Нотатки на маргінесі трагедії

Власну точку зору на трагедію Краснодонського молодіжного підпілля (1942-43 рр.) ми виклали у своїх Нотатках задовго до того, як місцева влада наприкінці вересня цього року з розмахом ВІДСВЯТКУВАЛА 70-річчя створення організації, а заразом і День міста. Сам факт перетворення дня пам’яті справжніх, а не призначених юних мучеників на свято, даруйте за різкість, за версту смердить найгіршими взірцями більшовицького агітпропу на взірець «всенародного свята з нагоди сторіччя від загибелі О.С.Пушкіна».

Вочевидь ті, хто безпосередньо виконував чиїсь вказівки «згори», цю двозначність відчувають. Бо на офіційних сайтах міської адміністрації розміщені лише суперкороткі повідомлення про перебіг торжеств — без жодних розшифровок. Але й цього було достатньо аби змусити нас повернутися до теми, яку ми вважали закритою.

Отже, повідомлялося, що спеціально до цієї дати у Краснодоні презентували збірник документів щодо діяльності організацій українських націоналістів у роки Великої Вітчизняної Війни. Що це за збірник, хто його упорядкував, хто проводив наукову незалежну експертизу документів — невідомо. Проте присутність серед презентаторів одного з одіозних авторів горезвісного, даруйте, недоробленого Закону про мови та одного з провідних чиновників РНБО України дозволяє зробити певні висновки. Якщо відверто, то складається враження, що влада (бо ж РНБО — не громадська організація) благословила чергову антиукраїнську фальшивку. І в цьому організатори акції пішли далі самого тов. Сталіна і його агітпропу. Той не наважився притягти «за вуха» так званих «українських буржуазних націоналістів» до відповідальності за трагедію юних героїв-краснодонців. Нинішні професійні «антифашисти», здається, це зробили. Ми не проти збірника — при умові, звісно, що в ньому подані автентичні документи, навіть якщо вони свідчать про факти співробітництва українських націоналістичних структур з німецькими. Але тоді варто було б подати також факти тісної співпраці, скажімо, радянських спецслужб, передусім НКВС, із гітлерівським гестапо. Сучасні росій­ські історики віднайшли, провели через експертизу і опублікували чимало повчальних документів на цю тему. Не хотілося б у дні скорботи пригадувати певні, встановлені ще у 1943-му році компетентними радянськими органами факти, але доведеться. Тим більше — хотіли цього організатори краснодонського офіціозу, чи не хотіли, але кілька надзвичайно важливих подробиць вони подали.

По-перше, нарешті названа кількість краснодонських комуністів, залишених восени 1942-го року в місті для роботи в підпіллі. Їх було всього двадцять. Одразу після окупації Краснодону цих людей схопили і розстріляли. Хто видав їх? Свої! Хто розстрілював? Своя, щойно сформована поліція.

Тепер про німців, котрі окупанти. Краснодон кишів ними виключно в екранізації фадеєвської фальшивки. Насправді ж німецький гарнізон складав менше двадцяти тиловиків. Натомість сама лише «тубільна» поліція — 400 чоловік, цілий батальйон. І це не враховуючи міської управи, біржі праці та інших цивільних структур, де свій на своєму сидів, своїм поганяв і на свого писав доноси «німецьким визволителям».

Хто видав молодіжні антифашистські організації та групи, що об’єднались наприкінці 1942-го року в «Молоду Гвардію”? Свої, сусіди, знайомі і навіть друзі. Прізвища цих людей історикам відомі. Оприлюднювати їх не вважаємо за потрібне, хоча б тому, що їхні нащадки, сподіваємося, не пішли дорогою безслав’я своїх батьків та дідів, тож навіщо їм зайвий біль?

Втім, одного іуду варто згадати. Чи не перший донос накатав такий собі Фадеєв. Ні-ні, не родич офіційного літописця «Молодої Гвардії». Але, знаєте, співпадіння надто символічне, щоб вважати його випадковим.

Хто по-звірячому катував і знищував молодогвардійців? Гестапо? Його в Краснодоні близько не було. Свої ж «козачки», свої, не заслані. Один із німецьких тиловиків, узятий у полон червоноармійцями, бідкався, що не розуміє, як це можна — водночас катувати людей, випивати і закусювати. А це щодня з ранку до ночі проробляв, за його словами, начальник краснодонської тубільної поліції.

Хто здавав молодогвардійців під час масованої облави на них на початку 1943-го року? Не тільки ідейні доносителі, а й свої, звичайні обивателі. Чому частина підпільників замість прориватися через фронт, на визволену територію, переховувалася на заході, у глибині території окупованої? Тому, що боялися своїх більше, ніж німців.

Компетентні радянські спецслужби зафіксували, що навіть після Сталінградської битви настрої жителів ще окупованого Краснодону формулювалися самими ж ними у такий спосіб: «От якби німці кудись к іксам ділись, а наші визволителі не прийшли!» — коментарі потрібні?

Наостанок: один із високих гостей нинішніх краснодонських урочистостей, не з тих, хто брав участь у презентації таємничого збірника, мусив публічно визнати, що краснодонська молодь узялася до зброї тому, що місцеві дорослі в більшості своїй віддали перевагу співробітництву з окупантами. Тож знають нинішні професійні «антифашисти», де їм вдячних спільників шукати.

В.Н.