До чого такий смішний фільм?

Якщо треба побачити хімічно чисту, незамутнену, гранично виразну матрицю психології сучасних росіян, що відбиває їх відношення до держави (і держави — до них), то кращого прикладу, ніж серіал «Інтерни» — не знайти.

Серіал цей не потребує презентацій, його аудиторія вже три роки обчислюється мільйонами телеглядачів, і усі його дивляться, власне, заради того, щоб в кожній новій серії насолодитися винахідливими знущаннями доктора Бикова (в ролі якого натхненно грає священик Іван Охлобистін) з четвірки тупуватих інтернів.

Ось про сам характер взаємин «доброго доктора» і його піддослідних учнів і хотілося б поговорити. Воно того варте.

Почнемо з того, що, в цілому, ситуація, коли предметом захоплення і популярності у мільйонів стає серіал, сюжет якого побудований, за великим рахунком, навколо постійного приниження і знущань — це симптом глибокої моральної деградації суспільства. Фактично, якщо називати речі своїми іменами, це серіал про тортури. І на ці тортури з глибоким задоволенням дивиться уся Росія та Україна. Що ще неприємніше, так це те, що усі четверо невдах-інтернів — в принципі, абсолютно нешкідливі, позитивні персонажі. Не без недоліків, але знущальний процес їх «виховання» явно асиметричний усій їх провині.

Український контркультурний письменник Лесь Подерв’янский з сумним цинізмом сказав в одному зі своїх творів: «Людство завжди найбільше цікавилося трьома речами: власним калом, тортурами і стратами, і виродками». З цим не посперечаєшся!

Запитання, яке ставив, напевно, кожен глядач серіалу: невже інтерни настільки тупі, що їх не можна учити хоч трохи м’якше? Ми ніколи не дізнаємося відповіді на нього — серіал нам наполегливо і безальтернативно товкмачить: тільки палицею, тільки приниженням, тільки постійним стресом можна змусити росіянина працювати. Тому що (“якось так вийшло», «само собою»), що два відносно розумних персонажи серіалу — Борис Левін і Філ Річардс — вони як би і не росіяни. А найтупіші — Варя, Лобанов — росіяни, Романенко — наполовину українець, дідусь якого живе під Чорнобилем.

Правда, тактовно обходиться увагою запитання про кінцеву ефективність таких методів: адже пройшло вже три роки кіно-часу, а інтерни усі нічому не навчаться

Можна навіть з великою часткою упевненості стверджувати, що головний герой серіалу, найколоритніший у власній тупості, — це Лобанов. «Інтерни» — це серіал про Лобанова, інші  просто вносять деяку різноманітність. Биков — нетиповий, а Лобанов — навпаки, абсолютно типовий. Він прекрасний усім: бичачим виразом обличчя, витріщеними очима, легковірністю і в той же час схильністю до підлості, прагненням принизити усіх, хто слабший фізично. Він може лестити Бикову і навіть принижуватися перед ним. І в той же час, він «патріот», який глумиться над «америкосом», не любить негрів і, що теж дуже характерно, боїться кавказців. Якби проводився конкурс на краще кіновтілення образу типового росіянина — то Лобанов би його з легкістю виграв, обійшовши навіть такого серйозного конкурента як Сергій Юрійович Бєляков з Таганрога (“Наша Russia»).

Але найголовніше, це як будуються взаємини між інтернами, що постійно принижуються, і їх винахідливим гнобителем. Ось тут ми і підходимо до головного.

Виявляється, що головна ідея серіалу — «б’є — значить, любить».  Глядачеві наполегливо вбивається ідея: приниження — це нормально, люби того, хто тебе принижує, він тобі добра хоче, а ти сам в усьому винен — ти тупий, тільки насильством тебе можна чомусь навчити, цінуй, що з тобою возяться, бо ти нікчема, а на тебе розумні люди час витрачають. Причому, усе це не якісь абстрактний підтекст, а прямий текст, який в тій або іншій формі повторює Биков в кожній серії.

Інтерни-росіяни (і всмо­ктуючий народну мудрість америкос) — не підводять: в цій ролевій садо-мазо грі вони погодилися на роль «нижчих істот» і щиро її полюбили. Правда, це все одно не допомагає їм отримати задоволення.

Биков — уособлення начальства. Ефективного начальства. Коли в останньому сезоні Купітман спробував сам покерувати інтернами менш жорстко — нічого не вийшло. Тільки батіг! Фактично, Биков — уособлення держави, яка спотворює і б’є своїх громадян «заради їх же блага». Промовляючи «з ними інакше не можна». І найстрашніше те, що самі жертви покірно і з почуттям говорять: з нами інакше не можна.

140-а серія —  апогей. Усі плачуть по Бикову, що розбився на мотоциклі, як зеки в таборах тужать за померлим Сталіним. Нікому ми тепер не потрібні, хто нас мучити буде?

У ролику з проникливою промовою Лобанова про «батька, який за кожного з нас би життя віддав» цілком закономірний підсумок, — «а інакше він вас згноїть в цій лікарні, і ви знаєте, як добре він це уміє».

anvictory.org