У ПОШУКАХ ВИХОДУ З ТУПИКА

Недовіра з боку україн­ських громадян до політиків, невдоволення результатами діяльності всіх урядів за часів незалежності нашої держави, цілий «букет» спричинених діями можновладців суспільних хвороб — все це є ознаками кризи нинішньої системи влади.

Чи здатні на виживання в новій епосі головні суспільні інститути в тій формі, котра дала змогу деяким країнам світу йменувати себе розвиненими? Чи є нинішня система влади, яку ми вперто й сліпо продовжуємо копіювати з чужих і, як свідчить перебіг подій у світі, деструктивних схем, перспективною в Україні? Чи маємо право далі експериментувати із виборчою системою, не виходячи за межі неефективної і явно застарілої системи влади — системи, яка допускає до керма управління державою обмежених власними інтересами і часто-густо просто аморальних осіб?

Пошук виходу з кута, в якому опинилося українське суспільство мав би розпочатися давно — щойно самі нові-старі правителі втратили системність своїх методів керування державою та почали порушувати не тільки закони очолюваної ними країни, а й елементарні етичні норми. Та суспільство, загіпнотизоване обіцянками стосовно високих європейських і світових стандартів, продовжувало і, вочевидь, продовжує виконувати накази чергових гіпнотизерів. Попри те, що ці поводирі не здатні розгледіти перед собою шлях  хоча б довжиною у два-три кроки (або взагалі закликають повернутися назад, у «світле» радянське минуле).  Попри те, що вони не знають ані історії, ані психології народу, яким збираються керувати.

Зате їм здається, що вони наче знають, як кожен українець може стати заможним, і у різний спосіб — від комуністичних гасел до використання містечкових обіцянок про побудову дороги чи проведення газу — переконують народ у перевагах  своїх лідерських рис.

Усі ці потуги партій і окремих депутатів нагадують конкурс прийомних батьків, що намагаються цукеркою довести  дитині-сироті своє право на батьківство. Звісно, зовсім маленька дитина обере цукерку, а з нею і батьків.

Тож вибір тимчасово-прийомних батьків наш народ має. Народ, який так і не виріс із дитячого віку, бо споживав і досі споживає виготовлені за чужими рецептами політичні харчі.

А де ж справжні батьки нашого народу?  Справжні батьки нікуди не ділися — вони були і є, та їхній голос надто слабкий для того, щоби перекричати горлапанів з валізами грошей. Та й обіцяти  того, що обіцяють заможні дяді справжні батьки не можуть.   

Тож як почути їхній голос і, головне, почати виконувати їхні настанови?  Для цього потрібні зусилля тих наших співвітчизників, котрі здатні мислити і спроможні довести до суспільної свідомості  мудрість наших батьків. Батьків, якими були і є для усіх нас представники  справжньої, а не штучно створеної під впливом політичних віянь чи фінансових потоків, псевдоеліти.  Справжня еліта ніколи не продасться заради тимчасових вигод, бо мислить категоріями вічності. Вона знає, що таке «мораль»,  «совість» і «закон»,  розглядаючи ці категорії як триєдність. 

Надати ж потужності цій духовній силі та трансформувати її в конкретні, сучасні та ефективні рішення із розбудови української держави — розбудови, яку ми досі так і не розпочали, — спроможні не знані спортсмени зі співаками, які нині купуються та продаються,  і не бізнесмени, для яких бізнес (власний) є головною справою в їхньому житті (саме тому бізнес, отримуючи важелі влади, закономірно переростає в олігархію). Державотворчі рішення мають виробляти науковці і, звісно, справжні.

Деякі вже намагаються окреслити шляхи руху суспільства в потрібному напрямку.  Вчений і публіцист М.Стріха  висловив таку думку: «Українські науковці, письменники й митці вчинили б гідно, аби масово оголосили: від завтра ми всі відмовляємося претендувати на будь-які нагороди, відзнаки й премії з рук влади. …Ми маємо використовувати будь-яку нагоду, аби декларувати свою ненасильницьку протидію злу. Це має виявлятися не лише в мітингових заявах, але і в коштах, перерахованих на порятунок єдиного незалежного сьогодні каналу ТВі, у передплаті українських літературних часописів і купівлі українських книжок, у часі, витраченому на написання сучасних якісних україномовних підручників і на створення статей для україномовної «Вікіпедії». …Нарешті, голосуючи, ми не повинні ставати в бридливу позицію «противсіха»...»

Та чи є достатніми лише такий шлях? Може, час починати закладати реальні основи державотворення — державотворення нової якості, обумовленої новими умовами розвитку світу? Хай ці основи будуть віртуальними, теоретичними, але треба починати їх шукати й утверджувати хоча б в інформаційному просторі! Власне, й шукати їх не треба, бо вони відомі тим, хто цікавиться прадавньою історією.

 Взяти хоча б Народне Віче. Із такою формою правління півтори тисячі років поспіль жила й процвітала держава Аратта. Враховуючи той факт, що розпочалася нова ера розвитку цивілізації — інформаційно-технологічна, нині така форма правління може реалізуватись у вигляді  Інформаційного Віче. ІВ має працювати в кожному регіоні країни, реагуючи на виклики часу, продукуючи ідеї і напрямки розвитку, насамперед, свого регіону.

Політичні угрупування (партії), яких налічується вже понад дві сотні і котрі, як свідчить перебіг подій протягом усіх років незалежності, неспроможні вивести країну на шлях стабільності й гідності, мають відійти в небуття. Має працювати одна (!) НАУКОВА РАДА. НР аналізує проблеми всіх сфер життєдіяльності країни, розробляє варіанти їх вирішення і через друковані та електронні ресурси доводить  до членів суспільства.

 Учасники ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІЧЕ (всі, хто бажає) після ознайомлення з цими матеріалами надають відгуки і пропозиції. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР при НАУКОВІЙ РАДІ їх збирає і узагальнює. Узагальнений матеріал проходить наукову експертизу і направляється на узгодження в РАДУ СТАРІЙШИН, члени якої мають практичний життєвий досвід. Матеріал в остаточному вигляді доводиться до громадськості і місцевих органів влади, представники яких обираються місцевими Віче. Місцеві органи влади формують конкретні адресні завдання та організовують і контролюють їх виконання. 

Маємо осмислити нову державотворчу формулу, основу якої становлять Мудрість, Інтелект і Думка Народу.

Любов Чуб