Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КУРЧАТ ПОРАХУЮТЬ ВОСЕНИ

Упродовж 2010-2011 років, попри негативний досвід Податкового Майдану, який не приніс його учасникам очікуваних результатів, в Україні відбувається наростання хвилі як стихійних, так і організованих виступів населення, невдоволеного політикою і діями влади.

Географія протестного руху охоплює практично всі регіони України, про що свідчить високий рівень активності громадян навіть в рідному для Президента Донбасі. За свідченням експертів, загальна причина більшості виступів населення — ігнорування думки громадськості щодо ухвалення ключових рішень на регіональному рівні. Зокрема, йдеться про закриття шкіл і лікарень, погіршення екологічних умов, порушення права на свободу віросповідання та ускладнення соціально-економічної ситуації. Поки що невдоволення людей адресується здебільшого місцевій владі, що проявляє украй низьку ефективність у вирішенні проблем на місцевому рівні, але якщо існуючі тенденції будуть поглиблюватися, то народний гнів дуже скоро може обернутися безпосередньо проти Президента, позбавляючи його підтримки у досі найлояльнішому регіоні.  

Окремі експертні організації, зокрема Центр дослідження суспільства, стверджують, що з жовтня 2009 по грудень 2010 року в Україні зафіксовано понад 3,6 тис. протестних акцій різного рівня, тобто майже вісім акцій щодня. У 2010 році пік виступів припав на жовтень і листопад, коли підприємці зібралися на Податковий Майдан з метою не допустити ухвалення нового Податкового кодексу.

У 2011 році спалахи народного невдоволення відбувалися постійно, починаючи з січня, а вже у травні низка організаторів «податкового Майдану» здійснила спробу провести «День гніву», утім, ця акція, спрямована проти політики влади, виявилася малоуспішною. У день проведення акції в Києві та регіонах кількість правоохоронців була чи не більшою, ніж кількість самих протестуючих. Низький рівень підтримки акції «День гніву» продемонстрував байдужість українців до організованих та об’єднаних загальними гаслами протестних виступів. Очевидно, що сьогодні протестний потенціал виражається більше у виступах окремих груп населення, на базові права яких влада здійснює наступ.

Про наростання соціального невдоволення свідчить і весняний марш протесту, що відбувся в рамках Всеукраїнської акції «Вперед». Марш зібрав перед стінами Верховної Ради близько 5 тисяч протестувальників. При цьому варто наголосити, що у мітингу взяли участь представники майже всіх регіонів України, які вимагали ухвалення пакету законодавчих ініціатив «Народна реформа», розробленого за участі профспілкових і громадських організацій. У разі ігнорування урядом висунутих вимог, мітингувальники, в числі яких були і вчителі, і лікарі, і підприємці, і шахтарі, пообіцяли продовжити акції протесту. 

Загалом, з моменту зміни влади в Україні у 2010 році підстави для протестів на соціальному ґрунті отримали практично усі соціальні групи. Різке та значне зростання тарифів на житлово-комунальні послуги, драконівський Податковий кодекс, висока інфляція та шалене зростання цін на всі види товарів на тлі низьких зарплат та високого рівня безробіття стали у комплексі тією силою, яка нині штовхає на вуличні протести все більше українців.

Наразі головним ворогом правлячої еліти продовжує залишатись падіння рівня добробуту населення і неспроможність влади забезпечити базові соціальні та економічні потреби громадян. Поки що протестні акції проходять здебільшого у мирному форматі, утім, стає помітною тенденція до радикалізації форм протесту. Причому очолити ці стихійні прояви невдоволення не вдасться жодній політичній силі, оскільки сьогодні українці не довіряють в однаковій мірі усім політикам — як провладним, так і опозиційним, і не сприймають їх як потенційних лідерів суспільного протесту.

Подальше ігнорування владою виступів населення проти урядової політики може призвести або до неконтрольованого соціального вибуху, наслідком якого стане дострокова зміна влади, або ж до загострення соціальної депресії, що проявиться у наростанні масштабів як внутрішньої міграції, так і еміграції у середовищі найбільш активних та ініціативних прошарків населення.

Складається враження, наче нинішня влада чомусь вирішила, що українці настільки деморалізовані після зради ідеалів Помаранчевої революції, що вже не зможуть опиратися падінню рівня життя та нехтуванню своїми конституційними правами. На цьому тлі група людей, наближених до переділу бюджету, зможе безперешкодно наживати за рахунок держави шалені статки. Втім, українська влада не перша в історії політична еліта, приспана ілюзією вседозволеності та безкарності. І не вона перша в цій ілюзії може проспати той момент, який ще називають «точкою неповернення». Здається, цей момент в українській історії наближається.

Перша історична згадка про революцію датується 2380 роком до н.е. У шумерському місті Лагаш хвиля народного гніву змела з престолу правителя Лугаланда, місце якого посів реформатор Урукагіно.  Відтоді у світі відбулася 531 революція. Особливо «щедрим» на прояви народного обурення стало ХХ століття: упродовж останніх 100 років відбулося 194 революції, тобто майже дві щороку. У ХХІ столітті лише за десять з половиною років відбулося 44 революції, тобто з періодичністю удвічі більшою, ніж у минулому столітті!

Усі революції народжуються з соціального гніту, бідності і соціальної несправедливості. У ХХІ столітті до цього набору передумов додається вплив такого важливого чинника, як глобальний інформаційний простір, що сформувався завдяки поширенню Інтернету та мобільного зв’язку.

Отже, спробуємо перечислити фактори, що, на нашу думку, підсумовують два десятиліття  після СРСР і великою мірою визначають сьогодні соціально-політичний портрет України.

— Виборчу систему перекроєно під інтереси партії влади.

— Зусиллями владної вертикалі, помноженими на тенденційно виписане виборче законодавство, деморалізовано опозицію, що, своєю чергою, негативно вплинуло на активність громадського діалогу та захист прав людини.

— Телебачення і друковані ЗМІ здебільшого перебувають під контролем наближених до влади структур.

— Під гаслом боротьби із корупціонерами відбувається переслідування представників опозиції, утім, придушити її остаточно владі не вдалося.

— Податкову та митну служби і міліцію  поступово перетворюють на інструмент узаконених поборів.

— Система правосуддя стала прислужницею тих, хто може дозволити собі купити потрібне судове рішення.

— Обмежено право на свободу зібрань.

— В умовах відносної бідності живе 75% населення України.

— 12,5 млн. українців виживає на неповних три долари на день.

— Рівень цін на базові продукти харчування значно переважає середньоєвропейську долю цих витрат відносно зарплати.

— Новий Податковий кодекс серйозно підірвав сектор малого та середнього бізнесу, негативно вплинув на рівень працевлаштування та гарантії особистої безпеки підприємців.

— Криза банківської системи для багатьох людей обернулась серйозною фінансовою скрутою.

— Обвал на перегрітому ринку нерухомості призвів до того, що тисячі сімей, які взяли кредит на придбання житла, виявилися неспроможними його виплачувати.

— Якісна освіта й медицина перетворилися на привілей для заможних.

— Кардинальні зміни в організацію та роботу системи освіти вносяться без жодного громадського та експертного обговорення.

— Дороги, державні споруди і вся система комунального господарства потребують колосальних інвестицій  та масштабної модернізації.

— Вода в системі громадського водопостачання у багатьох містах та цілих регіонах визнана такою, що становить загрозу для здоров’я людей.

— Уряд неспроможний налагодити діалог з власним народом та діяти в його інтересах. Натомість влада марнує мільярди на реалізацію мегапроектів на зразок  Євро-2012, користь яких для держави та громадян виглядає вельми сумнівною.

— Багатії безсоромно хизуються непомірними статками, тоді як прірва між багатою меншістю та незаможною більшістю зростає.

— 60% міського населення України має вдома Інтернет.

— Україна посідає 5-е місце у світовому рейтингу за показником часу, який молоді люди проводять у соціальних мережах.

— За статистикою, 57% населення виявляє бажання емігрувати, натомість США, Великобританія і ЄС продовжують посилювати обмеження у візовому режимі.

— Україна володіє одними з найбільших у світі запасів стрілецької зброї і військового спорядження радянського виробництва.

— Українська армія перебивається крихтами з бюджету і не становить опори режиму.

Уряду варто звернути увагу на грозові хмари — ще до того, як гряне грім. Бо коли це станеться, щось змінювати буде запізно.

Фонд «Спочатку Люди»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com