Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

АГРЕСОРИ І ЖЕРТВИ

Біоценоз — не хаотичний набір рослин і тварин, який можна доповнювати за примхою людини. Утворюючі його види пов’язані складними відносинами, і в них важко вписатись чужинцю. 

Чи можна вважати це успіхом?

Одним з головних об’єктів акліматизаційного буму став уссурійський єнот, якого також називають єнотовидним собакою. У 1929-1955 роках він був розселений на величезній території — від Прибалтики і Карпат до Якутії і від Кольського півострова до Закавказзя і Середньої Азії. Спроби акліматизації уссурійського єнота в азіатській частині тодішнього СРСР виявилися безуспішними, але в помірній зоні європейської частини країни цей звір успішно прижився, створивши величезний ареал, а потім вже самостійно розселився в країни Східної Європи.

Перетворення єнотовидного собаки в масовий вид середньої смуги спочатку неабияк налякало не тільки екологів, але навіть мисливствознавців-практиків. Вид, який у себе на батьківщині харчується в основному гризунами, амфібіями і безхребетними, на новому місці успішно освоїв новий ресурс: основною здобиччю єнотовидок у весняно-літні місяці стали яйця і пташенята птахів, які гніздяться на землі. У деяких районах ці єноти дочиста знищували гнізда тетерячих і водоплавних. Схаменувшись, багато мисливських господарств спробували позбутися від занадто жвавого прибульця, але це виявилося не так просто: єнотовидка розмножувалася швидше, ніж її встигали відстрілювати.

Однак у 1980-і роки роботи радянських та європейських зоологів показали, що збиток, який завдається єнотовидним собакою, з часом зменшується і вже не загрожує існуванню тетеруків і качок. Чисельність самого звіра теж стабілізувалася, він встановив певні відносини (харчові, конкурентні і т. д.) з місцевими видами та в цілому непогано вписався в східноєвропейські ландшафти.

Чому в одних випадках відбувається так, а в інших прийшлий вид або швидко зникає, або обвалює місцеву екосистему?  Вчені, аналізуючи цей приклад, звертають увагу на те, що єнотовидні собаки, розселені в європейській частині СРСР, по суті справи, повернулися до себе додому. Всього якихось пару мільйонів років тому єнотовидки – а точніше, їх безпосередні предки — водилися від Іспанії до Приазов’я. Наступаючий льодовик розірвав надвоє зону лісів, загнавши її мешканців на протилежні краї Євразії. Але популяції лісових звірів, відкинуті до тихоокеанського узбережжя, могли відступати вздовж нього як завгодно далеко. А їхні західні побратими опинились замкненими в гігантській пастці Європи і зрештою вимерли.

Завезені в Європу єнотовидки потрапили в екосистему, що склалася з участю їх безпосередніх предків і зберегла потенційне місце для них. Знадобилися лічені десятиліття, щоб птахи, які гніздяться на землі, «згадали» поведінкові способи захисту від цього хижака, такі як маскування гнізд і влаштування їх у недоступних для нього місцях. Швидко пристосувалися до поведінки уссурійського єнота як його жертви, так і конкуренти, природні вороги, паразити і навіть збудники хвороб. Ймовірно, те ж сталося і з іншим далекосхідним репатріантом — плямистим оленем, також успішно акліматизованим в європейській частині СРСР і ряді країн Європи. Аналогічні причини забезпечили стрімке і в той же час на диво мирне розселення в Північній Америці здичавілих європейських коней: мустанги повернулися в ті місця, де всього за 12000—15000 років до цього водилися їх найближчі родичі. Таким чином, по-справжньому успішними акліматизаціями найчастіше стають реакліматизації — поверненням виду в місця, де він історично недавно мешкав. Хоча буває й по-іншому.

У 1950-1960-і роки радянське водне господарство в Середній Азії зіткнулося з несподіваною проблемою: потужні зрошувальні канали, не встигнувши перетворити пустелі на квітучі сади, самі заростали різноманітної водною рослинністю. Це сильно уповільнювало рух води в каналі, збільшуючи і без того чималі втрати на випаровування і просочування в ґрунт. Крім того, повільна проточна вода під жарким сонцем часто «зацвітала» через розмноження мікроскопічних водоростей (фітопланктону).

Для боротьби з цими напастями в канали і водосховища стали випускати далекосхідних риб — товстолобика і білого амура. Батьківщина їх — Східна Азія, в тому числі Амур і його притоки. Обидва харчуються рослинами, але різними. Товстолобик своїм зябрових апаратом відфільтровує з води фітопланктон. Білий амур скушує і перетирає потужними глотковими зубами великі водні рослини, а при нагоді може пощипати звичайної травички на затопленому лузі. При цьому обидві риби відрізняються неабиякою ненажерливістю і, незважаючи на низькокалорійну дієту, в теплій воді і при великій кількості корму швидко ростуть. Товстолобик може вирости до 16-20 кг, а білий амур — удвічі більше.

Травоїдні риби дійсно взяли під контроль водну рослинність (хоча, звичайно, не могли очистити від неї канали повністю), та до того ж виявилося, що за гастрономічними якостями вони не поступаються своєму близькому родичу — коропу. Труднощі виникли хіба що з розмноженням: у себе на батьківщині обидві риби відкладають ікру на мілководдях під час розливу, якого на середньоазіатських річках (а тим більше на каналах) не буває. Але через деякий час риби навчилися нереститися прямо в річках і каналах. Дослід виявився настільки вдалим, що незабаром товстолобиків та білих амурів завезли в пониззя Волги, на Кубань, Дніпро і навіть Дунай. В деяких з цих річок з часом теж з’явилися придатні до розмноження форми.

У 1970-х роках товстолобик (під ім’ям азіатського срібного коропа) був завезений з Тайваню до США для боротьби з зацвітанням рибних ставків. З покладеним на нього завданням він впорався успішно, але якась кількість риб зуміла просочитись в природні водойми (це свого роду закон прісноводної аквакультури: все, що живе в ставку, рано чи пізно опиниться в найближчій річці). Сьогодні азіатський короп населяє неабияку частину басейну Міссурі і вже подолав вододіл, який відокремлює його від Великих озер.

Підводити підсумки переможної ходи травоїдних риб поки рано, але навіть там, де вони живуть уже майже півстоліття, ніякої екологічної катастрофи їх акліматизація начебто не викликала. Частково це можна пояснити тим, що в першу чергу риб вселяли у незбалансовані екосистеми, які знаходяться в процесі становлення. Мешканці каналів і ставків не «притерті» один до одного спільною еволюцією — простіше кажучи, всі вони такі ж чужинці, як і спеціально привезені людиною риби. І не дивно, що екологічно пластичні види, вчасно потрапивши в таку «гарячу точку», зайняли в ній важливе місце.

Однак Міссурі — не тільки що проритий канал, їх екосистеми давно склалися. Яким чином прибульцям вдалося вбудуватися в них?

Щодо білого амура можна припустити, що він сам створив собі нішу, використовуючи ресурс, на який до його появи ніхто з аборигенів всерйоз не претендував. Але товстолобик харчується фітопланктоном, на якому засновані всі харчові ланцюжки у водоймі. Здавалося б, у нього просто не може не бути конкурентів. Однак безпосереднім поїданням фітопланктону зайняті зазвичай дрібні безхребетні, а вони великій рибі не конкуренти. Риба-фільтратор ні­коли не зможе розмножуватися швидше, ніж дафнії і коловертки, а якщо вони занадто сильно розмножаться, товстолобик просто включить їх в своє меню.

Зміни, які вносяться інтродукованим видом в екосистему, можуть довгий час залишатися майже непомітними. Зараз у США триває широка кампанія проти розселення азійського коропа. Його навіть труять! Бо риба-агресор позбавляє їжі риб, які є аборигенами. Крім того ця риба зараз намагається проникнути у систему Великих озер, де може обвалити тутешню екосистему. У США на те, щоб зупинити просування азійського коропа виділяються мільйони доларів!

за матеріалами

eco-live.com.ua

 

ВИДИ-ЗАГАРБНИКИ

Те, що інвазивні види представляють небезпеку для місцевих мешканців, стало вже практично аксіомою. Учені наводять безліч прикладів того, наскільки агресивно види-загарбники поводяться на новій території. А якщо чужинці потрапляють на територію, де живуть їх близькі родичі, то між ними можлива гібридизація.

Учені з декількох американських університетів разом з доктором Бенджамином Фітцпатріком з Університету штату Теннессі з’ясовували, що сталося з геномом місцевих видів смугастих амфібій — каліфорнійських амбістом коли на їх законній території виявився вид-загарбник — амбістома тигрова. Учені показали, що всього за 60 років їх спільного існування утворилися гібриди, причому в ділянки генома каліфорнійських амбистом впроваджувалися гени видів-загарбників!

Щоб зрозуміти, що ж відбувається з геномом корінних жителів — каліфорнійських амбІстом, доктор ФІтцпатрІк з колегами підрахував у них кількість інтродукованих аллелей. Учені вивчали амфібій, які вирощувалися в 44 водоймищах, причому на відстані приблизно 200 км від того місця, де тигрові амбістоми уперше вторглися на територію Каліфорнії.

Як говорять автори роботи, у каліфорнійських амбістом 3 з 68 випадково вибраних ділянок генома були практично повністю заміщені інтродукованими аллелями. Заміщення сталося за дуже короткий проміжок часу і на великій відстані від місця появи інвазивного виду. Як пояснюють учені, процес заміщення ділянок генома у корінних видів може відбуватися дуже швидко, правда, тільки у тому випадку, якщо природний відбір сприяє новій комбінації генів.

 

МЕДУЗИ

захоплять океан?

Скоро ваші діти говоритимуть своїм дітям: «Будь ласка, доїж свою медузу», — ці слова Даніела Паулі, відомого морського біолога, професора з Університету Британської Колумбії у Ванкувері, не далекі від реальності. На думку американських і австралійських учених зараз у Світовому океані відбувається масове поширення медуз. Якщо антропогенна дія на морські екосистеми продовжиться, медузи займуть домінуюче положення на вершині харчового ланцюжка, змістивши з п’єдесталу риб, а океан перетвориться на желеподібну масу. За даними морських біологів, вже зараз відбуваються спалахи чисельності медуз в Чорному, Каспійському, Балтійськом морях, в морських акваторіях Тихого океану. Зовсім нещодавно біля берегів Японії стався спалах чисельності гігантських медуз Nemopileta nomurai, розміри яких досягають двох метрів, а вага — двохсот кілограмів.

Як говорять учені, найближчими роками в цих акваторіях ситуація тільки погіршиться. Доктор Річардсон, звинувачує в тому, що відбувається антропогенний чинник — надмірний вилов риби, забруднення морських вод поживними елементами і глобальне потепління.

Медузи панували в океані в кембрійський період — приблизно 550 мільйонів років назад. Тоді костисті риби ще не з’явилися, тому ніщо не заважало спокійному процвітанню медуз. На думку учених, змістивши видовий баланс морських екосистем, людина в силах запустити еволюцію у зворотний бік. Доктор Річардсон здивований тим, що розвиток людства і технічний прогрес, що відбуваються з такою неймовірною швидкістю, можуть в той же час повернути морські співтовариства в той стан, в якому вони знаходилися мільйони років назад.

Що ж дозволяє медузам процвітати нині і боротися за місце на вершині харчового ланцюжка з рибами?

На думку біологів — мінлива фортуна саме зараз виявилася на стороні медуз. Нині екологічна ситуація в багатьох регіонах Світового океану склалася таким чином, що деякі види морських мешканців відчувають стрес, а для медуз такі умови виявилися цілком відповідними. Уся справа в їх фізіології.

По-перше, раціон харчування медуз надзвичайно широкий. Вони поїдають усе: від простих одноклітинних організмів до личинок і ікри риб. Тому медузи рідко страждають з голоду. А якщо доводиться голодувати, ці тварини просто скорочують розміри свого тіла, стискуючись до мінімуму (скорочується бажання поїсти і підвищується вірогідність виживання). Поліпи медуз з настанням несприятливого періоду впадають в анабіоз, покриваючись захисною оболонкою. Вони можуть знаходитися в такому стані до сорока років, а потім як ні в чому не бувало продовжують свій розвиток. Більше того, вони мають здатність до регенерації — при ушкодженні деяких ділянок тіла їх тканини самі відновлюються. Нарешті, на відміну від багатьох водних мешканців медузи прекрасно себе почувають у воді, бідній киснем.

Самі по собі ці унікальні можливі медуз у міру розвитку еволюції морських екосистем і появи більш високоорганізованих організ­мів виявилися не зовсім затребуваними. Незважаючи на безліч пристосувань, ці тварини все-таки програвали рибам, які швидко зайняли домінуючі положення. Зараз же антропогенний чинник ставить під загрозу існування багатьох видів морських організмів. Екологічні ніші, що звільнилися, ніколи не залишаються вільними — їх швидко займають інші види.

На думку доктора Річардсона, декілька чинників звільняють екологічні ніші і сприяють розвитку популяцій медуз — це надмірний вилов риби, збільшення температури поверхневих вод в багатьох регіонах світового океану в результаті глобального потепління клімату і євтрофікація — масовий розвиток фітопланктону через забруднення вод фосфором і азотом.

Як пояснюють учені, скорочення популяцій багатьох видів риб, які живляться медузами або їх поліпами, призводить до того, що чисельність медуз просто нікому контролювати. Через євтрофікацію вод починають швидко розмножуються флагелляти — крихітні організми, якими дуже люблять ласувати медузи. З іншого боку, флагелляти починають паразитувати на рибах. Крім того, масовий розвиток фітопланктону при євтрофікації призводить до того, що в товщі вод кисню стає недостатньо — в таких умовах риби просто задихаються, а медузи почувають себе прекрасно.

Збільшення температури поверхневих вод також сприяє розвитку медуз, додають учені. Так, потепління вод в Північній Атлантиці викликало спалах чисельності медуз.

Інша небезпека — інвазії медуз, коли поліпи прикріпляються до днища судів. Так, наприклад, в 1982 році в Чорне море зі східного узбережжя США потрапила медуза Mnemiopsia leidyl. Тому до 1989 року біомаса анчоусів скоротилася на 85%. Ситуація погіршилася вступом великого об’єму викидів стічних вод. Розпад Радянського Союзу, в результаті якого країна переживала економічний занепад і скорочення об’ємів викидів стічних вод, врятували чорноморських анчоусів від вимирання.

Учені вважають, що морські екосистеми ще можна зберегти і не допустити панування медуз і масового скорочення популяцій риб. Доктор Річардсон пропонує цілу програму з відновлення рівноваги океану. Учені нагадують, що в китайській кухні медузи вважаються особливим делікатесом. Тому, говорить доктор Річардсон, варто звернути увагу на величезну кількість вільно плаваючого білку в океані. Також біологи закликають звернути увагу на використання медуз в медицині. Традиційна медицина застосовує препарати на основі медуз в лікуванні безлічі захворювань — артритів, опіків, імунної недостатності. А використання медуз в нетрадиційній медицині взагалі мало вивчена область. Ще одна можливість контролювати чисельність медуз — запобігання інвазій. Для цього треба особливо ретельно очищати днище судів. Ще в 2004 році була прийнята міжнародна конвенція, що вимагає використання судами баластної води у відкритому океані до входу в прибережну зону для очищення днища. Правда, наскільки ретельно дотримується ця конвенція, сказати украй важко. 

 

А що у нас?

Відколи течію Дніпра перегородили греблі, і велика річка перетворилася на каскад водосховищ, режим її став нагадувати умови лиманових (приморських) водних систем. Змінилася швидкість течії, мінералізація і хімічний склад води, її колірність. Дніпро став нагадувати ланцюжок акваріумів — сполучених посудин, відкритих для підкорення їх лимановими видами тваринних, таких, що можуть мешкати при різних показниках солоності і мінералізації води. Вже перші післявоєнні роки (1946-1952 рр.) охарактеризувалися інтенсивним процесом переформовування фаун. У нові водні екосистеми почали проникати нетипові для прісних вод мешканці, в першу чергу — морські види безхребетних і риб. Проникати і адаптуватися, незважаючи на здавалося б абсолютно різні умови існування.

В середині минулого століття в дніпровські водосховища і їх додаткову систему самостійно і не без допомоги людини проникли більше 50 (!) нових видів водних тварин. Заполонив водосховища молюск дрейссена (“черепашка”), з’явилися нові види рачков-бокоплавів, відмічена азово-чорноморська тюлька. Саме в цей час (на початок 1960-х рр.) з’являється в Дніпрі і.. оселедець чорноморсько-азовський, що уподобав, наприклад, Каховське і Дніпровське (Запорізьке) водосховища і що прекрасно почуває себе в прісних водах і зараз.

 З кінця 1950-х років в Україну стали завозити для подальшої акліматизації риб, історичними ареалами яких були Далекого Сходу СРСР і Китаю (білий і строкатий товстолобики, білий Амур, чорний Амур). Наприклад, в 1961-1971 рр. в Радянському Союзі проводилося до 400 перевезень риб рік. У водосховища України, наприклад, завезли тараню з Криму, яка прижилася і зараз в окремих випадках досягає 2-2,8 кг маси. Акліматизували в Дніпрі і рибця, невдало спробували заселити водосховища сигом чудським. До кінця 1960-х років у водосховищах Дніпра, та і в будь-якому озері або річці популярного об’єкту сьогоднішнього рибальства — карася сріблястого — не було. Іноді його можна було упіймати в ставках, хазяї яких займалися рибництвом. У Україні своєю появою наш «метис» зобов’язаний саме завезенню в наші водоймища рослиноїдних риб — тих же товстолобиків і Амура.  У 1970-і роки відбувається друга «хвиля» розселення видів по каскаду дніпровських водосховищ: окрім карася сріблястого і амурського чебачка, тільки в Дніпровському (Запорізькому) водосховищі транзитом з Каховського з’являються берш (судак волжский), бичок-гонець, колюшка триголкова. Окрім корисного, скажімо, карася, на жаль, в українські водоймища проник і широко поширився чебачок амурський, якого також як і карася «зайцем» завезли в європейські водоймища. За даними різних дослідників, з моменту появи каскаду дніпровських водосховищ прісновода фауна водоймищ України поповнилася 18 новими видами риб. 10 нових представників фауни водоймищ України частково або повністю натуралізувалися. Стосовно рибного населення водосховищ Дніпра нині доля завезених риб коливається від 16 до 25%.

На Дніпровському водосховищі в районі с. Черевичка на 10-метровій глибині трійник  зачепив стару браконьєрську сітку, в якій виявився... живий краб! Сенсаційною знахідкою виявилася самиця китайського мохнаторукого краба Eriocheir sinensis, предки якого до 1912 року спокійно жили собі в опріснених ділянках морів і гирлах річок Північно-східного Сахаліну, Гонконгу і Тайваню. У рік, коли потонув «Титанік», азіатський гість був випадково завезений в баластних цистернах судів аж в басейн Ельби. Звідти він почав швидко розселятися уздовж західних берегів Європи і зараз його багато в річках і гирлових просторах Німеччини, Бельгії, Нідерландах, Франції, Данії, Швеції, Фінляндії. А в 2002 р. настала черга східноєвропейських країн. Особливої радості з приводу вселення в наші річки краба в учених немає, адже відомо, що він своїми норами ушкоджує зрошувальні канали, греблі, інші гідротехнічні споруди.

 У прісноводній фауні водосховищ України вже більше десяти років відзначаються раніше суто акваріумні види безхребетних і риб: прісновода медуза, понад 7 акваріумних видів молюсків, мішкожаберний сом, гуппі, мечоносці, золоті рибки різних форм і інші види.

З 1996 року на внутрішніх водоймищах Дніпропетровської області були зареєстровані: сонячна риба (сонячний, або дисковий окунь), американський канальний сом, тиляпія мозамбіцька, які сьогодні реєструються в річках-припливах правого берега Дніпровського водосховища.

Крім того, відзначаються процеси натуралізації цих видів до умов проживання у водоймищах центральної України. Наприклад, на Зеленодольском водосховище (Дніпропетровська область, Україна) відзначається житлова популяція американського канального сома, що щорічно нереститься в умовах водосховища. У 1990-х рр.  в додаткових водоймищах верхнього Дніпра було відмічено появу ротана-головешки. У травні 2006 р. в озері Кас’янка (7 га), яке з’єднується з Дніпровським (Запорізьким) водосховищем, зареєстрований факт навмисного випуску піраньї Наттерера. Ученими було виявлено, що піраньї раніше містилися в штучних умовах. Кишковик досліджених особин був частково заповнений їжею тваринного походження (карась срібний). 

Факт навмисного випуску небезпечного для природного середовища виду і його існування в нетиповому водоймищі (хоча і нетривалий час) яскраво демонструє  наявність загальнодержавної проблеми — повної відсутності необхідного контролю за вирощуванням і поширенням екзотичних видів тварин (тропічні комахи, риби, земноводні, рептилії, птахи і ссавці).

Одним з найбільш небезпечних риб-екзотів, спроби розводити якого проводилися в деяких ставках України, являється змієголов. Ця велика хижа риба (довжина тіла до 1 м, маса більше 6 кг) — надзвичайно пластичний вид і попадання його в природні водоймища України може привести до непередбачуваних наслідків.

Небезпечними і непродуманими є також наміри і спроби багатьох власників і орендарів штучних водоймищ без наукових обгрунтувань вирощувати нетипові для фауни України види риб.

“Чужі» види з’являються у водосховищах і річках нашої країни завдяки:

- Довгостроковій політиці відносно інтродукції (акліматизація) організмів з метою підвищення продуктивності екосистем.

- Високій активності по спорудженню каналів, мостів, які є шляхами саморасселения різноманітних видів.

- Високий рівень торговельних перевезень водними шляхами.

- Відносно слабкий контроль за перенесенням вселенців через державний кордон.

- Нерозвинене законодавство по відношенню до проведення інтродукцій і занесення організмів з інших країн.

- Відсутність розвитку інформаційного забезпечення моніторингу інвазійних видів.

Неконтрольоване впровадження чужих видів у фауну Дніпра може викликати (і вже викликає) різкі зміни у складі рибних співтовариств, підвищення міри конкурентності за кормові ресурси, місця нагулу і нересту. Пластичні і стійкі до несприятливих умов середовища розселенці легко тіснять види, що виявилися в кризовому стані. На жаль, такими видами -» жертвами» найчастіше виявляються цінні риби. 

За матеріалами робіт  іхтіолога
Романа Новицького. Використано матеріали журналу
«Риболов України».

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com