СУПЕРБОМБА Б’Є «СВОЇХ»

Після виходу Італії з війни, відповідно до умов перемир’я 9 вересня 1943 року в три години ночі основна частина італійського флоту, включаючи лінкор «Рома», вийшла із Спеції і попрямувала на Мальту для інтернування британцями.

Пересування кораблів контролювалося літаками-розвідниками союзної авіації. О 15 годині 33 хв. італійська ескадра біля острова Сардинія була атакована одинадцятьма німецькими бомбардувальниками Do.217, що базувалися на аеродромі в Південній Франції. Літаки атакували новими керованими бомбами FX — 1400. У «Рому» влучили дві бомби з інтервалом в 10 хвилин...

Можна уявити собі розгубленість німецьких льотчиків 100-ї бомбардувальної ескадри, які отримали наказ завдати удару по кораблях своїх колишніх союзників італійців. Тим часом, обстановка вимагала рішучих дій. За умовами перемир’я, укладеного урядом маршала Бадольо з англо-американським командуванням, ВМФ Італії повинен був перейти на Мальту, тобто потрапити в руки супротивника, що ніяк не входило в плани німців.

Основні сили італійського флоту базувалися в Спеції і Генуї. 8 вересня 1943 р., услід за повідомленням про перемир’я по радіо, командувач флотом адмірал Бергаміні отримав наказ негайно слідувати в Ла-Маддалену. Корабельне з’єднання у складі трьох лінкорів, шести крейсерів, 14 есмінців і міноносців знаходилося вже поблизу протоки Боніфачо. Першого удару по кораблях колишнього союзника завдали звичайні німецькі бомбардувальники, які безрезультатно скинули бомби з висоти 5000 м. Поява ще однієї групи літаків, що йшли на великій висоті, не викликала особливого занепокоєння у італійських моряків. Проте те, що сталося далі, перевершило найгірші прогнози. 11 літаків Do217K-2 із складу HI/KG 100  піднялася в повітря. Командир групи майор Іопе атакував першим і добився попадання в корму лінкора «Рома». Важка бронебійна бомба прошила корабель наскрізь і вибухнула під ним в районі котельних відділень, що істотно понизило хід італійського корабля. Лінкор «Італія» також отримав пряме попадання. Бомба, прошивши дві броньові палуби і обшивку протилежного борту, також вибухнула вже у воді. Через пробоїну всередину надійшло декілька тисяч тонн води, але корабель лише трохи осів на ніс і згодом зміг своїм ходом дійти до Мальти.

Через десять хвилин послідувало ще одне попадання  в середню частину корпусу «Роми». Бомба розірвалася в нижній середній частині носового машинного відділення і стала фатальною для італійського флагмана. Був зруйнований броньовий захист льоху боєзапасу 6-дюймових снарядів, який тут же здетонував. Цей вибух у свою чергу викликав детонацію артльохів носових веж головного калібру. Корабель остаточно втратив хід і став нестримно заповнюватися водою. Відчайдушні зусилля екіпажа в боротьбі за живучість не дали результатів. Корпус «Роми» переламався. У 16:18 лінкор затонув, захоплюючи з собою на дно адмірала Бергаміні і 1250 членів екіпажа. Усього лише одинадцяти бомбардувальникам Do217 вдалося добитися найбільшого успіху, що припав на долю Люфтваффе в Другій Світовій війні.

Звичайно, тут був присутній елемент везіння (атака відбулася увечері), зіграла свою роль висока майстерність штурмана унтер-офіцера Дегана з екіпажа  Штайнборна, що завдав фатального удару італійському флагманському лінкору. Але головне полягало в конструкції самих авіабомб, які скеровувалися з літака-носія по радіо.

Попри усе різноманіття типів керованих авіабомб (КАБ), створених німецькими конструкторами, в боях активно застосовувалися тільки дві з них: фугасна Hs293A і важка бронебійна FX1400.

Роботи по проектуванню  Hs293 почалися в 1939 р. На озброєння Люфтваффе цей боєприпас почав надходити тільки в 1943 р.

Нова зброя була стандартною німецькою фугасною бомбою SC500 з оригінальною коробчатою системою стабілізаторів і рідинним ракетним двигуном. Деякі західні автори відносять Hs293 до розряду крилатих ракет. Реактивний двигун починав працювати через 1,5 секунди після скидання бомби і діяв протягом 10 секунд. Це давало збільшення швидкості на 165 км/год. Корпус бомби прекрасно витримував надзвукові швидкості. 

Літак-носій оснащувався радіоприладом наведення. Управління бомбою здій­снювалося за допомогою спеціального джойстика по одному з 18 радіоканалів. Радіосигнали передавалися в діапазоні УКВ і приймалися змонтованим на Hs293 пристроєм. Від нього команди поступали до механізму управління кермом висоти.

У квітні 1943 р. на авіабазі Грац почалося формування першого бойового ракетоносного підрозділу KG100. Замість колишніх Не111Н група отримала бомбардувальники Do217E-5, призначені для підвіски двох бомб Hs293A-1. 

Іншою новинкою стала простіша в конструктивному відношенні керована по радіо плануюча FX1400 (Fritz X), розроблена доктором Максом Крамером. Саме такою бомбою був потоплений лінкор «Рома» та ушкоджений «Італія».

Досліди зі створення плануючої бомби Крамер почав в 1938 р.  Забезпечений хрестоподібними стабілізаторами Fritz X міг скидатися з висот не менше 4000 м. Бомба мала корпус із загартованої сталі з товщиною стінок до 15 см. З висоти 6000 м вона пробивала 130-мм палубну броню.   Прискорювач подібний до того, який був на Hs293, у FX1400 був відсутній. Бомба мала хвостовий вогонь-трасер, що служив для позначення її курсу в умовах зниженої видимості. Це створювало помилково враження наявності ракетного двигуна. Випробування FX1400 почалися в лютому 1942 р. в Карлсхафене, а далі — в Італії.

В липні 1943 р. ланка HI/KG 100, що перелітала на аеродром Фоджа, зробила дві безрезультатні спроби завдати удару по англійських суднах на рейді Аугусти і у Сіракуз. Дослідні екземпляри FX1400, що запускалися з літаків Do217, застосовувалися і при бомбуванні Мальти.

У перший же свій бойовий виліт 25 серпня літаки II/KG100 пошкодили близькими розривами авіабомб Hs293 два англійські шлюпи із складу 40-ої ескортної групи, що здійснювала протичовнове патрулювання в районі мису Фіністерре. Двома днями пізніше жертвами плануючих бомб стали флагман 1-ї групи підтримки британський шлюп «Егрет», який був потоплений, отримав важкі ушкодження і канадський есмінець «Етабаскан». Так англійці уперше зіткнулися із згубною дією плануючих бомб. Але усього цього виявилось, очевидно, замало, щоб в Адміралтействі серйозно зайнялися пошуком способів боротьби з ними.

Тим часом, усі нові частини Люфтваффе вже оснащувалися плануючими бомбами. 25 жовтня 1943 р. на авіабазу Бордо-Мериньяк прийшла група II/KG40, озброєна Не177А-5 «Гриф» (дальні бомбери). Перший свій морський бойовий виліт II/KG40 зробила 21 листопада, коли 25 машин, кожна яких несла по дві УАБ Hs293, вилетіли на пошук англійського конвою SL 139/MKS 230, що йшов з Англії в порти Північної Африки. Німці скинули на супротивника 40 плануючих бомб. Результат атаки був досить скромним. Незабаром 14 машин групи II/KG40 потопили транспорт «Рона». При цьому втрати німецької сторони були занадто великими.

Головним театром бойового застосування плануючих бомб стало Середземне море. Керівництво морськими операціями Люфтваффе в Західному Середземномор’я здійснювалося штабом 2-ї авіаційної дивізії. До її складу входили частини із складу KG26, KG30 і KG 100. Командував дивізією генерал-лейтенант Фінк.

Місцем базування KG 100 стала авіабаза Істр. З 10 вересня 1943 р. в командування ескадрою вступив Йопе, який день раніше атакував лінкор «Рому».

З найбільшим розмахом бомбардувальники-носії КАБ використовувалися у Салерно і Анціо проти корабельних десантних угруповань, а також проти конвоїв, що йдуть уздовж північно-африканського узбережжя  англійських KMS, KMF і американських UGS.

У ході висадки у Салерно масове застосування керованих авіабомб застало союзників буквально зненацька. Тільки американські «Лайтнінги» могли своєчасно перехоплювати літаки з КАБ, що здійснювали скидання засобів ураження вище стелі ефективної стрільби корабельної зенітної артилерії. Німці атакували майже безкарно. Наприклад, в англійський крейсер «Уганда» 13 вересня 1943 р. бомба FX1400 потрапила раніше ніж встигли оголосити повітряну тривогу! Пронизавши шість палуб, вона розірвалася під днищем. Крейсер прийняв близько 1300 тонн води і повністю втратив ходу. 16 вересня важкі ушкодження в результаті попадання бронебійної плануючої бомби в машинне відділення і близьких розривів двох інших КАБ, очевидно, фугасних, отримав лінійний корабель «Уорспайт».

У той же час виявилися ряд недоліків FX1400. Бомба не використовувалася в умовах низької хмарності, оскільки мінімальна висота скидання дорівнювала 4000 м. Висока бронепробивність, що зіграла свою позитивну роль у випадках з «Ромою» і «Уорспайтом», виявилася зайвою навіть для крейсерів, не кажучи вже про есмінці і торговельні суди. Як правило, «Фріц» прошивав корабель наскрізь і вибухав у воді під ним. У результаті, німці відмовилися від застосування боєприпасів цього типу, і 19 листопада 1943 р. група III/KG 100 прибула в Німеччину переозброюватися на Hs293.

Досвід показав, ефект від вибуху 295-кг фугасної бомби виявлявся куди руйнівнішим. Плануюча бомба Hs293 влучила у крейсер «Спертен» по центру корпуса. Уранці сталевий монстр боитанців перевернувся і застряг на мілині. Це була дія лише однієї бомби!

Проте недоліки були і у Hs293. Зокрема, у момент відділення бомби від літака-носія спостерігався яскравий спалах, вироблюваний ракетним прискорювачем, що демаскувало літак на тлі вечірнього неба.  При відбитті нальоту ракетоносців американський есмінець «Тіллмен» через такий спалах збив відразу три Hs293. До того ж, навести плануючу бомбу в корабель, що маневрує, було досить складно. Якщо в діях проти десантів, коли велике число цілей було на вузьких якірних стоянках, де можливість маневрувати і ухилятися від КАБ зводилася до нуля, на долю ракетоносців припадав основний успіх, то в операціях проти конвоїв у відкритому морі їм відводилася допоміжна роль. Основною зброєю звично ставали торпеди.

З 4 жовтня 1943 р. по 30 квітня 1944 р. ракетоносці KG 100 взяли участь в 12 протиконвойних операціях спільно з торпедоносцями із складу KG26 і KG77, в ході яких авіаційними торпедами було знищено 14 судів і два американські ескадрені міноносці. Успіхи плануючих бомб виглядають куди скромніше.

Показовими для оцінки бойової ефективності УАБ є дії 5-ої ескадрильї KG100 проти англійського флоту в Егейському морі. В період з 7 по 17 листопада 1943 р. цей підрозділ здійснив вісім нічних рейдів. З 40 застосованих плануючих бомб ціль уразили тільки дві (5%)  не занадто високий для керованої зброї відсоток попадань. Правда, обидва попадання виявилися для кораблів фатальними.

У ніч на 11 листопада ракетоносці завдали удару по загону англійських есмінців, що обстрілював острів Кіс. Ескортний міноносець «Роквуд» був прошитий бомбою Hs293, що не розірвалася. Отримані ушкодження виявилися серйозними і корабель вибув зі строю назавжди.  Кінець активному використанню ракетоносців над Егейським морем поклав наліт союзної авіації 15 листопада 1943 р., в ході якого на аеродромі Каламаки було виведено з ладу відразу сім Do217.

Загальні результати застосування плануючих бомб за період з липня 1943 р. по квітень 1944 р. в статистичному виді виглядають таким чином: використано 392 бомби Hs293 і 108 FX1400. У ціль, за німецькими даними, влучило 171 Hs293 і 44 FX1400, при цьому тільки KG100 претендує на знищення одного лінкора, двох крейсерів, дев’яти есмінців, одного шлюпа і 10 торговельних судів, а також нанесення різних ушкоджень чотирьом лінкорам, шести крейсерам, 12 есмінцям і 29 торговельним судам. Реальні результати застосування плануючих керованих бомб були досить значними.

Вірогідність попадання FX1400 на дистанціях 4-5 км складала приблизно 20-30%, на дистанції 7 км  13%. Важко погодитися і з цими цифрами, оскільки нам достовірно відомі лише сім випадків прямого попадання FX1400. Стосовно Hs293 можна говорити приблизно про 20-25 випадків прямого попадання і 10-15 випадків близького розриву бомби з серйозними наслідками для корабля (наявні у нас дані, на жаль, не дозволяють зробити точніший підрахунок). Таким чином, вірогідність прямого попадання для FX1400 дорівнює 6,5% від загального числа використаних і 11,5% від числа випущених над ціллю; для Hs293 близько 6% і 9% відповідно.

При цьому не слід забувати, що успіх німецької авіації в боротьбі з флотом західних союзників значною мірою залежав не лише від досконалості протикорабельної зброї і методів його застосування, але і від сили протиповітряної оборони цілей, що атакуються. Остання ж упродовж війни неухильно зростала. Тому за своєю результативністю застосування плануючих бомб на 1943  початку 1944 р. порівнянно з використанням звичайних бомб з горизонтального польоту в 1939  1941 рр. і з бомбометанням з пікірування в 1941  1942 рр.

У міру подальшого вдосконалення західними союзниками своєї системи ППО і засобів радіопригнічення, ефективність застосування німецьких КАБ усе більш знижувалася. У лютому 1944 р. для захисту району висадки у Анціо союзники зосередили велике число кораблів ППО, що стали на якір поблизу берега. З’явилися також кораблі, що створювали радіоперешкоди системі наведення бомби. До того ж, проходження кожного конвою стало забезпечуватися спеціальним судном наведення винищувачів і береговими РЛС, заздалегідь сповіщаючими про наближення німецьких літаків. Завдяки цьому втрати від дії німецької авіації помітно скоротилися.

Декілька слів про радіо­пригнічення. Річ у тому, що німці відразу враховували можливість такого роду протидії і створили альтернативну систему наведення КАБ  по дротах. Котушки з дротом кріпилися на крилах літака-носія і бомби, причому загальна довжина дроту дорівнювала 30 км. Літак оснащувався передавальним пристроєм FuG207 «Дормунд», а бомба  приймачем FuG237 «Дуйсбург».  Розроблялося також телевізійна система наведення УАБ. Проте ні теленаведення, ні управління по дротах не були застосовані в бойових умовах. Що стосується самого радіопригнічення, то стосовно його ефективності є різні оцінки. Історики британського ВМФ вказують, що радіоперешкоди були дуже дієвим засобом захисту від керованих бомб. В усякому разі, західні союзники приділили йому досить багато уваги. Німці ж, навпаки, відносилися до радіопригнічення досить скептично, очевидно, внаслідок того, що їх оцінки результативності застосування КАБ були явно завищеними. Попри те, що реальна ефективність плануючих бомб поступово знижувалася, донесення про «успіхи» продовжували надходити. Німецька військова розвідка виявилося в даному випадку не на висоті. Ефективність ворожих перешкод так і залишилася до кінця не з’ясованої, так що готова система управління бомбою по дротах залишилася не затребуваною.

Весною 1944 р. група II/KG100відбула в Німеччину переозброюватися з Do217 на Не177...

У червні 1944 р. усі сили 2-ої авіаційної дивізії, у тому числі 6, 7-ма і 9-та ескадрильї KG 100 разом з II/KG40, були кинуті на боротьбу з флотом вторгнення біля берегів Нормандії. Плануючими бомбами тут були знищені американський ескадрений міноносець «Мередіт» і англійський фрегат «Лофорд».

До кінця літа 1944 р. використання плануючих бомб практично припинилося. Парадоксально, але факт: німцям довелося відмовитися від своєї «високоточної зброї», тоді як торпеди і звичайні бомби продовжували залишатися на озброєнні поріділих протикорабельних частин Люфтваффе. Річ у тому, що для успішного застосування Hs293 був потрібен збіг двох чинників:  сприятливі погодні умови і відсутність сильної винищувальної протидії, а такий збіг на завершуючому етапі війни мав місце лише в окремих випадках. Союзні десанти, що проводилися в межах радіусу дії їх винищувачів прикриття, були най­більш доступними об’єк­тами нальотів ракетоносців, проте і тут ситуація змінилася не на користь Люфтваффе. Висадка, що відбулася в серпні, на півдні Франції прикривалася 9 англійськими і американськими ескортними авіаносцями, причому винищувачі «Хеллкет» не лише чергували над районом висадки, але й здійснювали польоти великими групами над усією територією Південної Франції.

До цього моменту німці мали в розпорядженні всього 15 бомбардувальників-носіїв плануючих бомб. Спроба протидії десанту, по суті, провалилася. «Лебединою піснею» ракетоносців стало потоплення 15 серпня поблизу Сан-Рафаеля американського танкодесантного корабля «LST282». Спроби застосувати Hs293 на радянсько-німецькому фронті для руйнування мостів також не мали успіху.

Після війни зразки бомб були захоплені американцями і перевезені у США. Начинка супербомби «Фріц-Х» була вилучена і після ретельного дослідження знищена. Відновити принцип керування бомбою нині, на жаль, неможливо...

 За матеріалами історичних досліджень Євгенія Грановського і Мирослава Морозова та сайту Airwar.ru

 підготував А.Гусєв