Наші архіви розкрадатимуть?

Тихо і мирно проголосований в Раді 10 січня законопроект № 8755 наробив галасу в колах істориків. Народні депутати в першому читанні ухвалили зміни до архівного законодавства, якими дозволили вилучати з Національного архівного фонду документи та знищувати їх.

Причому, критерії відбору до знищення залишилися незрозумілими. Знаючи, з яким завзяттям в наші часи розкрадаються національні культурні цінності та порожніють музеї, не важко передбачити найрізноманітніші схеми перекочування архівних документів у приватні руки. Тим більше, що і багато українських політиків, що активно співпрацювали з «компетентними органами СРСР», також воліли б підчистити архіви. Дивно, що навіть частина опозиції підтримала урядовий законопроект.

Про всі підводні течії нового законодавства про архіви, можливі схеми розкрадання цінностей та мотиви таких дій влади, в інтерв’ю «Главкому» розповів кандидат історичних наук та голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович, який в часи президента Ющенка завідував архівом СБУ, намагався розсекречувати документи радянських спецслужб.

— Володимире Михайловичу, цього тижня Верховна Рада проголосувала в першому читанні за законопроект №8755 «Про внесення змін до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (щодо експертизи цінності документів)». В ньому міститься дуже дивне положення, яке дозволяє вилучати і знищувати документи з державного архіву. Чи допустимо дозволяти знищувати архівні документи?

— Мене цей законопроект дуже насторожує, оскільки, дійсно, там передбачена норма про можливість вилучення з Національного архівного фонду документів, які є дублетними, невиправно пошкодженими та, які не становлять культурної цінності. Отже, виписали три критерії вилучення та знищення документів, але, на жаль, ніде не зазначені визначення цих критеріїв. Що таке дублетні документи ми не знаємо, це не прописано, що значить «невиправно пошкодженні документи» та наскільки вони мають бути невиправно пошкодженні ми також не знаємо. Яким чином визначається культурна цінність документу взагалі не відомо. Тобто, в ухваленому парламентом законі є дуже сумнівне положення.

В цій же статті законопроекту вказано, що дозвіл на вилучення і знищення документів не стосується тих, які датовані до 1946 року. Це добре, що давніші не можна чіпати, але важко зрозуміти, чому прописана така історична межа? Що таке сталося в тому році, що дозволить вилучати документи. Під вилучення потрапить добрий шмат радянської історії!

Взагалі, радянська історія досить довго була закрита для досліджень, радянська влада приховувала багато фактів та нищила документи. Тому мені здається, що документи, які збереглися, мають і надалі зберігатися, щоб їх могли досліджувати. В них може міститься унікальна інформація, що стане зрозуміло тільки згодом.

Як на мене, треба брати приклад з наших європейських сусідів, які зберігають знищенні машиною «Шредер» або порвані руками документи спецслужб. Така ситуація в Литві, а нещодавно в Німеччині навіть реалізували програму щодо реставрації таких «знищених документів». А в нас, бачте, будуть такі документи вилучати і знищувати.

— Які приховані небезпеки може нести запровадження норми про знищення архівних документів? Вже пішли чутки, що дехто просто хоче під шумок якісь компрометуючі архівні документи КДБ на родичів знищити. Такий мотив появи норми міг мати місце?

Зважаючи на розмитість формулювань, таке можливе. Закон має бути чітким і містити чіткі визначення. В даному випадку цього немає, і така невизначеність може стати інструментом для незаконних дій з архівними документами. Це проблема. Більше того, якщо говорять про закон про архівний фонд, його дійсно треба змінювати, але в інший бік — відкривати доступ до архівів. Треба зняти абсолютно неаргументоване і неприйнятне в європейській практиці обмеження на 75 років доступу до документу, якщо там є конфіденційна інформація. В цій же частині урядовий законопроект взагалі нічого не змінює й доступ до документів громадськості не полегшує. Це мене дуже дивує: речі, які найбільш жваво обговорюються в суспільстві, опинилися поза увагою авторів законопроекту.

— В проекті закону прописано, що рішення про знищення документу ухвалює експертна комісія за погодженням з органом влади. На вашу думку, цей важіль унеможливить ситуацію, коли якийсь колекціонер за хабар зможе «списувати» потрібні документи? Музеї зараз розкрадаються на повну, таке можливе з архівами?

— Згідно норм, прописаним в цьому проекті закону, таке зловживання можливе. Проголосований проект дозволить розкрадати архіви. До прикладу, зовсім не чітко виписано, як визначати, чи становить документ культурну цінність. Під приводом того, що документ не становить культурної цінності, його можуть вивести з Національного архівного фонду і знищити або продати. Таких схем можна передбачати ще багато.

Дуже цікаво, що свого часу під таким приводом масово знищувалися архіви і в радянську добу. Є безліч списків з архіві КДБ про резолюції для документів про те, що вони не становлять оперативної історичної цінності. Фактично, у нас повертаються радянські методи знищення архівів. Тому з такими речами треба бути дуже обережними, такі положення треба виписувати дуже конкретно і зрозуміло. Хоча я думаю, що найкращою запорукою того, що архіви не будуть нищитися, і того, що не буде зловживань, є відкритість архівів. Світова практика це підтверджує. Чим більше люди знають, що є в архівах, тим менше шансів для спекуляцій.

— За вашими даними, чи є зараз розроблені критерії того, що документ є невиправно пошкодженим? Навіть не в проекті закону, а в інших документах…

— Я таких критерій не бачив, і це теж проблема. В світовій практиці з критеріями невиправного пошкодження я не зустрічався. Більше того, є багато прикладів, що, навпаки, пошкодженні документи ретельно зберігаються з надією, що через деякий час з’являться нові технології їх відновлення.

Коли читаєш норму, що вилученню і знищенню підлягають документи, датовані 1946 роком і пізніше, одразу згадується тема УПА, адже саме на цей період припадає найактивніша боротьба НКВС з повстанцями. Виникає припущення, що є намір знищити документальні підтвердження тих подій…

Активна боротьба НКВС з УПА розпочалась в 1944 році. Тому важко тут коментувати. Як історик я взагалі не розумію, чому визначальною датою обрали 1946 рік? На мій погляд, в той рік нічого переломного в українській історії не сталося, щоб це визначало ставлення до архівів «до і після». Це якась дуже умовна і дуже дивна дата.

— Можливо, якісь серйозні злочини режиму хочуть приховати?

— Злочини режиму і на Західній Україні, і по всій УРСР були і до, і після 1946 року. Єдиною логічною історичною межею міг би бути 1991 рік, коли зникла радянська влада.

— Чи проводилися громадські слухання щодо цього законопроекту та чи залучали вашу організацію до процесу напрацювання законопроекту щодо архівів?

— Це також дуже дивний нюанс. Як засвідчує сайт Державної архівною служби, влітку минулого року обговорили цей законопроект. Але мені видається, що цього недостатньо, адже до питання інтерес суспільства дуже великий, а тому до обговорення мали залучити більш широкі кола експертів, істориків і архівістів.

Якраз минулого і цього року Центр дослідження визвольного руху реалізовує проект про доступ до архівів спецслужб комуністичних режимів. Ми вже провели кілька круглих столів з цієї теми, і проводитимемо надалі. Але, на жаль, нас до обговорення законопроекту не запрошували. Більше того, повідомлень про обговорення документу фактично не було.

— В законопроекті зазначено, що він розроблений Кабінетом Міністрів. Хто насправді його розробляв — Державна архівна служба на чолі з комуністкою Ольгою Гінзбург?

— Так, документ розробляла Державна архівна служба.

Багато хто може сказати, що в чищенні архівів є потреба, адже там назбиралося безліч непотрібного мотлоху радянських часів. Чи взагалі є потреба в чистках архівів?

Радянська історія має дуже багато білих плям, тому треба обережно ставитися навіть до, на перший погляд, не дуже серйозних документів. Вони можуть містити дуже важливі історичні дані, які наведуть на більш важливі документи. Крім того, коли ми говоримо про наведення порядку в архівах, то необхідні дуже чіткі критерії відбору. Запропонована ж невизначеність створює можливість для зловживання.

— Варто взагалі шукати політичний підтекст в змінах до закону про архіви, чи всі недоліки — це чисто технічні недоопрацювання?

— Не хотілося б нікого звинувачувати в злому умислі, але до таких речей треба підходити серйозніше. Мені не подобається, що не відбулося широке громадське обговорення змін законодавства щодо архівів. І другий момент, в якому я бачу політичний умисел керівника Державної архівної служби — це небажання розглядати положень про доступ до архівів. Тобто, керівник служби свідомо це робить, незважаючи на те, що протягом кількох років в українському суспільстві постійно іде дискусія, як спростити доступ. Але автори закону про це навіть не згадали.

— Тобто, архіви спеціально приховують, бо представник комуністів на чолі служби не хоче проливати світло на діяльність її партії?

— Зокрема, і через це. На жаль, це є одним з напрямків нинішньої гуманітарної політики, яка полягає в поверненні до радянських зразків керівництва і поступової реабілітації радянського минулого. Для цього потрібно закривати архіви. Можливо, навіть знищувати деякі документи. Тут простежується чітка політична лінія теперішньої влади.

— Є якийсь план дій, як вплинути на депутатів перед голосуванням за законопроект в другому читанні, щоб виправити найодіозніші його положення?

— Ми будемо звертатися до комітету, через який буде проходити документ. Ми будемо контактувати з депутатами, будемо пропонувати свої варіанти правок, тим більше, що вони в нас давно напрацьовані за результатами круглих столів і обговорень. В будь-якому разі, все вирішуватиме більшість в залі.

Віталій Червоненко, «Главком»