Але щоразу і Стросс-Кан, і його найближча команда здіймали вереск про політичні провокації. Цікаво, хто їх цьому навчив? Знайомий, знаєте, почерк…

Відповідь лежить на поверхні. Чесно кажучи, не знаємо, чи є у французькій мові слово, аналогічне нашому терміну «відкат». Але що ця операція мала місце — і не раз — між недійшлим сексуально збентеженим соціалістом і готовими на будь-які поступки і послуги українськими чиновниками, сумніватися не випадає. Дуже вже заповзято дехто на Печерських пагорбах чіпляється, даруйте, як воша за кожуха, за оте емвеефівське корито.

На відміну від декого з наших політиків ми переконані, що факти нецільового використання одержаних попередніми урядами кредитів від ситуайєна Домініка конче необхідно розслідувати і довести цю справу до логічного правового кінця. Але це один бік сумнівної медалі. Чи не пора нашим принциповим ГПУшникам протоптати слідчу стежечку на захід від станції Чоп — аж до штаб-квартири МВФ. І з’ясувати, чи мала місце змова про відсотки хтивому директору, хто їх давав, коли, скільки… стосовно «в якій позі» — то цю подробицю залишимо слідчим Нью-Йоркської поліції.

В.Н.