БІЛЬШОВИКИ ВИННІ В ГЕНОЦИДІ РОСІЯН НА ТАМБОВЩИНІ

Депутат російської Держдуми історик Володимир Мединський закликає до визнання придушення Тамбовського повстання геноцидом російського народу.

Цьогоріч виповнюється 92 роки з дня звірячого придушення більшовиками народного повстання в Тамбові. Селянське повстання було повстанням трудового населення проти влади більшовиків, що узурпували владу в країні і відпочатку вдалися до брутального терору проти власного населення. Щоб ослабити опір народу, більшовики вирішили вилучити у населення усе продовольство (це дуже нагадувало політику супроти т.зв. «куркулів» в Україні). Декретом «Про продовольчу диктатуру», підписаним Леніним 9 травня 1918 року, населення Росії прирікалося на напівголодне існування — тільки за роботу на комуністів передбачалися мізерні хлібні пайки, які були єдиним джерелом існування людей. Щоб здійснити цей ленінський декрет, був знищений вільний ринок продовольства. Будь-яка торгівля розцінювалася як спекуляція, за яку розстрілювали. Але в сільській місцевості продовольства було більш ніж достатньо, і комуністи для створення штучного голоду вирішили вилучити продовольство у селян повністю. Проте елеватори, холодильники і склади були доверху заповнені продовольством. Іноді вилучене у селян продовольство просто знищувалося, оскільки його нікуди було дівати, хоча комуністи ухитрялися продовольство ще і продавати за кордон. В країні в цей час процвітало трупоїдство і людоїдство. Більшовики знали, що у кого в руках хліб — у того і влада, а під час голоду, маючи хліб, можна було добитися необмеженої влади, підкріплюючи її ще і червоним терором.

Сліди геноциду, проведеного комуністами у той час на Тамбовщині, дають про себе знати і донині, оскільки її населення ще не може досягти навіть рівня 1917 року. 

У Тамбовській губернії селяни оголосили бойкот продрозкладці і за допомогою партизанів знищили продзагони, місцевих комуністів і чекістів. Були утворені власні органи влади. Розгніваний Ілліч доручив розгромити повстання. Командувати операцією був призначений Михайло Тухачевський. Майбутній маршал повідомляв в центр, що тамбовці б’ються, як вовки (саме тоді з’явилося вираз «тамбовський вовк») і що без спецзброї знищити їх неможливо. Тухачевському дозволили. Бунтівників труїли хімічним гранатами і газами на основі хлору. Тоді в тамбовських лісах від хлорного задушливого газу загинули тисячі людей, повсталих проти більшовиків. Всього було убито десятки тисяч повстанців і мирних жителів.

Російський історик В.Мединський стверджує, що «Ніколи в історії хімічну зброю не застосовували проти власного народу. Тухачевського нині представляють нещасною жертвою сталінського режиму і військовим генієм. Але це може слугувати і прикладом аморального кар’єрного зростання поручика царської армії, який перелицювався в радянського маршала. Це своєрідне моральне падіння дворянина і офіцера лейб-гвардії Семенівського полку,. Адже офіцер став карателем власного народу. Я думаю, коли Тухачевський опинився в 1937 р. в камері, йому було про що подумати. Жорна Господні мелють повільно, але вірно... Липецька область була тоді частиною Тамбовської губернії. Геноцид здійснювався на території у тому числі й мого виборчого округу. Я сам пожив в тамбовських лісах і уявляю цю історію. Не розумію, як комуністи можуть захищати своїх попередників, які застосовували хімічну зброю проти своїх людей».

Отже, у серпні 1920 р. селяни Тамбовської губернії, доведені до відчаю продрозкладкою, голодом і терором, повстали проти тиранії біль­шовиків. Строго кажучи, цей виступ був продовженням селянської війни з більшовизмом, що почалася на Тамбовщині ще у 1918 році. Повстання фактично очолив Петро Токмаков, який став командуючим об’єднаною повстанською армією. Свого часу 18 серпня 1919 генерал-лейтенант Мамонтов (денікінці) передав тамбовським партизанам величезну кількість захопленої в Тамбові зброї. Це сприяло тривалості і розмаху повстанського руху на Тамбовщині. Через віддаленість від фронтів і близькість до центру тут особливо лютували більшовицькі продзагони, що викликало у місцевого населення ненависть до радянської влади. Окрім того в 1920 р. Тамбовщину уразила сильна засуха, але «продрозверстка» не була зменшена.

Метою повстання була ліквідація більшовицької системи, скликання Установчих зборів, політичні, громадянські і економічні свободи. «У боротьбі знайдеш ти право своє» — це есерівське гасло стало бойовим девізом повстанців.

Взимку 1921 року повстанська «зелена» армія, що налічувала до 70 тисяч бійців (14 піхотних, 5 кавелерійських полків, 1 окрема бригада), звільнила від біль­шовиків усю Тамбовську губернію. Повстанські загони розгромили 60 радгоспів, паралізували рух по Рязансько-Уральській залізниці і успішно відбивали спроби радянських військ увірватися на контрольовану селянами територію. Комуністи засіли в містах, боячись висунути з них бодай носа. Фактично влада в губернії перейшла в руки селянської демократії, що проголосила Тимчасову демократичну республіку Тамбовського партизанського краю. Проте, до літа Москва змогла стягнути на Тамбовщину колосальні вій­ськові сили чисельністю понад 100 тисяч багнетів (після розгрому Врангеля вивільнилися великі сили). Командував окупаційно-каральним угрупованням горезвісний Тухачевський. В його підпорядкуванні були Котовський, Уборевич та інші. До речі у брутальних розправах над повсталими був замішаний і Георгій Жуков, який тоді учився у «свого учителя» Тухачевського «залізній волі і неухильності» у розправах над селянами Тамбовщини. За допомогою артилерії, авіації і отруйних газів ці люди здійснили розгром російського національно-визвольного повстання, здійснюючи заодно і планомірні масові вбивства мирного населення, яким призначили роль заручників. Схожа тактика застосовувалася і стосовно бійців УПА у 19441949 рр.

Тамбовське повстання наочно показало ставлення комуністів до російських селян. Без докорів совісті застосовувалися напрочуд під­ступні методи (масові розстріли заручників і хімічні атаки). Ось лише деякі документи того часу:

З наказу штабу Тухачевського від 12 червня 1921 р.: «НАКАЗУЮ: 1. Ліси, де ховаються бандити, очистити отруйними газами, точно розраховувати, щоб хмара задушливих газів поширювалася повністю по усьому лісу, знищуючи усе, що в ньому ховається».

«ТЕЛЕГРАМА Командувачеві військами Тамбовської губернії тов. Тухачевському. Москва 20 червня 1921 р.  Головком наказав терміново вислати в розпорядження Тамбовського губернського командування 5 хімічних команд з відповідною кількістю балонів з газами для обслуговування бойових ділянок. 1-й помічник начальника Штабу РККА Шапошников».

«ТЕЛЕГРАМА Начальникові артилерії Особливого Призначення Начальникові штабу Орловського військового округу Москва, 20 червня 1921 р. Зважаючи на можливе отримання бойового завдання хімічну роту, що знаходиться в таборах Орловського округу, належить терміново доукомплектувати особовим складом. Після укомплектовування приступити до інтенсивного ведення занять. Інспектор Артилерії Республіки Шейдеман».

«24 червня 1921 р. Командувачеві військами Тамбовської губернії РАПОРТ Відносно застосування газів в Москві я з’ясував наступне: наряд на 2 000 хімічних снарядів дано, і на цими днями вони повинні прибути в Тамбов. Розподіл по ділянках: 1-й, 2-й, 3-й, 4-й і 5-й по 200, 6-й — 100. Інструкцію для застосування представляю на Ваш розгляд, після чого розішлю її начальникам артилерії ділянок. Інспектор артилерії Тамбовської армії по боротьбі з бандитизмом С.Косинов».

«Цілком таємна Копія тамбовському губернському воєнкомові Начальникові артилерії групи військ Тамбовської губернії тов. Косинову. Тамбов, 1 липня 1921 року. РАПОРТ Цим доношу Вам, що цього числа мною були оглянуті газові балони і майно, належне бути при них, що прибуло на Тамбовський артилерійський склад. При цьому знайшов балони з хлором марки Е-56 у кількості 250 штук, які знаходяться в справному стані. Витоку газу немає. До усіх балонів є запасні ковпачки і технічне приладдя, ключі, шланги, свинцеві трубки, шайби і інший інвентар, все в справному стані, в надкомплектній кількості. Проте протигазів немає. За наявності таких з наявних на складі балонів може бути проведена газова атака, без жодного додаткового інвентаря, оскільки є усе для цього потрібне. Навіть бандажі для перенесення балонів з газом. Прибулі в Тамбов два вагони з хімічними снарядами мною не оглянуті, оскільки вагони знаходилися в стані маневрування. Газотехнік В. Цуськов».

Факт застосування проти селян отруйних газів (зброї масового ураження) спочатку заперечувався радянськими істориками. Мовляв, наказ Тухачевського був виданий усього лише в цілях залякування повстанців. Проте зараз точно встановлено, що, «він виконувався на усій території Тамбовської губернії, завдяки чому і було ліквідовано опір народу».

Знову процитуємо документи:

«Начальникові артилерії військ Тамбовської губернії тов. Косинову РАПОРТ 20 серпня 1921 року. Дивізіон Заволзьких артилерійських курсів при операції в районі озера Рамза витратив 130 шрапнельних, 69 фугасних і 79 хімічних снарядів. Начальник відділу Заволзького дивізіону артилерійських курсів Михайлов».

«Начальникові артилерії групи військ Тамбовської губернії. 23 серпня 1921 року. с. Інжавіно. ДОНЕСЕННЯ. Серпня 22 числа 1921 року артилерійська бригада Заволзького В.О. в бою з бандитами витратила 160 шра­пнельних, 75 фугасних і 85 хімічних снарядів. Начальник артилерійської бригади (підпис нрзб)».

«Начальникові 6-ї боєділянки тов. Павлову 23 серпня 1921 р. с. Інжавіно. ДОНЕСЕННЯ. Після отримання мною бойового завдання дивізіон в 8.00 22 серпня ц.р. виступив з села Інжавіно в село Карай-Салтиково, з якого, після великого привалу і відпочинку в 14.00 у напрямку села Кіпець. Зайнявши там позицію, в 16.00 відкрив вогонь по острову на озері в 1,5 верстах на пів­нічний захід від села Кіпець. Дивізіоном випущено по острову 65 шрапнельих снарядів, 49 фугасних і 50 хімічних. Після виконання свого завдання дивізіон в 20.00 знявся з позиції і повернувся вночі в село Інжавіно. Командир Білгородських артилерійських курсів Нечаєв».

Газами справа, зрозуміло, не обмежувалася. Ось, що пише історик Мединський: «Повноважна комісія ВЦИК РСФСР видала свою знамениту постанову за № 130, в якій наказувала вбивати населення повсталої губернії, а сім’ї без зважання на будь-який вік направляти в концтабори, що, по суті, було актом повільного знищення. Рекомендувалося брати заручників, а потім розстрілювати і їх, тобто людей, які навіть не брали участь в повстанні. Перед розстрілом їх примушували розписуватися кожного в списках проти свого прізвища».

Ще відповідні документи:

«ПОСТАНОВА № 116 від 23 червня 1921 р. У намічені особливо небезпечні «бандитські» райони Тамбовської губернії, куди виїжджає представництво політкомісії і особливого відділу. Разом з військовими частинами, призначеними для зачистки (інтернаціоналісти), після прибуття на місце уся ця волость оточується військами і в ній вводиться облоговий стан. Беруться заручники з числа найбільш видних людей (священики, учителі, фельдшери). Потім збира­ється волосний схід, на якому зачитуються накази за №№ 130 і 171, а також вирок цієї волості. Усім її жителям дається дві години на видачу зброї, бандитів, що ховаються, і їх сімей. Усе населення волості повідомляється, що у разі відмови у видачі, усі заручники будуть розстріляні. Якщо через дві години не буде видано зброю і тих, про кого йшлося, то знову, повторно збирається схід і на очах його учасників здійснюється розстріл заручників. І усе починається з початку і так доти, доки не будуть видані усі, про кого йшлося. Ті, що залишилися пропускаються через допитувальні    комісії, за відмову дати їй відомості — розстріл на місці. В цей час всякий в’їзд і виїзд у волость заборонений. Голова повноважної комісії ВЦИК РРФСР В.А.Антонов-Овсєєнко. Командувач військами Тамбов­ської губернії М.Н.Тухачев­ський».

Пояснімо для читачів, що «інтернаціоналісти» — це китайці, яких долучали до звірячих розправ. Як інородці, байдужі до голосу крові, ці бандити катували і вбивали повсталих російських селян без розбору на вік, стать, вину тощо.

«НАКАЗ Повноважної комісії ВЦИК № 171 1. Всякого, хто відмовляється називати своє ім’я, розстрілювати на місці. 2. Сім’ї, в яких може бути захована зброя, владою уповноваженого оголошувати заручниками і розстрілювати на місці. 3. У разі знаходження зброї розстрілювати усіх на місці. 4. Сім’я, в будинку якої ховається бандит, уся поголовно підлягає арешту, а майно їх конфіскується. Старший працівник в сім’ї розстрілюється на місці, а сім’я висилається. 5. Всяка сім’я, що укривала членів сім’ї або майно «бандитів», розглядається сама як «бандитська». Старший працівник в цій сім’ї розстрілюється на місці. 6. Селянам, що вказали сім’ю, в якій укривали «бандита» переходить усе майно цієї сім’ї, а ця сім’я заарештовується і підлягає висилці. Старший працівник цієї сім’ї розстрілюється на місці. 7. У разі втечі сім’ї «бандита» їй оголошується розшук, а майно розподіляється серед вір­них радянській владі селян».

Крім того, величезна кількість російських селян була розстріляна озвірілими «інтернаціоналістами» просто так, без всяких наказів і постанов. Полонених знищували на місці, по 500 і по 1000 чоловік відразу. Тамбовський чекіст Гольдін говорив: «Для розстрілу нам не потрібно ніяких доказів і допитів, а також підозр і вже звичайно нікому не потрібного, безглуздого діловодства. Ми вважаємо за потрібне розстрілювати і розстрілюємо». Збереглися списки розстріляних у віці... 13, 14, 15 і 16 років.

Ніхто не знає, скільки заручників, включаючи малих дітей, загинуло в тамбовських концтаборах від голоду і нелюдських умов. Там відбувалися події, перед якими бліднуть усі трилери разом: «В таборі була молода селянка з немовлям. Звали її Паша, або Даша, вона завжди знаходилася на одному місці і залишалася довго живою (очевидно в концтаборах лютував голод. — Авт.), бо жителі кидали їй варену картоплю в лушпинні, качан вареної кукурудзи, іноді скоринку хліба, прагнучи її підтримати. Але незабаром у неї померло немовля, і вона з’їхала з глузду. Вона його колисала на руках, кутаючи в теплу хустку, як живого. Жителі довколишніх будинків жаліли її, кажучи: «Померла дитина, сама звихнулася, а дитину мертву не кидає, бо ж мати»...».

А хто придумав знамениті пересувні «душогубки«? Нам довго пояснювали, що це винахід німців. Але ж ми знаємо, що досвід більшовиків і згодом НКВД німці охоче перейняли ще задовго до радянсько-німецької війни. Пересувні душегубки винайшли співробітники Тамбовського губчека. Губчека працювала у дві зміни. Дві газогенераторні машини-душогубки возили з повітів на берег річки Цни людей, що задихнулися в них, де їх закопували разом з розстріляними під стіною монастиря. Вночі привезені трупи, вивалені з душогубок, роздягали, ризикуючи своїм життям, безпритульники, щоб згодом поміняти їх одяг на їжу. А от усіх розстріляних в ЧК, на відміну від задушених в машинах, до ям підносили голими — їх роздягали ще перед розстрілом. Голова ВЧК Фелікс Дзержинский, портрет якого висить мало не в кожному чиновницькому кабінеті російського ФСБ, дійсно виявляв «творчість» у своїх збочених проектах з наведення порядку і виховав гідну собі зміну у формі НКВД. Скільки було привезених спецмашинами, людей, що задихнулися в них від газу, ніхто зараз не може сказати. Проте ці документи, можливо, колись і будуть віднайдені.

Величезна кількість тамбовських сіл була стерта з лиця землі масованим артилерійським вогнем. Так червоні командири вправлялися у стрільбі...

В результаті дій окупаційно-каральної армії і ЧК на Тамбовщині лише за радянськими даними було знищено як мінімум 110 тисяч чоловік. Серйозні аналітики називають цифру в 240 тисяч осіб — такі «втрати населення Тамбовської губернії в 1920—1922 рр.». (С. Балмасов). Скільки  повстанців знищили пізніше, під час колективізації і чисток, порахувати неможливо. Тамбовщина і після придушення повстання довго залишалася об’єктом «особливої уваги» радянської влади.

Історик Мединський стверджує, що «Є всі підстави розглядати ці дії влади РРФСР як акт геноциду російського народу. Крім того, геноцидом російського народу  правомірно вважати придушення визвольних антирадянських повстань в Ярославлі, Рибінську і Муромі, підняті Б.Савінковим влітку 1918 року, а також усю політику червоного терору і колективізації, що проводилася Кремлем в інших регіонах.

Як злочинні слід оцінювати і такі сторінки індустріально-економічної політики Кремля як затоплення великих земель разом з селами і містами, пов’язане з будівництвом волзьких ГЕС в 30-ті роки, де НКВД використовувало каторжну працю «розкуркулених» російських селян. Затоплення Молого-Шекснинського межиріччя і виникнення Рибінського водосховища екологи розглядають як найбільшу природну катастрофу».

Отже, безприкладний героїзм російського опору радянській владі (останній повстанець був ліквідований чекістами тільки в 1943 році), вражаюча політична свідомість, дивна здатність селян до самоорганізації (створення селянської повстанської республіки) говорить про невмирущість у душі народу природного відчуття справедливості і бажання у будь-який спосіб її відродити.

Підготував
Андрій ГУСЄВ