Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Чому зростає неповага до меморіалів

Мертві, як відомо, сорому не мають. Але почастішали випадки смаження сосисок на Вічному вогні, еротичних фотосесій на тлі обелісків Перемоги, дурного позування на меморіалах, а то і зовсім їх розгрому і осквернення — не вирок чи це нам, живим?

Нинішній рік відкрив нову сторінку в трагічного літопису осквернення меморіалів. У Львівській області вандали підірвали пам'ятник убитим у Гуті Пеняцькій. Це село було базою польської самооборони і радянських партизан. І було знищено 28 лютого 1944 року бійцями 4-го Галицького добровольчого полку дивізії СС "Галичина".

Боротьба з меморіалами — явище аж ніяк не українське. В самій Польщі минулого літа були пошкоджені і зруйновані пам'ятники воїнам Червоної Армії в містах Кельце та Макове. На російському Алтаї і в Бурятії не перший раз палять траурні вінки в парках Перемоги. Гучні інциденти були в Калінінграді і Волгограді... В США восени минулого осквернили меморіал загиблим від теракту 11 вересня 2001 року, розташований в Лос-Анджелесі. Тут було встановлено 2997 невеликих американських прапорів — в пам'ять про кожну з жертв трагедії. Всі прапорці виявилися, як писала Los Angeles Daily News, "зім'яті, порвані і перетворені в сміття".

І навіть у Білорусії у травні минулого року ними під Івенцем був осквернений меморіал на місці знищення влітку 1942 року 800 місцевих євреїв. Восени інші моральні виродки — четверо скінхедів — облили фарбою камінь-пам'ятник в Могильові. А в Полоцькому районі педагог (!) місцевого гуртка з військової історії (!!!) вчинив зі своїми підопічними потворний нічний шабаш на цвинтарі, пошкодивши 67 могил...

Щось подібне трапляється і в західноєвропейських країнах. Директор німецького фонду "Пам'ятник убитим євреям Європи" Уве Ноймеркер не приховує жалю:

— Ми бачимо в Європі факти осквернення єврейських кладовищ. Це не є якоюсь німецькою специфікою. Такі акти відбуваються і в Польщі, і у Франції, і в інших державах.

Звичайно, про масштаби ігілівського свавілля — планомірного знищення терористами історичних пам'яток Сирії та Іраку — у нас говорити не доводиться. Руйнування сирійської Пальміри за всіма правилами телевізійного шоу, знищення шиїтських мечетей, підрив центральної бібліотеки і варварський розгром музею в Мосулі, бульдозерний знесення руїн стародавніх міст Хатри і Німруду, що входили до Списку ЮНЕСКО, — в усьому цьому хай збочена, але логіка є. Тим самим терористи "Ісламської держави" керують релігійними настроями, просуваючи власну ідеологію. Стираючи з лиця землі все, що відноситься до культурного розмаїття народів, що проживали тут з давніх часів, ІДІЛ посягає на ідеали і цінності, що визначають силу і міць націй. На їх здатність витримувати історичні випробування та розвиватися.

Але що лежить в основі нашого вандалізму? Банальне недоумкуватість виконавців або брудний політичний розрахунок їх ляльководів? Прокоментував те, що трапилося в Гуті Пеняцькій український народний депутат Ігор Мосійчук переконаний, швидше, у другому. І ляльководів вбачає на сході:

— Це ніякий не вандалізм, а диверсія. І спрямована вона на ескалацію і так непростих українсько-польських відносин.

Але на проблему боротьби з меморіалами експерт закликає поглянути ширше. І не плутати її з банальної невихованістю окремих громадян:

— У кожній країні для подібних проявів — свої причини. Різна культура, різна ступінь напруження політичних пристрастей. У Білорусі зазвичай такого роду акції — класичний вандалізм. Вкрай рідко за цим стоїть якась розвинена радикальна політична традиція: радикалів там держава стримує і не дає їм розвинутися в яке-небудь помітне суспільне явище. Навіть у рішенні керівництва Брестської фортеці штрафувати за недоречні селфи на пам'ятниках і руїнах ніякої політики немає. З тієї простої причини, що подібні дії, як правило, не пов'язані з маніфестацією радикальних політичних поглядів. Це, швидше, з області особистої, так би мовити, безглуздості і безкультур'я.

А якщо за цією нерозумною все-таки стоїть чийсь вивірений розрахунок? Стоять сили, для яких війна з небіжчиками — не загальновизнаний ознака боягузтва, а інструмент для вирішення своїх завдань? Прикладом одного з цивілізованих рішень такої ситуації може служити історія з низкою пам'ятників генералу Івану Черняхівському. До війни він служив командиром 9-го окремого легкого танкового полку в Білоруському особливому військовому окрузі і командиром танкової бригади. З квітня 1944-го командував військами 3-го Білоруського фронту. Загинув він на території Польщі. І коли там почався демонтаж радянського минулого, польська сторона висловила згоду передати барельєф генерала Росії. А на зламі СРСР ще один пам'ятник генералу "переїхав" з Вільнюса до Воронежа.

На жаль, далеко не кожен меморіал можливо перемістити в просторі. Але тим, хто нацьковує радикально налаштовану молодь на боротьбу з пам'яттю, хотілося б нагадати пророчі слова Олександра Солженіцина: “Чого доброго ми чекаємо від нашого майбутнього? Воістину: обернуться коли-небудь і розтопчуть нас всіх! І тих, хто нацькував їх сюди, — теж розтопчуть".

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com