УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД БАЛЬЗАКА

У наш час мало вже хто сумнівається у тому, що Оноре Бальзак — один з тих письменників,чия творчість належить до найзначніших набутків світової літератури і пов’язана з Україною.

Митцями естетико-художнього мислення, притаманного даній епосі, були Гомер і Софокл, Данте і Шекспір, Сервантес і Гете, Лев Толстой і Гоголь, Шевченко і Франко. Таким митцем був і Бальзак.

Не так вже багато його сучасників, які відразу б зрозуміли або хоча б здогадувалися про справжні масштаби й велич творчого подвигу автора «Людської комедії», про місце і значення її у світовій літературі.

Неприйняття Бальзака французьким буржуазним літературознавством пояснювалося антибуржуазною спрямованістю його творчості, викриттям буржуазного ладу, моралі і культури. Адже за своїм загальним звучанням бальзаківська «Людська комедія» — суворий вирок буржуазному суспільству, винесений у той час, коли воно досягло свого апогею. Разом з тим не припиняється і в наші дні боротьба навколо його творчості консервативними силами, апологетами модернізму, що намагаються затушувати соціальний антибуржуазний зміст і спрямованість його творчості, яка ніби втратила зв’язок з сучасністю. Але треба визнати, що сучасне бальзакознавство у контексті починань вивчення «бальзаківського феномену» також занепало в Україні.

Адже замість повноцінного сучасного вивчення української, російської, західноєвропейської класичної літератури, Міністерство освіти нині пропонує Гаррі Потера замість Фауста!

Наслідки відходу від класичної літератури в школах, коледжах, ВНЗ можуть проявитися уже в недалекому майбутньому.

Але повернімося до нашого героя.

Народився Оноре Бальзак 20 травня 1799 р. в місті Турі, в сім’ї чиновника, помічника мера міста. Корінь письменника народний, селянський, хоч згодом його батько, і він сам доклали багато зусиль, щоб довести своє дворянське походження. Предки Бальзака були мовчазні, суворі селяни, люди «стійкі, наполегливі, з     животами; вони обробляли землю ралами й засівали її пашницею».

Коли Оноре виповнилося вісім років, його віддали до Вандомського коледжу,навчального закладу ченців-ораторів. Чи не єдиною відрадою в коледжі були книги. Читав він багато й безсистемно. Там він починає писати вірші, очевидно тоді зароджується думка стати письменником. Здобувши середню освіту, Бальзак записується в Школу права, водночас відвідує лекції в Сорбоні. У 1919 році Оноре закінчує курс юридичного факультету і отримує ступінь бакалавра права і працює помічником нотаріуса. Тут, як говориться у пізнішому нарисі «Нотаріус», «ви починаєте бачити, чим насправді змазаний механізм будь-якого багатства, як огидно сперечаються спадкоємці над трупом, котрий ще не захолов».

Бальзак домагається права стати письменником всупереч волі своїх батьків. Попри повну невдачу віршованої трагедії «Кромвель», він звертається до «низького жанру» — роману. Ціла низка романів були для Бальзака свого роду «ремісничими виробами», що мали якнайшвидше забезпечити його хлібом насущним для майбутніх літературних занять. В «Трактаті про вишукане життя» (1830) він заявляє, що майнова нерівність властива феодалізму не тільки не зменшилась після революції, а навпаки, зросла, і Франція зрештою перетворилась на «демократію багатіїв», країну, де єдиним божеством стало золото. Це в чомусь нагадує Україну після розпаду СРСР в 1991 році і здобутті суверенності, коли на наших теренах почали перекручувати і «пристосовувати» до наших реалій капіталізм і демократію. Бальзака, як і нині мислячих людей хвилює не стільки проблема «тиранії і свободи», скільки проблема «багатства і злиднів», що нині теж актуально в Україні. Адже це був новий кут зору на життя, з якого виростала вся система його поглядів на суспільство і людину . Всі ці роздуми лягли в основу «Людської комедії».

Бальзак досягає особливої проникливості і експресії у викритті хижацького егоїзму й аморальності, що стали нормою життя буржуазного суспільства. Так, герої його роману «Кузен Понс» з дрібнобуржуазного середовища з одного боку потерпають від бідності й суспільної несправедливості, виступають їх жертвами, з другого — їм властиві всі буржуазні вади й пороки. Це втілення «жадоби збагачення», заради наживи вони готові на все навіть на злочин. Адже такі вади і пороки мають, на жаль, місце і в нашому сьогоденні, які теж можуть ставати «нормою життя».

Так і лишився незавершеним визначний роман Бальзака «Селяни», де його соціальний аналітизм проявився з особливою глибиною і переконливістю. Вже після смерті Бальзака за його чернетками і нотатками він був дописаний Е. Ганською, що мала «досвід польського магната».

Відомо, що небіж Ганської С. Ржевуський писав у спогадах, що українські селяни люто ненавиділи Ганського, маючи всі підстави вважати його «жорстоким і скаредним тираном». Тож не варто ідеалізувати і дружину Ганського Евеліну.  Ця людина була дуже далекою від  українців, якщо не їх ненависницею.

Роман «Селяни» — це спостереження і роздуми Бальзака як над розвитком капіталізму на селі, так і над суспільним життям Франції. Він став важливою віхою у розробці сільської теми у французькій і всій європейській літературі, а далі стає засобом постановки й вирішення вагомих соціально-економічних політичних проблем.

Тема роману сучасна і нині, коли в Україні триває капіталізація аграрного сектору. Українське село — в стані занепаду. Люди втрачають право на землю, паї в результаті незаконних оборудок спритних ділків перепродаються людям, далеким від сільського господарства.

Основна тема роману — конфлікт між поміщиками з одного боку та селянами з буржуазією — з другого, в період Реставрації. Бальзак зображає союз селян з буржуазією і сумні наслідки цього союзу, це те, що нині ми бачимо в українському селі, тільки ще страшніше, адже, як і там, так і у нас капіталізація готує сумну долю пролетарів селянину. І все це письменник трактує як страшну загрозу суспільству. Адже у нас теж на фоні ще не прийнятого законодавства про власність на землю в суспільстві і в глибині сіл вже точиться боротьба між землевласниками-латифундістами й селянами, які стають не тільки пролетарями, наймитами, безробітними, але із деморалізацією останніх. За Бальзаком не тільки «сільських пролетарів», що перетворювалися на робітників, він мав на увазі, а й «моральну пролетаризацію» селянства, що виявляється у «вільному ставленні» до приватної власності і існуючих законів. Саме тому нашим можновладцям і законотворцям і державотворцям треба добре перечитати роман «Селяни» Бальзака і зробити висновки. Бо як говориться в понятті роману цей «анархізм» стає визначальною рисою селян, цього «антисоціального елементу», породженого революцією, а в нас хаосом і беззаконням.

І щоб не допустити подібної вже сучасної «людської трагікомедії» в українського селянина і якого прагнув в романі Бальзак: «зобразити, нарешті, того селянина, який зробив неможливим застосування законів, перетворивши власність у щось не то існуюче, не то неіснуюче».

Загалом розвиток капіталізму на селі зображений в романі «Селяни» як руйнівний і болісний процес, від якого страждають не тільки дворяни-землевласники, а й селяни, й суспільство в цілому. Виграють лише хижаки-буржуа, до яких селяни потрапляють в нову кабалу, що ніяк не легше старої, феодальної, а в нас напів­кріпаць­кої.

Коли ж Бальзак оцінює розвиток капіталізму на селі з точки зору «суспільства в цілому», його наслідки здаються йому особливо згубними. Серед селян все більшої сили набуває «фінансове начало», дух корисливості і наживи і письменником це розцінюється як розлад здорової частини нації. «Корисливість, — пише він, — заволоділа всіма помислами селян, для них вже не важливо, чи законний і моральний той або інший вчинок, важливо лише вигідний він чи ні». Таким чином селянство перетворюється у величезний резерв буржуазії, але воно, розбуджене революцією кінця ХVІІІ ст., ховає в собі величезну загрозу для панування буржуазії для всього існуючого ладу. «Цей антисоціальний елемент, створений революцією, — пророкує Бальзак, — колись поглине буржуазію, як у свій час буржуазія поглинула дворянство». Адже подібні явища у свій час ми спостерігали і в Російській імперії. Саме тому нині нашим керманичам, законодавцям треба добре думати, що треба зробити не тільки для порятунку суспільства від олігархів-латифундистів, але як не допустити соціальної «пролетаризації» українського селянства, але і його «деморалізації».

У другій половині 1846 року, написані Бальзаком «Бідні родичі». Його здоров’я зруйноване титанічною працею, невмолимо погір­шується.

Він скаржиться в одному з листів до Ганської в червні 1847 р.: «Мій мозок, мій розум говорить, що уява, творча здатність вперто завмерли в мені». А через місяць пише таке: «У мені немає більше сил чекати наступного року. Все в мені завмерло. Тільки щастя може повернути мені життя і здатність творити».

Сповнені трагізму останні роки життя Бальзака пройшли на Україні, де він провів більше двох років. Перший раз він приїхав у Верхівню, маєток Е. Ганської неподалік від Бердичева, 13 вересня 1847 р. і пробув там до 1 лютого 1848 р., навідавшись у листопаді 1847 р. до Києва, який справив на нього велике враження, де замовив навіть літографії з видами Києва, що прикрашали парадні сходи його паризького будинку. В кінці вересня 1848 р. він вдруге прибуває у Верхівню і залишається там до 23 квітня 1850 р. і двічі відвідує Київ.

Цікаво, що відтворення української соціальної дій­сності в творах Бальзака дуже нечисленні. Дослідники пояснювали це ще і тим, що Бальзакові був чужий світ, що розкривався перед ним в Україні, і що Ганська прищепила йому неприязнь до всього українського та російського. Але вірогідніше за все, що тут фатальну роль відіграла «природна» причина — вичерпаність життєвих сил письменника. За весь 1849 рік він не написав навіть дрібного твору, хоч проявляв глибокий інтерес до слов’янського світу. Під час першого перебування у Верхівні він починає писати нарис «Лист про Київ», який так і залишився незавершеним.

Бальзак цікавився не історією України, не її яскравим національним колоритом, а її тогочасним соціальним життям, розглядаючи його в загальному плані своїх суспільно-політичних поглядів на імперську Росію.

Перші згадки з’являються про Україну в епістолярній спадщині Бальзака незабаром після встановлення листування з Ганською, які до того ж становлять чи не найбільш інтригуючий «романтичний» аспект його біографії.

Евеліна Ганська, будучи спочатку таємничою «кореспонденткою», попросила підтвердити в газеті «Котідьєн» одержання листів письменником. 7 грудня 1832 р. він дав у згаданій газеті таку об’яву: «Пан де Бальзак одержав послання адресоване йому, він зміг лише сьогодні повідомити про це через дану газету й шкодує про те, що не знає куди надіслати відповідь».

Після цього таємнича кореспондентка відкрила своє ім’я. Так в життя Бальзака увійшла графиня Евеліна Ганська, уроджена Ржвуська, тридцятилітня дружина багатого поміщика Ганського, який був старший за неї на двадцять два роки.

В кінці серпня 1833 р. відбулася їхня перша зустріч в Швейцарії, потім у Женеві і Парижі. Під час цих зустрічей Бальзак розмовляє з Ганськими й про Україну. Згодом у «Листі про Київ» він так передасть враження від цих бесід: «Я слухав розповіді про степи, селян, снігопади, управителів, євреїв і, нарешті, про поєднання цивілізації з варварством і все це у таких виразах і в такому фантастичному освітленні, що Україна стала мені здаватись єдиним у світі краєм, де я зміг би ще побачити цілком нові явища і людей». Ганські вели також розмови з письменником про поміщицьке землеволодіння, про труднощі ведення господарства, про «невдячність» і «варварство» селян і цими відомостями Бальзак пізніше користувався при написанні роману «Селяни».

Роман «Селяни» Бальзака був передусім відгуком на важливі явища французької дійсності з їх глибоким проникливим аналізом. Разом з тим було опосередковане переломлення українського матеріалу, який прямо стосувався трактованої в ньому проблеми: «війни хатинок проти палаців», допомагаючи реалістичному їх відтворенню, що дало листування з Ганською. В січні 1837 року він пише їй: «Я прагну потрапити в Україну, як прагнуть до оазису в пустині».

Оточення кріпосників негативно впливало на Бальзака, проте не могло паралізувати його природженого демократизму і здатності захоплюватись простими людьми. Письменник повний презирства до егоїстичної й недалекої буржуазії, яка прагнула до наживи, розпалює ненависть селян до дворянства і користується нею, тим самим готуючи собі могилу, — адже їй загрожує не менша небезпека «з боку комунізму, цієї живої і дійової логіки демократії». І підтвердження цих висновків ще до революції 1848 р. Бальзак побачив у Галицькому повстанні 1846 року. Галицьке повстання сприймалось Бальзаком у світлі важливих соціальних проблем, які трактувалися в романі «Селяни», де він розкрив глибокі й непримиренні конфлікти суспільного життя, які не могли бути вирішені в рамках існуючого ладу і наштовхували на найрадикальніші висновки. Твір об’єк­тивно набував революціонізуючого звучання.

У листі до Ганської пророкував в 1848 р.: «Республіка не протримається більше трьох років (це найбільше!). У нас неминуче буде диктатор або диктатура — і ми знову повернемося до монархії, яку лицемірно називають конституційною». Бальзак був сильний аналітик, адже все так і сталося з великою точністю.

Здоров’я Бальзака неухильно погіршується, він майже нічого не пише.

В листах до рідних він навіть звинувачує «суворий український клімат», але це розплата за непомірний труд і перенапругу, що виснажили його.

Бальзак домагається від Ганської шлюбу, яка була вже вдовою, але та продовжує вагатися. Врешті-решт, як пише А. Моруа, «жалість, кохання і слава взяли гору і вона дала згоду на шлюб». 14 березня 1850 р. Бальзак і Ганська обвінчалися у Бердичевському костьолі св. Варвари. Наприкінці квітня того ж року виїхали в Париж, куди Бальзак прибув в тяжкому стані. Однак медицина вже не могла допомогти і 18 серпня 1850 року він спочив вічним сном. На похоронах творця «Людської комедії» виступив В. Гюго, який сказав: «Бальзак був одним із перших серед великих, одним з кращих серед обранців. Всі його книги утворюють одну книгу, книгу живу, блискучу й глибоку, в якій рухається і діє вся наша сучасність, втілена в цілком реальних образах, на яких лежить печать розгубленості і жаху».

З творчістю Бальзака був обізнаний Шевченко, про це свідчать згадки про бальзаківські твори в його повістях. І. Франко в своїх статтях теж характеризує Бальзака, як одного з найвидатніших представників реалізму у французькій і європейській літературі. Переклади творів Бальзака українською мовою починають з’являтися з останньої третини ХІХ ст. Більшість творів письменника була перекладена вже в ХХ ст. Творчість великого французького письменника Оноре Бальзака належить всьому людству ще і тому, що він виявляв динамічні сили сучасної цивілізації, розкривав її глибокі суперечності і намагався їх розв’язати.

У суверенній Україні вже цілком назріла необхідність видати зібрання творів великого французького реаліста, українською мовою. Маємо зробити все, щоб проводити відкриті уроки класиків світової літератури для нашої молоді, а не підсовувати навзамін новомодні і віддалені від реальності фентезі.

Василь Слободяник