Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Уроки минулого і обриси майбутнього

Згідно із космоархеологічною концепцією, запропонованою ще у 90-х роках минулого століття доктором історичних наук, професором Києво-Могилянської академії Миколою Чмиховим, нинішня епоха голоцену добігає кінця. Зміни клімату, землетруси, зміщення земної вісі Землі, активізація певних процесів усередині людської спільноти — все це є ознаками того, що гряде нова астрономічно-кліматично-суспільна епоха. Якою буде ця нова епоха, почасти залежить і від самого людства. Що саме нам треба робити вже зараз, щоб успішно увійти в новий «постзалізний» вік?

Микола Чмихов був правий, передбачивши не лише дати зламу епох, а і характерні для періоду цих зламів природні катаклізми й сус­пільні заворушення. Нині людство підсумовує результати процесів, які вже відбулись і з острахом очікує подальших подій. Землетрусами, що відбулися на Суматрі (2004 рік) та в Японії (цьогоріч), зміщено земну вісь, частішають коливання земної поверхні в інших місцях планети, зростає кількість і потужність ураганів і цунамі, аномалії погоди спричиняють повені й пожежі. В результаті цих природних катаклізмів страждають міль­йони людей. Країнами Африки й Близького Сходу нещодавно прокотилася хви­ля невдоволення стосовно дій авторитарних лідерів і соціально полярного стану суспільств. Хвиля ця в деяких регіонах переросла в збройне протистояння із людськими жертвами. Почастішали терористичні акти, які почали відбуватися навіть у тих державах, де, здавалося б, немає ґрунту для їх організації. У світі знову нагадують про себе кризи — економічна, енергетична, продовольча…

Прогнози не дають ніякого приводу для оптимізму. Сейсмологи, кліматологи, океанологи та інші фахівці із вивчення природних явищ на планеті попереджають: людству треба готуватися до серйозних випробувань. Соціологи й політологи — більш обережні в своїх прогнозах. І це цілком зрозуміло: істинні причини суспільних збурень ці фахівці не коментуватимуть, як і не прогнозуватимуть подальший хід подій, бо обслуговують ту силу, яка, власне, і викликає протистояння в суспільствах. А хто ж із розумників буде рубати гілку, на якій сидить? Той же, хто із цих розумників є ще й мудрим, добре знає: ця гілка давно всохла, тому колись зламається і сама, тож немає потреби про це трубити, а краще наостанок особисто для себе вичавити із життя все можливе.

Жага до безмежних багатств, сили і влади  протистояла духовній силі людства та набирала потужності в численних війнах за територію, ринки робочої сили та природні багатства, стала уособленням споживацьких інстинктів гомо сапієнс і суттю теперішньої цивілізації. Але ж відомо: світ розвивається завдяки протистоянню двох протилежностей і устремлінням його, як і будь-якої іншої системи, до рівноваги. В протистоянні двох протилежностей кожна із них перемагає по черзі, на зламі епох. Наприкінці «залізного віку» тандем грошей і влади, перетворившись на повну протилежність духовності й культури (результати такої трансформації особливо яскраво спостерігаються в Україні), стає тягарем для Всесвіту й гальмом для подальшого його розвитку. Підтвердженням тому є глухий кут із суцільних криз, в якому перебуває нинішня людська спільнота і створена нею економіка. Якщо ми власними силами не знайдемо вихід із нього і самостійно не почнемо перехід у нову епоху, нам допоможе це зробити Всесвіт. І допомога може бути дуже жорсткою й болючою. Окремі попередження у вигляді уроків для всього людства й, зокрема, українців ми вже отримали.

Урок перший: Чорнобиль і Фукусіма довели небезпеку і страшну затратність «мирного атому» в стратегічній перспективі. Лише той, у кого споживацькі інстинкти повністю заглушили не лише спроможність логічно мислити, а й головний інстинкт живого організму — устремління до самозбереження, може нескінченно повторювати мантри про «чистоту» атомної енергетики та її незамінність. Направити б такого «атомнозалежного йога» на постійне проживання у Чорнобильську зону або запропонувати покупатися в океані поблизу Фукусіми! На жаль українські керманичі принципово наполягнають на продовженні будівництва нових блоків АЕС в Україні. І це попри те, що альтернативна енергетика інтенсивно крокує Європою!

Уроки Чорнобиля і Фукусіми — це попередження про нашу помилку стосовно очікувань того, що атомна енергія задовольнить усі наші споживацькі забаганки. Засвоєння цього уроку допоможе замінити частину електроенергії, що виробляють АЕС, енергією відновлювальних джерел, запровадивши енергозберігаючі технології і енергоекономію. Головне, що ми маємо винести із цього уроку, це — розуміння того, що необхідно зменшити свої споживацькі амбіції і почати поважати Природу, інакше вона почне нищити людей через не доступні нашому розумінню глибинні закони розвитку планети.

Урок другий: приватна власність. Ця «дама» також потребує дуже обережного поводження із нею. Будучи невід’ємною частиною людської сутності й стаючи для багатьох «центром Всесвіту», вона починає вимагати від суспільства підвищеної уваги до себе, якихось прав, привілеїв. Якщо стати її прислужником, можна втратити все, навіть власне майбутнє.  

В Україні ж якраз із такої підвищеної уваги до приватної власності і розпочали творити державу. Результати відомі: дві третини національного продукту знаходиться в розпорядженні двохсот сімей, великий бізнес в результаті злиття із владою перетворився в олігархію, олігархія ж не лише не ділиться своїми прибутками з народом, а й налаштована забрати останнє, що йому належить — землю. Схоже, що скоро з лексикону українців взагалі зникне вираз «рідна земля».

Багато говориться про неналежну увагу з боку влади до науки та вчених. Говорять про це й самі вчені. Але ж чому ця потужна армія науковців, що концентрує інтелект нації, лише спостерігає й, бідкаючись, констатує таку неувагу до себе з боку можновладців?! На що сподівається і на кого чекає ця «інтелектуальна гордість нації»? Хто ж, як не наука має довести хибність обраних у 1991 році пріоритетів у побудові держави та спрямувати наш розвиток в інше річище?! Навіть вчені «зі сторони», із заможних країн, роблять певні висновки стосовно ролі приватної власності та процесу приватизації в країнах з перехідною економікою: «…принцип, що приватизація — це все, що потрібно для вдалого економічного зростання, є результатом примітивних уявлень багатьох економістів стосовно характеру природи інститутів» (Дуглас Норт, американський економіст, лауреат Нобелівської премії). То ж де ті науковці — економісти, політологи, соціологи, які, нарешті, позбувшись примітивних уявлень та згуртувавшись, були б спроможні змінити пріоритети розвитку держави?

Урок третій: демократія в наших умовах.  «Списування» у сусіда по парті ніколи не було ані ефективним методом засвоєння матеріалу й досягнення успіху в навчанні, ані чеснотою того, хто «списує». Скопіювавши на початку незалежності нашої держави «демократичні досягнення» успішних народів та зробивши з них взірець для українців, наші державотворці не «примірили» ці досягнення на нашу ментальність, яка розвивалась  своїм власним, не схожим на інші, шляхом, за інакших історичних умов. Вони не врахували простої істини: тому, хто кілька століть не був вільним і не мав власної держави, ще довго треба вчитися самостійності, опановуючи науку демократії. Бо демократія є також «дамою» своєрідною: якщо використовувати її ім’я у будь-яких обставинах, а ще гірше — прикривати нею свої інтереси, ганебні вчинки й власну розпусту, то демократія дуже скоро перетворюється у вседозволеність для певного прошарку людей. Чому у нас за часів демократії підняла голову корупція, суспільство потонуло в океані замовної брехні, аморальності та інших  негативних явищ?

Без власної науки стосовно того, як навчитись демократії, нам не обійтись. Наука ця має починатись із самовиховання, та не того, що ґрунтується на взаємних закликах змінювати себе та дотримуватись якихось правил (вони, ці заклики, як доводить життя, не працюють). Самовиховання народу — це конкретні дії із запровадження в життя суспільства норм поведінки, спілкування, побудови відносин між його членами, правил творення та використання інформаційного простору. За невиконання цих норм і правил кожна особа має нести відповідальність у вигляді штрафів. Допоможе ж оволодіти наукою самовиховання та навчитись правильно користуватися принципами демократії Українська Етична Система. Ії розробка, утвердження та запровадження в життя суспільства — необхідний крок  у реальній розбудові української держави.  В нашого народу є давнє і багатогранне звичаєве право. Вченим, які розроблятимуть нову концепцію, варто досконально вивчити мислення і поведінку під дією цього древнього права наших пращурів.

Урок четвертий: Ідея-Стратегія-Мета.  Ми не зна­ємо, що будуємо, не усвідомлюємо, куди йдемо, не ві­даємо, яким буде майбутнє для наших нащадків. Хіба це нормально? Останнім часом, нарешті, прояснюється, що в процесі розбудови держави ми, шукаючи заможність, дійшли до олігархічно-державного правління. І хоча це не було нашою метою, таке «досягнення» є закономірним. Чому доволі швидко гасло «Україна — для людей» трансформувалось у формулу «Україна — для олігархів»? А хто скоріше багатіє? Більш спритний, хитрий, амбіційний та нахабний без натяку на моральність. Тож олігархія — це квінтесенція мети, устремлінь і мрій всього суспільства стосовно швидкого збагачення. Коли таке збагачення стає стратегічним пріоритетом в житті народу, який, до того ж, не має досвіду існування в умовах демократії, обов’язково знайдуться більш спритні, нахабні... В тому ж річищі виховується молодь. Коли підлітки бачать, що всі закони пишуться під маленьку групку навколовладних багатіїв і їх сімей, що правоохоронна система працює лише на партію влади, коли марно відстояти свої права в суді, коли до твоєї думки ніхто ніколи не прислухається, то виникає природне бажання залишити це суспільство. Останнє опитування засвідчило жахливу правду. Якби можна було залишити країну, то виїхала б ТРЕТИНА українців!

Час визнати, що заможність не може бути метою для нашого народу, а бізнесмени ніколи не  створять монолітну націю. Бізнес завжди буде бажати злитися із владою, щоб мати ще більші можливості для збагачення за рахунок штучних пільг. Тому негайно маємо через всенародний референдум відокремити бізнес від влади.

Досі ми міркуємо над тим, якою має бути наша національна ідея. «Найвищий» зліт мислі «професіоналів» — досягнення 1000-доларової заробітної плати (в місяць) середнього українця. Блискуче для національної ідеї, чи не так? Українців продовжують обманювати, обіцяючи чергові «золоті гори»!

Справжня національна ідея давно існує, прийшовши на зміну ідеї здобуття незалежності. Вона постала перед суспільством ще в 1991 році. Та її забалакали, закидали плакатами про необхідність входу в європейську спільноту та обіцянками заможного життя вже сьогодні. Тому ідея наша продовжує перебувати в ембріональному стані, не розвиваючись, бо ніхто нею всерйоз не переймається. Саме тому суспільство продовжує ділитись на частини за географічними,  етнічними, мовними, соціальними ознаками. Коли ж, нарешті, всі ми зрозуміємо, що наша хвора та всіма забута національна ідея це єдність нової якості! На цій ідеї має будуватися Основний План нашого життя — Стратегія культурного, духовного та соціального розвитку українського суспільства. Правильно побудована Стратегія сама приведе до мети.

Якою буде ця мета, покаже реальна робота над нашою справжньою Стратегією. Та вже зараз можна стверджувати: мета Плану нашого життя буде пов’язана із побудовою держави, що матиме нові риси й характеристики. Сама ж побудова цієї держави ознаменує  народження  нової цивілізації. У такий спосіб, заклавши основи нової державності, ми маємо закласти й основи розвитку нової цивілізації на планеті. Бо хто ж, як не ми?

Любов Чуб для «Персонал Плюс»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com