Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Атомні експерименти над солдатами були нормою

14 вересня 1954 року влада СРСР здійснила випробування ядерної зброї на власних солдатах. У пресі нині це кваліфікується як «найбільша таємниця часів СРСР і нелюдяний вчинок по відношенню до власних громадян».  Це були перші і останні військові навчання у СРСР із застосуванням справжньої ядерної зброї. 

Чи були навчання в СРСР чимось безпрецедентним?

Військові навчання із застосуванням ядерної зброї уперше відбулися не в СРСР, а в США, під час випробування бомби Buster Dog (1 листопада 1951). Далі інформація про американські навчання і випробування в основному узята з Gallery of U.S. Nuclear Tests.   Всього в США було проведено 8 навчань Desert Rock, з них 5 — ще до Тоцьких навчань. Тому говорити про якусь унікальність навчань в СРСР можна лише умовно. На той час це була військова необхідність, якої дотримувалися армії великих країн, які брали участь у гонці озброєнь.

Отож, перші навчання  Desert Rock І у США проходила так: військові підрозділи загальною чисельністю декілька тисяч чоловік знаходилися на відстані близько 11 кілометрів від місця вибуху і спостерігали за розвитком подій. Через деякий час після проходження ударної хвилі окремі підрозділи зробили марш-кидки у напрямку до епіцентра вибуху (не доходячи до нього приблизно один кілометр).

19 грудня 1951  було проведено Desert Rock II (Sugar) 1,2 кТ    атомна бомба вибухнула у повітрі. Військовослужбовці знаходилися на відстані 8 км. Здійснювалися марш-кидки з переходом через епіцентр.

29 грудня 1951 пройшли навчання        Desert Rock III (Uncle), коли 1 кТ             бомба вибухнула у повітрі. Близько 10 тис. військовослужбовців у момент вибуху знаходилися на відстані уже 6,4 кілометра від епіцентра. Через 2 години після проведення випробування військові підрозділи здійснювали марш-кидки до епіцентра. При цьому не використовувалися засоби індивідуального захисту!

22 квітня 1952, 1 травня 1952, 25 травня1952, 1 червня 1952 було проведено серію навчань Desert Rock IV.   В навчаннях брало участь у різний час від 7300 до 8500 солдатів.

17.3.1952 — 4.6.1952 булипроведенінавчанняDesert Rock V (Upshot — Knothole)

Усього в навчаннях брало участь 18000 солдатів. Декілька десятків добровольців перечікували вибух на відстані 1,5-2 км, у відритих стрілецьких шанцях. Через 30 хв. після вибуху Climax в епіцентр був викинутий вертолітний десант, 39 машин десантували 1334 чоловік.

У рамках операції Desert Rock VI (18.2.1955 — 15.5.1955) було зроблено 15 вибухів потужністю від 1 до 29 кТ, в навчаннях брало участь 8000 солдатів.

У рамках операції Desert Rock VII — VIII (Plumbbob) 25 квітня1957 було  відразу два навчання.  Всього з 28.5.1957 по 7.10.1957 було вироблено 29 вибухів, потужністю від 0,3 до 74 кТ. У навчаннях було задіяно 16000 чоловік. За даними обстеження 1980 р., серед учасників Smoky (31.8.1957, 44 кТ) захворіли на лейкемію 3224 солдати, тобто кожен п’ятий учасник навчань.

Під час навчань Desert Rock багато американських солдатів знаходилися у відкритих окопах досить близько від епіцентра. Є кадри хроніки, зняті автоматичними камерами, як вони, отримавши струс ударною хвилею, злегка контужені, вибігають з окопів і біжать в атаку, без всяких засобів захисту. Так само без усіляких засобів захисту американські солдати проходять маршем у півмилі від епіцентра.

Всього за весь час навчань на полігоні в Неваді брало участь більше 50 000 військовослужбовців армії США. Що стосується мирного населення, то є не менш численні кіноматеріали, що демонструють як американські громадяни приїжджають подивитися на ядерні випробування і навіть влаштовують біля полігону пікніки.

До речі, у СРСР за весь час було проведено тільки два подібні навчання, що говорить про значно менший розмах такої підготовки.

Нещодавно була опублікована доповідь французьких дослідників з Обсерваторії озброєнь в Ліоні, в якій повідомляється, що «французька влада навмисно піддавала солдатів дії радіації під час перших випробувань атомної бомби, що проводилися у Сахарі на початку 1960-х років».

Як сказано у документі, четверте за ліком ядерне випробування, яке відбулося 25 квітня 1961 року, було проведене спеціально для вивчення дії ядерної зброї на людину. На полігон були відправлені призовники, які по суті стали піддослідними кроликами. Піхотинці отримали наказ через 45 хвилин після вибуху наблизитися на відстань декількох сотень метрів до його епіцентра і окопатися там протягом 45 хвилин. На них була тільки стандартна для пустелі польова уніформа. Як бачимо, подібні навчання скрізь відзначалися дивовижною байдужістю до засобів індивідуального захисту солдатів. А не тільки в СРСР.

Повернімлся до військових маневрів на Тоцькому полігоні 14 вересня 1954 року. Якщо говорити про початок використання Тоцького полігону, то потрібно заглянути ще в 1920-і роки, коли головною і найстрашнішою зброєю масового ураження були бойові отруйні речовини. У 1926 році  недалеко від населеного пункту Тоцьке була створена «школа хімічної війни». Ця школа, закодована у військовому відомстві як «об’єкт Томка» являлася, насправді, засекреченим полігоном німецького Рейхсверу на території Радянського Союзу. Саме на ньому проходили спільні радянсько-німецькі випробування нових приладів і методів застосування отруйних речовин в артилерії і авіації. На оренбурзькій землі проводилися бойові досліди з іритом, стрільби хімічними боєприпасами і зараження грунту. Грунт заразили настільки сильно, що ця земля стала непридатною для сільгоспробіт.

Цей район був  малонаселений і у 1954 р., з відповідним рельєфом, рослинністю і грунтами, що нагадував Європейський театр військових дій. Випробування бомби у такому середовищі в СРСР ще не проводилося, метою випробувань було вивчити дію атомного вибуху на інженерні споруди, військову техніку, тварин, виявити вплив рельєфу місцевості і рослинного покриву на поширення ударної хвилі, світлового випромінювання і проникаючої радіації. Дізнатися, наскільки прохідними будуть лісові завали в типовій європейській місцевості, рівень запиленої і задимлення, тощо.

Для виключення ураження військ світловим випромінюванням солдатам було заборонено дивитися у бік вибуху до проходження ударної або звукової хвилі, а підрозділам, найближче розташованим до епіцентра атомного вибуху, для захисту очей були видані спеціальні затемнені плівки до протигазів. Для запобігання ураження ударною хвилею війська, розташовані найближче (на відстані 5-7,5 км), повинні були перебувати в укриттях, далі 7,5 км — в траншеях у положенні сидячи або лежачи.

Для проведення заходів щодо забезпечення безпеки населення район навчань у радіусі до 50 км від місця вибуху був розбитий на п’ять зон. Зона № 1 (8 км від епіцентру) повністю звільнялася від місцевого населення. Жителі населених пунктів, худоба, фураж і усе рухоме майно виводилися в інші населені пункти, розташовані не ближче 15 км від епіцентра. У зоні № 2 за 3 години  до атомного вибуху населення відводилося у природні укриття (яри, балки), розташовані поблизу населених пунктів; за 10 хвилин до вибуху по встановленому сигналу усі жителі повинні були лягти на землю обличчям вниз. Громадська і особиста худоба завчасно була відігнані у безпечні райони. У зоні № 3 за 1 годину до вибуху населення виводилося з будинків на присадибні ділянки на відстань 15-30 м від будов, за 10 хв до вибуху по сигналу усі лягали на землю. У зоні № 4 передбачався захист населення тільки від можливого радіоактивного зараження місцевості по шляху руху хмари головним чином у разі наземного вибуху. За 2 години до вибуху населення цієї зони ховалося в будинках в готовності до евакуації. Населення зони № 5 було вивезено за її межі в безпечні райони за 3 год до вибуху.

В цілому на навчання було залучено близько 45 тисяч чоловік особового складу, 600 танків і самохідно-артилерійських установок, 500 гармат і мінометів, 600 бронетранспортерів, 320 літаків, 6 тисяч тягачів і автомобілів. Майже ніхто з учасників випробувань не знав тоді, чим загрожує радіоактивне зараження.

Навчання отриали назву  «Сніжок». За три доби до початку подій на польовий аеродром в районі Тоцька стали прибувати вищі воєначальники: маршали Радянського Союзу Василевський, Рокоссовський, Конєв, Малиновський. Вони розміщувалися в заздалегідь побудованому урядовому містечку. За добу до навчань в Тоцьку з’явився Хрущов, Булганін і Курчатов. Командував навчаннями маршал Радянського Союзу Георгій Жуков 

За 10 хвилин до завдання атомного удару був даний сигнал «атомна тривога», за яким особовий склад військ, що беруть участь у навчанні, пішов в укриття. Екіпажі танків і самохідно-артилерійських установок зайняли свої місця у машинах і закрили люки. О 9 год 33 хв літак-носій з висоти 8 тис. м скинув атомну бомбу «Татьянка», через 45 секунд на висоті 350 м від поверхні землі бомба вибухнула. Через 5 хв після атомного вибуху почалася артилерійська підготовка, потім був завданий удару бомбардувальною авіацією. До речі, в останню мить вітер змінився і відніс радіоактивну хмару не в безлюдний степ, як чекали випробувачі, а прямо на Оренбург і далі, у бік Красноярська.

Всього під час навчань було скинуто три бомби, з них одна бомба — середнього калібру (атомна бомба потужністю близько 40 кт) і дві бомби-імітатори малого калібру, що не можна порівняти з американськими навчаннями.

Після закінчення артпідготовки, у напрямі епіцентра вибуху атомної бомби, на танку (чия броня знижувала радіацію в 8-9 разів) були вислані дозори радіаційної розвідки, які прибулі у район епіцентра через 40 хвилин після вибуху. Вони встановили, що рівень радіації у цьому районі через 1 годину після вибуху складав 50 Р/голд, в зоні радіусом до 300 м — 25 Р/год, в зоні радіусом 500 м — 0,5 Р/год і в зоні радіусом 850 м — 0,1 Р/год. Команда відмітила спеціальними прапорцями зони «більше 25 Р/год». Позначення меж зон зараження було повністю закінчене через 1,5 години після вибуху, тобто до виходу військ, що наступали у райони зараження. Дані дозорів так само перевірялися дистанційним гамма-ренгеномером, встановленим на відстані 750 м від епіцентра. Тільки ця команда знаходилася у зоні зараження більше 25 Р/годину і тільки ця команда теоретично могла отримати   помітну дозу опромінення. Проте знаходилася вона в епіцентрі менш півгодини і не виходила з танка (установка прапорців здійснювалася автоматично, методом їх відстрілу) і навіть чисто теоретично не могла б отримати дозу більше 2-3 ренгенів. Хотілося б нагадати, що променева хвороба 1-ої ступеня настає при одноразовому отриманні дози опромінення у 100-200 рентген.

Біля 12:00 передовий загін механізованої дивізії «східних», рухаючись попереду бойових порядків першого ешелону і долаючи вогнища пожеж і завалів, вийшов в район атомного вибуху. Через 10-15 хв за передовим загоном в той же район на північ від епіцентра вибуху висунулися підрозділи стрілецького полку, а південніше — підрозділи механізованого полку. Війська рухалися по дорогах колонами. Попереду колон слідувала військова радіаційна розвідка, яка встановила, що рівень радіації на місцевості на відстаніі 400 м від епіцентра вибуху до цього часу вже не перевищував 0,1 Р/ч. Війська долали район атомного удару зі швидкістю 5 км/ч, а передовий загін механізованої дивізії в районі епіцентра ще швидше — 8-12 км/ч. У момент вибуху в повітрі знаходилися літаки-винищувачі на відстані 30-35 км, а бомбардувальники — в 100 км від епіцентра вибуху. До часу їх виходу на ціль радіоактивна хмара перемістилася на 30 км від епіцентра вибуху.  Із спогадів учасника подій на Тоцком полігоні підполковника Даниленка: «Я бачив вражаючі наслідки атомного вибуху (спалений ліс від кореня до верхівок, зкорчені колони техніки, обпалених тварин і так далі). Але повну картину дії вибуху я побачив на інший день, коли командирів батальйонів і вище возили до епіцентра. У самому епіцентрі в радіусі 300 м не залишилося жодного столітнього дуба, усе згоріло, земля попелясто-обпалена. Відкрита траншея обвуглилася і деформувалася з 80 см до 7-8 см. Укріплена траншея і побілена залишилася майже ціла... Бліндажі згори обгоріли, а усередині залишилися цілими».

Всього в районі реального ядерного вибуху було задіяно близько 3 тисяч чоловік, тобто не більше 10% від усього особового складу військ, що брав участь у навчаннях, при цьому безпосередньо через епіцентральну зону пройшло близько 500 солдатів.

Деякі літаки, завдаючи удару по наземних цілях через 21-22 хв після атомного вибуху, перетинали ніжку «атомного гриба» — ствол радіоактивної хмари. Дозиметричний контроль льотчиків і техніка після посадки показав незначний рівень їх зараження. Так, на фюзеляжі він складав 0,2-0,3 Р/год, усередині кабіни — 0,02-0,03 Р/год.

Для проведення санітарної обробки особового складу, а також дезактивації бойової техніки, озброєння, обмундирування і спорядження у військах передбачалося розгортання обмивально-дезактиваційних пунктів в заздалегідь намічених районах. Через 6 годин після входу в область зараження почалася повна дезактивація техніки, помиття особового складу і тотальна зміна верхнього одягу.

Із спогадів генерал-лейтенанта Зелєнцова: «Жителі трьох сіл Ольховки, Маховки і Елшанки, розташованих на відстані 5-6,5 км від епіцентра, були виведені на велику безпечну відстань. Села згоріли від сухої старої соломи, що запалилася, покривала дахи будинків. Замість них жителі отримали знову відбудовані будинки. Потерпілих не було. Коли в 1990-1991 роках почалася посилена боротьба проти ядерних випробувань, згадали про Тоцькі навчання. Кореспонденти газет стали шукати потерпілих, і знайшли досить багато охочих приписати свої хвороби наслідкам цих навчань. Навіть серед колишніх військових. Захотіли відвідати місце вибуху і не виявили його, незважаючи на усі старання. Прилади реєстрували фон. Бушувала рослинність».

Отже, на відміну від навчань Desert Rock, радянські навчання проводилися з набагато суворішими заходами безпеки. Суворий дозиметричний контроль, великий час очікування після вибуху, укриття для особового складу, засоби захисту були на більш високому рівні.

Під час навчань ніхто не загинув. Дійсно, до 2004 року серед живих залишилося близько 2 000 учасників цих навчань. У навчаннях брали участь люди вікової групи 20-40 років, пройшло 50 років і вік колишніх учасників коливається від 70 до 90 років...

До речі, архіви Тоцької районної лікарні з 1954 по 1980 року були знищені. За даними професора Оренбурзької медичної академії Михайла Скачкова з 1952 року від онкології в довколишніх селах померли 3209 чоловік. Відразу після вибуху були всього два випадки смерті. Через декілька років — два піки: один на початку 60-х, а другий — на початку 90-х років. Оренбурзькі учені вивчили імунологію у дітей — онуків тих людей, які пережили вибух. Результати були приголомшливими: в імунограмах дітей практично не працювала система інтерферону — захист організму від раки. Звідси висновок, який зробив Михайло Скачков, — третє покоління людей, що пережили атомний вибух, живе зі схильністю до раку. За свідченням Володимира Бенціанова, голови комітету ветеранів підрозділів особливого ризику Росії, майже 90 відсотків «атомних солдатів» мають схильність до онкологічних захворювань.

У Радянському Союзі було проведено ще одне військове навчання із застосуванням ядерної зброї — у вересні 1956 на Семипалатинському полігоні.  У проведеному навчання було задіяно півтори тисячі військовослужбовців. Безпосередньо у район епіцентра вибуху десантувалися 272 людини. Для доставки десанта в район висадки використовувався полк вертольотів Мі-4 у складі 27 бойових машин.

 Усього упродовж 1949—1989 рр. в повітрі, на землі і під землею було проведено 456 ядерних випробувань. На ядерному полігоні на Новій Землі за період з 1955 по 1990 рр. було здійснено в повітрі, на землі, під землею, над водою і під водою 130 ядерних випробувань. На ракетному полігоні в Капустіному Яру у 1956-1962 рр. було здійснено 11 пусків ракет з ядерними боєголовками.

  За матеріалами istmat.info та nuclearno.ru

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com