«Зростання» і реальність

Хороша влада повинна сіяти у своїх громадянах упевненість в завтрашньому дні. Навіть якщо з боку ця радість без причини схоже на психічний розлад. Начебто ми вже звикли до бравурних звітів Миколи Азарова про успіхи нашої економіки (особливо це було помітно по реакції на нещодавному з’їзді учителів, де прем’єр-міністр заявив про постійно зростаючі прибутки) і запевнень Президента про отриману при новій владі незалежність українських судів, але перші особи країни не перестають вражати своїм нестримним оптимізмом.

На четверговій нараді з питань захисту прав дітей Президент завірив, що діти в нашій країні житимуть добре, тому що Україна не мало не багато є одним зі світових центрів економічного зростання. «Ті невеликі центри зростання економіки, які є у світі, — а ви знаєте, що багато їжджу по світу, — до цих центрів і Україна належить, і нам з вами це треба берегти і цінувати», — сказав глава держави.

Хто знає, може, зростаюче негативне сальдо, утримуваний Нацбанком щосили курс гривні з реальною загрозою її девальвації, кон’юнктура, що погіршується, на експортних ринках ніяк не заважає нам бути таким центром. Але економісти, до яким «Главком» звернувся з проханням прокоментувати заяву Президента, дотримуються зворотної думки. Більше того, деякі з них навіть не стримували сміх, почувши про президентське відкриття.

Андрій Новак, глава Комітету економістів України: Ці слова Президента, м’яко кажучи, не мають економічної підоснови. Україна явно не є центром економічного розвитку не лише у світі, але і в Європі, і навіть в Східній Європі. Зростання ВВП і пов’язані з ним оптимістичні прогнози — це етап відновлення економіки після рекордного обвалу, і до оздоровлення до докризового рівня нам ще далеко.

Якщо ми відновлюватимемося тими темпами, які заплановані урядом (5 % в рік), то до 2013-го року вийдемо на докризовий період. Але навіть за офіційною статистикою темпи зростання після третього кварталу знижуються, а структура українського ВВП бідніє. На сьогодні українська економіка у фізичному вимірі виробляє в 3,5 раза менше товарів, чим в останній повний радянський рік — 1990-й. Ця порожнеча заповнюється імпортним товаром, і останніми роками ми імпортуємо навіть традиційні продукти харчування. Зростання негативного сальдо, дуже високі темпи реальної інфляції, зростання держборгу — усі ці чинники можуть дати дуже негативний результат, який ніяк не сприятиме стабільності гривні. У таких умовах говорити, що ми є якимсь центром, не відповідає ніяким економічним реаліям.

Ігор Бураковський, глава правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:  Традиційно точками економічного зростання вважаються ті національні економіки і регіональні об’єднання, які реально впливають на динаміку світових господарських процесів. Це США, ЄС і останнім часом до цього переліку додаються країни БРИК. І якщо ми подивимося на той же Китай, то на сьогодні здоров’я світової економіки багато в чому визначається тими процесами, які відбуваються там.

Що стосується України, то доки ми не можемо похвастати таким впливом на світову господарську кон’юнктуру. Є декілька секторів, де Україна вважається потужним гравцем світового рівня (металургія, сільське господарство), але зрозуміло, що ми дуже залежимо від попиту на нашу продукцію. Якщо ж говорити про вплив України на розвиток світової економіки в цілому, то, на жаль або на щастя, ми є дуже відкритою економікою, яка піддається впливу з боку світових господарських зв’язків. І реально впливати на ці зв’язки динамікою, масштабами виробництва або своїми капіталопотоками Україна не може і, очевидно, не зможе в досить довгій перспективі.

Володимир Лановий, президент Центру ринкових реформ:  Економіка знаходиться у стадії уповільнення свого зростання — після падіння в 2009-му році було невелике відновлення в 2010-м, яке цього року сповільнюється. Уряд намагається витягнути обсяг виробництва за рахунок будівництва інфраструктурних об’єктів, штучно збільшуючи напрям інвестицій, кредитів на ці невідтворні і неприбуткові вкладення капіталу. Цим самим створюються передумови майбутнього обвалу зростання виробництва, оскільки будувати скоро буде нічого і позичати не у кого. Повторюся, це зростання будівництва має штучну основу, оскільки забезпечене кредитами, а не прибутками. А ця основа швидко лопається — це демонструє досвід країн, які так перебільшували значення будівництва. Якщо ж будівництво прибрати з числення зростання ВВП, то, напевно, цього року він складе не більше 3 %, а це реальне уповільнення навіть в порівнянні з 2010-м роком. Зараз ми навіть не виходимо на рівень 2007-2008 років. Тоді ми провалилися на 20 %, а відновилися, може, на 10 %.

Анатолій Баронін, директор аналітичної групи «Да Вінчі АГ»: На сьогодні рівень інвестиційної привабливості України не дозволяє їй демонструвати такі високі показники зростання ВВП, як в країнах Південно-Східної Азії, де економічна політика повністю лояльна бізнесу і податкове навантаження набагато нижче, ніж в Україні. На мій погляд, податкова політика держави після прийняття Податкового кодексу не відповідає тим стандартам і орієнтирам, до яких рухаються усі розвинені країни.

І якщо порівнювати показники зростання економіки України з показниками азіатських країн, то, безумовно, Україну складно назвати світовим лідером. До того ж, в розвинених країнах всяке швидке нарощування економічного зростання призводить до перегрівання і краху (досить подивитися на досвід таких європейських країн, як Ірландія і Сербія). У нинішніх умовах гнатися за високими показниками зростання ВВП — утопічний і небезпечний шлях. Навіть якщо уряд примудриться розігнати економіку України до 5-7% зростання в рік, замість позитиву ми отримаємо загрозу подальшого обвалу. Наша економіка дуже експортозалежна, і розгін ВВП в даному випадку пов’язаний лише із збільшенням експортних постачань. А я скептично ставлюся до можливості в короткі терміни переорієнтовувати експортні галузі на внутрішнє споживання. Тому подібні заяви українського керівництва, я вважаю,  вимагають економічної ревізії і перегляду.

Ярослав Жалило, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень:

Звичайно, заява Президента досить оптимістична. Пов’язано це, в першу чергу, з динамікою економічного зростання, зафіксованою минулого року, очікуваною в цьому і запланованою наступного року. Ці темпи — одні з найпомітніших у світі.

Просто поняття «Центр економічного зростання» може по-різному сприйматися. Центром зростання вважається локомотив, який рухає світову економіку, і, звичайно, Україна не дотягує за потужністю до такого локомотиву. Думки по зов­нішній кон’юнктурі різні — є і позитивні, і обережні прогнози. Звичайно, якщо ціни на нашу основну експортну продукцію падатимуть, це уповільнить зростання, але не думаю, що буде критичне погіршення.

Як бачимо, навіть експерт з провладного інституту, хоч і пояснює, чим міг бути викликаний такий оптимізм Віктор Федоровича, не згоден з ним в термінології. Але цікаво, що, вживаючи вислів «центр економічного зростання», український президент повторює нікого іншого як. Дмитра Фірташа. Буквально місяць тому олігарх на Європейській конференції працедавців в Тель-Авіві сказав те ж саме декілька іншими словами: «Існуюча нині економічна ситуація показує, що одні Німеччина, Франція, Великобританія та інші європейські країни-лідери доки не можуть здолати кризу. Європі не вистачає внутрішніх ресурсів, тому їй потрібні нові центри економічного зростання. Україна здатна стати таким центром зростання».

До чого вимовляються усі ці мантри — загадка. Якщо їх мета — повеселити слухачів, то, звичайно, вони її досягають. Досягнення самовтішного ефекту для тих, хто їх вимовляє, — напевно, теж. Хоча, може, ми просто недооцінюємо нашу владу і до неї причетних, а вони знають щось, про що не здогадуються інші?

Павло Вуєц,
«Главком»