Троянські коні глобалістів

Відомий український фахівець з теорії грошей А.Гальчинський влучно відзначив, що гроші — судинна система ринкової економіки, яка мусить забезпечувати її ефективне функціонування. Водночас гроші виконують інформативно-комунікаційну функцію. Їх називають «мовою ринку», адже вся виробнича, комерційна і статистична інформація виражається вартісними грошовими показниками.

За твердженням Дж.К.Кей­н­са, не існує і не може існувати надійнішого засобу, здатного повністю розвалити не лише економіку, а й всю державу, ніж ущербна грошова система. Ще красномовніше виразився відомий граф, глава Уряду і Міністерства фінансів Росії Вітте. Він сказав, що сила будь-якої держави, її авторитет визначаються не кількістю гармат і чисельністю солдатів, а насамперед стійкістю її грошової одиниці. Яскравим під­твердженням цьому є приклад маленької, але поважної і впливової Швейцарії.

Оскільки роль і значення банківської системи ніяк не менше таких природних державних монополій, як, наприклад, оборона, зовнішня, митна політика, то логічно, що й вона повинна мати такий же загальнонаціональний статус і централізацію в кожній країні. А на міжнародному рівні нею мусять опікуватися відповідні демократично створені між­державні органи. Натомість в банківській справі, навіть на міжнародному рівні (ФРС), домінують приватні спритники-паразити, які не зацікавлені у чесному веденні бізнесу, розвитку виробництва і створенні нових робочих місць. Адже це  затратно, ризиковано, відповідально, менш прибутково, чим пити всі соки з економіки і громадян лихварськими кредитами, відмиванням «брудних» грошей, коливаннями курсу і конвертацією валют, офшорними транзакціями тощо.

Нахабність і цинізм банкірів не знає меж. Відомій банкір Ротшільд відкрито заявляв, що, маючи в руках банківську систему, не важливо, хто засідає в Уряді, оскільки фактична влада завжди знаходиться у володаря грошей. Згадаймо відому могутню владу банків в Росії при Єльцині — «семибанкірщину». Отже, гроші — не тільки судинна система і кров економіки, але й джерело реальної влади. Хто володіє грошима і фінансово-банківською системою, у того в руках фактично вся влада, всі важелі керування суспільством і контролю над ним. Але ж в демократичних капіталістичних державах єдиним джерелом влади мусить бути народ, що формально відображено в Конституціях цих країн і у відповідних міжнародних нормативно-договірних документах. І це є правовою підставою для націоналізації банківських систем.

Отримавши в своє повне розпорядження фінансово-банківську систему провідної держави, гроші якої є головною валютою світу, Уолл-стрітівські «гноми» сьогодні фактично узурпували глобальну економічну, а отже, політичну владу, і на «законних» підставах експлуатують народ США і людей всієї планети шляхом простого інфляційного друкування «пустих» доларів, надання ними лихварських кредитів, коливанням валютного курсу тощо. Фактично, всупереч праву, здоровому глузду і демократії, Уолл-стріт став закулісним світовим урядом, якого ніхто не обирав і не обирає, а тому є абсолютно безконтрольним, безвідповідальним паразитом. Про очевидну злочинну реальність багато говорять, але вдіяти нічого не можуть. З Уолл-стріту через «пусту» світову валюту ($) продовжується експорт основних складових глобальної інфляції, боргових пухирів і циклічних криз капіталізму.

Відомий вчений і політик Збігнєв Бжезинський в інтерв’ю на презентації своєї книги «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної могутності» з притаманною йому аналітичною відкритістю заявив: «Ми розвинули таку фінансову систему, при якій величезні транзакції здійснюються по всьому світу практично безконтрольно, що приводить до жахливих спекуляцій і непомірного збагачення небагатьох».

Представляючи свій план реорганізації економічного механізму держави, Президент США Барак Обама 17 липня 2009 року назвав основною причиною нинішньої кризи безконтрольну ненажерливість та безвідповідальність банкірів [Remarks, 2009]. Це розуміє весь світ. Недарма світ потрясла масштабна акція протесту «Захопи Уолл-стріт».

«Ваша правда, це ми наробили, — признався майбутній глава Федеральної резервної системи США Бен Бернаке у своїй промові на честь 90-річного ювілею Нобелівського лауреата по економіці Мілтона Фрідмана у 2002 році, маючи на увазі його висновок, що саме банкіри є винуватцями Великої депресії 30-х років. Але завдяки Вам ми не зробимо цього знову». І що? Ставши нині главою всієї банківської системи наймогутнішої держави світу, він не зміг не допустити нової кризи.

На перший погляд, є парадоксальною ситуація: уряд, громадяни, самі банкіри знають причини криз (вони — очевидні), а вдіяти нічого не може ніхто, хоча всі усвідомлюють, що бездіяль­ність веде до катастрофи. Однак ніякого парадоксу тут немає. Навпаки, все є дуже логічним і закономірним.

Уряд є безпорадним, тому що реальна влада фактично належить «грошовим мішкам», які фінансують виборчі компанії і щедро проплачують необхідні їм рішення «слуг народу», точніше, своїх слуг.

Закономірно, що не можуть впоратися з кризою і самі банкіри. Вони хоч і розуміють всю її згубність для себе, держави і капіталізму, проте домінування корисних інтересів над перспективними та суспільними не дозволяє їм без зовнішнього примусу, добровільно йти назустріч інтересам народу, оскільки це суперечить їхньої логіці поведінки. От і лихварюють та друкують «гноми» «пусті» долари, аби відтягти свій крах і продовжити казково збагачуватися.

А що стосується народу, то він зможе примусити Уряд і банкірів діяти справедливо і ефективно в інтересах всього суспільства лише в умовах справжньої демократії, якої повною мірою ще немає навіть в США.

Отже, і банківський аспект вирішення проблеми циклічних фінансово-економічних криз капіталізму, наряду з необхідністю для досягнення цієї мети зменшення розриву в доходах багатих і бідних громадян, також нагально вимагає встановлення реальної і повної влади народу.

Невблаганні закони діалектики, економічно-правова необхідність, нові можливості розвитку демократії, які надають сучасні глобалізовані інформаційні технології, неминуче змусять капіталізм і капіталістичні держави еволюціонувати по цьому ефективному і правовому шляху без ліквідації необхідної для прогресу суспільства приватної власності.

Нинішній глобальний гострокризовий світ потребує адекватних глобальних і рішучих дій. Очевидно, що джерело хвороби необхідно негайно ліквідувати, а єдиним реальним правовим шляхом боротьби з фінансово-банківським паразитизмом є націоналізація. Головним завданням націоналізованої фінансово-банківської системи мусить бути не отримання прибутків (банківський % повинен лише компенсувати власні затрати), а кредитування реального сектору економіки: будівництва заводів, фабрик, житла, об’єктів інфраструктури, промислового і аграрного виробництва, науково-технічних розробок, вкладення великих коштів в порятунок навколишнього середовища тощо. Ці найважливіші для розвитку країни сфери мають тривалий термін окупності і тому в умовах довгострокових лихварських кредитів майже не мають шансів на виживання. Це підтверджується досвідом України та інших держав СНД, в яких за останні 20 років через вказані причини майже не будуються нові вищевказані об’єкти, а існуючі банкрутують. Боргові пухирі і лихварські кредити гальмують також виробництво на Заході. Натомість весь світ заполонили китайські товари, тому що мудрий уряд Піднебесної практично безвідсотково фінансує з допомогою державної фінансово-банківської системи реальну економіку, в першу чергу, об’єкти та заходи, передбачені загальнодержавними і галузевими програмами. Інше питання: навіщо розвивати економіку заради економіки?..

В умовах відсутності справжньої демократії нагальною необхідністю для забезпечення діяльності націоналізованої банківської системи в інтересах всього народу, а не його корисних «слуг» — можновладців, є виборність всенародним голосуванням її керівництва. Інакше її нинішній паразитичний характер не зникне. Зміниться лише господар. Замість численних «грошових мішків» всією банківською системою (а не тільки Нацбанком) на свою користь буде монопольно управляти влада, яка фактично громадянам не підконтрольна і діє у власних бізнес-інтересах.

Націоналізація банківської системи і всенародне обрання її керівництва не тільки сприятиме розвитку реального сектору економіки, але й покладе край лихварству, інфляції («пусті» гроші не друкуватимуть), валютним курсовим спекуляціям, офшорним та іншим махінаціям, гарантуватиме повернення вкладів, підніме довіру до банків, а відтак, їх стійкість.

Крім державних банків допустимими і потрібними для реальної конкуренції є лише кооперативні, що функціонують як спілки взаємного кредитування тільки своїх акціонерів. Кредитування інших подібних установ та їх акціонерів допускати не можна з метою виключення можливості спекуляцій, лихварства, надування боргових пухирів і масових банкрутств за типом «падіння доміно».

Саме такі банки пропонує екс-глава Центробанку Росії Віктор Геращенко. Він нагадує, що з їх допомогою «селянство Російської імперії, яке налічувало 85 % всього населення і виробляло майже всю внутрішню і експортну продукцію, втомившись від засилля лихварського капіталу і спекулянтів-купців та не дочекавшись допомоги від держави, в найкоротші терміни створило свою кооперативну економіку… Унікальним явищем можна вважати створення в 1911 році Московського народного банку як центрального банку російської кооперації.

Організаційні принципи і ідеологію цього банку можна з впевненістю пропонувати як основу побудови фінансової системи, відмінної від існуючої нині і проти якої протестує весь світ.

Вони прості і доступні:

-              ніяких фінансових спекуляцій;

-              банк вкладає гроші тільки в забезпечення виробничої діяльності своїх клієнтів;

-              клієнтами стають тільки організації і їх об’єднання, побудовані на принципах кооперації;

-              акціями банку на фондовому ринку не торгують.

Російська кооперація початку ХХ століття захистила себе від стихійної спекуляції ринку і державного тиску. Це забезпечило її безперервний розвиток навіть в умовах такої глобальної кризи, як Перша світова війна».

Крім інфляційного лихварсько-кредитного інструменту грабунку народів, власники ФРС, яка друкує світові гроші ($), банкіри інших держав мають ще один. Постійні і величезні статки приносять їх спекуляції на коливанні курсів світових валют. Про це яскраво свідчать «успіхи» махрового валютного спекулянта-«інвестора» Сороса, який  обрушив курс фунта стер­лінгів, фактично безсоромно обікравши населення Англії.

Не відстають від Сороса і наші доморощені паразити. Всі пам’ятають, як в 2008 році було різко і безпідставно девальвовано гривню, що дозволило банкірам по 4,8 грн. закупити долари, а через декілька місяців продати їх по 8-12 грн., коли гривню ще різкіше девальвували. Величезні бариші отримали банкіри не тільки від наперед запланованих коливань вартості валюти, але й від нахабного грабунку населення. Спокусившись навмисно встановленими низькими відсотками доларових кредитів (вдвічі нижчих за гривневі), люди набрали їх без міри, а після підняття курсу долара збанкрутували або роками безплатно «пахали» на банкірів, віддаючи вдвічі більші відсотки. І хто за цю аферу сів у тюрму?

Ще одним аморально-злочинним джерелом паразитичних доходів банкірів є крадіжки депозитних вкладів через навмисне банкрутство банків. За це в Україні практично жоден банкір не відповів у суді. Зате звичайних кредиторів всіляко «кошмарят» за неповернутий дріб’язок, аж до конфіскацій через суди житла і майна.

Отже, боротьбу з кризою потрібно починати з ліквідації її системної причини — домінування приватної власності в світовій та національних банківських системах.

Марина Бойкова