НАВІЩО ПОТРІБНА ШИШАКАМ ГЕС?

Сучасний світ швидко змінюється, залучаючи на службу людям дедалі новіші технології в різних галузях життєдіяльності, у тому числі – й енергетиці.  Те, що здавалося прогресивним і досконалим у середині минулого століття, зараз часто-густо сприймається як антикваріат, музейний експонат чи просто історична пам’ятка певної епохи. Схожа ситуація й з такими об’єк­тами, як Шишацька ГЕС на річці Псьол, збудована 1956 року.

Для її запуску прокопали нове русло, вгатили тисячі тонн піска, каміння і бетону. Порушили екосистему річки. Раніше риба йшла знизу на нерест, заповнюючи під час весняних повеней численні затоки та озера. Старі люди розповідали, що коли вода спадала, то не вся риба встигала повернутися у русло Псла, чимало її залишалося в озерцях та затоках, які швидко міліли зі спаданням паводку. Тоді шишачани ходили левадою з вилами та мішками, збираючи кількакілограмових коропів, сомів та щук, що не встигали відпливти з великою водою.

Після спорудження на Пслі каскаду ГЕС, кількість і розміри риби у нашій річці значно зменшилися. Греблі гідроелектростанцій стали на перешкоді природному процесу нересту. З Дніпра вже не піднімається вгору Пслом велика риба на нерест. Натомість, підняття рівня річки спричиняє тепер не благодатне щорічне намулення на поля корисних речовин, а підтоплення, руйнування та обвали прибережної смуги разом з багаторічними деревами, заростання берегів очеретом та ряскою, підняття ґрунтових вод, у тім числі і в погребах людей, що живуть неподалік Псла.   

 І заради чого нам все це «щастя»? «З точки зору відновлення ГЕС цікавими на сьогоднішній день є три малі ГЕС в Полтавській області: Шишацька (встановленою потужністю 525 КВт/год), Великосорочинська (потужністю 360 КВт/год) та Білоцерківська (потужністю 315 КВт/год)», – читаємо на сайті «Укрводпроекту», де в одному випадку правильно вказано назву ГЕС біля Шишаків, а в підписі до фото значиться буквально «Шишатська ГЄС». До того ж розміщене зображення не Шишацької, а якоїсь іншої гідроелектростанції.  Було б не так страшно, аби події довкола Шишацької ГЕС вичерпувалися суто граматичними помилками…

 Встановлена потужність 525 КВт/год, при цьому площа водосховища — 136 гектарів, зазначається в інформації про Шишацьку ГЕС у «Вікіпедії». Зрозуміло, що це разом з руслом річки, проте під саме водосховище перед дамбою затоплено чимало землі. Проведемо порівняльну характеристику енергопотужності Шишацької ГЕС з іншими сучасними видами добування енергії – екологічними й відновними, а саме – сонячною та вітровою енергетикою. На початку року в Перово (Крим) запрацювала найбільша у світі сонячна електростанція, потужністю 100 МВт. Таку потужність забезпечують сонячні панелі, встановлені на площі 200 гектарів. Тобто з одного гектара виходить 500 кВт електроенергії. Майже стільки, як з максимально встановленої потужності Шишацької ГЕС, площа водосховища якої, нагадаю, – 136 га (і це не включаючи води в погребах, яку також цілком доречно додати до цього показника).

 Тож Крим, скажуть мої опоненти, там і сонця, і масштаби сонячної станції більші. Село Перове розташоване на широті 44 градуси 55 хвилин, на 5 градусів південніше Шишаків, але це не істотна відмінність.

Інший, ближчий не тільки у часі, а й у просторі, свіжий приклад облаштування сонячної електростанції – село Іванівка неподалік Кіровограда, де у жовтні цього року збираються запусти сонячну електростанцію. Площа майбутньої фотоелектростанції 2,7 гектара. Очікується, що вона продукуватиме 1,3 мегавата електроенергії – удвічі з лишком більше за встановлену потужність Шишацької ГЕС. «Якби дана фотоелектростанція була розміщена в Криму, то окупилась вже за чотири роки, а на Кіровоградщині — лише за чотири з половиною», – цитують різні ЗМІ слова власника нової станції. Село Іванівка (Новоукраїнський район Кіровоградської області) розташоване на широті 48 градусів 25 хвилин. Це не набагато південніше за наші краї – географічне розташування селища Шишаки – 49 градусів 52 хвилини північної широти, 34 градуси 0 хвилин східної довготи.

 Відтак, виникає логічне запитання: чому замість того, аби заливати десятки гектарів, необхідних для роботи ГЕС – не розташувати на двох гектарах сонячні батареї? Або ж вітрогенеруючі установки. Вітряки («еолові ферми» чи «поля Стрибога» – кому як більше до вподоби називати) взагалі можуть давати один метават потужності з одного гектара (тобто, щоб отримати еквівалент потужності Шишацької ГЕС, вистачить покрити вітряками півгектара). Як тут не згадати розібрану на Стрілиці радіовишку? Якщо стала непотрібною за первісним призначенням, то можна було б обладнати її хоча б експериментально вітрогенератором.

 Мені можуть заперечити, мовляв, сонячні станції та вітряки ще встановлювати треба, гроші витрачати, а Шишацька ГЕС начебто вже й так готова – полатай дерев’яні щити-заслінки, загати ними греблю та крути динамо-машину. Проте, як видно з інформації сайту Фонду державного майна України, за приватизацію Шишацької ГЕС торік заплатили майже півтора мільйона гривень (не знаю вже скільки витрачено на її реконструкцію та обслуговування функціонування): «Приватизований шляхом продажу за конкурсом цілісний майновий комплекс Шишацької ГЕС, який перебуває на балансі Хорольського міжрайонного управління водного господарства та розташований за адресою: Полтавська обл., Шишацький р-н, смт. Шишаки, вул. ГЕС, буд. 3. Приватизований юридичною особою за 1 440 000,00 грн., в тому числі ПДВ — 240 000,00 грн.», – значиться за посиланням spfu.gov.ua.  Словом, якщо на Шишацьку ГЕС так «розкошелилися» (розмірковую суто теоретично, не з’ясовуючи, що за юридична особа її приватизувала), то чому б ці гроші було не витратити на встановлення сонячних батарей чи вітряків? Причому, на значно менших площах. Тим більше, що їх зовсім не обов’язково тулити всі в одному місці, а можна розміщувати у невеликих кількостях там, де це вигідно. На відміну від гребель гідроелектростанцій якими, якщо й перекривати, то неодмінно всю ширину річки.

 Таке, м’яко кажучи, неефективне використання природних та фінансових ресурсів у підсумку негативно впливає на всю економіку району, а не тільки персонально тих людей, чиї погреби заливає весняна вода внаслідок розливів Псла та рибалок, що вже скучили за великою рибою і багатими уловами. Адже однією зі складових надходжень до місцевого бюджету є туристична привабливість Гоголівського краю. І цей ресурс ми використовуємо ще далеко не на повну потужність. Навпаки, внаслідок підняття рівня Псла взагалі втрачаємо те, що від природи маємо. Через постійне утримування греблі ГЕС на високому рівні Псьол охрестили «річкою контрастів». До ГЕСу – «тихе болото» з малопомітною течією та зарослими у багатьох місцях берегами, до яких практично не можна дістатися через густі хащі та дерева, що опинилися до півтора метра у воді, оповитих водоростями, замулених багном та густо вкритих ряскою. А нижче греблі – «гірський струмок», який у багатьох місцях можна перейти вбрід, аби тільки не знесло сильною течією. Звісно, такі реалії далеко не покращують умови відпочинку в нашій мальовничій місцевості. А заможні відпочиваючі – це фінансова жила для наших торгівельних точок, отже й сімейних бюджетів багатьох шишачан та селищного бюджету в цілому. Цікаво, яка користь селищу від роботи ГЕС? Дивна виходить ситуація: коли підприємець облаштовує торгівельну точку на кількох квадратних метрах (навіть, тимчасовий намет), то він за це сплачує орендну плату. А якщо заливаються водою десятки гектарів луків, пасовищ, лісових насаджень чи просто пляжів та зручних місць для відпочинку, то це якось компенсується селищному бюджету? Яка шишачанам користь від генерованих Пслом 525 кВт електроенергії? Хоч працює Шишацька ГЕС, хоч простоює, як це раніше тривало впродовж десятиліть – на наші побутові тарифи за оплату електроенергії це аж ніяк не впливає.

Колись у США була мода на малі й великі ГЕС. Будували їх сотнями і навіть у верхів’ях річок. Коли країна стала заможнішою, то стали зважати на екологію. З’ясували, що культовий для Північної Америки лосось значно зменшив ареал мешкання. Немає повноцінного відтворення поколінь саме через каскади потворних ГЕС, а риба звикла нереститися лише у витоках рік. Американці підрахували, що вигідніше не утримувати застарілі ГЕС із сумнівним прибутком, а їх підривати.  І будувати рекреаційні туристичні зони, залучати до цього процесу громадськість, зокрема потужну громаду рибалок США. Відомо, що лише продаж рибальського спорядження приносить бюджету США мільярдні прибутки щороку, а сімейні подорожі дикою природою із зупинками для занять спортом (рафтінг, риболовля) давно стали у цій країні чимось більшим, ніж дозвілля.

Може, й нам не варто хапатися за мерця, який сповзає у могилу (ГЕС), а треба братися за створення потужної рекреаційної системи для туристів, які нестимуть у місцеві бюджети «золоті яйця».

Олександр НАКАЗНЕНКО
смт Шишаки