ПРАВОВІ АСПЕКТИ КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ

Клонування людини може підірвати основи людської цивілізації і призвести до її занепаду і звиродження

Нині одним із найефективніших методів клонування виявився метод «переносу ядра». Саме він був застосований при клонуванні вівці Доллі у Великобританії. Ця спроба була не дуже вдалою, бо невдовзі вівця померла. Хоча ця методика є поки що найкращою, щоб приступити безпосередньо до розробки методики клонування людини.

Іншим, обмеженішим та більш проблематичним є метод партогенезу. Це технологія «розщеплення ембріона». Та, як показують досліди, цей метод не може дати результат, ідентичний батьківському організму, а отже не є можливим варіантом для клонування. Таким чином, клон є генетичною копією оригіналу. Але якщо врахувати особливості люд­ського організму, то теоретично клон за будь-яких обставин або чинників ніяк не є абсолютною копією, а лише максимально наближеною копією до оригіналу повторення.

Як дивиться закон на це питання, та чи дозволяється клонування людей або їх органів в Україні та в світі взагалі? 

З часу, як світ дізнався про народження вівці Доллі у 1997 р. інтерес громадськості до клонування зростає. Міжнародне співтовариство вже зробило перші кроки, зокрема, негативну оцінку надали усі країни. Так з’явилися міжнародні та європейські акти: Загальна Декларація ООН з геному людини та прав людини, Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину, Хартія Європейського Союзу про основні права.

Стаття 11 Загальної Декларації ООН з геному людини та прав людини,яку підписала і ратифікувала Україна, забороняє клонування: «Не допускається практика, яка суперечить людській гід­ності, така як практика клонування з метою відтворення людської особи».

Стаття 18 Конвенції про захист прав гідності людини щодо застосування біології та медицини забороняє вирощування ембріонів для дослідних цілей.

12 січня 1998 р. у Парижі було підписано Додатковий протокол до цієї Конвенції, що стосується заборони клонування людських істот. Для України він набрав чинності 1 березня 2001 року. Цей протокол забороняє будь-яке втручання з метою створення людської істоти, яка генетично ідентична іншій люд­ській істоті, живій чи мертвій.

У 3 статті Хартії основних прав Європейського Союзу, прийнятої 7 грудня 2002 р. у Ніцці також заборонено репродуктивне клонування людських істот.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Тому потреби в прийнятті такого акту в Україні немає. 

Сьогодні більшість країн світу в тій чи іншій формі заборонило клонування. Зокрема, це стосується Австралії, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Словаччини, Франції, Швейцарії, Швеції, Японії, які законодавчо врегулювали це питання. Пішла цим шляхом і Україна.

Але науково-технічний прогрес є органічною складовою сучасної цивілізації. Існування людства без ньогонеможливе. Наука в ХХ сторіччі стала безпосередньою продуктивною силою, що зумовила якісну зміну техніки і виробництва. Науково-технічний прогрес сьогодні — цінність і одне з найбільших досягнень людської раси.

Проте розвиток науки і техніки, особливо таке бурхливе і безконтрольне, яке мало місце в минулому столітті, таїть в собі велику небезпеку. Створення зброї масового знищення, екологічна криза, техногенні катастрофи — це лише частина тих негативних процесів, які ми могли спостерігати.

Така ситуація говорить про необхідність розумної заборони і контролю за досягненнями науки і техніки, що буде фундаментальною проблемою XXI століття, і ключову роль в цьому питанні повинно зіграти право. Саме своєчасне встановлення юридичних рамок можливих досліджень, мораторію або навіть заборони деяких з них дозволило б попередити багато негативних явищ.

Стрімкий розвиток генної інженерії і розквіт біотехнології в 1990-ті роки створили всі умови до практичної можливості клонування живих істот.  Сьогодні в генній інженерії склався такий стан речей, що загалом клонуванням овечки, кота або мавпи нікого і не здивуєш, це вже пройдений етап. Шокуючою реальністю та шансом для дослідників є практична можливість клонування людської істоти.

Можливість клонування людини громадською думкою сприймається неоднозначно. Знову зіткнулися позиції наукових кругів і духівництва, що виражають полярні точки зору. Проблема клонування людини — проблема етична в першу чергу. Людина вторгається в сферу буття, за яку не відповідальна через свою природу, що робить непередбачуваними наслідки таких кроків. Не випадково представники основних релігійних течій у сучасному світі — християни, іудеї і мусульмани проявляють рідкісну одностайність в різко негативному відношенні до клонування людини.

З юридичної точки зору клонування людини вступає в суперечність з найважливішими правами особи, з правом на людську гідність і з правом на цілісність особи. Не потрібно навіть говорити про ті правові проблеми, до яких призведе поява клона людини. Першою ж проблемою стане питання про те, чи буде клон людини суб’єктом права, і якщо так, то чи буде його правосуб’єктність співпадати з правосуб’єктністю оригіналу. Колосальною юридичною головоломкою стане врегулювання відносин між оригінальною особою і її клоном хоч би в тому, що стосується ідентифікації особи, правонаступництва, сімейних відносин і тому подібне.

Залежно від цілей виробництва клона розрізняють клонування, спрямоване на відтворення людської істоти як способу розмноження (репродуктивне клонування) і клонування для медичних цілей (терапевтичне клонування), наприклад, в цілях регенерації органів тієї ж людини або виробництва медичних препаратів. Другий різновид клонування не спрямований на повноцінне відтворення істоти і методологічно протікає без використання матки-донора. Магістральним напрямом у сфері терапевтичного клонування є дослідження в області вирощування т.з. стовбурових клітин, які є свого роду будівельним матеріалом організму, вони з’являються на 4-5 день його розвитку.

На думку багатьох, дослідження в галузі стовбурових клітин і є тим самим екстраординарним випадком, коли клонування людини може бути дозволене, оскільки може допомогти зберегти життя сотням і тисячам природнонародженим. Проте, як правило, законодавець ігнорує цю думку і найчастіше використовує тільки один регулятор для впорядкування цих відносин — заборону.

Хоча і дуже поволі, заборона клонування людини отримує все більше розповсюдження в різних країнах світу і на міжнародному рівні. Сьогодні цією проблемою стурбовані чомусь тільки розвинені країни, хоча проблема клонування — проблема не тільки розвиненого світу. Клонування людини може бути здійснене при відповідному технічному забезпеченні в будь-якій з країн, що розвиваються. Але, як правило, правове регулювання цієї сфери в країнах, що розвиваються, відсутнє.

Звичайно ж, оптимально було б ввести заборону клонування на основі універсального міжнародного договору, і з пропозицією про це в Об’єднані Нації вже звернулися уряди Німеччини і Франції, але поки ніякого універсального акту в цій сфері не існує.

Найбільш поширена заборона клонування в Європі. Вона забезпечується на регіональному рівні в міжнародному праві, в праві Європейського Союзу і на рівні національного законодавства окремих держав.

У Європі існує єдиний на сьогоднішній день міжнародний акт, що встановлює заборону клонування людини, — Додатковий протокол про заборону клонування людини 1998 р. до Конвенції Ради Європи про права людини в біомедицині 1996 р.

Як наголошується в преамбулі Додаткового протоколу, «інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот несумісна з гідністю людини і, таким чином, є зловживанням біологією і медициною», клонуванням людини здатне породити для всіх залучених в цей процес індивідів «серйозні труднощі медичного, психологічного і соці­ального порядку». 

При всій позитивній спрямованості положень Додатковий протокол має декілька уразливих моментів. По-перше, Додатковий протокол не проводить відмінності між репродуктивним клонуванням і терапевтичним клонуванням. По-друге, Додатковий протокол не підписаний всіма європейськими державами, зокрема, Росією.

Значення Додаткового протоколу 1998 р. до Конвенції про захист прав людини в біомедицині в тому, що в ньому вперше була легально визначена позиція міжнародного співтовариства з проблеми клонування людини і заданий імпульс для подальшого розвитку цієї заборони на різних рівнях правового регулювання.

Дещо по-іншому заборона клонування сьогодні визначена в праві Європейського Союзу. Він встановлений в Хартії Європейського Союзу про основні права, підписаній в Ніцці в 2000 р., яка є найсучаснішим актом про права людини. На сьогоднішній момент Хартія про основні права не має обов’язкової сили, але з розвитком процесу, позначеного в Лаакенськой декларації «Майбутнє Європи» 2001 р., вона може стати складовою частиною Конституції Європейського Союзу.

Стаття 3 Хартії проголошує право на цілісність особи. Як гарантія, здійсненням цього права встановлюється заборона репродуктивного клонування. Проте терапевтичне клонування Хартією прямо не забороняється!

Хоча, по суті справи, Європейський парламент завжди виступав за заборону не тільки репродуктивного, але і терапевтичного клонування людини. Ця позиція чітко була визначена в зверненні Європейського парламенту до Палати общин Великобританії від 7 вересня 2000 р., в якому дозвіл терапевтичного клонування називається «Непоправним переходом меж дослідницьких норм».

Європейська група по етиці в науці і новим технологіям, спеціально створена для консультування Європейської комісії і Європейського парламенту з питань біоетики, назвала терапевтичне клонування людських кліток багатообіцяючим, але передчасним.

Очевидно, простежується деяка невизначеність Європейського Союзу стосовно терапевтичного клонування людських кліток. Воно не забороняється в Хартії про основні права, але і дозвіл на нього не схвалюється офіційними структурами Європейського Союзу.

Ситуацію ще більш заплутав казус, що відбувся в грудні 2001 р., коли Європейське патентне бюро зареєструвало заявку Едінбурзького університету на дослідження в області стовбурових клітин людських ембріонів, отриманих шляхом клонування. Після скандалу, що вибухнув, чиновники Бюро вказали на прикру помилку. Проте сама можливість появи такої скандальної ситуації говорить про швидше вичікувальну позицію Європейського Союзу в цьому питанні, ніж про несхвалення терапевтичного клонування людини.

Національні закони держав-членів Європейського Союзу, як правило, не розрізняють репродуктивне і терапевтичне клонування людини і забороняють будь-який з типів.

Найбільш послідовним супротивником клонування людини в Європі і в світі є Німеччина. Німцям, як ніякому іншому, відома практика неетичних експериментів над людьми, що проводилися при нацистському режимі, і її страхітливі наслідки. Федеральний закон ФРН про захист ембріонів 1990 р. називає злочином створення ембріона, генетично ідентичного іншому ембріонові, що походить від живої або мертвої особи.

Закон Іспанії про процедури, сприяючі репродукції 1988 р., також встановлює кримінальну відповідальність за клонування людського ембріона.

У Данії дослідження у сфері клонування заборонені Актом про систему наукових комітетів з етики і управління біомедичними дослідницькими проектами 1992 р.

Аналогічне законодавство має Італія, Нідерланди, Швеція, Франція і Бельгія.

Найбільш складна ситуація із забороною клонування людини склалася у Великобританії. Там цю сферу регулює Акт про зачаття людини і ембріологію 1990 р., який до недавнього часу не охоплював методики клонування людини і, відповідно, не проводив диференціації між репродуктивним і терапевтичним клонуванням.

Великобританія є свого роду «батьківщиною» клонування, саме там, в Рослінськом інституті Едінбурзького університету (Шотландія) було проведено в 1997 р. перше клонування крупного ссавця. Великобританія має  найпередовіші досягненнями в галузі генної інженерії, тому ідея дозволу клонування людського організму в британських наукових кругах достатньо популярна.

Восени 2000 року британський уряд вніс до Палати общин законопроект про зміну Акту про людське зачаття і ембріологію 1990 р. Суть змін зводилася до дозволу дослідів з людськими ембріонами, отриманими способом клонування в терапевтичних цілях на основі ліцензії, що видається спеціально уповноваженим органом міністерства охорони здоров’я. Дозвіл стосувався можливості проведення дослідів з клонами ембріонів віком до чотирнадцяти днів з метою досліджень в галузі стовбурових клітин.

Ініціативі Кабінету мініс­трів передувала підготовлена спеціально для уряду доповідь професора Л.Дональдсона «Дослідження стовбурових клітин: медичний прогрес і відповідальність». У цій доповіді зокрема наголошувалося, що подібні дослідження можуть надати колосальну допомогу медицині в лікуванні багатьох невиліковних захворювань (хвороба Айнцгеймера, хвороба Паркінсона) і регенерації органів або тканин, пошкодження яких сьогодні веде до інвалідності або не сумісні з життям. Сьогодні подібні дослідження ведуться з використанням т.з. абортного матеріалу, але можливість використання клонів виведе дослідження на вищий рівень.

Парламент Сполученого Королівства визнав ці доводи достатніми для етичного виправдання дозволу клонування людського організму в терапевтичних цілях і утвердив в кінці січня 2001 р. відповідні поправки до Акту про людське зачаття і ембріологію 1990 р.

Далі ситуація почала розвиватися абсолютно несподівано. Громадська організація «Альянс за життя» в судовому порядку виступила позивачем щодо цього рішення парламенту. Доводи «Альянсу» у цій справі наступні. Кожен школяр знає, що людський ембріон з’являється в результаті зачаття, тобто в процесі запліднення сперматозоїдом яйцеклітини. При клонуванні організму все протікає по-іншому, клонування здійснюється на основі заміщення ядра клітини (технологія ЗЯК), відповідно, зачаття ніякого не відбувається, і клонований людський організм ембріоном назвати не можна. Отже, законодавство про людське зачаття і ембріологію не розповсюджується на дос­лідження по клонуванню людських істот.

Суддя Високого суду Крейн, що розглядав справу, підтримав цю точку зору і в рішенні у справі вказав, що «організм, створений шляхом заміщення ядра клітини, не охоплюється визначенням ембріона, даному в Акті про людське зачаття і ембріологію 1990 р.». Це означає, що клонування у Великобританії ніякими актами не забороняється.

Уряд Сполученого Королівства відреагував на це рішення негайно. По-перше, в Палату общин був направлений проект Білля про репродуктивне клонування людини. По-друге, в Палату лордів була подана апеляція на вказане рішення Високого суду.

Білль про репродуктивне клонування людини був прийнятий Палатою общин в кінці 2001 р. і зараз перебуває на розгляді в Палаті лордів Парламенту Великобританії. Білль передбачає заборону репродуктивного клонування людини, оголошує це діяння злочином і вводить покарання за нього у вигляді тюремного ув’язнення строком до 10 років. Білль повністю відповідає духу і букві Хартії Європейського Союзу про основні права в цьому питанні, не дивлячись на те, що Великобританія є супротивником додання Хартії обов’язкової сили.

У березні 2002 р. Палата лордів задовольнила апеляцію уряду і відмінила рішення Високого суду щодо клонування, що виводить за рамки дії Акту про людське зачаття і ембріологію 1990 р.

Ситуація із забороною репродуктивного клонування у Великобританії указує на необхідність встановлення прямих безпосередніх законодавчих заборон клонування людини, а не регулювання цієї сфери на основі актів, які стосуються біомедицини взагалі. Навіть якщо така заборона побічно передбачена конституцією країни, як це має місце в Конституції Швейцарії1999 р. (ст. 10), все ж таки, щоб уникнути можливих колізій, пов’язаних з подальшим розвитком біомедицини, необхідно встановлювати пряму заборону репродуктивного клонування на основі спеціального акту, присвяченого саме цьому.

У даному зв’язку представляється важливим і цілком обґрунтованим введення заборони клонування людини в Росії на основі спеціального Федерального закону РФ «Про тимчасову заборону на клонування людини», прийнятої Державною Думою 19 квітня 2002 р. Стаття 2 Федерального закону визначає клонування людини як «створення людини, генетично ідентичної іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення в позбавлену ядра жіночу статеву клітку клітки ядра соматичної клітки людини». Проте, слабкість цього законодавчого акту в тому, що він вводить саме тимчасову заборону клонування людини і фактично не забороняє, а заморожує дослідження в цій області.

Підводячи підсумок вищевикладеному, можна констатувати, що в європейських країнах заборона клонування встановлюється в одній з трьох форм: пряма або непряма повна заборона клонування людських істот, заборона репродуктивного клонування людини, тимчасова заборона на клонування людини.

Аргументом на користь клонування є поява можливості вирощування органів для пересадки їх в організм, що може дозволити перемогти масу хвороб, надати бездітним людям можливість мати власних дітей, а також допомогти людям з важкими генетичними хворобами.

Аргументи проти клонування: право однієї людини на клонування іншої, можливість використання клонів в особистих корисливих цілях, небезпека проведення експериментів і їх наслідків, наукова база для проведення таких експериментів, прогноз наслідку клонування тощо. Крім того, людство не усвідомлює реакцію на таке вторгнення самої природи...

Які будуть взаємини між клонованими і такими, що з’явилися на світ природним чином? Чи всі погодяться визнати клонів людьми? Ким будуть клони в своєму власному сприйнятті? Як виглядатимемо ми в їх очах? Втім, тут ми підходимо до питання, яке Церква давно благає обговорити медиків і юристів: що є людина; коли починається і коли закінчується людське життя (проблема абортів); що робить людину людиною (проблема людей з покаліченою психікою).

В цілому ж ці аргументи обертаються навколо проблеми прав людини: які права є у людини і хто саме володіє цими правами.

Одна з етичних проблем клонування — генетична копія створюється для задоволення потреби інших людей. А це зловживання особою і її правами. І без того немало людей страждає від того, що їх народили «для того, щоб», а тут пропонується пристосувати живу істоту для задоволення чиєїсь примхи. 

Аналіз подібних проблем і розробки рішень відбувається за участю церковно-суспільної ради з біомедичної етики, до якої входять лікарі, священики, учені, богослови, філософи, юристи.  

Православна церква послідовно виступає на захист людини на всіх стадіях його розвитку, включаючи ембріональну, і тому не може підтримати ідею терапевтичного клонування, що припускає створення людського ембріона з метою його подальшого руйнування. Неприпустимо перетворювати людське життя на сировину.

У разі клонування людини немає ніяких сумнівів в тому, що мова йтиме про відтворення саме людського життя.

Перш за все, клонування — це експеримент. А експеримент, в якому випробовуваною є людина, недопустимий без його вільної і добровільної згоди. У разі клонування людини виклопотати цю згоду неможливо, оскільки той, у кого ми зобов’язані його заздалегідь отримати, сам з’являється в результаті цього експерименту. Тим самим тут спочатку зневажається фундаментальне право людини не бути заручником чиїх-небудь маніпуляцій з його життям і здоров’ям.

У реакції католицького світу на клонування значно більше специфічно конфесійного, ніж в реакції свііту православного. Для католиків клонування ставить серйозну богословську проблему: чи успадковуватиметься первородний гріх людьми, що з’явилися без статевого акту, а якщо буде, то як він їм передаватиметься. 

Ватикан випустив документ, в якому засуджує штучне запліднення, клонування людини, використання ембріональних стовбурових клітин, а також проектування статі та інших генетичних характеристик немовлят.

Крім того, в документі висловлено негативне ставлення до прийому протизаплідних препаратів, відомих під назвою «пігулки наступного ранку», і до використання внутріматочних спіралей. Ці засоби, що перешкоджають розвитку плоду вже після об’єднання клітин батьків, прирівняні Ватиканом до аборту.

Автори документа під назвою «Гідність людини: інструкція стосовно деяких питань біоетики» закликають проявляти пошану до людини на перших стадіях його розвитку і ніколи не сприймати його просто як скупчення клітин. 

Проти клонування свід­чать і чисто медичні аргументи. Річ у тому, що, наскільки  відомо, до теперішнього часу вдалося клонувати досить велику кількість тварин — кішку, свиню, корову, мула, мишей. Проте, як відзначають учені, серед клонованих тварин поширені відхилення від норми і різні форми інвалідності. Першу клоновану тварину — овечку Доллі — було приспано в 2003 році у віці рівних шести з половиною років, хоча багато овець живуть більше 10 років. У неї розвинулася прогресуюча хвороба легенів, якою зазвичай страждають старіші вівці, а також передчасний артрит. Деякі фахівці з клонування висунули гіпотезу,  що старість у клонованих людей може наступати вже у віці 20 років. Не говорячи вже про низьку ефективність методу (менше 10%), про синдром великого потомства, що створює серйозні проблеми для сурогатної матері. Думаю, що у творця Доллі сера Уїлмута були всі підстави стверджувати, коли він виступав в Конгресі США, що аналогічні експерименти на людині абсолютно недопустимі.

Не можна не погодитися з тим, що існує гіпотетична можливість відтворити люд­ське життя шляхом клонування, але яке буде це життя? Чому при цьому беруться в розрахунок інтереси науки і абсолютно ігноруються інтереси самої людини? Які проблеми підстерігають таку людину — з його здоров’ям, психікою, духовним життям? На що перетвориться суспільство, в якому дитина зможе стати сестрою своєї матері, братом батька або донькою діда? Далеко не повний перелік цих питань показує, що тут необхідна тверда і виразна етична позиція, що обмежує домагання учених.

Не менш аморальне і бажання клонувати людину для того, щоб розібрати клон на генетично сумісні органи і тканини. Нарешті, ганебно вирощувати людину для того, щоб задовольнити чию-небудь примху завести дитину із заданими параметрами.

Людина — це не агрегат, який можна розбирати на запчастини, не сировина для виготовлення препаратів, не паливо для розвитку науково-технічного прогресу. Благі цілі не досягаються поганими засобами.

В основі всіх цих аморальних ініціатив — утилітарне відношення до людського життя. Неприйнятний сам спосіб такого мислення, при якому в людині на ембрі­ональній стадії її розвитку вбачається лише сировина для виробництва препаратів або експериментів із стовбуровими клітинами.

На мові міжнародного права ця етична максима звучить так: «Ніякі дослідження, що стосуються генома людини, так само як і ніякі прикладні дослідження в цій галузі, особливо в сферах біології, генетики і медицини, не повинні превалювати над пошаною прав людини, основних свобод і людської гідності окремих людей або, у відповідних випадках, груп людей» (ст.10 Загальної Декларації про геном людини і права людини).

Російський біолог Б. Конюхов вважає, що норми біотики, про які так багато сперечаються нині, пот­рібні не тільки ученим. Ті етичні заповіді, якими людство користується століттями, на жаль, не передбачають нових можливостей, які вносить до життя наука. Тому людям і необхідно обговорювати і приймати нові закони співжиття, що враховують нові реальності.

Як приклад крайньої ліберальної позиції можуть бути розглянуті ідеї С.Є.Моткова, який вважає, що забруднення зовнішнього середовища і різке ослаблення природного відбору в результаті поліпшення медичного обслуговування населення і підвищення рівня життя призводять до зростання генетичного тягаря, що веде до біологічної деградації населення в геометричній прогресії. При цьому він посилається на твердження Н.П.Дубініна про те, що проблема генетичного тягаря за своєю актуальністю дорівнюватиме проблемі охорони навколишнього середовища, оскільки біологічній деградації в СРСР відповідала моральна деградація — розслаблення волі і розвиток порочних схильностей (алкоголізм, наркотики, розлучення, самогубства, злочинність). З погляду С.Є.Моткова, одним з кроків виходу з кризової ситуації є міцне закріплення ідеї штучного відбору в державній  ідеології і політиці. Росія має почати проведення «євгенічного експерименту» спочатку в невеликому місті, «поступово розширюючи територію, що охоплюється євгенічними заходами». Що ж включають «євгенічні заходи»? Це — відбір громадян на основі психологічного тестування, медичного обстеження, відомостей про успішність (школа, вуз) і т.п.; штучне запліднення на основі відібраної сперми (провідний показник донорів сперми — коефіцієнт інтелектуальності) і тому подібне. Мета по­дібних заходів — підвищення «розумових здібностей населення».

Основна мета медицини, що визначає напрям біомедичній теорії і практики — позбавлення людства від страждань. Медична генетика допомагає діагностувати і, таким чином, попереджати безліч генетичних захворювань. Проте метою генетичного втручання не повинне бути штучне «удосконалення» людського роду.  Технології втручання в репродуктивні функції людини, пов’язані з долями майбутніх поколінь, не можуть здійснюватися без етичного осмислення і законодавчого регулювання. Адже генна терапія  статевих клітин є украй небезпечною, оскільки пов’язана із зміною генома у ряді поколінь, що може спричинити непередбачувані наслідки у вигляді нових мутацій і дестабілізації рівноваги між людським співтовариством і навколишнім середовищем. Ідея клонування людини — відтворення самостійного організму з одиничної соматичної клітини, генетично тотожної донорові, представляється абсолютно неприйнятною. Її практична реалізація зруйнує природні основи соціальних відносин, викличе катастрофічну зміну світоглядних установок у бік подальшого знецінення життя кожної окремої людини, створить загрозу людській гідності, унікальності і особистій недоторканності, роблячи спадковість людини беззахисною перед стороннім втручанням.   Що ж до клонування ізольованих клітин і тканин живих орга­нізмів, так само як і використання цілої низки сучасних молекулярно-генетичних методів, то проти цих технологій не може бути заперечень, оскільки вони не порушують суверенітету людської особи і корисні в науково-дослідних роботах, медичній і сільськогосподарській практиці.

На думку філософа Фукуями, розвиток біотехнології неминуче зажадає введення певного роду заборон, і краще це зробити якомога раніше. Одна з причин цього — сумний досвід людства, яке не завжди розумно поводиться з науковими відкриттями. У своїй книзі Фукуяма наводить безліч аргументів на користь тотальної заборони наукових досліджень у сфері клонування людини. Один з них полягає в тому, що повний контроль над науковими знаннями практично неможливий, а значить секретні технології клонування також не вдасться зберегти в таємниці...

Анастасія ЛисокІнь,
м. Одеса

Опубліковано за сприяння редактора журналу «Історія в школі» Ю.Войцеховського