Хто прищеплює неправду?

Сусіда рідко хто вибирає, тому і вважається подарунком долі той, з ким випадає жити поруч. Благо, коли сусід — культурний, позаяк він не втручатиметься в сімейні справи інших, оцінюючи їх згідно із власним розумінням, та утримуватиметься від тверджень стосовно тих сфер життя, в яких сам ще не розібрався. Адже культурній людині відомо: невихованість і невігластво є двома найгіршими пороками. Саме із нездатності володіти власними емоціями-страстями розпочинається протистояння, спроможне перерости в конфлікт та взаємну ненависть. Поглиблює ж конфлікт з оточенням необ’єктивна оцінка подій в результаті самообману, котрий виникає із небажання сприйняти певну інформацію та змінити погляди на ці події, що, власне, є ознакою невігластва. Сукупність же  невихованості й невігластва є подвійним  пороком, котрий реально перешкоджає налагодженню сусідських відносин.

Російський «Перший канал» у випуску новин 8 липня ц.р., коментуючи ситуацію навколо закону про регіональні мови в Україні, заявив про «насильницьку українізацію» і «спотворення російської історії».  «В Украине Верховная Рада приняла закон о придании русскому языку статуса регионального в половине областей. И это незначительное в любой другой стране мира событие всколыхнуло украинских националистов. Показательно, что за годы насильственной украинизации, когда в стране, где живет более 20 миллионов русских, принудительно повсюду насаждался украинский язык и извращалась русская история, прививалось вранье про геноцид украинцев и героизм бендеровцев, не было со стороны русскоговорящих и сотой доли таких страстей, как сегодня. Все и так знали, почему Николай Васильевич Гоголь свои книги писал на русском, а застольные песни пел на украинском». [Джерело: http://kontrakty.ua/article/49989].

Висловлювання провідних російських ЗМІ про «насильницьку українізацію»,  «спотворення російської історії» та «негідні вчинки українських націоналістів» не є чимось новим та свіжим. Чи не із найпершого моменту «роз’їзду» членів «комуналки» із назвою СРСР по своїх власних окремих квартирах наш сусід, котрий, до слова, сам і ініціював цей «роз’їзд», не перестає встромляти носа не у свої справи, зокрема справи того, кого він колись принизливо назвав «Малоросією» і «молодшим братом». При цьому вражає одноманітність набору слів і фраз, наче для авторів цих «шедеврів риторики» і час, і життя, і розвиток знань про це життя зупинились. Схоже, що народи, покидаючи «комуналку», залишили «старшого брата» не тільки без можливості розпоряджатися життям мешканців величезної території, але й без здатності самостійно розвивати логіку свого мислення і рухатися вперед шляхом світоглядного прогресу…

 Про яке примусове насадження української мови може йтися, коли цією мовою демонстративно нехтують не лише ті, хто контролює більш ніж 80% українського інформаційного простору, намагаючись його заповнити російськомовним продуктом здебільшого низької якості, але й багато з тих, хто перебуває у владних структурах України! І це дає право зробити якраз протилежний висновок: в Україні, де мешкає понад сто національностей, що потребує за усіма законами введення єдиної мови спілкування — української (бо ж держава — Україна!), примусово насаджується не українська, а   мова, яка і без того має великий ареал поширення і могутніх покровителів. 

Заяви ж російських ЗМІ про те, що геноцид українців є брехнею, — це  пряма образа історичної пам’яті українського народу. І про яке спотворення російської історії українцями можна стверджувати, коли результатами численних сучасних історичних досліджень (не лише в Україні) доведено: російську історію спотворили ті, що в різні часи віддано служили імперіям — російській і пізніше радянській! Ця брехня досі підтримується залишками цих «служак», які намагаються її прищепити вже новим поколінням, лукаво називаючи процес розвінчання імперської брехні стосовно минувшини «переписуванням історії».

Та хоч би як вони не бажали застою історичної науки, природний процес пошуку людьми істини не зупинити ні за яких умов. Також важко його і загальмувати, зокрема, шляхом створення певних структур, на кшталт тієї спеціальної магістратури, котру «захисники історії» збираються організувати при Російському університеті дружби народів і де планується готувати «ідеологів, ЗМІ-фахівців, істориків-практиків, які формують свідомість молоді на підтримку політичного курсу уряду РФ» [Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/07/13/89866/].

Тож хочеться звернутися до керівництва Росії: перестаньте ображати українців і зосередьтеся на розв’язанні своїх власних внутрішніх проблем. А з нашими ми якось самі розберемося. До речі, МЗС України швидко відреагувало на подію і звернулося до іноземних ЗМІ з проханням дотримуватися «зваженості в коментарях з приводу трактування історії, мовної і гуманітарної політики держави...» «Ці питання є предметом внутрішньої української дискусії і не повинні обговорюватися нашими зарубіжними партнерами» — заявив директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин.

Дійсно, нам самим, без допомоги різних «доброзичливців» вирішувати — якими бути нашій державі, мові і концепції історії. 

Давно має відійти в небуття імперське невігластво, яке час від часу проявляється у російському інформаційному просторі. Воно не працює ні на добросусідські стосунки, ні на взаєморозуміння між народами, ні на дружбу між державами.

Втішає те, що недолугий провокатор-коментатор П.Толстой з «Першого каналу» після скандалу звільнився сам. Невже зрозумів, що накоїв? А може знайшов «роботу» на іншому каналі?

Любов Чуб