КУДИ ЗНИКАЮТЬ ЛЮДИ?

Невідомі сторінки історії воєн рано чи пізно стають надбанням громадськості завдяки секретним архівам, мемуарам і свідченням очевидців. Але їх містичні таємниц досі бентежать уми, як істориків, так і дослідників аномальних явищ.

Загадкове зникнення Норфолкського полку під час Першої світової війни досі не покоїть істориків. Стався цей таємничий випадок 21 серпня1915 р. вході кровопролитної військової операції, коли Великобританія і Франція намагалися захопити Дарданелли з метою контролю над морським шляхом між Чорним і Середземним морями. За свідченням трьох новозеландських солдатів, цього дня англійський 4-й полк був відправлений на допомогу підрозділу, що атакував висоту 60. Солдати просувалися до висоти по руслу висохлої річки, де їх раптово накрила незвичайна хмара. Коли вона піднялася — солдатів там не було. У свідків склалося враження, що хмара мала аномальний вигляд (“дуже густа, немов тверда»), тим більше що, поглинувши солдатів, вона поплила... проти вітру. Наприкінці  війни турецькі військові підтвердили, що не захоплювали в полон солдатів з Норфолкського полку.

Яких тільки припущень не висувалося з приводу цього загадкового зникнення. Уфологи вважали, що людей викрав НЛО, замаскований під хмару, інші говорили про вікно в інший вимір, який з якихось причин відкрився у цьому районі суші. І тільки історики ставилися до цих гіпотез з відомим скептицизмом, і на це у них були певні підстави. По-перше, троє новозеландців розповіли про цю подію через.. 50 років після Дарданелльської операції. Чому вони так довго мовчали? По-друге, зник не полк, а батальйон, причому не 4-й, а 5-й. Пропав без вісті не 21, а 12 серпня. По-третє, 122 трупи солдатів 5-го батальйону Норфолкського полку все ж були виявлені у вересні 1919 р. Якщо взяти до уваги, що Дарданелльська операція була справжньою м’ясорубкою (27 тис. солдатів союзників було поховано в загальній могилі без вказівки імен і прізвищ), то 145 солдатів 5-го батальйону цілком могли загубитися в цій горі трупів.

Тож повідомлення новозеландців — вигадка? Важко це стверджувати, адже з офіційного документу відомо, що 21 серпня місце битви насправді окутав щільний туман, але згадки про аномальну хмару все ж немає. У 1965 році, коли стало вперше відомо про загадкове зникнення батальйону, на заході вже друкувалися історії про НЛО і викрадення людей прибульцями. Можливо, ці публікації зробили свій вплив на літніх солдатів-свідків зникненняНе можна відкидати і версію про свідому містифікацію.

Набагато більш таємнича історія зі зникненням великої кількості солдатів сталася в грудні 1937 р. під час військових дій між Китаєм та Японією. Китайський генерал Лі Фуші спрямував загін у 3 тис. бійців затримати супротивника на рубежі річки Янцзи. Наступного дня його розвідники повідомили, що увесь загін зник, хоча ніяких ознак битви, а також мертвих тіл виявлено не було. Якби солдати відступили, то вимушені були б перейти міст, але біля моста розташовувався підрозділ, який не міг не помітити стільки людей. Неодноразово китайський уряд намагався відкрити таємницю зникнення цих 3 тисяч солдатів, але і досі вона залишилася не розкритою. Ні у японських архівах, ні у свідченнях військових немає ніяких даних, що цей загін був узятий в полон або знищений.

Історія накопила досить багато абсолютно нез’ясовних фактів масових зникнень не лише військових, а й цивільних. Ось деякі з них. В кінці дев’ятнадцятого століття на скелястому острові Фленнан був встановлений маяк Ейлінмор. 15 грудня 1900 року маяк перестав функціонувати, бо зникли усі три доглядачі об’єкта. Розслідування показало, що люди не могли відплисти на човні. Вони зникли так, як ніби їх понесла з острова якась невідома сила. Ця подія так і залишилася нерозгаданою таємницею.

Ще одне вражаюче ЧП сталося в 1930 році у Канаді. На березі озера Аньякуні повністю зникло велике ескімоське село. Пропажу 2000 чоловік виявив один з її жителів, який був відсутній в селі всього два тижні. Дивним було те, що у ярангах ескімосів усе залишилося на своїх місцях. Пошуки людей не дали ніяких результатів, були відсутні які-небудь сліди навколо села, що унеможливлювало їхнього масового відходу.

До такого ж типу таємниць відносяться численні факти зникнення людей з кораблів, що залишилися на плаву. Так, наприклад, на Філіппінах на острові Токелау 10 листопада 1955 року в декількох десятках метрів від берега був знайдений теплохід «Хойпта», з якого зникли усі 25 членів екіпажу разом з пасажирами. Усі спроби знайти людей виявилися абсолютно безуспішними. У 1941 році в Північній Атлантиці в Левовій затоці в липні було виявлено судно «Ісландія» у справному стані, але без жодної людини на борту. Усі ці факти досі не мають переконливих пояснень і тому потрапили в енциклопедію таємничих фактів Річарда Лазаруса під назвою «За межами можливого». Але повинна ж існувати якась фізична причина подібних явищ? Дослідження метеоритів, що врізаються з гіперзвуковою швидкістю в атмосферу Землі (проведене свого часу автором), показало, що небесні камені при цьому заряджаються до гігантських потенціалів, величини яких, згідно з розрахунками, можуть досягати мільйонів і мільярдів вольт. Можливі два сценарії закінчення польоту. У першому випадку утворюється пробій між метеоритом і Землею, накопичений потенціал скидається на Землю, уся кінетична енергія перетвориться в електричну, що викликає електророзрядний вибух метеорита. Але можливий і другий варіант. В цьому випадку метеорит може зруйнуватися ще до вибуху. При цьому потенціал знизиться, пробою не станеться, але напружений стан в атмосфері залишиться. Високий потенціал між метеоритним слідом і Землею може існувати в атмосфері упродовж декількох годин, поступово знижуючись. А високий потенціал здатний викликати явище електростатичної левітації, коли навіть важкі тіла, люди, дерева, навіть невеликі яхти можуть підніматися в повітря і переноситися на дуже великі відстані.

Згадаємо, як зник цілий батальйон англійських військ, на який несподівано опустився таємничий туман. Згідно із запропонованим механізмом метеорит, що пролетів над батальйоном, створив високий напружений стан, коли усіх 145 солдатів дружно було піднято в повітря і понесено у напрямку до метеорита і розсіяно далеко від місця підйому. При такій версії абсолютно очевидною стає поява дивної хмари. Вона виникла через підйом у повітря піску і пилу під впливом надпотужного поля. Зрозумілим стає і те, що понад усе уразило сторонніх спостерігачів, — «хмара у вигляді круглого короваю повільно поплила в напрямі, протилежному напряму вітра». Предмети, підняті угору електростатичною силою, рухатимуться у напрямі максимальної напруженості електричного поля навіть усупереч вітру.

Та ж «метеоритна сила», можливо була причиною зникнення людей з яхт і кораблів. В деяких випадках можна припустити, що навіть легкі судна здатні підніматися в повітря і відноситися на великі відстані. Так, відомий випадок, коли яхта з екіпажем була виявлена на відстані 800 миль від місця зникнення. Важко припустити, що яхта могла здолати таку відстань при хаотичному плаванні. В той же час невелике судно могло б перелетіти таку відстань за годину-півтори, тобто за час існування зарядженого метеоритного сліду.

Ця гіпотеза могла б пояснити багато загадок, що дали грунт для різного роду легенд і міфів.

Статистика говорить, що щорічно на Землі зникає безслідно близько двох мільйонів чоловік. Переважна більшість таких зникнень пояснюються цілком природними причинами: вбивства, нещасні випадки, стихійні лиха.. Іноді люди «зникають» за власним бажанням. Але частина подій в звичайні рамки не укладається.

Зафіксовано багато випадків, коли люди зникали прямо на очах у безлічі свідків. В аналах історії зафіксовані події віддалені від нас, але напевно вони вразили історика. Під час битви один з грецьких воїнів, в якого кинули дротик, розтанув у повітрі. А на місці, де він стояв, залишилися лежати його зброя, щит і фатальний дротик. В давнину такі зникнення людей траплялися досить часто, тому оточення не бачило у них нічого незвичайної і пов’язувало з діяльністю богів.

25 жовтня 1593 року в Мехіко несподівано, «як з неба», з’явився солдат в незрозумілій формі, який розповів, що він тільки що стояв на посту біля палацу губернатора Маніли (Філіпіни віддалені на 17 тис. км від Мексики!) і бачив, як той був зрадницький убитий. Сам солдат не міг зрозуміти, яким чином він раптом опинився в абсолютно незнайомому місці. Фінал цієї історії — нещасний потрапив під суд інквізиції за зв’язок вз дияволом і лише через декілька місяців матроси, що приплили з Філіпін, підтвердили усі деталі трагедії, описані в розповіді філіпінського вартового.

3 травня 1753 року поважний ремісник Альберто Городоні йшов по двору замку графа Занетті на Сицилії, і раптом несподівано зник на рівному місці, просто «випарувався» на очах дружини, графа Занетті і багатьох інших свідків. Здивовані люди перекопали усе навкруги, але не знайшли ніякого поглиблення, куди можна було б провалитися.. Рівно через 22 роки Гордоні з’явився знову, виник на тому ж самому місці, звідки зник.

Сам Альберто стверджував, що він нікуди не зникав, тому його помістили в будинок для божевільних, де тільки через 7 років з ним уперше заговорив священик Маріо. У ремісника досі зберігалося відчуття, що між його «зникненням» і «поверненням» пройшло зовсім трохи часу. Тоді, 29 років тому, Альберто раптом потрапив як би в тунель і вийшов по ньому до «білого і неясного» світу. Там не було ніяких предметів, тільки химерні пристосування. Альберто побачив щось, схоже на невелике полотно у зірочках і крапочках, кожна з яких пульсувала на свій лад. Там була одна довгаста істота з довгим волоссям, що сказала, що він провалився у «тріщину» Часу і Простору і доставити його назад дуже важко. Поки Альберто чекав свого повернення, він гаряче просив доставити його назад. Якась «жінка» йому розповіла про «дірки, які відкриваються в темряві, про білі краплі, які переміщаються із швидкістю світла (!), про душі без плоті і тіла без душі, про літаючі міста, в яких жителі вічно юні». Отець Маріо був упевнений, що ремісник не бреше, і тому відправився з ним в Такону. Там бідний Альберто зник знову! Тепер уже назавжди.

У 1867 році у Парижі на очах доктора Бонвілена загадково зник його сусід Люсьєн Бусьє, який зайшов проконсультуватися з приводу свого здоров’я. Бусье роздягнувся і ліг на кушетку, а доктор Бонвілен на секунду відійшов до столу. Коли доктор обернувся до кушетки, на ній нікого не було...

Широко відома історія, що нібито мала місце 23 вересня 1880 року у США, штат Теннесі, графство Самнер, р. Галлатін. У дворі власної ферми на очах дружини Еми, дітей, судді Огеста Пека і його родича розчинився у повітрі фермер Девід Ленг. Його пошуки нічого не дали. (У 1960-х роках Хершел Г. Пайн, бібліотекар з Нешвілла, який упродовж декількох років намагався розібратися у цій загадці, не знайшов в архівах підтвердження того, що сім’я Ленгів чи людина на ім’я Огест Пек коли-небудь жили в графстві Самнер. Пайн подумав, що історія про таємниче зникнення була газетною вигадкою.

30 липня 1889 року. «містер Макмілліан, член сім’ї власників знаменитого видавництва «Макмілліан», піднявся вершину гори Олімп (Греція), помахав рукою своїм друзям, після чого... розчинився у повітрі. Незважаючи на ретельні пошуки і призначену велику нагороду, знайти його так і не вдалося.

У 1924 році в Іраку пілоти королівських повітряних сил Великобританії Дей і Стюарт зробили вимушену посадку в пустелі. Їх сліди, що вели від літака, були виразно видні на піску. Але незабаром вони обривалися.. Самих льотчиків так і не зуміли знайти, хоча навколо місця аварійної посадки не було ні зибучих пісків, ні покинутих колодязів.. Не було того дня і піщаних бурь..

У 1936 році група геологів влаштувалася в селі Єлизавета недалеко від Красноярська. Через декілька днів, повернувшись додому після чергового маршруту, геологи побачили повністю вимерле село. Речі в будинках залишилися незайманими. На головній сільській вулиці лежали два велосипеди. Один з геологів, нині професор, доктор геолого-мінералогічних наук Борсуков, досі зі здриганням згадує той жах, який вони пережили, намагаючись проникнути в один будинок, двері якого були закриті зсередини! Довелося вибити скло, і тоді з’ясувалося, що двері були забарикадовані зсередини домашнім начинням. У будинку жила сім’я з чотирьох дорослих і трьох дітей. Геологи повідомили про те, що сталося в місцевий відділ НКВД, і звідти оперативно прибула машина із співробітниками. Проте розслідування виявилося безуспішним, а з геологів узяли підписку про нерозголошування відомостей про цей випадок. Як потім розповідав Борсуков, через деякий час його викликали в Москву в НКВД, де він все детально розповів ще не раз.

У 1947 році несподівано втратив управління і розбився в Скелястих горах (США) літак «С-46», на борту якого перебували 32 людини. Марно рятувальники поспішали на місце аварії, щоб надати допомогу потерпілим. Серед уламків літака не виявилося ні живих, ні загиблих. Не було ні крові, ні інших слідів, що підтвердили б, що під час аварії на борту літака знаходилася хоч би одна людина. 

Десь у 1944 або 1945 р. у Західній Україні стався дивний випадок масового зникнення військових, які брали участь у «зачистці» лісу від українських повстанців. Можливо, рота бійців розташувалася на короткий відпочинок. Через деякий час зв’язок з нею обірвався. Коли червоноармійцям прийшли на допомогу, вияснилося, що на узлісся нікого немає, а зброя... стояла у пірамідах. Ніхто не взяв ні гранат, ні мін, навіть сухі пайки залишилися на землі. Все списали на напад «бандерівців», але інформація була швидко і суворо засекречена. Важко уявити, щоб українські лісовики залишили незайманою зброю, боєприпаси і провіант! 

У 1980 році в передмістя Парижа Сержі-Понтауз 19-річний Франк Фонтен зник після того, як його «пікап» накрила туманна куля, що яскраво світилася. З’явившись знову на тому ж місці рівно через тиждень, Франк вважав, що був відсутній усього п’ять хвилин і не варто через це робити сенсацію.

1 вересня 1985 року, в перший день нового навчального року, другокласник 67-ї московської школи Влад Гейнеман, вибіг на вулицю, загрався з друзями у «війну», кинув кілька разів «гранату» (у вигляді каменю) і, бажаючи обдурити супротивника, пірнув в темний вузький прохід між стінами.. Коли через пару секунд він вискочив з іншого боку, то не упізнав шкільного двору: він був абсолютно порожнім. Може, пролунав дзвінок? Влад кинувся у школу, але там його зупинив його вітчим, який, як виявився давно його розшукував, щоб забрати додому. Уроки давно кінчилися, усі діти розійшлися. Перерва, коли Влад пірнув у прохід, повинна була закінчитися об 11.30, а зараз було вже 13.00. Де він провів півтори години, залишилося таємницею. У 1993 році декілька екстрасенсів зі Свердловська спробували розкрити цю таємницю, загіпнотизували колишнього школяра, але «наштовхнулися немов би на чорну стіну» — пам’ять була «кимось» повністю заблокована. 

У 1987 році повідомлялося про пропажу невеликої самодіяльної експедиції з Томська, що відправилася на пошуки таємничого «чортова лігва» — поляни з голою землею, на якій гинуло усе живе. Проте справжня історія зниклої експедиції з’ясувалася зовсім нещодавно.

У складі групи була одна дівчина. Двоє хлопців були з Новосибірська. Передбачалося, що в тому пункті, де група зійде з потягу, до неї приєднаються ще двоє місцевих ентузіастів. Усі хлопці були досвідченими туристами, не раз ходили по сибірській тайзі, мали з собою вогнепальну зброю і сигнальні засоби. У Томську вони сіли на потяг і, за показами бригади потягу, усі благополучно зійшли у наміченому місці. Двом місцевим ентузіастам, які повинні були приєднатися до експедиції, сказали, що потяг з Томська спізнюється на три години, і вони, щоб перечекати цей час, відправилися додому. Але машиніст скоротив запізнення до двох годин, і коли ентузіасти знову прийшли на станцію, потяг вже пішов. Прибулих з Томська хлопців ніхто не бачив. Черговий по станції говорив щось незрозуміле, але куди вони поділися невідомо. На послану в Томськ телеграму через добу прийшла відповідь, що група виїхала точно в призначений час.

На жаль, міліція підключилася до розшуків лише через три дні, коли люди, які могли бачити хлопців, вже роз’їхалися. Ніхто ніде їх більше не бачив.. Створилося враження, що група пропала відразу ж після виходу з потягу.

У кінці 1980-го про незвичайного хлопчика, відомого під ім’ям Юнг Лі Ченг кілька разів писала гонконзька газета «Вен Вен По». У короткому викладі його історія виглядає так: в 1987 році до місцевих гонконзьких учених (можна зрозуміти, що йдеться про психіатрів) потрапив для дослідження хлопчик, що говорив, що він «прийшов з минулого». Результат дослідження вчених сильно збентежив — «прибулець» добре говорив на старокитайській мові, переказував біографії давно померлих знаменитостей, не по роках добре знав історію минулого Китаю і Японії, згадував про багато подій, про які нині або взагалі не пам’ятали, або знав лише дуже обмежений круг істориків, вузькоспеціалізованих на певних періодах або подіях.

Дивний хлопчик до того ж був одягнений у старовинний одяг. Повірити у версію самого хлопчика було важко, до того ж він і сам не розумів, яким чином потрапив в сучасне місто Гонконг.

Історик Інг Шао вирішив перевірити розповідь і заглибився у вивчення древніх книг, що зберігаються в храмах. Нарешті, в одній з книг його увагу привернули розповіді, майже повністю ідентичні з усними переказами Юнг Лі, усі дати, назви місцевостей і імена конкретних людей співпадали. У одному місці історик побачив запис про місце і дату народження хлопчика, він був майже упевнений, що йдеться саме про цього прибульця. Проте, вже в травні 1988 року, пробувши всього рік в нашому часі, хлопчик-мандрівник несподівано для усіх зник... У старій книзі так і було записано: »..зник на 10 років і з’явився, що знову з розуму зійшов, стверджував, що був в 1987 році по християнському літочисленню, бачив величезних птахів, великі чарівні дзеркала, ящики, які досягають хмар, різноколірні вогні, які запалюються і самі гаснуть, широкі вулиці, прикрашені мармуром, що їздив в довгій змії, яка повзає з жахливою швидкістю. Визнаний божевільним і помер через 3 тижні.».

Підготував А.ГУСЄВ