Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Чиста й нечиста космічні сили

Творці й випробувачі космічної техніки вірили тільки фактам і свідченням приладів. Алі іноді їм доводилося стикатися c неймовірними фізичними явищами. Тут вчені користувалися ними ж введеними поняттями чистої й нечистої космічної сили. Досі наука не може пояснити з наукової точки зору деякі загадкові випадки на орбіті.

Фахівці з балістики при прогнозуванні процесів керування рухом транспортних космічних кораблів «Союз» і, особливо, довгострокових орбітальних станцій «Салют» і «Мир», були змушені враховувати у своїх прогнозах і незвичайні явища. Ці космічні сили виявили себе у процесі неодночасної роботи реактивних двигунів системи керування руху й орієнтації корабля. У результаті цього непередбачено зміщується центр мас корабля (станції), навколо якого й побудована вся робота з керування рухом корабля. Після того, як відбувається зсув центра мас від розрахункового, що відбувається щоразу  при роботі системи керування рухом і орієнтації, у зв’язку з витратою компонентів палива, з’являється неминуча помилка при обчисленні керуючого впливу для здійснення кораблем необхідних маневрів. Це і є основа для першого й основного прояву нечистої сили.

Перед відправленням космічного корабля або довгострокової станції на космодром Байконур відбувається дуже цікава організаційно-технічна процедура — «авторський нагляд».

Перші особи, відповідальні за роботу систем і конструкцій корабля (станції) особисто перевіряють комплектність систем і агрегатів і їхній стан. Потім засвідчують результати перевірки своїм підписом у спеціальному документі. Разом з ними це роблять космонавти, які летять у космос. І тільки після цього балістики обчислюють центр мас. Наче враховуються всі фактори...

А от чиста космічна сила обліку не підлягає, але майже в багатьох космічних польотах вона мала фізичний прояв. Причому, це відбувалося в найвідповідальніший і драматичний момент, коли, наприклад, космічний корабель виконував як би сам по собі всі необхідні еволюції в космосі, хоча цього просто бути не могло! Але ж так було в реальних польотах, і не один раз. Так було в ході космічного польоту «Союзу-33» у квітні 1979 року при відсутності, з боку командира екіпажа Миколи Рукавишнікова й космонавта-дослідника болгарина Георгія Іванова. Це незрозуміле втручання сталося під час орієнтації корабля для сходу з орбіти й приземлення на Землю в умовах аварійної ситуації й гострої недостачі часу.

Фізично це виглядало так: корабель як би сам для себе побудував орієнтацію для сходу з орбіти в найдраматичніший момент. Це загадкове втручання зафіксоване в післяполітному звіті двох космонавтів. Вони зважилися на озвучування цієї ситуації з побудовою орієнтації корабля. В той час їх цілком могли зачислити до ненормальних фантазерів. Рукавишніков і Іванов (справжнє його прізвище було Какалов) могли б просто написати про те, що самостійно встигли вибудувати орієнтацію корабля. Сказати  правду — теж подвиг.

От такі ненаукові факти проявляються реально в конкретних ситуаціях, і вони не мають пояснення досі. Варто підкреслити, що лапки в словах «чиста або нечиста космічна сила» ніколи не вживалися при використанні цих космічних фактів у реальних космічних польотах, наземній підготовці кораблів і екіпажа, а також і в усних доповідях і звітах.

Тепер докладно. Квітень 1979 року на космодромі Байконур був теплим і сонячним. 10 квітня з 1-ї стартової площадки стартував «Союз-33» з екіпажем у складі Н. Рукавишнікова, як командира корабля, і космонавта- дослідника Г. Іванова, громадянина Болгарії. Пуск і вихід на орбіту корабля пройшли штатно. «Союз-33» повинен був зістикуватися з довгостроковою орбітальною станцією «Салют-6», а екіпаж «Союзу-33» мав перейти в станцію для виконання дослідницьких програм упродовж 8-и діб. Після чого повернутися на Землю.

Такий політ з іноземним громадянином одержав назву експедиції відвідування, що одночасно є експедицією психологічної підтримки основного екіпажа, що тривалий час працює в космосі. Та й з’являлася можливість для іноземних космонавтів проводити наукові експерименти на борту орбітальної станції. Медичні фахівці вважали такі польоти обов’язковими. Вони знімали стресові явища в космонавтів основного екіпажа станції при їх тривалих багатомісячних польотах у космосі. У цьому випадку добре вгамовувався сенсорний голод у результаті спілкування зі знову прибулими космонавтами. Але й гості неминуче вносили в сформований нелегкий побут тривалий час уже літаючих у космосі деяке почуття невпорядкованості побуту. Основний екіпаж станції завжди щиро радів гостям двічі — при прильоті екіпажа відвідування й при його відльоті.

Два маневри далекого зближення зі станцією екіпаж «Союзу-33» виконав упевнено й чітко. За ними пішли ще маневри зближення, і «Союз-33» увійшов у зону радіозахоплення станції.

Командир основного екіпажа «Салют-6» Ляхов, передав по зв’язку: «“Сатурни» (це позивні «Союзу-33”), спостерігаємо вас на екрані». Відстань між кораблем і станцією в цей момент становила 3 км. На цій ділянці зближення виявляється, що воно відбувається з перевищенням швидкості. Її необхідно було погасити наданням кораблю гальмівного імпульсу. Двигун включається, і відразу  відчувається різкий поштовх в умовну корму корабля, а умовний ніс корабля задирається догори. Так відбувалася втрата стабілізації «Союзу-33», причому з одночасною появою різкого  звуку, що нагадує клекіт. Гальмовий двигун при його включенні мав працювати м’яко. Звук його мав бути схожим на рівне гудіння туристичного примуса. Мозок Рукавишнікова працює спокійно, і він ще не встиг злякатися від цього незвичного для нього  сильного звуку працюючого двигуна. Адже пройшло всього лише одна або, максимум дві секунди.

Але він уже мав досвід польотів у космосі й, до того ж, це був один із найблискучіших знавців космічної техніки. Автоматика випередила людину в аналізі складної обстановки і виключила двигун...

Все — настала мертва тиша в аппараті, мовчить і Центр керуваннями польотами. На приладовій дошці перед космонавтами горить тривожним червоним кольором транспарант про аварію корабля. А пройшло всього лише чотири секунди з моменту включення двигуна, але як багато вони вмістили в себе... Уже при такій роботі двигуна в Рукавишнікова підсвідомо прийшло розуміння, що стикування зі станцією не буде. М. Іванов не міг так швидко прорахувати ситуацію. Він просить командира пояснити — що ж трапилося з їхнім кораблем?

Рукавишнікову не до роз’яснень, мозок його продовжує аналізувати причину аварійної роботи гальмової рухової установки. Іванов у відповідь одержує команду від командира в різкій формі: «Стежити за тиском у баках рухової установки! Негайно доповідати про зміну тиску”! Адже компоненти палива, пальне й окислювач, подавалися в камеру згоряння методом витиснення, тобто  нейтральний газ азот давив на компоненти через розділову мембрану. І якщо тиск падає, то, отже, металева мембрана порвана, і азот міг потрапити в камеру згоряння. Двигун у цьому випадку просто зобов’язаний був «захлинутися» пухирцями газоподібного азоту й  виключиться.

Саме такий порив мембрани мав місце на орбітальній станції «Салют-6», і екіпажу Володимира Ляхова й Валерію Рюміну довелося ремонтувати об’єднану рухову установку, точніше, один її бак.

Але тиск був у нормі, і таку доповідь Іванов робить командирові. Рукавишніков у свою чергу доповідає в Центр керування польотів про ситуацію. Морського корабля, як плавучого командно-вимірювального комплексу, під ними немає, хоча «Союз-33» у цей момент перебував над Атлантикою. У всіх точках по трасі польоту кораблі — плавучі командно-вимірювальні пункти по  Світовому океану не розставиш. Хоча в окремих випадках вони розставлялися саме для контролю зближення й забезпечення стикування транспортного корабля й орбітальною станцією. Щоб передати телеметричну інформацію, треба чекати входу в зону найближчого наземного пункту контролю й керування над територією СРСР, що був розташований у Євпаторії, а до нього треба ще не тільки долетіти, але й дожити. Центр керування польотом від командира екіпажа «Союзу-33» інформацію про стан справ одержав, але вона незрозуміла фахівцям, і вони нічого сказати не можуть. У такій ситуації найкраще  промовчати й подумати. І Центр мовчить. Рукавишніков повторює без кінця доповідь про аварію, припускаючи, що  його просто не чують...

Тільки тепер у нього у свідомості почав проступати страх, але поки що тільки як  засіб попередження про небезпеку й необхідність ретельно продуманих дій. Корабель входить в евпаторийскую зону прийому телеметричної інформації про роботу систем «Союзу-33». Рукавишніков чує, як «заклацали» телеметричні комутатори, автоматично скидаючи телеметричну інформацію про роботу систем корабля на Землю. Евпаторійский вимірювальний пункт її одержав, і інформацію негайно перегнали в Москву, у Центр керування, де й приступилися до аналізу.

Нарешті, Центр керування ожив і з’явився в ефірі з питанням до екіпажа станції: «Куди був спрямований факел від камери згоряння в «Союзу”? Коротка нарада й впевнена відповідь Ляхова: «Факел був спрямований убік». Рукавишников і Іванов слухають ці переговори, і ним стає ясно, що стався рідкісний випадок у практичній космонавтиці — пропал бічної стінки камери згоряння. Цей двигун до цього мав більше 2000 включень на іспитових стендах. А аналогічні двигуни, установлені на різних кораблях серії «Союз» у космосі завжди працювали бездоганно.

Аварія двигуна «Союзу-33» зірвала програму польоту й поставила життя Рукавишнікова й Іванова під загрозу. Якщо факел був спрямований убік, те розпечені гази обов’язково повинні були потрапити (і потрапили) на магістралі подачі палива й електричних кабелів керування резервного гальмового двигуна. У такому випадку могла йти мова й про вихід з ладу резервної гальмової рухової установки.

Керівник Центра керування польотами Єлисєєв бадьорим і абсолютно спокійним голосом здоровається з екіпажем «Союзу-33». І відразу, без усякого переходу повідомляє: «Рішення Центра наступне. Посадка на резервному двигуні. Екіпажу відпочивати протягом 15-ти годин. Вийти на зв’язок завтра о 13 год. 06 хв. Зафіксовано аварію основного двигуна». І відразу, як тоді говорили, проговорив повідомлення для прокурора: «Якщо буде потреба термінового спуска з орбіти використовувати резервну рухову установку».

Адже у випадку катастрофи прокурор поставив би Єлисєєву запитання: «А ви, т. Єлисєєв, чому не віддали їм наказ скористатися резервною руховою установкою?»

Керівник у будь-якій обстановці повинен уміти зайняти роботою своїх підлеглих. Це цінна командирська якість... У цьому випадку мозок людини зайнятий тільки справою, не відволікаючись ні на що інше. Після укладання устаткування для посадки екіпажу робити було нема чого, по суті справи. Але в екіпажа було завдання-наказ «Відпочивати протягом 15-ти годин». І екіпаж, по команді Єлисєєва, став відпочивати. Сон не приходив, нервова напруга не спадала. І тільки за дві години до сеансу зв’язку Н. Рукавишніков зумів заснути.

Звичайно, можна було б екіпажу «Салют-6» спробувати працювати малими двигунами причалювання й орієнтації станції, а також можна працювати тими ж двигунами «Союзу-33» і спробувати спільними зусиллями станції й корабля здійснити причалювання й стикування зі станцією. Але ці способи  жодного разу не були перевірені, і вони могли призвести до непотрібних ускладнень.

Більше того, у мене, як начальника іспитової групи заправки космічних кораблів компонентами паливами й стисненими газами була опломбована вся наземна апаратура заправки разом з техдокументациєю. Частина бойового розрахунку на чолі із мною давала спеціальним органам письмові пояснення типу: «А чи не було порушення технології заправки? А, може, двигун припинив роботу тому, що ви не заправили баки компонентами палива суворо за зазначеними об’ємами палива? Ви згадуйте, Геннадій Петрович, і все детально опишіть, не кваптеся, часу у вас багато, а ми все перевіримо».

Виручив всіх Центр керування польотами, що встановив, що відбувся пропал бічної стінки камери згоряння ракетного двигуна. Але ми не образилися на спецслужби...

А на борту «Союзу-33» почалася рутинна робота з набору спускових команд для сходу з орбіти. Космос знову нагадав про себе. Дві набрані команди на борту космічного корабля в процесі їхнього набору наложились одна на іншу, утворивши третю, але не мали стосунку до спускових команд. У результаті цієї помилки автоматика корабля скидає вже набрані спускові команди, а часу на перебір спускових команд майже не залишилося. Адже тільки після їхнього набору командирові «Союзу-33» необхідно вибудувати орієнтацію корабля, а це, мабуть, була найвідповідальніша операція, від якої й залежатиме їхнє життя.

При неправильній побудованій орієнтації, корабель міг при незначному куті входу в щільні шари атмосфери, піти по дотичній у вічний космос. При великому куті входу в щільні шари атмосфери спуск буде не керованим, а балістичним, з величезними перевантаженнями, які могли призвести до руйнування корпусу корабля з трагічними  наслідками. У цій ситуації, коли Рукавишніков і Іванов все це знали, цілком було можливе знепритомлення членів екіпажу від постійної психологічної перенапруги, як ймовірними були й помилки при ручному наборі команд.

Закінчення повторного перебору програми на спуск практично збіглося за часом із включенням гальмового двигуна. Рукавишніков дивиться у візир, а орієнтація вже побудована! Але ким і як? Уже пізніше, на Землі при аналізі зійшлися на думці: у цьому випадку могла допомогти тільки чиста космічна сила. Іванов запитує в Рукавишнікова: «Коли ти встиг її побудувати”? Той мовчить, не знаючи, що відповісти Іванову.

І в ту ж мить командир вмикає двигун на гальмування. Космонавтів врятувала також і психологічна стійкість, напрацьована в численних тренуваннях на тренажерах майже в реальних умовах. Інструктори не раз їм говорили, що страх може бути переможений тільки дією. Думка була одна — чи увімкнеться двигун? Увімкнувся, але в нього немає повної тяги, Рукавишніков миттєво це усвідомив — нерівномірний звук працюючого двигуна вселив тривогу. А отут виникла ще одна небезпека, коли на очах почала втрачатися стабілізація корабля по крену. Помилка в 1, 2, 3, 4, 5, навіть в 6 градусів була припустима. Але автоматика обов’язково виключить двигун при помилці в 7 градусів, і тоді треба шукати нові варіанти спуску на землю...

Нез’ясовно з інженерної точки зору, але запасний двигун знову почав набирати тягу, а екіпаж буквально гіпнотизував показання приладу — мовчки молилися аби стрілка не переходила межі нахилу понад 5 градусів. І от він уже стає рівним 4, 3, і 2 градуси. Чиста космічна сила в цьому польоті виявляє себе ще раз. Розрахунковий час роботи двигуна для сходу «Союзу-33» з орбіти дорівнював 188 секундам. Але він був розрахований на нормальну тягу запасного гальмового двигуна, не ушкодженого вогнем. Рукавишніков гарячково прораховує ситуацію, що з урахуванням нерозрахованої сили тяги двигуна корабель може не ввійти в щільні шари атмосфери, якщо йому не дати попрацювати у визначений час. А що і як зробити йому, командирові, щоб цього не трапилося? Дати двигуну проробити зайвий час — це значило для корабля ввійти в щільні шари атмосфери під крутим кутом, що теж означало вірну смерть.

І Рукавишніков вирішує довіритися своєму досвіду — дає двигуну проробити ще 25 секунд. Тепер ніхто не довідається, якими міркуваннями тоді керувався нині покійний Рукавишніков. Адже ніхто з нині діючих космонавтів і астронавтів не потрапляв у таку скруту, як він. І при цьому Рукавишніков зумів вийти переможцем. Тепер екіпаж зробив усе, що міг, навіть більше, ніж від нього очікували. Знову очікування, і цього разу  воно тяжке і тривале, час для космонавтів зупинився. Одна думка: «Підемо на спуск або залишимося в космосі назавжди”? Рукавишніков тепер не відриває погляду від порошин, що літають у невагомості в кабіні  апарата, що спускається, а Іванов так само пильно дивиться на свого габровського чоловічка, фігурка якого була прив’язана ниткою до крісла. Це був саморобний датчик, що дозволяє визначати появу й зникнення невагомості.

 Перевантаження почало повідомляти  про себе, порошини стали просідати, нитка натягнулася. Жодного  вигуку радості не пролунало.   Тепер космонавтів турбує одне — якої сили будуть перевантаження? А вони виявилися великими, але не заподіяли шкоди здоров’я. Балістики тим часом уже прорахували траєкторію руху корабля й вирахували передбачуване місце приземлення. За розрахунками воно було на 600 км далі розрахункового.

Це дуже велика відстань для земних умов. Рятувальникам випливало в цьому випадку встигнути перекинути в новий район посадки додані пошуково-рятувальному загону амфібії, вертольоти і провести масу заходів для організованої зустрічі космонавтів.  Залишилося всього лише виконати наказ. Проте командир пошуково-рятувального загону залишив у старому районі посадки два вертольоти про всяк випадок. Хоча раніше цього не робив. Щось наче підказало таке підстрахування. І «Союз-33» несподівано приземлився на старе розрахункове місце посадки! Усі хвалили за ініціативу й кмітливість командира загону... 

У цьому квітневому космічному польоті «Союзу-33» чиста космічна сила виявила себе втретє.

Тільки на Землі, складаючи звіт про політ у космос, екіпаж «Союзу-33» усвідомив повною мірою  весь ступінь небезпеки. Сила духу й сила знання послужили їм добру службу. В історії практичної космонавтики дії екіпажу Рукавишнікова вважаються зразковими в ава­рійній ситуації й в умовах найгострішого дефіциту часу в окремих фазах космічного польоту. Але не тільки це дозволило космонавтам врятуватися... 

Геннадій Пономарьов (Зі спогадів)
Підготував до друку А.Гусєв

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com