ХІМІЧНУ ЗБРОЮ НКВС ВИПРОБОВУВАЛО НА ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ?

На Полтавщині діяв гігантський концтабір НКВС для військовополонених. Вже зараз можна впевнено стверджувати, що в Козельщині утримувалися і зустріли насильницьку смерть тисячі поляків, румун, молдаванів, євреїв, прибалтів.

Керівництво Радянського Союзу старанно приховувало жахливу правду про підлі позасудові розстріли полонених і депортованих періоду 1939-41 років.

Реальним першовідкривачем Козельщанського та Путивльського таборів став колишній співробітник Генпрокуратури України Володимир Бровко. Досліджуючи історію монастирів, він вийшов на концтабори, які сталінські орли розмістили у святих місцях.

Вже разом ми розпочали масштабне міжнародне розслідування, здійснивши серію вражаючих від­криттів. Головне — позасудові розстріли польських вій­сько­вополонених відбувалися у всіх восьми таборах НКВС, три з яких діяли в УРСР. У Козельщині, Путивлі, Старобільську.  

КДБ СРСР в 1988-89 роках здійснив масштабну операцію прикриття злочинів НКВД, приховавши масові розстріли, сконцентрувавшись лише на Катині.

Останній шеф КДБ УРСР, перший глава ФСБ РФ генерал-полковник Н. Голушко, що опікувався приховання військового злочину, може бути оголошений співучасником.

І взагалі, розслідуванням злочинів сталінського режиму на території України стосовно громадян Польщі, Румунії, Молдови, Литви, Латвії, Естонії повинна б зайнятися спеціальна міжнародна комісія, сформована з повноважних представників постраждалих країн, з обов’язковою участю офіційних органів України.

Нині на місці  Козельщинського табору діє жіночий православний монастир. Більшість підземних ходів завалена і замурована. Але нам вдалося знайти свідків, що запам’ятали перебування в таборі польських військовополонених. Були проведені стартові розвідувальні роботи в декількох балках, поряд з монастирем. Тут ми шукали масові поховання, але віднайти щось без важкої техніки важко.

Всі опитані нами свідки підтвердили існування табору, згадали колючий дріт, сторожові вежі, злих солдат-охоронників, гарно вдягнених польських офіцерів з небаченими тут дорогими шкіряними валізами. В таборі працювали місцеві жінки на кухні. Годували бранців непогано. Частину поляків кудись вивезли, частина, за спогадами кудись зникла. Дуже може бути, що розстріли відбувалися у чисельних підземних ходах монастиря, де і поховали частину останків...

В цілому, після аналізу показань свідків, дійшли висновку, що полоненних в нічний час невеликими групами, в щільному оточенні конвою з собаками, приганяли в кар’єр поблизу старого цегляного заводу пана Ситника. Звідти чулися постріли.

Пізніше, схили кар’єру підірвали, зрівнявши із землею.

Про цей факт згадує і нині покійна настоятелька монастиря, що побувала тут в серпні 1941 року. Її розповідь опублікована в книзі «Перлина Козельщини», співавтором якої виступив учитель Бреусівської школи Григорій Сердюк.

Понад те, певну частину бранців розстріляли з наганів, за затвердженою схемою, просто в численних підземеллях монастиря, заваливши частину останків в далеких лабіринтах.

А тепер наша основна версія, що прояснює таку щільну завісу секретності стосовно діяльності Козельщинського, Путивльского і Старобільского таборів НКВД. Є припущення, що в похмурих підземеллях монастирів проходили суперсекретні випробування новітньої хімічної зброї для Червоної армії. І саме польські військові стали справжніми піддослідними кроликами.

Усі уцілілі учасники тих експериментів були ізольовані і розстріляні або в монастирі, або в кар’єрі цегляного заводу.

Ходили чутки, що в монастирських тунелях були обладнані навіть експериментальні газові камери, де відпрацьовувалися технології вбивства отруйними речовинами.

В Кременчуці і досі діють секретні частини і склади із залишками ОР. Військові частини  тут були розгорнуті ще в 1936 році!

Є документи про випробування отрут на солдатах термінової служби РККА. Зважаючи на великі втрати і високий відсоток захворювань, військовослужбовців замінили репресованими і іноземними військовополоненими. У 1939 році в полон потрапило понад 200 тисяч поляків, що напевне складало для бузувірів-комуністів велетенський масив піддослідного матеріалу.

Архіви про випробування отруйних речовин на людях, тим більше на полоненних, ні в СРСР, ні в Росії не відкривалися і навряд чи стануть надбанням громадськості у найближий час. З великими труднощами світ дізнається правду про аналогічні процесі в Західних країнах. Наприклад, лише випадкову австралійський журналіст-дослідник відкрив велетенські склади під Сіднеєм, де під час Другої світової війни зберегалися десятки тон отруйних речовин, споряджених у бомби і контейнери. У нас чекати подібного дива відкриття найближчими роками не варто...

Але є деякі опосередковані свідчення.

З доповідної записки начальника Хімічного управління РККА комдива Степанова від 19 червня 1937 року на ім’я наркома оборони маршала Ворошилова: «Цілком таємно. Науково-дослідна робота за визначенням ефективності нових рецептур ОР (отруйних речовин), що впливають на шкіру, а також і рецептур ОР дратівливої дії, натрапляє на серйозні труднощі <..> Тим часом, проведена в різних інститутах РККА науково-дослідна робота з ОР, а також численні іноземні літературні дані показали, що шкіра різного виду тварин дає реакцію, в більшості випадків, абсолютно відмінну від реакції людини як в кількісному, так і в якісному відношенні, внаслідок чого можуть бути зроблені серйозні помилки в оцінці цих ОР».

А далі в доповідний наводяться такі дані: «За період часу з 1930 р. по 1935 р. (до заборони Вами) в НІХІ РККА було здійснено близько 6.000 випробувань дії різних ОР в мінімальних дозах на шкіру людей. Не менша кількість дослідів була поставлена на людях і з ОР дратівливої дії при міні­мально діючих і нетерпимих концентраціях. <..> Тільки у виняткових випадках можна було відмітити збочені або підвищені реакції, що вимагали короткочасної госпіталізації <..> У зв’язку з терміновою необхідністю випробувати цілу низку знову запропонованих рецептур шкір­ної і дратівливої дії. Прошу Вашого дозволу відновити здійснення випробувань на людях, керуючись проектом інструкції, що додається». Рукою Ворошилова на полях помічено: «А лікування»?

У черговий доповідній комдив Степанов детально розписує, як лікарі контролюватимуть експерименти, знову наполегливо наполягаючи на тому, що «досліди на тваринах по вивченню шкірної дії ряду ОР дають абсолютно відмінні результати, в порівнянні з <..> дослідами на шкірі людини».

Втім, нарком не дуже  упирався, і випробування на людях поновилися. Тільки як піддослідні частіше стали використовувати не добровольців, а зеків. Досліди над ув’язненими проводилися і в Москві — в організованій на території нинішнього ГосНІІОХТа (шосе Ентузіастів) «шарашці». Дострокове звільнення «добровольця» не обіцяли, тільки гарантували посилене харчування. Не варто казати, що ніхто з тих «кроликів» ніколи на свободу не вийшов. Занадто багато знали...

Іноді експерименти із застосуванням бойових ОР (і зовсім не в мінімальних дозах) проводилися на цілих військових частинах. Особливо любили проводити подібні навчання на Чорному морі — поблизу Очакова, на острові Березань. Читаючи сухі рядки звітів про навчання в районі біля Очакова 2 серпня 1934 року, немов бачиш сотні бійців в протигазах з гвинтівками і в паперових (!) «захисних накидках», що долають смугу, заражену цілком реальним іпритом. На тих навчаннях відпрацьовували подвійне завдання: завдання удару з моря бойовими ОР по укріпрайону супротивника з наступною висадкою морського десанта. Таким ось способом і встановили, що «захисні паперові накидки не є засобом захисту десанта». Скільки червоноармійців і червонофлотців поплатилися своїм здоров’ям за це «відкриття», в звіті не сказано.

Серпень того 1934-го взагалі був багатий на морські експерименти. 30 серпня навчання провели на Балтиці, в районі Кронштадта: «Цілком таємно. Начальникові Військово-хімічного Управління РККА. <..> За наказом РВС МСБМ Штаб Морських Сил Балтморя, при цьому супроводить звіт про проведене 30/VIII ц.р. дослідне хімічне навчання по поливанню міноносця «Карл Маркс» на переході іпритом з літака. <..> Начальник штабу морських сил БМ І.Ісаков <..>». «Цілком таємно. Уточнений план проведення дослідного хімічного навчання по поливанню міноносця на переході іпритом з літака. 1. Мета: 1. Перевірка організації ПХО міноносця на переході в умовах відбиття повітряної атаки. <..> 4. Відпрацювання навичок перебування бійців на зараженій СОР палубі без захисного одягу. <..> Беруть участь у навчанні <..> Міноносець «Карл Маркс», укомплектований за штатом військового часу (163 червонофлотці) <..> 2 літаки 62 ВАТ /1-С-62-біс з 2-ма ВАПами, споряджений 200 кг технічного іприту. 1 МР-6 з 2-ма ДАПами, споряджений сумішшю С- IV/». Завдання експерименту сформульоване гранично чітко: «ВИЯВЛЕННЯ ДІЇ ПАРИ ОР НА ШКІРНІ ПОКРИВИ БІЙЦЯ. Для біологічного контролю над концентрацією пари іприту на верхній палубі корабля і виявлення міри їх дії на шкірні покриви бійців з особового складу корабля в добровільному порядку виділяються 4 бійці, що мають нормальну статуру, відмінне здоров’ям і чисту рівну шкіру, без подряпин.

Пропущені напередодні навчання через медичний огляд і ретельно проінструктовані, бійці до моменту сигналу «Бойова тривога» повинні знаходитися під прикриттям біля входу в кают-компанію і бути одягнені в <..> протиіпритні костюми з вирізаними в них отворами площею 8х8 см в районі лівого ліктьового згину і лівого підколінного суглоба <..>. Незахищені ділянки шкіри ізолюються від іншої частини шкірних покривів бійця шляхом накладення поверх костюма еластичних гумових бинтів, поблизу ліктя і на нозі. <..> Через 3 хвилини після проходу літаків, одночасно з виходом хімрозвідки, флагманський лікар Бригади морських міноносців виводить вказаних бійців на заражені ділянки, розставляючи їх таким чином: Боєць 1 — з підвітряного борту в районі 1 торпедного апарату. Експозиція 20 хвилин. Боєць 1а — з навітряного борту в районі 1 торпедного апарату. Експозиція 25 хвилин. Боєць 2 — з підвітряного борту у світлового люка правої машини. Експозиція — 15 хвилин. Боєць 2а — з підвітряного борту в районі 5-го знаряддя. Експозиція — 20 хвилин.

<..> Вказані бійці прямують в Кронштадтський Морський Госпіталь в спеціально відведену палату під спостереження відповідних фахівців <..>».

Це був план, а ось і конкретний результат: «Відправлені до Кронморгоспіталю під спостереження лікарів 8 піддослідних згідно плану ОУ-4 <..>». Сам експеримент пройшов строго за планом: «Для експозиції на дію пари іприту у кожного в комбінезоні — на лівому рукаві проти ліктьового згину і на правій штанині проти підколінної западини були вирізані вікна розміром в 64 кв.см. <..>. Піддослідні червонофлотці були виставлені на палубу з під прикриття в 13 годин 10 м: через 2 хвилини після атаки першим літаком <..>». Відомі і імена тих піддослідних моряків П. Тарабшин, Н. Гжибовський, Н.Зайцев та ін.

А на Центральному військово-хімічному полігоні в Шиханах вивчали не менш важливе дослідницьке завдання: «Виявити експериментально, чи проникає ОР в танк при його русі в димовій хвилі або по зараженому майданчику <..>». Для чого танки (з танкістами) ганяли по зараженій іпритом місцевості, запускали їх у фосгенову  хвилю, поливали танки отруйними речовинами з повітря (одночасно тим самим відпрацьовує завдання хімічної атаки танкових з’єднань з повітря).

І з особистого пошукового досвіду, і з літератури, ми знаємо, що і Сталін, і Гітлер, активно розробляли хімічну зброю. Кожен солдат і офіцер в обов’язковому порядку мав протигаз. Їх досі знаходять на розкопках.

Після Перемоги були опубліковані численні документи про випробування отруйних речовин на в’язнях фашистських концтаборів. Особливо багато фактів задокументовано про досліди, які проводили японці на військовополонених китайцях і навіть американцях. І досі немає ніяких свідчень про подібні звірства в СРСР. І  зрозуміло чому.  Коли пишеться нова історія Росії, як спадкоємниці великих справ Російської імперії навіщо загострювати увагу на негативних сторінках?

Ми підозрюємо, що на поляках випробовували надійність протигазів і обчислювали відсоток смертельної концентрації газів. І відбувалося це в нині завалених і замурованих лабіринтах під монастирями.

Ми проводимо звичайне журналістське розслідування. Юридичну доказову базу повинні забезпечити абсолютно інші структури. Якщо візьмуться і забезпечать.

Провівши масштабну інформаційну кампанію, наша команда вивела дослідження на міжнародний рівень, долучивши до нього уряди постраждалих країн, залучивши представників державної влади України. Сподіваємося, замовчувати трагедію Путивля і Козельщини вже не вдасться.

Ми вважаємо, що на базі колишніх концтаборів слід створити Міжнародні меморіальні центри, які б увічнили полеглих, розповідали юним поколінням про «принади» тоталітаризму.

Слід сказати, що ця ідея знайшла дієву підтримку на рівні Голови Козельщинської РДА Полтавської області Сергія Сушка. В районі утворено оргкомітет. Голова селищної Ради Дмитро Піщаний розпочав опитування старожилів.

Це справжні білі плями історії Україні, які вимагають важких і дорогих пошукових зусиль. Таємниці підземель чекають на ентузіастів і допомогу держави.

Віктор Тригуб,
редактор журналу «Музеї України»,
координатор Фонду пошуку
«Концтабори НКВД»