Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ТРЕБА ШУКАТИ ВЛАСНИЙ ШЛЯХ

Клауді Перес пише в іспанській газеті  «El Pais”: «Євророзчарування, що перетворилося в деяких місцях в дратівливий євроскептицизм, стало передостанньою крапкою кризи,  котра є вже не лише економічною, але також політичною, соціальною, культурною. Кризою моделі розвитку, що пускає метастази в усі боки і відчувається буквально в усьому. Європа застосовує якісь дії для боротьби з нею, але робить це вкрай кволо та й  тільки тоді, коли ситуація вже дістається критичної точки...».

Що ж, роздуми пана Переса стосовно проблем європейської моделі розвитку заслуговують на увагу (хоча його твердження про вторинність кризи культури і популізм національних рухів є дуже спірними). Посилаючись на думки європейських аналітиків, автор статті про євророзчарування слу­шно зазначає, що європейська економічна хвороба фактично є клінічним станом, в якому одне захворювання тягне за собою кілька інших. Дає збої кровоносна система (банки), з порушеннями працює нервова система (прийняття рішень на рівні Брюсселя і правлячого тандему Меркель-Саркозі), перенасичення холестерином (збагачення великої кількості людей за рахунок державного боргу і боргу приватних банків) і, нарешті, анемія (застій або ознаки падіння виробництва на всьому континенті). Суміжним захворюванням є втрата європейського духу.

Дійсно, діагноз недуги на ймення «криза» досі не встановлено. Одні європейські аналітики вважають, що її причиною є фінансові проблеми і тому треба скорочувати бюджетні витрати, інші ж різко висловлюються проти цього. Поки фахівці шукають вихід із скрутного становища, криза продовжує руйнувати економіку європейських країн, збурювати суспільства і … допомагати нарощувати борги.

Показовою  в цьому плані країною серед інших членів європейської спільноти є Греція, на яку припадає понад 2% європейського ВВП. У країні вже чотири роки падає виробництво, зростає безробіття, відбувається відтік капіталів, банки виживають завдяки допомозі Європейського Центробанку. Та чи вирішать усі проблеми грецької економіки ті транші фінансової допомоги, що вимірюються багатьма мільярдами євро? І якщо у такий спосіб і надалі Євросоюз підтримуватиме Грецію, то чи не захочуть і інші країни такої допомоги? І де брати на це кошти? Бо ж європейський ВВП скорочується (на 0,3% в 2011 році), ряд країн перебуває у фазі спаду виробництва (Італія, Голландія, Бельгія, Греція, Португалія), інші ж (Іспанія, Ірландія) — наблизились до неї. Тим часом фахівці стверджують, що якщо Брюссель наполягатиме на скороченні бюджетів країн, то відбуватиметься ще більше стискання економіки.

Намагання з боку Єврокомісії диктувати окремим країнам умови їхнього розвитку, в тому числі погрожуючи введенням певних санкцій у разі їхньої відмови від скорочення бюджету, багато європейських аналітиків, не кажучи вже про громадськість цих країн, вважає обмеженням демократичних свобод. Враховуючи ще й те, що комісари цієї структури призначаються, а не обираються, така оцінка дій координаторів життя в Європі  є, вочевидь, слушною.

Як зазначає Клауді Перес, «наслідки стосунків між економікою і демократією є однією із головних причин євророзчарування: політика перетворилася в щось таке, яке ринками сприймається в якості потенційного ризику».  Простіше кажучи, настали часи, коли заможність починає вимагати від суспільств жертв, найвагомішою серед  яких є демократія. Це явище деякі аналітики називають постдемократією.

Про те, що Євросоюз перетворюються в структуру, котра починає загрожувати демократичним  цінностям, свідчить вельми показовий факт тиску з боку єврокомісарів на Грецію з тим, щоби вона перенесла вибори, та пропонування всім партіям підписати документ із зобов’язанням не відміняти скорочення бюджетних витрат у випадку перемоги на виборах.

Отже, економічний кулак Євросоюзу замахнувся на демократичні свободи європейських народів, і це закономірно  викликає в них розчарування. Ті, хто завжди вважав Європейський проект утопічним, все більше в цьому пересвідчуються. Ті ж, хто таким його не вважає, мають визнати: він стає неефективним і з прискоренням набирає ознак шкідливості.

Та наші рідні, українські, можновладці досі експлуатують тезу про влиття до європейської сім’ї.  Де ж ті експерти, котрі зуміли б дати реальну оцінку наших можливостей — можливостей країни, яка здатна стати самодостатньою завдяки багатьом чинникам? Головними з цих чинників є два: науковий потенціал і земля. Це відомо всьому світові, лише наші керманичі відсунули  на задній план економічної політики держави те, на чому має будуватися стратегія розвитку України.

Суть періоду постдемократії, про який ведуть мову європейські фахівці, вимагає осмислення. Осмислення, насамперед, того факту, що процес економічної інтеграції (в нинішній її якості) себе вичерпав, і єдиною причиною цього є необмежене споживацтво. Жити заможно, сьогодні і тепер, за рахунок завтрашнього дня і своїх ненароджених нащадків стає небезпечним. Відбирати енергію у майбутнього і «шикувати» на ній тепер, нічого не даючи взамін, — аморально. І от тут, постає головна проблема періоду постдемократії і основна причина економічної кризи — вкрай незадовільний стан суспільної моралі в світі, Європі, Україні.

Чомусь іспанський автор статті про євророзчарування розглядає кризу культури як наслідок кризи економічної, хоча неозброєним оком видно: саме криза культури, що розпочалась дуже давно із недотриманням людьми Законів Розвитку Світу, і стала основою всіх інших криз. Причому принаймні два із цих законів відкрито ігноруються. Це  Правила поведінки у стосунках із Природою (планетою Земля) і закон поваги до майбутнього (своїх нащадків).

Завищена самооцінка людства, котре бачить себе не часткою Природи, а її царем, призвела до багатьох бід — від техногенних катастроф до загальної екологічної кризи. Проявлення ж неповаги до майбутнього, яке відповідає терміну «культура сьогоднішнього дня», і є пануючою цінністю (ідеологією) в усіх розвинених країнах світу, реально загрожує існуванню цивілізації. Разом з тим, ми цю європейську ідеологію-цінність старанно копіюємо і намагаємося  чим скоріш запровадити у своєму суспільстві. Нонсенс!

Тож в України є два вибори: перший — продовжувати «підстроюватися» під інших, щоб зайняти таке-сяке місце у Європейському проекті, котрий у своєму нинішньому вигляді явно доживає останні часи, другий — перенести центр і економічної, і політичної уваги на внутрішній потенціал, спрямувавши зусилля на вирішення першочергових питань із структуризації економіки і розвитку науки.

У світі в геометричній прогресії наростають проблеми,  пов’язані із трьома речами — водою, продовольством, енергією. З урахуванням того, що наша країна є потенційною світовою житницею, а вітчизняний науковий потенціал шляхом розробки й запровадження відповідних технологій  спроможний вирішити проблеми із водою та енергією, Україна цілком здатна стати не лише самодостатньою, а й провідною державою в світі. Для цього потрібне лише одне — воля народу.

Оскільки нинішні носії політичної волі вирішують зовсім інші питання, передусім перерозподілу влади, то народ, врешті-решт, має проявити власну волю через громадянське суспільство.

Українцям час робити вибір між псевдоелітою, котра постійно обіцяє  народу заможність, але закономірно забезпечує цю заможність лише собі і своєму найближчому оточенню, і справжньою елітою, яка бачить вихід із суспільної кризи через подолання пануючих безкультур’я і аморальності. І вибір цей є.

Так, нещодавно знані,  мудрі, високоморальні і патріотичні громадяни України, такі, як Іван Дзюба, Мирослав Попович, Любомир Гузар та інші, звернулись до українців із закликом провести круглі столі в кожному регіоні країни з метою визначення напрямків вирішення проблем у сфері суспільної моралі. Численні ж пропозиції з боку різних за віком та соціальним статусом членів українського суспільства щодо запровадження інституту Старійшин вказують на необхідність формування Ради Старійшин як прообразу найвищого органу управління державою майбутнього. На  рішеннях цього органу має базуватися внутрішня і зовнішня стратегічна політика держави. Реалізовуватимуть же цю політику відповідні фахівці, насамперед, науковці (другий рівень державного управління). Представники ж бізнесу мають бути лише радниками при другому рівні управління державою. 

Час нам припинити гратися у «заможність», яка в умовах формування  народу нової, уже незалежної України і становлення його ментальності обернулася корупцією, хабарництвом, вседозволеністю. Обрання тих, хто обіцятиме заможність, є прямим шляхом до ще більшого укорінення цих явищ.

Усі, здається, розуміють: відводячи увагу народу від його справжніх цінностей — цінностей і матеріальних (земля, вода, чисте повітря, виробничий потенціал стратегічного значення), і культурних (мораль, єдина мова, власна історія, традиції і звичаї) та прикриваючись обіцянками добробуту для всіх і вже сьогодні (в тому числі експлуатуючи тезу про євроінтеграцію), представники нинішньої влади ефективно вирішують лише одне питання — питання перерозподілу між собою матеріальних цінностей всього українського народу. Суспільству ж підносяться в гарних обгортках із написами «реформи» і «соціальні ініціативи» мізерні подачки. Друга ж цінність, культура, владою відкрито ігнорується  показовим небажанням говорити українською мовою, знати власну історію, психологію українського народу, дотримуватися елементарних норм поведінки в суспільстві.

Тому на часі зрозуміти і те, що бізнес не спроможний становити основу державності. Принаймні — української. Просто дивує те, що вітчизняні аналітики і експерти не бачать очевидного: закони, за якими живуть так звані розвинені суспільства — не для нас. Ідеологія сьогоднішнього дня, яка  панує в цих суспільствах, вже привела світ до кризи, а українське суспільство до спотвореного життя.  Мислячі люди розуміють: так далі в світі жити не можна, треба шукати інші закони розвитку.

Тож із настанням постдемократичного періоду європейський люд має вирішити ряд питань, головним з яких є «перемоделювання» Євросоюзу відповідно до нових умов існування в світі.  Українці ж тим часом мають для себе уяснити очевидну істину: одежі, скроєні за  чужими та ще й застарілими моделями,  їм не пасують, тому треба шити власні.

Любов Чуб

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com