Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Чому зростає неповага до меморіалівМертві, як відомо, сорому не мають. Але почастішали випадки смаження сосисок на Вічному вогні, еротичних фотосесій на тлі обелісків Перемоги, дурного позування на меморіалах, а то і зовсім їх розгрому і осквернення — не вирок чи це нам, живим? Нинішній рік відкрив нову сторінку в трагічного літопису осквернення меморіалів. У Львівській області вандали підірвали пам'ятник убитим у Гуті Пеняцькій. Це село було базою польської самооборони і радянських партизан. І було знищено 28 лютого 1944 року бійцями 4-го Галицького добровольчого полку дивізії СС "Галичина". Боротьба з меморіалами — явище аж ніяк не українське. В самій Польщі минулого літа були пошкоджені і зруйновані пам'ятники воїнам Червоної Армії в містах Кельце та Макове. На російському Алтаї і в Бурятії не перший раз палять траурні вінки в парках Перемоги. Гучні інциденти були в Калінінграді і Волгограді... В США восени минулого осквернили меморіал загиблим від теракту 11 вересня 2001 року, розташований в Лос-Анджелесі. Тут було встановлено 2997 невеликих американських прапорів — в пам'ять про кожну з жертв трагедії. Всі прапорці виявилися, як писала Los Angeles Daily News, "зім'яті, порвані і перетворені в сміття". І навіть у Білорусії у травні минулого року ними під Івенцем був осквернений меморіал на місці знищення влітку 1942 року 800 місцевих євреїв. Восени інші моральні виродки — четверо скінхедів — облили фарбою камінь-пам'ятник в Могильові. А в Полоцькому районі педагог (!) місцевого гуртка з військової історії (!!!) вчинив зі своїми підопічними потворний нічний шабаш на цвинтарі, пошкодивши 67 могил... Щось подібне трапляється і в західноєвропейських країнах. Директор німецького фонду "Пам'ятник убитим євреям Європи" Уве Ноймеркер не приховує жалю: — Ми бачимо в Європі факти осквернення єврейських кладовищ. Це не є якоюсь німецькою специфікою. Такі акти відбуваються і в Польщі, і у Франції, і в інших державах. Звичайно, про масштаби ігілівського свавілля — планомірного знищення терористами історичних пам'яток Сирії та Іраку — у нас говорити не доводиться. Руйнування сирійської Пальміри за всіма правилами телевізійного шоу, знищення шиїтських мечетей, підрив центральної бібліотеки і варварський розгром музею в Мосулі, бульдозерний знесення руїн стародавніх міст Хатри і Німруду, що входили до Списку ЮНЕСКО, — в усьому цьому хай збочена, але логіка є. Тим самим терористи "Ісламської держави" керують релігійними настроями, просуваючи власну ідеологію. Стираючи з лиця землі все, що відноситься до культурного розмаїття народів, що проживали тут з давніх часів, ІДІЛ посягає на ідеали і цінності, що визначають силу і міць націй. На їх здатність витримувати історичні випробування та розвиватися. Але що лежить в основі нашого вандалізму? Банальне недоумкуватість виконавців або брудний політичний розрахунок їх ляльководів? Прокоментував те, що трапилося в Гуті Пеняцькій український народний депутат Ігор Мосійчук переконаний, швидше, у другому. І ляльководів вбачає на сході: — Це ніякий не вандалізм, а диверсія. І спрямована вона на ескалацію і так непростих українсько-польських відносин. Але на проблему боротьби з меморіалами експерт закликає поглянути ширше. І не плутати її з банальної невихованістю окремих громадян: — У кожній країні для подібних проявів — свої причини. Різна культура, різна ступінь напруження політичних пристрастей. У Білорусі зазвичай такого роду акції — класичний вандалізм. Вкрай рідко за цим стоїть якась розвинена радикальна політична традиція: радикалів там держава стримує і не дає їм розвинутися в яке-небудь помітне суспільне явище. Навіть у рішенні керівництва Брестської фортеці штрафувати за недоречні селфи на пам'ятниках і руїнах ніякої політики немає. З тієї простої причини, що подібні дії, як правило, не пов'язані з маніфестацією радикальних політичних поглядів. Це, швидше, з області особистої, так би мовити, безглуздості і безкультур'я. А якщо за цією нерозумною все-таки стоїть чийсь вивірений розрахунок? Стоять сили, для яких війна з небіжчиками — не загальновизнаний ознака боягузтва, а інструмент для вирішення своїх завдань? Прикладом одного з цивілізованих рішень такої ситуації може служити історія з низкою пам'ятників генералу Івану Черняхівському. До війни він служив командиром 9-го окремого легкого танкового полку в Білоруському особливому військовому окрузі і командиром танкової бригади. З квітня 1944-го командував військами 3-го Білоруського фронту. Загинув він на території Польщі. І коли там почався демонтаж радянського минулого, польська сторона висловила згоду передати барельєф генерала Росії. А на зламі СРСР ще один пам'ятник генералу "переїхав" з Вільнюса до Воронежа. На жаль, далеко не кожен меморіал можливо перемістити в просторі. Але тим, хто нацьковує радикально налаштовану молодь на боротьбу з пам'яттю, хотілося б нагадати пророчі слова Олександра Солженіцина: “Чого доброго ми чекаємо від нашого майбутнього? Воістину: обернуться коли-небудь і розтопчуть нас всіх! І тих, хто нацькував їх сюди, — теж розтопчуть". |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |