Час у слові — слово в часі

Мовознавцеві Агатангелу Кримському важила не лише граматика

Літературознавчі й літературно-критичні статті, зібрані в другому томі (К.: Наукова думка, 1972) відомого п’ятитомовика (1972-1973) Агатангела Кримського, містять, окрім іншого, зразки того, яким — з огляду на часову визначеність — має бути фаховий аналіз певного мистецького явища. Ідеться, звісно ж, не лише про мовну коректність, а про дослідницький професіоналізм у його сутнісних іпостасях.     

Ужиті А.Кримським часові звороти (понад п’ятдесят контекстів) з погляду граматичного оформлення поділяються на три групи. Хронологічні покликання мають здебільшого форму родового (якнайчастіше) та орудного відмінків (у цих двох груп — найвища питома вага) і подекуди — форму місцевого відмінка. Наприклад: 

«Михайло Федорович Комар... народився 1844 року (родовий відмінок. — А.В.)... Гімназіальний курс він перейшов у Катеринославі, а до університету вступив Харківського. Скінчивши там (1867-го року) курс на факультеті правничім, він пішов на державну службу...» («Михайло Комар»: опубліковано фрагментарно — 1894, 1896; уперше повністю — 1928); »...Найостаннішим часом (орудний відмінок. — А.В.) він [Драгоманов] якось занедбав серйозну науку, вдавсь у політику, ба й у агітацію і, очевидячки, мусив здрібніти... Як я тепер... знаю, розповсюдили між великорусами таку славу... самі українофіли» («М.П.Драгоманов»: некролог опубліковано — 1895; уперше повністю, разом із додатками, — 1928); «Л ю б у ш и н   с у д», або «Зеленогірський рукопис», прислано 1818 року до новозаснованого Чеського музею од якогось аноніма... Зоглядівши той манускрипт, учені-патріоти признали, що писано його в IX віці (місцевий відмінок. — А.В.)...» («Hanka fecit», 1899).  

Семантичний критерій дає змогу виокремити:  

1.Зазначення періоду (відтинка часу), коли відбувалося (сталося) те і те: «Лисенко дає концерт. Це за тодішніх часів була велика подія. Концерти Лисенка не завжди дозволяли» («Із спогадів щирого друга», 1941); «...Першими часами гурток свідомих [чеських] націоналістів був дуже і дуже невеличкий...» («Hanka fecit»).  

2. Посилання на певний момент (чию тривалість не акцентовано): »...Пекуча гадка бігає за тобою скрізь: «Н е м а   Д р а г о м а н о в а». [...] Несподівано того самого дня зустрів я одного з членів «Русько-української радикальної партії» («М.П.Драгоманов»); «Світ» держався до половини 1882 року, та Франко, не маючи з чого жити у Львові, мусив іще Великим постом 1881 року покинути город з його університетом і своєю часописсю та й поїхати до себе на село...» («Д[окто]р Іван Франко. Огляд його двадцятип’ятилітньої письменницької діяльності”: рукопис 1898 року, уперше надрукований 1965-го).   

Хронологічні поняття, котрими оперує А.Кримський, належать до загальновживаної лексики: час (часи), рік, назви пір року (літо, осінь), місяць, день, вік (століття), доба (епоха) тощо. До пасивного словникового ресурсу як натепер відійшов архаїзм живіт (у значенні «життя»), проте граматична модель, у складі якої виступає це слово (за чийого живота), не втратила чинності, бо є питомо українською (що засвідчує і Словник Грінченка — під гаслом «Живіт»). А.Кримський констатує: «...Пісні Руданського ще за живота авторового розходились поміж народом...» («Нові поетичні твори Степана Руданського. Переднє слово», 1895); «...Високий, ідеально чистий образ М.Драгоманова ні в кому тепер не будить ніяких сумнівів. А тоді, за живота самого Драгоманова?» («М.П.Драгоманов»). Тож і пишімо: те і те відбувалося не при чийому житті («Вмер... письменник... Життя його минуло чорно, без гонорарів, без роботи [...]. Вмер — за два дні гроші найшли... він при житті таких грошей не бачив; ніколи. Потрібно мертвому сприяння?» // Українська літературна газета. — 08.04.2011. — № 7(39). — С.5), а за чийого життя (»...Новела [Григора Тютюнника] «Медаль» так і не була надрукована за життя автора...» // Слово і Час. — 2009. — № 9. — С.68).     

Прийменник за (контекстуальний атрибут родового відмінка) оформляє переважну більшість посилань А.Кримського не певний період, чию тривалість увиразнює форма множини іменників рік, час: »...Тодішня галицька українофільська література, убога і ретроградно-консервативна, не дуже, мабуть, могла задовольнити такого парубка, як Франко, що прагнув широкої освіти і поступу; в російській літературі багато талантів, а... за 70-х років все дихало в ній великою поступовістю» («Д[окто]р Іван Франко...»).  (Побіжно завважимо, що покликання на період, обчислюваний роками, може мати форму безприйменникового родового відмінка. Порівняймо фрагмент  із твору сучасника й однолітка А.Кримського — письменника Леся Мартовича: «То діялося не тепер, давненько, ще голодних років» // «За межу», 1899.); »...Який би розмір дібрали собі для віршів... класичні поети, коли б вони були жили за наших часів, писали по-руськи і бажали викликати в руських читачах таке саме враження, яке вони викликали в сучасних їм латинських читачах?» («Д[окто]р В.Щурат. Вибрані оди Горація», 1901). 

У позбавлених прийменника за зворотах на позначення періоду, які мають форму родового відмінка, провідне хронологічне поняття — час виступає в однині: «Оповідання «Добрий заробок»... належить до дрібних оповідань... [...] Дуже вмілою рукою збудовано й інші малі оповідання про бідних людей, писані того самого часу, хоч друковані трохи пізніш...» («Д[окто]р Іван Франко...»); »...Хто читав сумного, але дуже правдивого дописа Е.С. (тобто Павла Тучапського. — А.В.) в 9-м ч. «Народу», який наробив свого часу в Києві стільки гембелю, той тямить, що в нас за громада...» («М.П.Драгоманов»).  

Безприйменникова форма родового відмінка властива й «точковим констатаціям», які фіксують вартий згадки момент літературного процесу, біографічний факт тощо, переданий поняттям року: «1890 року д.Комар надрукував в Одесі «Н о в у   з б і р к у  народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок і замовлянь»... [...] Дальшого (1891) року  М.Комар надрукував історично-етнографічну статтю «А н т і н                        Г о л о в а т и й,  запорозький депутат і кобзар...» («Михайло Комар»); »...1861 року Пирогова скинено з посади. На прощальному обіді... студент Драгоманов виголосив у характері делегата (тобто як делегат. — А.В.) од студентства дуже ліберальну промову» («М.П.Драгоманов»). 

Зазначення року має такий засіб логіко-смислового виокремлення, як інверсія. Попри відтінок архаїчності, притаманний інверсованій граматичній моделі «Року (котрого)...» (звороти, утворені на її основі, як правило, розпочинають речення), логічний наголос, що падає на цифровий компонент, фокусує увагу на даті висвітлюваної події: «Року 1892-го Комар, з нагоди нової картини Рєпіна, друкує в «Зорі»... із своєю передмовою приказку Руданського: «Відповідь запорожців Махмудові IV» («Михайло Комар»); «Р[оку] 1864 обороняв М.П.Драгоманов дисертацію... «Император Тиберий»... і р.1865 зробивсь штатним приват-доцентом» («М.П.Драгоманов»).  

У сучасних текстах такі приклади трапляються нечасто: «[О.Шарварок] — неприхований лірик-екзистенціаліст, отой, котрий засвідчив свою з’яву на світ Божий ще року 1980 поетичною збіркою «Міра вогню» (Київ. — 2005. — № 1. — С.171).  

Нетипове для нашої мови посилання на рік у місцевому відмінку (Словник Грінченка під гаслом «Рік» уміщує приклади: сього року, а не «в сьому році»; року 1903, а не «в 1903 році») має у студіях А.Кримського характер поодинокого винятку: «В 1886-м році ми бачимо цікаві писання Комарові і в Галичині, і в Росії» («Михайло Комар»).  

Чого навчає лінгвістичний досвід А.Кримського, відбитий, зокрема, у його літературознавчих і літературно-критичних працях?   

Безперечно помилковою є оформлювана знахідним відмінком граматична модель у який час (у які часи), у котрі роки (віки): це калькований відповідник російськомовних зворотів на взір «в последнее время» («в новые времена»), «в 1950-е годы» («в средние века»). Розгляньмо: 

1.Вислови з ключовим поняттям час (часи): «...Відвертий еротизм, як... атрибут читанки, ... має право на існування. Підтверджують це твори О.Забужко, Л.Подерв’янського чи Л.Дереша, які у свій час (треба: свого часу) наробили чимало галасу...» (Дніпро. — 2009. — № 4. — С.167). Пор.: «Свого часу я (розповідає літературний критик Тетяна Дігай. — А.В.) вивчала історію Франції (факти, події, імена) за романами французьких письменників (Флобера, Бальзака, Стендаля)» (Вітчизна. — 2009. — № 5-6. — С.150); «Художні тексти, як і в радянські часи (треба: за радянських часів / радянського часу) формату 60-80-х.., знову стають, нехай і на кількатижневий... термін, подіями» (Слово і Час. — 2010. — № 10. — С.100). Пор.: «За радянських часів [С.Войтович] змушений (мусив. — А.В.) приховувати перебування сестри за кордоном...» (Дзвін. — 2010. — Ч.1. — С.144). Аналогічно: не «в наш час» (Дзвін. — 2010. — Ч.2. — С.146; Слово і Час. — 2010. — № 5. — С.117), а за наших часів / за наших днів; не «у той час» (Дніпро. — 2010. — № 5. — С.153), а за тих часів / тієї пори / тоді; не  «в найважчий час» (Слово і Час. — 2010. — № 9. — С.41), а найважчого часу / найважчої доби; не  «у часи незалежності» (Слово і Час. — 2010. — № 1. — С.101), а за незалежності; не  «у часи Богдана Хмельницького» (Дзвін. — 2010. — Ч.3-4. — С.134), а за Богдана Хмельницького.  

2.Часові звороти з ключовими поняттями роки, віки: «В останні роки (треба: останніми роками / останніх років) українська книжка потроху второвує собі шлях до центральних ЗМІ» (Дніпро. — 2009. — № 1. — С.153); «Навіть тоді, у далекі вже 80-і роки (треба: уже далекими 80-ми         роками / уже далеких 80-х років), соцреалізм іще існував у творах ортодоксів» (Слово і Час. — 2010. — № 8. — С.46); «Руська словесність долучилася до європейського літературного контексту в середні віки (треба: за середніх віків / за середньовіччя)...» (Слово і Час. — 2010. — № 9. — С.67). Пор.: »...За доби класичного Середньовіччя головного значення в літературі набуває ідея служіння... не сеньйору, а Дамі...» (Дніпро. — 2009. — № 4. — С.166).   

Нагадаємо, що вживані А.Кримським питомі вислови на позначення досліджуваного періоду, користати з яких варто й нам:   

1.Мають безприйменникову форму (родового і орудного відмінків): »...Повість [І.Франка] «На дні» незвичайно славиться скрізь: і між своїми, і між чужими, між людьми з усяких націй і партій. ...Я, зовсім стороння людина, далека од усяких галицьких партій, теж свого часу написав дуже похвальну оцінку (в «Зорі»)» («Д[окто]р Іван Франко...»); «Останніми часами ми раз у раз читаємо по українських часописах дивні писаннячка, що їх викликало бажання  я с к р а в і ш  відтінити українську мову перед російською; через те вони чинять гонитву на силу загальновживаних, цілком народних українських слів» («Михайло Комар»).   

2.Оформляються прийменником за (у родовому відмінку): »...За наших нервних часів всі люди поробилися такими психологами, що аж-аж-аж!..» («Царівна». Оповідання Ольги Кобилянської», 1897); »...За студентських років вважали були Драгоманова за одного з найзапекліших ворогів українського руху 1860-х рр.» («М.П.Драгоманов»).   

Безприйменникової форми родового відмінка набирають поняття чверть, третина, половина, коли, поєднуючися з порядковими числівниками (перша, друга) або з прикметниками (передостання, остання), хронологічно виокремлюють подієву чи мисленнєву канву певного сегмента препарованої доби. Маємо гарний сьогочасний приклад: »...Г.Сковородою були висловлені сумніви щодо надмірного захоплення можливостями людського інтелекту. Першої половини XIX ст. таку лінію         філософської дискурсії найпослідовніше представляють (репрезентують. — А.В.) А.Шопенгавер, С.К’єркеґор...» (Сучасність. — 2003. — № 5. — С.106). Шкода, що в контекстах на зразок поданого сьогодні панують часові звороти в місцевому відмінку (з прийменником у / в):  «У першій третині XIX ст. (треба: «Першої третини XIX ст....») Кременець зі славнозвісним ліцеєм на чолі з Тадеушем Чацьким стали справжніми волинськими Афінами...» (Слово і Час. — 2009. — № 7. — С.101); »...Європейський дискурс активно продовжував функціонувати (продовжував активно функціонувати. — А.В.) в українській культурі... Дещо пізніше, у другій половині 20-х рр. XX ст. (тобто другої половини 20-х рр. XX ст.), він опинився в центрі літературної дискусії, яка багато в чому була ідеологічною» (Слово і Час. — 2009. — № 8. — С.66); «Мандрівний філософ [Г.Сковорода]... прожив довге життя — сімдесят два роки. Місцями його перебування в останній чверті XVIII ст. (тобто останньої чверті XVIII ст.)... стали Ізюм (1784), Бурлук (1785, 1788 — 1790), села... тогочасної Харківської губернії» (Слово і Час. — 2009. — № 8. — С.86).       

Теперішні розвідки на літературні теми зловживають формою родового відмінка тих часових зворотів на позначення періоду, які обтяжено прийменниками-паразитами протягом, упродовж: »...Питання визнання Русі королівством мусолилося протягом довгого часу...» // Дзвін. — 2010. — Ч.3 — 4. — С.134 (тобто: »...Питання визнання Русі королівством човпли тривалий час...»); «[...] Це остання терцина сонета Б.Кравціва із книги в’язничної лірики «Сонети і строфи» (1933), яку він створив під час ув’язнення у львівській в’язниці впродовж 1932-1933 років» // Дзвін. — 2010. — Ч.1. — С.130 (треба: »...із книги лірики «Сонети і строфи» (1933), яку він створив          1932-1933 років у львівській в’язниці»); »...Згадка про Шевченка й чорнобильських матерів [у вірші Н.Чира «Гризота і віра”]... змушує замислитися, чому немилосердний фатум супроводжує нашу націю впродовж століть...» // Дзвін. — 2010. — Ч.2. — С.147 (треба: »...чому немилосердний фатум століттями супроводжує нашу націю...»).  

Отже, уникнути функціонально надлишкових слів (протягом, упродовж) можна, зокрема, заступивши прийменникову форму родового відмінка (протягом довгого часу; впродовж 1932-1933 років; впродовж століть) формами безприйменникових знахідного (тривалий час), родового (1932-1933 років) або орудного (століттями) відмінків. У схожих контекстах А.Кримський віддавав перевагу витонченим і ощадливим питомим зворотам у безприйменниковій формі родового і орудного відмінків:   

«Темою для допису я вибрав московське студентство. Обставини збіглися так, що довелося мені тієї осені (а не «протягом тієї осені». — А.В.) 1890 р. пізнати багацько неоднакових типів московського студентства» («М.П.Драгоманов»); «Останніми часами (а не «впродовж останніх часів». — А.В.) ми бачимо Комарові рецензії і замітки в одеськім російськім часописі «По морю и по суше», де багато працює і дочка його» («Михайло Комар»).  

Ці граматичні моделі (безприйменникових родового і орудного відмінків) не лише маркують відтинок часу, а й можуть передати констатований автором публікації момент розгортання певного прцесу: 

«...Я читав свого вступного реферата до «Московского археологического общества»... Присутній професор-етнолог (потім академік) Д.І.Анучин дав другого дня в «Русских ведомостях» похвальне резюме мого реферата» («М.П.Драгоманов»); »...М.Комар виступив як перекладач у «Історичній бібліотеці» Ол.Барвінського. [...] Десятьма літами пізніше у львівській «Правді» (1889) почав друкуватися Комарів український переклад сенсаційного роману Д.Мордовцева «Професор Ратміров» (Костомаров)» («Михайло Комар»).