Титан чи природа полісся?

Титан знаходиться на 10-му місці за поширеністю в природі. У земній корі титан майже завжди присутній тільки в кисневих сполуках. У вільному вигляді не зустрічається. Він концентрується в бокситах кори вивітрювання і в морських глинистих опадах.  До 30% TiO₂ накопичується в деяких глинах. Мінерали титану стійкі до вивітрювання і утворюють великі концентрації в розсипах. Відомо понад 100 мінералів, що містять титан.  Розрізняють корінні руди титану — ільменіт-титаномагнетитові і розсипні — рутил-ільменіт-цирконові.

З них економічно доцільно та технологічно можливо видобувати метал титан (Ті), один з найважливіших конструкційних та стратегічних металів. Враховуючи питому міцність, твердість та корозійну стійкість, титан використовується для побудови літаків, космічних кораблів, складної хімічної апаратури та ядерної техніки. Завдяки заміні сталі на титан вага, наприклад, літаків значно зменшується і тому їхня ефективність значно збіль­шується.

В Україні, одній з нечисленних країн світу видобутку титанової руди, її поклади відкрили на початку 1950-х pоків і невдовзі почалася їхня експлуатація. Титанові руди поширені в Україні у межах Українського кристалічного масиву, особливо на сході Волині (Іршанське родовище) та в центральному Придніпров’ї (Самотканське та Стремигородське). Українські титанові руди належать до екзогенних мінералів, представлених здебільшого ільменітом (FeТіО₃), рутилом (ТіО₂), аризонітом та лейкоксеном.

В 2005 компанія Titanium Corporation опублікувала наступну оцінку споживання титану в світі: 60% — фарба; 20% — пластик;  13% — папір; 7% — машинобудування.

Основною сировиною для виготовлення титану (титанової губки) та супутніх товарів є ільменітовий концентрат, основною складовою якого є титановмісна руда — ільменіт. Ільменіт — найпоширеніший мінерал титану.  

До початку 1999 р. у світі виявлено більш 300 родовищ титанових мінералів.

Запаси ільменіту зосереджені в основному в Австралії, Китаї, Росії, Україні, Казахстані, Норвегії, ПАР, Італії, Індії.

В Україні найнижча інтенсивність використання, але практично найвища база запасів ільменіту. Якщо в середньому наявні світові запаси були б погашені за 132 роки, то в Україні їх вистачить майже на півтисячоліття.

Найбільші обсяги видобутку титанової сировини сконцентровані в Австралії та в Південній Америці, що обумовлює вплив країн даних континентів на загальносвітові ціни на ільменітовий концентрат.

Вартість ільменітового концентрату на світовому ринку вже протягом останніх 1,5 років залишається сталою.  Останнім часом попит на металевий титан неухильно росте і, за прогнозами експертів, ще як мінімум десять років буде перевищувати пропозицію. Якщо раніше близько 80% виготовленого титану забирала воєнна промисловість, то зараз на частку ВПК приходиться лише 40-50% виробленого металу.

Світовий попит на металевий титан з 2004 р. почав різко рости, його продуценти в КНР, СНД, Японії і США повідомили про свої середньострокові плани по збіль­шенню виробництва титанової губки і титанових злитків. 

За запасами титану країни СНД займають перше місце у світі. Промислові запаси цих металів розвідані в Росії, Україні і Казахстані та відносяться як до корінних родовищ, так і до розсипів.

Україна є другою країною СНД за запасами титану. Розвідані запаси титану тут складають 40,5% від загальних запасів країн СНД. Основні запаси відносяться до великих ільменіт-рутил-цирконових розсипних родовищ — Малишевського (Дніпро­петровська область) та Іршанської групи (Житомирська область). Досить значні запаси титана зосереджені в корі вивітрювання і корінних руд найбільшого в СНД Стремигородського ільмніт-титан-магнетитового родовища (30,8% від загальних запасів СНД). Це родовище знаходиться у стадії проектування виробництва та проектування будівництва збагачувальної фабрики.

Україна є однією з п’яти країн-виробників стратегічної титанової сировини. Тут зосереджено 20% світових запасів і видобутку ільменітової руди. Країна має 40 родовищ, з яких: 1 — унікальне, 13 — великих, 12 — розвіданих, 5 — розроблювальних.

Більш того, лише Україна, Китай і США мають повний цикл виробництва титанового прокату (“ільменіт — губка — зливки — прокат”).

В Україні присутні всі три перших переділи титанової промисловості.

Титанову мінеральну сировину видобувають і збагачують три підприємства: Філія «Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат» ЗАТ «Кримський титан» (ільменітові родовища Іршанської групи в Житомирській області); Філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ЗАТ «Кримський титан»; ТОВ «Валки-Ільменіт» (ільменітові родовища Іршанської групи в Житомирській області).

Виробництво пігменту двоокису титану здійснюють: ВАТ «Сумихімпром» (м. Суми; ЗАТ «Кримський титан» (м. Армянськ., АР Крим)

Виробництво титанової губки здійснює Запорізький титано-магнієвий комбінат (м. Запоріжжя).

Україна є потенційно важливим виробником пігментів ТіО₂.

Виробництво пігментів здійснюється ВАТ «Сумихімпром» та ЗАТ «Кримський титан» (паспортні потужності складають відповідно 40 і 70 тис. Мт/рік) виключно за сульфатною технологією.

Більше 80% обсягів вироблених пігментів експортується, переважно до країн СНД.

ЗАТ «Кримський Титан» — провідний у Східній Європі виробник двоокису титана. ЗАТ «Кримський Титан» створено у 2004 р. Виробничу діяльність розпочато 2005 р.  ЗАТ «Кримський Титан» передані в оренду Іршанський гірничо-збагачувальний і Вільногірский гірничо-металургійний комбінати терміном на 5 років, що в організаційну структуру ЗАТ ввійшли окремими філіями.

Сировинною базою для продуцентів пігменту, які запроектовані за сульфатною технологією, є ільменітовий концентрат іршанської групи.

Ільменітовий концентрат «Вільногірського ГМК» практично не придатний для використання у вітчизняних виробництвах пігменту через підвищений вмісту хрому і алюмінію; він може використовуватися лише після спеціальної доводки.

Титанову губку виготовляє підприємство-монополіст Запорізький титаномагнієвий комбінат, що виробляє близько 7,5 тис. тонн сировини в рік при проектній потужності 18 тис. тонн.

Третій переділ в Україні представлений великим числом металургійних заводів. Титанова губка у відносно невеликих кількостях потрібна для виробництва феросплавів і спецсталей. Але основних споживачів продукції ЗТМК три: компанії «Антарес», НПЦ «Титан» і Закарпатський завод порошкової металургії.

Виробнича потужність київського заводу компанії «Антарес» — 5 тис. тонн титанових злитків у рік, що складає близько 7% світового виробництва цієї продукції. Добудовані в 2004 році три електронно-променеві печі здатні переплавити більш половини губки у дорогий і ліквідний на міжнародному ринку метал. Зараз завод простоює через відсутність сировини.

Науково-виробничий центр «Титан» при інституті ім. Патона (м. Київ) здатний робити 3 тис. тонн металевого титана в рік і переробляти його в унікальний товар — високоміцні і довговічні труби для зміцнення нафтових шпар. 

Закарпатський металургійний завод (смт. Вишково, Закарпатська область) — єдине підприємство в Україні, що працює в сфері порошкової металургії, що робить титанові порошки і вироби з них. Потужності заводу дозволяють щомісяця випускати 250-300 тонн титанових порошків. Зараз закарпатському заводові виділяється по 20 тонн титанової губки на місяць, яких вистачає на три дні роботи. Відповідно, 27 інших днів місяця підприємство простоює.

Що стосується наступних переділів, то в Україні на багатьох меткомбінатах з радянських часів збереглися цехи по переробці титанових злитків у труби, листовий прокат, готові вироби, але всі ці потужності порстоюють через фактичну відсутність попередньої ланки технологічного ланцюжка.

В той же час, до титанової промисловості України проявляють інтерес іноземні компанії.

ЗАТ «Титаново-апатитова компанія» має ліцензію на розробку Федорівського родовища апатит-ільменітових руд у Житомирській області (апатити використовуються для випуску фосфорних добрив, а ільменіти йдуть на виробництво титанової губки і двоокису титана). 70% акцій «ТАКО» належить Російському ЗАТ «Ренова», інші 30% — фірмі «Ріволі-Україна». 

Однією з проблем, що гальмують промисловий розвиток родовищ титановмісних руд є невирішеність питання власності на землю. В переважній більшості родовища знаходяться під  розпайованими землями сільськогосподарського призначення, а відповідно до чинного законодавства такі землі не підлягають продажу.

З урахуванням того, що в Україні розробка родовищ ільменітового піску ведеться не досить інтенсивно, а попит на дану сировину зростає, в найближчому майбутньому слід очікувати подальшого розвитку титанової галузі України...

***

В Житомирській області мешканці Чопович різко виступили проти планів видобутку титану на їх території.

В нашій країні ніхто нікому не вірить і не довіряє, кожен сам за себе. Але сталось це не з вини громадян, у цьому винна багаторічна українська політика, яка довела людей до страху, зневіри, невпевненості в завтрашньому дні.

Утім, мешканців Чопович уже не назвеш байдужими: у цьому невеличкому селищі на Житомирщині зароджуються основи громадянського суспільства. Людей об’єд­нало лихо, яке, за їх­німи словами, може з плином часу призвести до того, що ці мальовничі місця, куди їдуть паломники навіть з європейських країн, перетворяться на терикони та небезпечну і не придатну для проживання місцевість. Причина цьому — природні багатства: чоповицькі надра багаті на титанову руду, на видобуток якої претендує Національна акціонерна компанія «Надра України». Малинщина має статус зони радіоактивного зараження внаслідок чорнобильської катастрофи, і не потрібно бути великим фахівцем, щоб зрозуміти, які наслідки може спричинити ще й видобуток у цій місцевості титану.

Новина про те, що депутати Чоповицької селищної та Малинської районної ради на позачергових сесіях дали згоду на отримання спеціального дозволу на користування надрами на території в 300 гектарів підприємству «Житомирбуррозвідка» (НАК «Надра України”) породила суспільну напругу серед жителів селища Чоповичі, сусідніх сіл та громади міста Малина.

Ще 26 квітня чопівчани зібрались на акцію протесту проти повторного «чорнобиля» на території, де вони мешкають. Люди обурювались тим, що їхні депутати прийняли рішення не спитавши думки всієї громади, злякавшись тиску і погроз. Ситуація настільки загостилась, що 4 травня було скликано схід селища, на який прибув представник «Надр України», еколог заводу імені Антонова, представники місцевої інтелігенції, які ініціювали акцію протесту. До Чоповицького Будинку культури йшли сімдесятилітні бабусі й дідусі, яким явно було дуже важко пересуватись, дехто на милицях. Прийшла і молодь, і школярі, йшли цілими сім’ями з маленькими дітьми в колясках. Йшли з твердим наміром захистити своє право на життя і здоров’я, захистити майбутнє своїх дітей і внуків. Під протестним листом щодо рішення сесії селищної ради підписалось понад 1000 осіб. У залі лунали репліки: «Не допустимо на нашу землю титанового монстра!».

Висловити свою позицію щодо видобутку титану та підтримати своїх земляків приїхав і народний депутат України Микола Рудченко — виходець з Чопович.

Розпочавши збори громади, селищний голова Анатолій Іваненко зізнався, що рішення на сесії було прийнято під тиском, і, усвідомивши свою відповідальність та збагнувши наслідки, депутати селищної ради готові його скасувати. Дехто в залі перемовлявся про те, що нібито «область уже все вирішила, на позачерговій сесії депутати Житомирської облради прийняли рішення про надання вищеназваній компанії спеціального дозволу на користування надрами на Малинщині, Коростенщині, Володарщині, Черняхівщині…». «Вони вже давно все вирішили за нас, ми для них ніхто, та видно схаменулись, що порушили закон і хтось їхнє рішення може оскаржити в суді», — перешіптувались люди в залі.

«Ті чужинці, які приїздять до вас перед виборами і гарно обіцяють, що хочуть зробити для вас добро, насправді мають на меті зробити добро собі. Бо ті, хто хоче забрати наші землі, і травити нас радіацією від видобутку титанової руди, і ті, хто приїздив нещодавно молитись у монастир у Ки­п’ячому і садити дерева — це одна команда» — підкреслив Микола Рудченко в своєму виступі. Депутат піддав гострій критиці видобуток титану в Іршанську Володарсько-Волинського району. За його словами, ніхто не дбає про екологію, про благоустрій селища. Видобувну компанію абсолютно не цікавлять проблеми громади селища: забруднення води, повітря, вивіз сміття — це нікого не обходить. Рудченко розповів, що рік тому на прохання громади придбав для селища сміттєвоз, а гірничо-збагачувальний комбінат досі не спромігся віднайти 20 тисяч гривень на придбання сміттєбаків.

- Так вони дбають про людей, їм все одно, хто тут живе, головне — набити свої кишені. Безумовно, надра повинні розроблятись, але до всього потрібно підходити зважено, відповідально, — висловився депутат.

Один із старожилів — Олександр Волосенко услід за Миколою Миколайовичем закликав громаду не здаватись до кінця і ні в якому разі не давати дозволу на розробку надр.» Люди, борімось, бо правда за нами», — звернувся до односельців дідусь.

Розповідаючи про «райдужні перспективи» для людей у плані працевлаштування та благоустрою Чопович, про те, що компанією буде враховано всі потреби населення, витримано відповідні норми щодо видобутку ільменіту, представник компанії «Надра України» Віктор Назаренко не зумів переконати сельчан. Не вдалось цього зробити і представнику Малинської РДА В.Марцинюку. Обидва виступаючі викликали обурення зали.

У своєму слові представник екологічної служби заводу «Антонов», а нині пенсіонер Євген Шабаєв, посилаючись на власний досвід та практику надання подібних дозволів та погодження відповідних проектів висловив ряд аргументів щодо того, які негативні наслідки це викличе, і не лише в Чоповичах та Малинському районі, а й у сусідніх районах. Його резюме: «Якщо хочете знати думку спеціаліста, я кажу категорично — не погоджуйтесь, що б вам не говорили і що б вам не обіцяли!»

Наприкінці зборів знову слово взяв Микола Рудченко, зваживши на розповіді присутніх, що сесія може не відмінити свого рішення, бо на депутатів знову тиснуть, погрожують звільненнями з роботи, залякують. На що Рудченко зазначив, що громадянська мудрість і мужність його земляків у відстоюванні своїх прав викликає повагу у всього суспільства.

Після зборів громади на позачерговій сесії своїм рішенням депутати селищної ради одноголосно скасували попереднє рішення і тим самим не дозволили використання надр на їхній території. Варто зазначити, що кілька тижнів тому депутати Володарсько-Волинської селищної ради теж проголосували проти експлуатації тамтешніх надр.

 

 

 

Мої земляки, жителі Малинського, Радомишльського та Коростишівського районів Житомирської області доручили мені виступити з трибуни Верховної Ради, тому що насувається чергова екологічна катастрофа на зразок Чорнобильської. Постала серйозна загроза зневоднення Житомирського Полісся. У високих кабінетах НАК (державної компанії) «Надра України» вирішили замахнутися «екологічною» сокирою на здоров’я людей і збудувати на території цих районів дві фабрики по видобутку ільменіто-титанових руд. Тільки Торчинське родовище (Коростишівський і Радомишльський райони) має площу понад 6 тис. га. Злобичське родовище (Малинський район) — близько 4 тис. га.

Біля церковної святині — жіночого монастиря Афон­ської Божої Матері в урочищі Кип’яче біля с.Чоповичі б’є цілюща вода. Звідусіль їдуть сюди, щоб помолитися і зцілитися. І тут місцева влада, викрутивши руки депутатам, де погрозами, де лестощами спочатку домоглася прийняття рі­шень від місцевих рад про погодження на видобуток ільменітових руд забираючи останні землі запасу. Але вчасно схаменулись. Чоповицька селищна рада 4 травня скасувала своє попереднє рішення про надання погодження на користування надрами.

В моїх руках знаходиться звернення жителів Чоповицької селищної ради, Барвінківської сільської ради (загалом 7 населених пунктів, з підписами 1200 чоловік), які повстали проти намірів будувати титанові фабрики. Також 244 підписи зібрали жителі Моделєва Радомишльського району і передали мені на сході села.

На сході мешканців в с.Торчин Коростишівського району 18 травня громада прийняла рішення не давати погодження на розробку родовищ ільменіто-титанових руд.

Проти видобутку ільме­нітів виступають і громади Чайківської і Пилиповицької сільських рад Радомишль­ського району. Але влада боїться народу. На ці зустрічі не їде. Більш того, почалося цькування людей з села Моделєва правоохоронними органами.

Чим загрожує видобуток ільменіто-титанових руд в трьох районах Житомирської області? Відповідь: обезводненням, погіршенням екологічної безпеки і здоров’я людей. 

За даними Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної Академії наук, науковців Т.Галушкіної та А.Максимова, найменш забезпечені ресурсами підземних вод Миколаївська, Одеська, Чернівецька і, як не дивно, Житомирська області.

Виступаючи в Торчині перед сільською громадою, директор дочірнього під­приємства НАК «Надра України» «Житомирбуррозвідка» пан С. Поляков заявив селянам: «З початком промислового видобутку ільменітів у вас не стане води на глибину 25 метрів».

Виступаючи 25 квітня в Чоповичах, заступник голови НАК «Надра України» М. Максімцев заявив: «Глибина кар’єру сягатиме 25-30 метрів. Рекультивація буде проводитись протягом 20 років. І головне, вода буде привозна».

Враховуючи те, що в Україні споживається 320 літрів води на добу на одну особу, то на Житомирщині тільки 100 літрів, а нині жителям Іршанська Володар-Волинського району Житомирщини привозять воду двічі на тиждень, а то й один раз. Всього лише 80 літрів. Бо тут вже стоїть гірничо-збагачувальний комбінат з видобутку титанів.

Через відсутність водоочисних споруд якість питної води у цих районах не відповідає нормативам. Цілодобове водопостачання доступне тільки для 65% населених пунктів Житомирщини.

Крім обезводнення, будуть піддані плюндруванню земля і повітря, рослинний і тваринний світ. Під загрозою Малинське та Іршанське водосховища, природні заказники. І найважливіше — це здоров’я наших дітей і онуків. Біля Чопович планується будівництво фабрики і видобуток титану. З нині обстежених 290 дітей шкільного віку цього селища, тільки семеро, тобто 2%, є умовно здоровими. Я кажу як лікар — це демографічна катастрофа. А тут готують нову — екологічну!

Уже не раз знищували Житомирське Полісся: це — меліорація, тобто необґрунтоване осушування боліт у 80-х роках ХХ століття, нині інтенсивне вирубування лісів, розробки гранітних кар’єрів, забруднення води, а потім Чорнобиль. Дійшло до того, що Житомирщина почала посідати перше місце з онкозахворювань, анемії, хронічних тонзилітів, бронхітів тощо.

Навіть за Радянського Союзу, проаналізувавши щільність населення, гідрологічні умови, унікальність природи Житомирського Полісся, державні мужі та військово-промисловий комплекс вгамували свої апетити і збудували тільки один Іршанський гірничий комбінат.

Плануючи почати промисловий видобуток ільменіто-титанових руд з березня 2015 року, на Злобичському родовищі в розмірі 200 тисяч тон в рік, не враховуючи Торчинського родовища, буде нанесений останній удар по навколишньому середовищу та здоров’ю людей Житомирщини.

Хочу завершити свій виступ словами одного з депутатів Барвінківської сільської ради Станіслава Гуменюка: «Видобування і продаж корисних копалин — це найпримітивніший шлях економічного виживання будь-якої держави. Це — не економічне зміцнення, а лише знищення своєї землі, знищення свого народу. Адже Полісся й Карпати є легенями України, всієї Східної Європи».

Тому прошу вважати мій виступ депутатським зверненням до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, до Генерального прокурора України Віктора Пшонки та Міністра охорони навколишнього природного середовища Едуарда Ставицького.