ПОШИРЕННЯ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ НЕМИНУЧЕ

Нині світ перестав бути конструктором з окремих деталей і сформувався в єдиний організм, в ім’я здорового функціонування якого необхідна згода і толерантність. Події на одному кінці планети моментально відчуваються на іншому, і неузгоджені дії можуть призвести до трагедії.

Сьогодні існує кілька політичних проблем глобального масштабу, які потребують негайного рішення. Однією з них є проблема глобального розповсюдження ядерної зброї, яка вже давно перестала нести тільки військову функцію і по суті є потужним важелем тиску в ході глобальних політичних суперечок. Але допоки... Бо процес перетворення ядерного зброї в буденну приналежність військових арсеналів більшості держав планети набуває все більшого розмаху. Коротше кажучи, наявність боєголовок перестає бути пріоритетом членів елітного ядерного клубу. Але для того щоб зрозуміти суть того, що відбувається, треба звернутися до подій п’ятдесятилітньої давності.

Одним з підсумків загальносвітової політики другої половини ХХ століття стала поява нового джокера у політичній грі — ядерної зброї. Відносна стабільність підтримувалася за рахунок застосування “філософії стримування “, тобто баланс сил зберігався шляхом обмеження доступу до ядерних технологій більшості країн та нарощування гонки озброєнь серед обраних. Довгі роки “буцалися” дві похмурі концепції, пов’язані з долею ядерної зброї на планеті. Одна залякувала наближенням апокаліптичною ядерної війни і закликала до його знищення. Інша оголошувала ядерну зброю чи не єдиним засобом для збереження миру на планеті, виступаючи лише за жорсткий контроль за його розповзання планетою. Холодні і розважливі люди підігрівали ядерну істерію і довгий час вдало розігрували цю карту. Інші не менш холодні й розважливі люди обіцяли людству вічний мир в обіймах глобального ядерного паритету наддержав.

Така схема сяк-так функціонувала упродовж 50 років, але дала серйозну тріщину. Причиною цього стали різні події. Розпад СРСР і поява на карті світу досить непрогнозованої ядерної Росії послужили причиною розповзання ядерних компонентів і технологій. Світ ніби заново народився, бо тепер зникла необхідність витрачати колосальні ресурси на розробку власної бомби, її просто можна імпортувати. Здійснювати колишню політику “Нерозповсюдження” ставіло дедалі важче, а згодом просто неможливо. І все ж причина краху схеми ядерного балансу криється не тільки і не стільки в розвалі СРСР.

Початок цьому було покладено ще при утворенні елітного клубу ядерних держав. Світоустрій після другої світової війни здійснювався за принципом ізоляції потенційних агресорів від володіння зброєю масового знищення. Німеччина і Японія були покарані за імперські зазіхання і опинилися в ядерному вакуумі. В цій ситуації їм нічого не залишалося, як мовчки проковтнути образу. Але чи надовго. Сьогодні відомо, що за розробками в Ірані і Лівії стоїть не тільки, і не стільки РФ. Треба бути абсолютним сліпим,  щоб не бачити хто здійснював допомогу цим країнам в ядерних розробках. Грубо кажучи, перекіс, допущений у процесі формування ядерного клубу, викликав прискорення розповсюдження ядерної зброї.

Історична практика показала, що питання ядерної зброї - це не питання абсолютного рівня наукового, технічного і культурного розвитку. Це питання політичної волі і здатності держави мобілізовувати потенціал для ядерного суперпроекту.

Першим це довів СРСР. Всупереч післявоєнній розрусі мобілізаційні можливості радянської системи дозволили сконцентрувати необхідні ресурси на ядерному напрямку. Дефіцити різного роду компенсувалися, потужністю радянської розвідки, радикальним відзнакою радянської наукової школи, яка могла вирішити цілий ряд завдань іншими методами, ентузіазмом та репресивним тиском Лаврентія Берії.

Але якщо у випадку з СРСР мова йшла про звичний “диво через неможу”, то взяття ядерного бар’єру Китаєм довело, що організація суспільства означає не менше, ніж тандем економічного та наукового розвитку. Остаточний же вердикт у цій питання виніс досвід зовсім “несильно розвиненою” Північної Кореї.

Тим самим ядерний клуб перетворився на багатогранний організм, який об’єднав елітно-технічні та елітно-економічні країни з країнами з мобілізаційної системою.

На порядку денного сам собою вийшло питання про союзництво. Формування НАТО зробило недопущення Німеччини та Японії до ядерних ресурсів дуже непевним. Союз цих держав зі США в холодній війні проти СРСР підривав параметри ялтинських угод. Однак відносини з союзниками у США теж були неорганічні: Англія отримала ядерну зброю “у подарунок”, як непотоплюваний авіаносець біля берегів Європи, а Франції довелося прориватися в ядерний клуб з боями на чолі з настирливим генералом де Голлем. Цей французький прорив підбадьорив багатьох, хто тихцем вирішив ламати невигідну для них ядерну гру. Сьогодні важко сказати, наскільки французькі демарші на атолі Моруроа заразили інших, але в процесі ядерної хаотизації світу Франція відвела собі не останню роль.

Остання десятиліття минулого століття з сталися політичними перестановками подарувало світу ядерну гру де-факто з усіма відповідними наслідками. Якщо раніше арабські країни за спиною СРСР могли уявити себе без ядерної зброї, то їх нинішнє існування без СРСР, з проамериканської Росією та ядерних Ізраїлем принципово змінило цю ситуацію. У свою чергу і ФРН, що терпіла до останнього часу ядерну несправедливість, маючи під боком мілітаризовану НДР і радянську наддержаву, після краху колишнього світопорядку взялася брати активну участь в ядерній грі.

Людству непросто звикнутися з думкою, що поділ ядерного пирога набуває з кожним роком все більш яскраву істеричну забарвлення. Відтепер вже не йдеться про те, як отримати жадану боєголовку, тепер залишилися лише два запитання: скільки і скільки «це» коштує. У світі з’явилася категорія країн, які давно неофіційно володіють ядерною зброєю. Іншими словами, сучасні політики допускають факт неофіційного володіння зброєю, яке здатне підірвати весь світ! Існує дві групи країн, які підпадають під категорію неофіційних власників: просто (!!!) неофіційно володіють ядерною зброєю і порогові ядерні держави. До першої належать країни, що випробували ядерну зброю до 1967 р. і мають готові до збірки ядерні боєприпаси. До 1991 року в цьому ряду були Індія, Ізраїль, Розглянемо програми кожного з неофіційних власників ядерних козирів. Адже довго приховувати їх ніхто не буде, не вигідно, та й нема чого.

Індія явно прагне до статусу наддержави і бачить шлях до цієї мети тільки через “Ядерний міст”. Основним постачальником ядерних технологій до цієї країни вважається Китай. На перших індійських випробуваннях у 1972 р. була присутня сама Індіра Ганді. Сьогодні Індія - одна з небагатьох країн, здатних самостійно здійснити весь цикл виробництва ядерної зброї, включаючи переробку відходів. Індія володіє високим науковим потенціалом вчених-атомників, що дозволяє їй взагалі не залежати від імпорту ядерних технологій. В Індії розроблені і власні засоби доставки: ракети малої дальності “Прітхві”, а також балістичні ракети “Агні” (радіус дії 2500 км) - на рівні провідних країн в галузі ракетно-космічних технологій. Крім того, індій­ські вчені зробили революцію в обчислювальній техніці, створивши новий суперкомп’ютер “Уст-10000”, здатний здійснювати до 100 млрд. операцій в секунду. Це означає, що в індійських військових з’явилися абсолютно нові можливості з імітації вибухів у лабораторії. На завершення розмови про цю країну необхідно врахувати амбіції нових індійських лідерів, які вочевидь прагнуть до переділу світу і рівноправну конкуренцію з Китаєм в Азії. Маючи на руках ядерний аргумент таку суперечку вести значно простіше.

Після індійських випробувань в 1974 р. прем’єр-міністр Пакистану З. А. Бхутто виголосив свою знамениту фразу: “Ми зробимо власну бомбу, навіть якщо нам доведеться їсти землю”. У виникненні ісламської бомби явно замішані США. Ще в 1950-х рр. пакистанські вчені отримали можливість готуватися в ядерних лабораторіях Лос-Аламоса. Радянське вторгнення в Афганістан різко підсилило фінансову допомогу США Пакистану. Гроші йшли не тільки на ісламських бойовиків, а й на розгортання ядерного проекту. У будівництві підприємств атомного “Паливного циклу” особливу роль зіграли Канада, Бельгія. Китай допоміг освоїти безпосередньо технологію створення бомби. На даний момент пакистанського урану достатньо для виробництва 25 боєголовок потужністю 18-20 кілотонн. Ядерна міць Пакистану однозначно поступається індійської, і такий розклад сил цілком може спровокувати нанесення випереджального удару Пакистаном.

Нині в оточенні ворожих ісламських держав перебуває ще один амбіційний світовий гравець — Ізраїль. Ця країна навряд чи буде коливатися щодо застосування ядерної зброї в разі загрози для його існування. Розвідники “Моссада” ще в 1960-і рр. викрали у американців всю необхідну інформацію зі створення ядерної зброї. Франція, у свою чергу, передала Ізраїлю документи про власні випробування. У 1980 р. в Ізраїлі налічувалося близько 20 боєголовок. На сьогоднішній день їх, мабуть, більше 300. Тель-Авів не бере участі у договорі про нерозповсюдження та відмовляє  інспекторам МАГАТЕ у доступі до ядерних арсеналів. Динаміка розвитку ядерної гри в цьому регіоні така, що за появи ядерної зброї у ворожих Ізраїлю державах (Іран) ситуація зможе легко вийти з під контролю у разі щонайменшої напруги. Хіба що втручання США і Росії в цьому разі дозволить зупинити ядерний апокаліпсис в цьому регіоні.

ПАР ще у 1976-1977 рр. провела в пустелі Калахарі випробування двох ядерних пристроїв. До 1991 р. в арсеналі ПАР налічувалося 5 боєприпасів, але згодом ці боєголовки були демонтовані в присутності міжнародних інспекторів. Тим не менше, документація, що відноситься до ядерної зброї, була збережена. Більш того; Китай підозрює ПАР у передачі деяких креслень Тайваню.

Залишається перерахувати так звані порогові країни, тобто ті, які за своїм наукового і технічного потенціалу здатні в будь-який момент приступити до розробки ядерної зброї. Перший рядок займають ФРН і Японія. КНДР в 1992 р. заморозила свої розробки під натиском США, але нині вже, здається володіє і ядерними зарядами і ракетами, що їх понесуть. Кажуть, Іран міг застосувати ядерну зброю ще у війні з Іраком, але зараз ворогом номер один для нього став Ізраїль. Забитий повстанцями екслідер Лівії полковник Каддафі хотів придбати боєголовку у Індіри Ганді, але отримав відмову. Лівія до громадянської війни 2011 р. проявляла зацікавленість у придбанні ядерної зброї, але нині це питання, на щастя, відсунуто на тривалий період. Алжир в 1991 р. був запідозрений у намірі за китайської допомоги побудувати реактор; з можливим приходом до влади радикальних ісла­містів спроби здобути ядерні технології напевне що поновляться. Але поки що президент Бутіфлік міцно тримає в руках владу і веде регулярні зачистки екстемістів. Скільки таке триватиме невідомо... Аргентина в 1980-і рр. досягла необхідного технологічного рівня для створення боєголовки, але уряд прийняв рішення залишити програму без завершення. Бразилія також готова була створити ядерну зброю упродовж двох років, але було прийнято політичне рішення відмовитися від продовження розробок. Проведенню Іраком запланованих на 1993 р. випробувань перешкодила війна в Перській затоці, коли ядерні арсенали цієї країни були повністю зруйновані. Тайвань, за деякими даними, був готовий до проведення випробувань. США обміняли йому гарантії безпеки від Китаю в обмін на заморожування ядерної програми. Південна Корея вела ядерні розробки з метою стримування КНДР, проте під тиском США офіційно припинила дослідження в цій області.

Розглянувши теоретичні моменти і практичні реалії, саме час перейти до аналізу ситуації і прогнозування її розвитку. Страшна правда полягає в тому, що володіння ядерною зброєю поступово перестає бути привілеєм наддержав. За обережними оцінками дослідників, розповзання ядерної зброї от-от почнеться, але де-факто вона вже йде повним ходом. У витіснення США з Європи зацікавлені потужні сили у Старому Світі. Деякі аналітики вважають такий розвиток неминучим. Він здійснюватиметься різними шляхами, в тому числі і нарощуванням ядерних арсеналів європейських держав. У відповідь США почнуть озброювати Англію, що призведе до загострення істерії на континенті. Паралельно ними буде здійснюватися спроба розколоти Європу шляхом пошуку союзників і оснащення їх ядерними зарядами. Це може призвести до потрапляння ядерних технологій в руки авторитарних режимів; наприклад Албанії чи Косово. У свою чергу на Близькому Сході відбудеться остаточна легітимація ядерних арсеналів, і ісламський світ об’єднається в потужний ядерний кулак. Ізраїль кинеться на пошуки союзників і, можливо, знайде їх серед багатих прозахідних араб­ських держав. Китай, Індія і Пакистан почнуть обростати союзниками і будуть впливати один на одного в гонці озброєнь. Японія, ймовірно, займе нейтральну позицію і займеться тотальним експортом ядерних технологій. Росія потрапить між двох вогнів і почне кидатися в пошуках хоч якого-небудь альянсу, але ні Європа, ні Азія не будуть її вірними союзниками. Елітний світ буде остаточно розірваний і піде в рознос. Істерія щодо створення союзів і альянсів призведе до озброєння буквально всіх держав. Володарі ядерного зброї кинуться роздавати зброю всім і кожному... і людство остаточно попаде у ядерний капкан.

Колишню актуальність придбає давня конфронтація між малорозвинених економічно, але демографічно сильними країнами і передовими, але демографічно слабкими державами. Перші навряд чи зупиняться перед жертвами на шляху відвоювання місця під сонцем. Колишнє поняття передової країни відпаде само собою, переділ світу стане неминучим. Знову набуде гостроти питання про «навалу» зі Сходу, тільки вже під ядерними прапорами.  Чи витримає планета подібний конфлікт? Спочатку вибухнуть локальні ядерні війни, потім війни середніх масштабів. Подальший розвиток подій передбачити неможливо, але він точно не обіцяє людству нічого втішного.

Гра ядерними м’язами зрештою призведе до тотальної загибелі всієї земної цивілізації. Тільки тактика взаємних поступок принесе людству полегшення.